Історія справи

Постанова

Іменем України

23 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 336/7185/20-ц

провадження № 61-1424св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів:Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Департамент освіти і науки Запорізької міської ради,

третя особа - Запорізька гімназія № 17 Запорізької міської ради в особі первинної профспілкової організації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Коломоєць Ірини Василівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2021 року у складі судді Щасливої О. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Крилової О. В., Бєлки В. Ю., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради (далі - Департамент освіти і науки), третя особа - Запорізька гімназія № 17 Запорізької міської ради в особі первинної профспілкової організації (далі - Запорізька гімназія № 17), про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позову зазначала, що з 07 серпня 2019 року працювала в Запорізькій гімназії № 17 на посаді директора на підставі строкового трудового договору від 07 серпня 2019 року № 16, укладеного між нею та відповідачем. Наказом відповідача № 920 к/тр її звільнено з посади на підставі статті 45 КЗпП України, яка передбачає розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації. Вважала своє звільнення незаконним, виходячи з такого.

В законодавстві про працю зазначено, що власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Разом з тим вимогу про звільнення позивача висунув профспілковий комітет Запорізької гімназії № 17, а виборний орган первинної профспілкової організації та профспілковий комітет Запорізької гімназії № 17 не є тотожними поняттями. З наданої представником відповідача вимоги про звільнення ОСОБА_1 випливає, що на засіданні комітету були присутні чотири особи, які й становлять профспілковий комітет. Навіть якщо припустити, що в Запорізькій гімназії № 17 є профспілковий комітет, то вказана вимога не містить відомостей про виборний орган, який є відмінним від профспілкового комітету. Таким чином, вимогу було пред`явлено неправомочним в розумінні статті 45 КЗпП України органом, тому її не повинен був розглядати власник або уповноважений ним орган.

Безпідставними є посилання у вимозі про звільнення на порушення ОСОБА_1 законодавства про працю з огляду на таке. Зазначені в акті інспекційного відвідування від 11 грудня 2020 року № ЗП 17803/314/АВ порушення з боку керівника гімназії при звільненні співробітника ОСОБА_2 виявлені за відсутності законних підстав для проведення будь-яких перевірок, оскільки вказане питання на момент інспекційного відвідування було предметом судового розгляду в Запорізькому районному суді Запорізької області, який вирішував цивільну справу за позовом ОСОБА_2 про незаконне звільнення та поновлення на роботі. Разом з тим Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою КМУ від 26 квітня 2017 року № 295, містить заборону інспекторам праці при проведенні інспекційних відвідувань та організації невиїзних інспектувань розглядати та перевіряти питання, які є предметом судового розгляду. Таким чином, перевірку законності звільнення вказаної особи інспектор праці ОСОБА_3 провів незаконно, тому підстав для посилання на висновки цієї перевірки у вимозі профспілкової організації не було. Що стосується актів інспекційного відвідування від 28 серпня 2020 року № ЗП14101/566/АВ, від 14 серпня 2020 року № ЗП3272/314/АВ, акта перевірки суб`єкта господарювання від 13 серпня 2020 року № 273/4/АВ, припису головного управління Держпраці у Запорізькій області від 14 серпня 2020 року № 273/4, акта від 14 серпня 2020 року № ЗП/3272/314/АВ/П, подання головного управління Держпраці від 25 серпня 2020 року № 08/03.4-06/7951, то ці документи не додані ані до вимоги, ані до відзиву. У зв`язку з викладеним твердження відповідача про порушення позивачем законодавства про працю є голослівними, оскільки не підтверджені жодними фактичними даними.

Комісія департаменту освіти і науки 23 листопада 2020 року встановила, що мав місце факт порушення ОСОБА_1 законодавства про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності, зокрема: статтю 12 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» щодо незалежності профспілки закладу освіти та статтю 42 цього Закону щодо невиконання зобов`язання у сприянні створенню належних вимог для діяльності профспілкових організацій. Рішення, втілене в протоколі засідання вказаної комісії, на думку позивача і її представника, є неналежним та недопустимим доказом, оскільки, по-перше, засідання відбувалося за відсутності ОСОБА_1 по-друге, жодним законом вказана комісія, яка перебрала на себе функції судових органів та перевищила свої повноваження, не уповноважена встановлювати факти порушення.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила суд скасувати наказ про звільнення, поновити її на роботі, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з дати звільнення до ухвалення судом рішення у цій справі. Окрім середнього заробітку, просила стягнути 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, яку обгрунтовує глибокими психологічними переживаннями через незаконне звільнення, яке впливає на її ділову репутацію, що завжди була бездоганною; піддає сумніву її професіоналізм та кваліфікацію; а також погіршенням фізичного стану через безперервні емоційні страждання.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що за змістом Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статті 45 КЗпП України рішення профспілкового органу, в якому порушено вимогу про розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, оскаржуються в судовому порядку. Саме при розгляді цього спору встановлюються обставини щодо порушення керівником підприємства законодавства про працю та законність прийнятого рішення виборним органом профспілкової організації щодо вимоги розірвання контракту з керівником підприємства. Проте позивач своїм правом на оскарження такого рішення у порядку, визначеному частиною другою статті 45 КЗпП України, не скористалася. У зв`язку з цим Департамент освіти і науки зобов`язаний був виконати вимогу виборного органу профспілки щодо звільнення позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2022 року адвокат Коломоєць І. В. звернулася до Верховного Суду в інтересах ОСОБА_1 із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження адвокат зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2022 року Департамент освіти і науки подав відзив до Верховного Суду на касаційну скаргу, у якому зазначив, що рішення судів є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 прийнята на роботу до Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 17 Запорізької міської ради Запорізької області на посаду директора на підставі строкового трудового договору від 07 серпня 2019 року № 16, укладеного між ОСОБА_1 та Департаментом освіти і науки, на строк з 08 серпня 2019 року до 07 серпня 2021 року.

