ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/16430/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об`єднання "Південно-Західна залізниця" (далі - Залізниця)

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2019

(головуючий - суддя Коротун О.М., судді Руденко М.А. і Сулім В.В.)

за позовом Антимонопольного комітету України (далі - АМК)

до Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця)

про стягнення 100 000 000 грн. штрафу та 100 000 000 грн. пені та зобов`язання виконати рішення,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2019:

- відмовлено у задоволенні заяви Залізниці про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2017;

- відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Залізниці на рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2017;

- апеляційну скаргу Залізниці на зазначені рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2015 та від 16.03.2017 та додані до неї матеріали повернуто скаржнику.

Ухвалу мотивовано відсутністю поважних причин для поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги.

У касаційній скарзі до Верховного Суду Залізниця, зазначаючи про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права та неправильне застосування ним норм матеріального права, просить ухвалу апеляційного господарського суду від 18.04.2019 з даної справи скасувати, а справу передати на розгляд суду апеляційної інстанції.

За доводами особи, яка подала касаційну скаргу, судом апеляційної інстанції:

- порушено вимоги статей 2, 11, 13, 17, 119 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

- не враховано належним чином, що в даному випадку Укрзалізниця подала апеляційну скаргу як особа, яку неправомірно не залучено до розгляду справи, однак оскаржуваними судовими рішеннями порушено її права та обов`язки;

- не взято до уваги, що наведені Залізницею обставини є обґрунтованими та достатніми для поновлення строку на апеляційне оскарження та, відповідно, забезпечення доступу до суду.

У відзиві на касаційну скаргу АМК заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність та необґрунтованість, невідповідність викладених у ній тверджень нормам процесуального права та дійсним обставинам справи, обґрунтованість висновку апеляційного господарського суду про відсутність доказів поважності пропуску Залізницею строку на апеляційне оскарження судових рішень, і просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного господарського суду - без змін.

Перевіривши на підставі встановлених апеляційним господарським судом обставин справи правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та необхідності зміни мотивувальної частини ухвали суду апеляційної інстанції щодо підстав відмови у відкритті апеляційного провадження.

Судом апеляційної інстанції у розгляді матеріалів апеляційної скарги з`ясовано й зазначено, зокрема, таке.

Рішенням господарського суду міста Києва з даної справи від 08.07.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015: позов АМК у цій справі задоволено; стягнуто з відповідача у доход державного бюджету України штраф у сумі 100 000 000 грн., пеню в сумі 100 000 000 грн.; зобов`язано відповідача виконати пункт 4 рішення АМК від 16.07.2014 № 576-р.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2016: зазначені рішення і постанову скасовано в частині стягнення з відповідача 100 000 000 грн. пені з передачею справи у відповідній частині на новий розгляд до господарського суду міста Києва; у решті рішення і постанову залишено без змін.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.03.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2017: позов АМК задоволено; стягнуто з Укрзалізниці у доход державного бюджету України 100 000 000 грн. пені.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.08.2017 зазначені рішення та постанова попередніх судових інстанцій залишено без змін.

Залізниця (скаржник) 22.02.2019 (згідно з відомостями відділення поштового зв`язку) звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2017 в даній справі і ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні 100 000 000 грн. штрафу та 100 000 000 грн. пені повністю. Залізниця у відповідній апеляційній скарзі зазначила, що їй стало відомо про перебування у провадженні господарських судів цієї справи з Єдиного державного реєстру судових рішень лише 18.02.2019 шляхом загального пошуку наявних у розгляді судових справ, де учасником є "безпосередньо залізниця".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2019 апеляційну скаргу Залізниці залишено без руху через ненадання доказів сплати судового збору та незазначення обґрунтованих підстав для поновлення строку на подання апеляційної скарги (наведені Залізницею причини такого пропуску визнані судом неповажними).

15.04.2019 Залізниця звернулася до Північного апеляційного господарського суду із заявою про усунення недоліків, з поданням доказів сплати судового збору та з посиланням, зокрема, на те, що:

- справа АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції № 136-26.13/386-12 розглянута цим Комітетом без залучення залізниць та інших об`єднань, підприємств, установ й організацій залізничного транспорту, в тому числі Залізниці, що позбавило їх права на належний захист своїх інтересів;

- оскаржувані рішення прийнято стосовно Укрзалізниці, яка не надавала послуг з перевезення вантажів транспортом загального користування та не мала "вирішального корпоративного впливу" в питанні встановлення тарифу на перевезення, а у Залізниці була відсутня практична можливість оскаржити рішення, які становили втручання у її права, у встановлені процесуальні строки;

- дана справа має особливо важливе значення для Залізниці з огляду на те, що виконання оскаржуваних рішень безпосередньо вплине на розвиток всієї залізничної галузі.

Пропуск строку на апеляційне оскарження рішень господарського суду міста Києва є значним: так, останнім днем подання апеляційної скарги у цій справі на рішення від 08.07.2015 було 10.08.2015 (повний текст складено 21.07.2015), а на рішення від 16.03.2017 - 17.04.2017 (повний текст складено 28.03.2017). Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, на які посилався скаржник, рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2015 оприлюднене в цьому Реєстрі 28.07.2015, а рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2017 - 29.03.2017.

Подаючи апеляційну скаргу на вже переглянуті в апеляційному порядку судові рішення, Залізниця не просила скасувати відповідні постанови апеляційної інстанції.

Доводи скаржника про те, що про оскаржувані судові акти він дізнався лише 18.02.2019 з Єдиного державного реєстру судових рішень, не прийняті апеляційним господарським судом.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Залізниця вже зверталася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в даній справі на рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2017 - ще 10.09.2018. Проте вже 03.10.2018 Залізниця звернулася до апеляційного господарського суду із заявою про відкликання апеляційної скарги, і ухвалою цього суду від 02.11.2018 первинно подану апеляційну скаргу Залізниці повернуто без розгляду. Тобто скаржник не лише був обізнаний про оскаржувані судові акти принаймі з 10.09.2018 (дата звернення до суду з первісною апеляційною скаргою), а й оскаржив ці акти в апеляційному порядку, чим спростовуються його твердження про те, що він дізнався про судові рішення з названого Реєстру лише 18.02.2019.

Поряд з тим посилання скаржника на практику Європейського суду з прав людини зводяться до доводів по суті апеляційної скарги (підстав звернення з нею), проте не обґрунтовують поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Крім того, Залізниця посилалася на те, що через поступове закриття банківських рахунків підприємств залізничного транспорту загального користування, зокрема й Залізниці, у процесі реорганізації та, відповідно, враховуючи значну суму судового збору, вона не могла цей збір сплатити. Однак Залізницею не подано апеляційному господарському суду будь-яких доказів "надмірного тягаря" чи неможливості сплатити протягом значного проміжку часу відповідний судовий збір, як за первинно поданою, так і за повторною апеляційною скаргою. Водночас, як зазначалося, на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2019 скаржником було сплачено судовий збір.

Інших причин неможливості звернення з апеляційною скаргою у межах визначеного для цього процесуального строку Залізницею не зазначено ні в клопотанні, доданому до апеляційної скарги, ані в заяві про усунення недоліків апеляційної скарги.

Отже, доводи Залізниці не можуть бути визнані апеляційним господарським судом як поважні причини поновлення пропущеного процесуального строку.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода скаржника з відмовою йому апеляційним господарським судом у поновленні строку на апеляційне оскарження судових рішень та у відкритті апеляційного провадження.

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.

Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (рішення у справі "Брумареску проти Румунії"). Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. Повноваження судів вищих інстанцій щодо перегляду мають здійснюватись для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен розглядатись як прихований засіб оскарження, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відступ від цього принципу може бути виправданим лише коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами (рішення у справі "Рябих проти Росії", пункти 51 і 52).

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Як встановлено у справі, рішенням господарського суду міста Києва від 08.07.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015: позов АМК у цій справі задоволено; стягнуто з відповідача у доход державного бюджету України штраф у сумі 100 000 000 грн., пеню в сумі 100 000 000 грн.; зобов`язано відповідача виконати пункт 4 рішення АМК від 16.07.2014 № 576-р.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2016: зазначені рішення і постанову скасовано в частині стягнення з відповідача 100 000 000 грн. пені з передачею справи у відповідній частині на новий розгляд до господарського суду міста Києва; у решті рішення і постанову залишено без змін.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.03.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2017: позов АМК задоволено; стягнуто з Укрзалізниці у доход державного бюджету України 100 000 000 грн. пені.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.08.2017 зазначені рішення та постанова попередніх судових інстанцій залишено без змін.

Рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2015 та від 16.03.2017 у даній справі набрали законної сили у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 91 ГПК України (у редакції, чинній на час постановлення рішень судом першої інстанції) сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мали право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Прийняття і розгляд апеляційної скарги на рішення, яке набрало законної сили, було можливе лише з дотриманням приписів частини другої статті 93 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) щодо поновлення строку подання скарги.

У той же час згідно з приписами ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) якщо апеляційну скаргу було подано на рішення чи ухвалу місцевого господарського суду, яку вже було переглянуто в апеляційному порядку, то відповідні обставини виключали перегляд судових актів суду першої інстанції апеляційним господарським судом.

Правова позиція з наведеного питання викладена у пункті 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7, у редакції постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 12 та від 23.03.2012 №3 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України".

Таким чином, станом на час ухвалення судових рішень у справі № 910/16430/14 ГПК України (у редакції, яка була чинна до 15.12.2017) не передбачав можливості повторного апеляційного чи касаційного перегляду судового рішення, в тому числі і за скаргою особи, яка не брала участі у справі, навіть якщо господарський суд вирішив питання про її права та обов`язки, оскільки, відповідно до визначених статтею 101 цього Кодексу (у редакції, чинній до 15.12.2017) меж перегляду справи в апеляційній інстанції, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв`язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 254 ГПК України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Частинами першою, третьою і четвертою статті 272 ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII визначено, що якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави; за результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 282 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції; суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Разом з тим, розділ ХІ "Перехідні положення" ГПК України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII не передбачає повторного апеляційного перегляду судових рішень, які були переглянуті в апеляційному порядку за правилами ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017).

Тому здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили і є чинним, було б порушенням принципу правової певності, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення.

З огляду на викладене висновки суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою Залізниці на підставі пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України є помилковими.

Оскільки апеляційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають апеляційному оскарженню, апеляційний господарський суд мав відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Залізниці на підставі пункту 1 частини першої статті 261 ГПК України.

Подібний правовий висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.04.2019 у справі № 922/765/15.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною четвертою статті 311 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки встановлена під час касаційного провадження невідповідність висновків суду апеляційної інстанції не призвела до прийняття невірного по суті рішення, Касаційний господарський суд, користуючись наданими процесуальним законом повноваженнями, вважає за необхідне змінити мотивувальну частину ухвали суду апеляційної інстанції.

Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 308, 311, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об`єднання "Південно-Західна залізниця" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2019 зі справи № 910/16430/14 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

3. В іншій частині ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2019 зі справи № 910/16430/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов