Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.07.2020 року у справі №686/16839/19

Постанова

Іменем України

16 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 686/16839/19

провадження № 61-9043св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Головне управління Національної поліції у Хмельницькій області, Державна казначейська служба України у Хмельницькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 квітня

2020 року у складі судді Приступи Д. І. та на постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 червня 2020 року у складі колегії суддів: Купельського А. В., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та майнової шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що слідчий Хмельницького відділу поліції Головного управління національної поліції в Хмельницькій області Кондратюк М. А. ухвалив незаконну постанову про закриття кримінального провадження № 12016240010004780, яка була скасована ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 10 листопада 2017 року у справі № 686/21295/17.

Унаслідок зазначеним неправомірних дій слідчого позивачу завдано моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 1 000 000 000,00 грн.

Завдана моральна шкода полягає у моральних стражданнях, понесених під час читання постанови слідчого, у порушенні честі та гідності позивача, а також у порушенні права споживача на доброякісну послугу від органів державної влади в частині правомірності та добросовісності, права на гідність та інші немайнові права.

У зв'язку з зазначеним, позивач був змушений докласти додаткових зусиль для організації свого життя, що зумовлено необхідністю поновлення прав та вжиття додаткових заходів для їх захисту в судовому порядку.

Крім того, вказаними діями слідчого позивачу завдано також майнової шкоди, що полягає у витраті часу для проїзду та оскарження незаконної постанови про закриття кримінального провадження, а також витрат на проїзд в автобусі у розмірі 24,00 грн, папір та електроенергію. Одну годину власного часу позивач оцінив у 10 000,00 грн, а тому загальний розмір майнової шкоди становить 60
024,00 грн.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь із Державного бюджету України через Державну казначейську службу 1 000 000 000,00
грн моральної шкоди та 60 024,00 грн майнової шкоди, завданої незаконним рішенням слідчого Хмельницького відділу поліції Головного управління національної поліції в Хмельницькій області Кондратюк М. А., а також покласти на відповідачів судові витрати та видатки і можливі податки, платежі та збори.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 08 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 09 червня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із недоведеності факту заподіяння позивачу шкоди та її розмір. Позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження факту причинно-наслідкового зв'язку між ухваленою слідчим постановою та настанням шкоди.

Сам по собі факт ухвалення слідчим постанови про закриття кримінального провадження та наявність ухвали Хмельницького міськрайонного суду, якою її скасовано, не свідчить про незаконність дій відповідача, оскільки така ухвала постановлена з процесуальних підстав та не свідчить про заподіяння шкоди позивачу, а також і про причинний зв'язок із заподіяною майновою та моральною шкодою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 08 квітня 2020 року та на постанову Хмельницького апеляційного суду

від 09 червня 2020 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У жовтні 2020 року справу № 686/16839/19 передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, порушили норми матеріального права, зокрема, положення статей 23 1174 ЦК України, які прямою вказівкою передбачають право особи на відшкодування моральної шкоди.

Суди не виконали безпосередній обов'язок суду, а саме - судовий захист, та дійшли помилкового висновку про те, що позивач зобов'язаний довести факт заподіяння йому моральної та майнової шкоди, оскільки відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити саме заподіювач такої шкоди. Зазначений висновок судів суперечить правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17, у якому зазначено, що суди поклали на позивача обов'язок доводити наявність у нього душевних страждань, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушення якого закріплені Конституцією України.

Суди не надали належної оцінки майновим витратам позивача, що полягали у придбанні квитків, канцтоварів та витраченому часі, що призвело до приниження честі і гідності позивача, посилення впевненості у безладді, безкарності у системі органів державної влади та деморалізації правосуддя.

Крім того, при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами не враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у подібних правовідносинах у справах № 686/20012/18, № 554/49/18, № 638/6944/16-ц, № 638/17403/15-ц, № 638/12259/16 та інших.

Аналіз змісту мотивувальної частини касаційної скарги свідчить про те, що ОСОБА_1 просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з необхідністю формування правової позиції щодо застосування норм ЦК України про відшкодування моральної шкоди.

Відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив від Головного управління національної поліції в Хмельницькій області на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів скарги, оскільки у деліктних правовідносинах саме на позивача покладено обов'язок доводити наявність шкоди та її розмір, що у цій справі не було зроблено, а тому висновок судів про відсутність правових підстав для відшкодування моральної та майнової шкоди є правильним та вмотивованим.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що постановою слідчого Хмельницького відділу поліції Головного управління національної поліції в Хмельницькій області

Кондратюк М. А. від 05 вересня 2017 року кримінальне провадження № 12016240010004780 закрито у зв'язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті

364 КК України.

31 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області зі скаргою на зазначену постанову про закриття кримінального провадження.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 10 листопада 2017 року скасовано постанову слідчого Хмельницького відділу поліції Головного управління національної поліції в Хмельницькій області Кондратюк М. А.

від 05 вересня 2017 року про закриття кримінального провадження № 12016240010004780 (а. с. 10)

Мотивувальна частина.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (частини 1 статті 1176 ЦК України).

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому статтею 24 КПК України.

Відповідно до змісту статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а також рішення слідчого про закриття кримінального провадження.

За правилом частини 2 статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов'язання припинити дію;

3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.