Відповідно до пункту 5.2 цей договір припиняється після закінчення строку його дії (1); за угодою сторін (2); за ініціативою роботодавця у випадках, передбачених чинним законодавством України (3); за ініціативою керівника у випадках, передбачених чинним законодавством України (4).

12 листопада 2020 року профспілковий комітет Запорізької гімназії № 17 звернувся до керівництва Департаменту освіти і науки з вимогою розірвати трудовий договір з директором Запорізької гімназії № 17 ОСОБА_1 .

У вимозі зазначено, що ОСОБА_1 неодноразово допускала порушення норм статті 41 КЗпП України про необхідність отримання попередньої згоди виборного профспілкового органу напередодні зміни умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів; порушення положень статті 142 КЗпП України в частині затвердження директором правил внутрішнього трудового розпорядку, які за наведеною нормою затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником); порушення норм частини третьої статті 32 КЗпП України в частині неповідомлення про зміну істотних умов праці; порушення положень частини четвертої статті 97 КЗпП України щодо обмеження права педагогічних працівників на преміювання.

Вимога містить посилання на встановлені під час перевірок службовими особами Головного управління Держпраці у Запорізькій області порушення законодавства про працю, про охорону праці (акт перевірки суб`єкта господарювання від 13 серпня 2020 року № 273/4, припис про усунення встановлених порушень від 14 серпня 2020 року № 273/4, акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) від 14 серпня 2020 року № ЗП/3272/314/АВ, припис про усунення виявлених порушень від 14 серпня 2020 року № ЗП/3272/314/АВ/П (а. с. 38-55 т. 2)), подання заступника начальника Головного управління Держпраці у Запорізькій області до директора Департаменту освіти і науки про притягнення до дисциплінарної відповідальності керівника Запорізької гімназії № 17.

Наказом директора Департаменту освіти і науки від 23 листопада 2020 року № 892 к/тр позивач звільнена на підставі статті 45 КЗпП України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У статті 5-1 КЗпП України зазначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) передбачено у статті 45 КЗпП України та статті 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Підстави припинення повноважень (звільнення) керівника державного підприємства можуть бути визначені не тільки у контракті, а й у законі.

Згідно з частинами першою, другою статті 45 КЗпП України на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) роботодавець повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Якщо роботодавець або керівник, стосовно якого пред`явлено вимогу про розірвання трудового договору, не згоден з цією вимогою, він може оскаржити рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) до суду у двотижневий строк з дня отримання рішення.

Подібну норму права закріплено у статті 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», відповідно до якої профспілкові органи мають право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, про колективні договори та угоди. Вимога профспілкових органів про розірвання трудового договору (контракту) є обов`язковою для розгляду і виконання. У разі незгоди з нею керівник, стосовно якого прийнято рішення, або орган чи особа, від яких залежить звільнення керівника, можуть у двотижневий строк оскаржити рішення профспілкового органу до місцевого суду. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення.

Отже, підставою розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації є, зокрема, порушення ним законодавства про працю, про колективні договори і угоди, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Таке розірвання проводить роботодавець на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 158/131/19 (провадження 61-392св20), від 10 вересня 2018 року у справі № 155/1137/17 (провадження 61-919св18).

Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 у встановлений статтею 45 КЗпП України строк не оскаржила рішення профспілки, в якому порушено вимогу про розірвання трудового договору (контракту), через порушення позивачем трудового законодавства, яке стало підставою для звернення профспілки до керівництва Департаменту освіти і науки щодо звільнення позивача, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів звертає увагу заявника, що з урахуванням установлених у цій справі обставин не виявлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права. Зроблені судами висновки узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у цій категорії справ, яка є сталою та сформованою, застосовані правові позиції є релевантними до спірних правовідносин. У зв`язку з цим безпідставними є доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Коломоєць Ірини Василівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов