Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.08.2023 року у справі №127/11497/21
Постанова КЦС ВП від 23.08.2023 року у справі №127/11497/21

Постанова

Іменем України

23 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 127/11497/21

провадження № 61-3869св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бєлая Оксана Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана представником - адвокатом Федик Юлією Юріївною, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2022 року у складі судді Бойко В. М., та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б., Матківської М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бєлая О. М., про визнання правочину недійсним.

В обґрунтування позову посилався на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 14 березня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Миронюк Н. В., ним була придбана квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У той же день, 14 березня 2008 року, з метою отримання коштів для придбання квартири, він уклав кредитний договір № 1403/2008/840- ЖК/132 з Відкритим акціонерним товариством Комерційний Банк «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра», банк), за умовами якого банк передав йому у тимчасове користування грошові кошти у сумі 18 324 доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 14 березня 2008 року між позивачем та ВАТ КБ «Надра» укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Миронюк Н. В., відповідно до умов якого квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , було передано в іпотеку банку.

Крім цього, 14 березня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого остання поручилась перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором № 14/03/2008/840- ЖК/132 від 14 березня 2008 року.

У подальшому, 24 вересня 2019 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір № 14/03/2008/840- ЖК/132 про відступлення прав вимоги за вищевказаним кредитним договором та за договорами забезпечення, у зв`язку з чим, до останнього перейшло право вимоги і за іпотечним договором від 14 березня 2008 року.

ОСОБА_4 став іпотекодержателем спірної квартири.

В свою чергу, заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 березня 2019 року поділено спільне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а саме - вищевказану спірну квартиру шляхом визнання за ОСОБА_3 права власності на частку цієї квартири, вартістю 90 139,50 грн.

На підставі договору купівлі-продажу від 02 вересня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 1950, ОСОБА_4 на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку» було передано спірну квартиру у власність ОСОБА_5 .

Позивач вважає, що укладення зазначеного договору відбулось з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки спірна квартира є майном, на яке поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , який посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М. 02 вересня 2020 року та зареєстровано в реєстрі за № 1950.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2022 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , який посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М. 02 вересня 2020 року і зареєстровано в реєстрі за № 1950.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на спірну квартиру, яка за площею не перевищує 140 кв.м та використовується як місце постійного проживання позивачем і є предметом іпотеки у забезпечення вимог за кредитним договором, укладеним в іноземній валюті, не може бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв`язку з дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 через представника - адвоката Федик Ю. Ю.звернулась до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 28 лютого 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Федик Ю. Ю. залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Узагальнені доводи касаційної скарги

16 березня 2023 року ОСОБА_3 через представника - адвоката Федик Ю. Ю.звернулась до Верховного Суду засобами поштового зв`язку з касаційною скаргою нарішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 лютого 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою, витребувано матеріали цивільної справи та зупинено дію рішення суду першої інстанції, залишеного без змін постановою суду апеляційної інстанції.

23 червня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 14 березня 2008 року ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (продавці) передали у власність, а ОСОБА_1 (покупець) прийняв у власність квартиру АДРЕСА_2 . Загальна площа квартири- 23 квадратних метри. Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Миронюк Н. В. 14 березня 2008 року та зареєстровано в реєстрі за № 795.

14 березня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 14/03/2008/840- ЖК/132, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності грошові кошти у сумі 18 324 доларів США в порядку і на умовах визначених цим Договором та програмою «Перше житло».

14 березня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавець, з метою забезпечення виконання зобов`язання, що випливають з кредитного договору, передав в іпотеку, а іпотекодержатель прийняв у іпотеку квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до пункту 7.1 указаного договору іпотеки іпотекодержатель має право вимагати задоволення вимог за рахунок предмету іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язання в цілому або в тій чи іншій його частині.