Разом із тим, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої і, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 04липня 2018 року у справі № 641/2328/17 (провадження № 61-7053зпв18), від 31 жовтня2018 року у справі № 646/5224/17 (провадження № 61-7478св18), від 23 січня 2019 року у справі № 638/1413/17 (провадження № 61-42619св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 641/7772/17 (провадження № 61-40338св18), від 30 червня 2020 року у справі № 641/7984/17 (провадження № 61-36602св18).

Таким чином, ухвала слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 10 листопада 2017 року про скасування постанови слідчого Хмельницького відділу поліції Головного управління національної поліції в Хмельницькій області Кондратюк М. А. від 05 вересня 2017 року про закриття кримінального провадження №12016240010004780 свідчить про реалізацію ним передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, як це помилково вважає ОСОБА_1. Сам факт скасування постанов слідчого про закриття кримінального провадження не свідчить про протиправність дій слідчого та завдання моральної шкоди позивачу, не має наслідків цивільно-правового характеру, враховуючи, що права та інтереси позивача вже були поновлені ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду.

Реалізація особою її права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом у разі задоволення таких скарг, за висновком Верховного Суду, становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнав позивач.

Цей висновок узгоджується з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі "Перна проти Італії" та від 09 лютого

2007 року "Білуха проти України", де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Таким чином, деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності, є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою винної особи. Відсутність хоча б однієї складової виключає обов'язок по відшкодуванню шкоди.

Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази спричинення йому шкоди, а також наявності причинного зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.

Статтями 12 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторони, суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру, встановлення факту протиправності дій слідчого, факту наявності причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) зазначеного органу та його вини в заподіянні цієї шкоди.

Посилання касаційної скарги на те, що відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити саме заподіювач такої шкоди, свідчить про неправильне тлумачення позивачем норм процесуального права та порушує принцип диспозитивності судочинства та рівності сторін.

Колегія суддів також відхиляє посилання касаційної скарги на неврахування судами висновків Верховного Суду України, викладеного у постанові

від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17, щодо презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем, оскільки у зазначеній справі предметом правового дослідження судами був достовірно встановлений факт розповсюдження персональних даних позивача та порушення його права на таємницю телефонного спілкування. Тобто, з огляду на предмет та правові підстави позову, суб'єктний склад учасників, справи не є тотожними.

Таким чином, встановивши, що позивачем недоведено факту завдання йому моральної шкоди внаслідок дій чи бездіяльності відповідачів при розслідуванні кримінального провадження, її розмір, причинно-наслідковий зв'язок між прийняттям постанови про закриття кримінального провадження та настанням шкоди, суди зробили вмотивований та правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Аналогічний правовий висновок викладено при дослідженні спірних правовідносинах у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18 (провадження № 61-305св19), 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18 (провадження № 61-10591св19), від 03 грудня 2019 року у справі № 686/26653/18 (провадження № 61-12277св19), від 19 березня

2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19),

від 27 квітня 2020 року у справі № 686/17297/18 (провадження № 61-2738св19), підстав відступити від якого Верховним Судом не встановлено.

Доводи касаційної скарги про те, що незаконність постанови про закриття кримінального провадження, підтверджена ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 10 листопада 2017 року, якою зазначена постанова була скасована, не свідчать про неправильність висновків судів про відмову в задоволенні позову, оскільки апеляційним судом правильно зазначено, що сам по собі факт скасування постанови про закриття кримінального провадження не підтверджує незаконність дій відповідача, оскільки постанова скасована з процесуальних підстав, а також те, що цими діями позивачу завдана моральна шкода.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням вимог статей 23 1174 ЦК України, які гарантовані статтею 56 Конституції України, не заслуговують на увагу, оскільки судами відмовлено в задоволенні позовних вимог у зв'язку з недоведеністю належними і допустимими доказами факту заподіяння позивачу моральних страждань або втрат немайнового характеру, а тому посилання касаційної скарги направлені виключно на переоцінку доказів у справі.

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційним судом не надано оцінки його доказам щодо понесення витрат на придбання квитків для проїзду до місця розгляду справи, копіювання документів, тощо, не впливають на правильність судових рішень, оскільки протиправність дій відповідачів доведено не було.

З огляду на наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дали належну оцінку наданим позивачем доказам та дійшли правильного висновку про недоведеність позивачем спричинення йому моральної та майнової шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю слідчого.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень судом касаційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів, які досліджувалися судами попередніх інстанцій та яким надано належну правову оцінку, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Посилання касаційної скарги на те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог і стягнення моральної шкоди у зв'язку з діями слідчого суперечать правовим висновкам Верховного Суду у вказаній категорії справ є безпідставними, оскільки фактичні обставини справ не є тотожними та ідентичними, а, як зазначалося вище, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що у цій справі судами не встановлено.

Аргументи касаційної скарги є ідентичними аргументам, що були викладені заявником у його апеляційній скарзі, та є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, містять вичерпні висновкита обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної

інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, викладеного в мотивувальній частині касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Підстави та порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначені статтями 403 404 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить обґрунтування виключної правової проблеми справи та інших підстав, що свідчить про відсутність передбачених статтею 403 ЦПК України підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні такого клопотання.

Керуючись статтями 400 401 403 404 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 08 квітня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду

від 09 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

С. П. Штелик