Згідно з пунктом 7.4 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі:

- рішення суду;

- виконавчого напису нотаріуса;

- домовленості сторін на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;

- права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»;

Іпотекодержатель має право на свій розсуд вибрати умови та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених пунктом 7.4 цього договору (пункт 7.5 договору іпотеки).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 березня 2019 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - ПАТ КБ «Надра», про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності задоволено частково. Поділено спільне майно подружжя - квартиру АДРЕСА_2 шляхом визнання за ОСОБА_3 права власності на частку даної квартири вартістю 90 139,50 грн.

Під час судового розгляду судами установлено, а сторонами не заперечувалось, що в результаті укладення ряду договорів, право вимоги за кредитним та іпотечним договором, укладеним між ВАТ КБ «Надра» та позивачем, перейшло до відповідача - ОСОБА_4 .

З вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_1 від 15 травня 2020 року вбачається, що 24 вересня 2019 року ОСОБА_4 укладено договір № 14/03/2008/840- ЖК/132 про відступлення права вимоги ПАТ КБ «Надра» за кредитним договором № 14/03/2008/840- ЖК/132 від 14 березня 2008 року, у зв`язку з чим, до нього перейшло право вимоги за іпотечним договором від 14 березня 2008 року. Станом на 13 січня 2020 року заборгованість за кредитним договором складає: тіло - 365 705,35 грн, проценти - 196 101,52 грн. Станом на 21 квітня 2020 року заборгованість ОСОБА_1 складає 561 806,87 грн. ОСОБА_4 вимагав виконати зобов`язання. У випадку несплати заборгованості, після спливу тридцятиденного терміну з дня отримання даного повідомлення, останній заявив про намір продати від свого імені спірну квартиру.

02 вересня 2020 року ОСОБА_4 (Продавець), діючий відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», та як іпотекодержатель за договором іпотеки (який містить відповідне застереження), посвідченим приватним нотаріусом ВМНО Миронюк Н. В. 14 березня 2008 року, та ОСОБА_3 (Покупець) уклали договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 , а остання прийняла вказану квартиру і сплатила за неї суму, визначену в договорі. Продаж квартири вчинено за 411 124 грн.

Відповідно до Акту № 1025 від 29 жовтня 2020 року ОСОБА_1 фактично проживає у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV«Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).

Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IVпередбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Приписами статті 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IVїї нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).

Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог.

Відповідно до статті 38 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору купівлі-продажу) якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Якщо особа, яка висловила намір придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом 5 днів після закінчення вказаного вище тридцятиденного строку, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Це право переходить до інших осіб, які висловили намір придбати предмет іпотеки, відповідно до пріоритету їх прав і вимог.

Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.

Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог. Решта виручки повертається іпотекодавцю.

Іпотекодержатель, який реалізував предмет іпотеки, надсилає іпотекодавцю, боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, та іншим іпотекодержателям звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки.

Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов`язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та з наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону.

Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.

Разом з тим, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII (далі - Закон № 1304-VII), підпуктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Отже, враховуючи те, що наданий ОСОБА_1 кредит в іноземній валюті є споживчим, а спірна квартира, яка має загальну площу 23,00 кв. м, використовувалась ним як єдине житло, колегія суддів Верховного Суду вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що предмет іпотеки не міг бути примусово стягнутий іпотекодержателем на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

На підставі викладеного, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що у позивача наявне інше житло, а саме квартира АДРЕСА_3 , колегія суддів відхиляє, оскільки указана квартира не належить йому на праві власності.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2023 року зупинено дію рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2022 року, залишеного без змінпостановою Вінницького апеляційного суду від 28 лютого 2023 року.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи, що касаційна скарга ОСОБА_3 , яка подана представником - адвокатом Федик Ю. Ю., підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України, Верховних Суд поновлює дію ухвалених у справі рішень судів попередніх інстанцій.

Керуючись статтями 400 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана представником - адвокатом Федик Юлією Юріївною, залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 лютого 2023 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2022 року, залишеного без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 28 лютого 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов