Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.07.2024 року у справі №621/1372/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2024 року

м. Київ

справа № 621/1372/20

провадження № 61-3877св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Чугуївської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Національного природного парку «Гомільшанські ліси»,

відповідачі: Чугуївська районна державна адміністрація Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Павлов Єгор Олегович, на рішення Зміївського районного суду Харківської області у складі судді Шахової В. В. від 23 вересня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів:

Мальованого Ю. М., Бурлака І. В., Яцини В. Б., від 15 лютого 2024 року,і виходив з наступного.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

1. У липні 2020 року заступник керівника Чугуївської окружної прокуратури Харківської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, національного природного парку «Гомільшанські ліси» до Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації, про визнання незаконними та скасування наказів, скасування запису про державну реєстрацію права власності та повернення земельних ділянок.

2. Свої вимоги прокурор мотивував тим, що розпорядженням Зміївської РДА Харківської області за № 281 від 15 червня 2012 року надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2 га, у тому числі ділянка № 1 - 1,3945 га, ділянка № НОМЕР_1 - 0,6055 га, пасовища, із земель запасу сільськогосподарського призначення на території Задонецької сільської ради. Розпорядженням Зміївської РДА Харківської області № 598 від 14 листопада 2012 року ОСОБА_2 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2 га, у тому числі ділянка № НОМЕР_2 - 1,3945 га, ділянка № НОМЕР_1 - 0,6055 га, пасовища, із земель запасу сільськогосподарського призначення на території Задонецької сільської ради. На підставі вищевказаного розпорядження ОСОБА_2 10 грудня 2012 року видано державний акт серії ЯМ № 976639 на право власності на земельну ділянку площею 0,6055 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6321782500:01:012:0013 та державний акт серії ЯМ № 976640 від 10 грудня 2012 року на право власності на земельну ділянку площею

1,39452 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6321782500:01:012:0014.

3. 28 грудня 2012 року ОСОБА_2 продав вищезазначені земельні ділянки ОСОБА_3 , який 22 січня 2015 року подарував їх ОСОБА_1 .

4. Між тим розпорядження Зміївської РДА Харківської області видано з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки земельні ділянки з кадастровими номерами 6321782500:01:012:0013 та 6321782500:01:012:0014 з урахування «Проєкту створення національного природного парку «Гомільшанські ліси» знаходиться в зоні регульованої рекреації Національного природного парку (далі - НПП «Гомільшанські ліси»), а тому на час її формування, винесення оспорюваного розпорядження про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надання їх у власність громадянину для ведення особистого селянського господарства, необхідною умовою було погодження департаментом Харківської обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища проєкту землеустрою.

5. Передача Зміївською РДА Харківської області вказаних земельних ділянок у власність громадянину для ведення особистого селянського господарства із визначенням її категорії за основним цільовим призначенням як земель сільськогосподарського призначення призвело до фактичної зміни меж НПП «Гомільшанські ліси» в частині їх зменшення та ведення особистого селянського господарства на землях природно-заповідного фонду, суперечить статусу і завданням НПП «Гомільшанські ліси» в природному стані як унікального комплексу, а також забезпеченню умов організованого відпочинку населення, такі дії були здійснені усупереч процедури, встановленої законом. Спірна ділянка має природоохоронне, еколого-освітнє, рекреаційне та естетичне значення.

6. Посилаючись на вказані обставини, заступник керівника Чугуївської окружної прокуратури Харківської області просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Зміївської РДА Харківської області № 277 від 15 червня 2012 року про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, у тому числі ділянка № НОМЕР_2 - 1,3945 га, ділянка № НОМЕР_1 - 0,6055 га, пасовища, із земель запасу сільськогосподарського призначення на території Задонецької сільської ради;

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Зміївської РДА Харківської області № 598 від 14 листопада 2012 року ОСОБА_2 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га, у тому числі ділянка № 1-1,3945 га, ділянка № НОМЕР_1 - 0,6055 га, пасовища, із земель запасу сільськогосподарського призначення Задонецької сільської ради;

- визнати недійсним державний акт серії ЯМ № 976639 від 10 грудня 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 0,6055 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6321782500:01:012:0013, виданий на ім`я ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним державний акт серії ЯМ № 976640 від 10 грудня 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 1,3945 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6321782500:01:012:0014, виданий на ім`я ОСОБА_2 ;

- витребувати у ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 6321782500:01:012:0013 площею 0,6055 га та 6321782500:01:012:0014 площею 1,3945 га у відання держави.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

7. Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 23 вересня 2022 року позовні вимоги Чугуївської окружної прокуратури Харківської області задоволено.

8. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Зміївської районної державної адміністрації від 15 червня 2012 року № 277 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, у тому числі ділянка № НОМЕР_2 - 1,3945 га, ділянка № НОМЕР_1 - 0,6055 га, пасовища, із земель запасу сільськогосподарського призначення на території Задонецької сільської ради.

9. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Зміївської районної державної адміністрації від 14 листопада 2012 року № 598 ОСОБА_2 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га, у тому числі ділянка № НОМЕР_2 - 1,3945 га, ділянка № НОМЕР_1 - 0,6055 га, пасовища, із земель запасу сільськогосподарського призначення Задонецької сільської ради.

10. Визнано недійсним державний акт від 10 грудня 2012 року серії ЯМ № 976639 на право власності на земельну ділянку, відповідно до якого ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 0,6055 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6321782500:01:012:0013.

11. Визнано недійсним державний акт від 10 грудня 2012 року серії ЯМ

№ 976640 на право власності на земельну ділянку, відповідно до якого ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 1,3945 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6321782500:01:012:0014.

12. Витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6321782500:01:012:0013 площею 0,6055 га у відання держави в особі Національного природного парку «Гомільшанські ліси» та державного підприємства «Зміївське лісове господарство».

13. Витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6321782500:01:012:0014 площею 1,3945 га у відання держави. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

14. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами: 6321782500:01.012:0013 та 6321782500:01:012:0014 знаходяться у межах земель території НПП «Гомільшанські ліси», які є землями природно-заповідного фонду та не підлягають передачі з державної власності у приватну власність, оскільки це може перешкоджати збереженню національного природного парку в природному стані як унікального комплексу. Зважаючи, що про порушення прав та законних інтересів держави стало відомо під час досудового розслідування кримінального провадження № 42019220000000727 від 15 листопада 2019 року, а саме: після отримання відповідних документів від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та інформації департаменту екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації у січні 2020 року, підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

15. Постановою Харківського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Зміївського районного суду Харківської області від 23 вересня 2022 року - без змін.

16. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскаржувані наказ щодо розроблення проєкту землеустрою та наказ про передачу землі видані одним відповідачем у цій справі в інтересах іншого відповідача у цій справі, є незаконними, що не спростовано, та стали підставою для державної реєстрації прав на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 , а в подальшому - за ОСОБА_1 .

17. Повернення до національного парку спірної земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цієї ділянки. Суд першої інстанції встановив, що вона належить до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Дотримання встановлених законодавчих заборон щодо обігу такої ділянки є необхідною умовою її використання з тією метою, щоб попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і зокрема частині світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному об`єкту природно-заповідного фонду. З огляду на зазначене, у втручанні держави у право мирного володіння

ОСОБА_1 земельною ділянкою на території об`єкта природно-заповідного фонду є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами.

18. На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення.

Узагальнені доводи касаційної скарги

19. 15 березня 2024 року ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_4 , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Зміївського районного суду Харківської області від 23 вересня

2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені позову.

20. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 619/718/17, від 09 жовтня 2020 року у справі № 530/879/18,

від 27 січня 2021 року у справі № 753/13197/18, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18, від 22 березня 2023 року у справі № 755/1549/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Крім того, вказує, що суд першої інстанції залишив поза увагою клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Водночас посилається на те, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою заяву про застосування позовної давності (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

21. Заявник вважає, що при вирішенні спору суди попередніх інстанцій посилалися на докази, у прийнятті яких було відмовлено, оскільки прокурором належним чином не було додержано вимог щодо подання доказів. Натомість апеляційний суд не спростував висновок суду першої інстанції про те, що надані позивачем копії документів не були засвідчені у встановленому законом порядку, зробив помилковий висновок про те, що копії документів є допустимими доказами, оскільки інші сторони не заявили зауважень про їх достовірність, не врахував, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

22. Згідно з доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Прокурором було направлено поштою компетентним органам держави повідомлення від 05 травня 2020 року в порядку частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Однак, за змістом цього повідомлення від 05 травня 2020 року прокурор фактично повідомляє компетентні органи, які діють від імені та в інтересах держави, вже про фактичне використання ним права на подачу позову, не залишаючи часу цим органам самостійно реагувати на стверджувальні порушення законодавства. Прокурор передчасно звернувся до суду з цим позовом, не давши можливості компетентним органам відреагувати на виявленні прокурором порушення.

23. Також заявник звертає увагу на те, що прокурором було порушено строки позовної давності при зверненні до суду з цим позовом.

24. Згідно з доводами заявника, він є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок, оскільки набув право власності на них на підставі договорів дарування.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

25. Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 621/1372/20.

26. Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2024року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

27. У поданому відзиві НПП «Гомільшанські ліси» посилається на те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не спростовують правильних по суті судових рішень. Формування земельних ділянок з кадастровими номерами 6321782500:01:012:0013 площею 1,3945 га та 6321782500:01:012:0014 площею 0,6055 га, які розташовані на території

НПП «Гомільшанські ліси», проведено з порушенням вимог статті 186 ЗК України, статті 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Звертає увагу на те, що прокурором було належним чином долучено до матеріалів справи докази, які були належним чином оцінені судами попередніх інстанцій. Окрім зазначеного, що прокурором не було пропущено позовну давність.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28. Розпорядженням Зміївської РДА Харківської області № 277 від 15 червня 2012 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2 га, у тому числі № 1 -

1,3945 га, ділянка № НОМЕР_1 - 0,6055 га, пасовища із земель запасу сільськогосподарського призначення на території Задонецької сільської ради.

29. Розпорядженням Зміївської РДА Харківської області № 598

від 14 листопада 2012 року ОСОБА_2 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2 га у тому числі № 1 -

1,3945 га, ділянка № НОМЕР_1 - 0,6055 га, пасовища із земель запасу сільськогосподарського призначення на території Задонецької сільської ради.

30. На підставі вищевказаного розпорядження ОСОБА_2 10 грудня

2012 року видано державні акти серії ЯМ № 976639 та ЯМ № 976640 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 6321782500:01:012:0013 площею 1,3945 га та кадастровий номер 6321782500:01:012:0014 площею

0,6055 га.

31. 28 грудня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договори купівлі-продажу № 3562 та № 3564, за яким останній набув земельні ділянки з кадастровим номером 6321782500:01:012:0013 та 6321782500:01:012:0014 площею 1,3945 га та 0,6055 га відповідно.

32. 22 січня 2015 року ОСОБА_3 на підставі договору дарування земельної ділянки № НОМЕР_3 та № 131 відчужив вказані земельні ділянки ОСОБА_1 .

33. Згідно з листом Департаменту екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації від 21 квітня 2020 року, НПП «Гомільшанські ліси» створено Указом Президента України від 06 вересня 2004 року № 2004 на території Зміївського та Первомайського районів Харківської області. Межі парку в натурі відповідно до законодавства не встановлено. Проект організації території НПП «Гомільшанські ліси» розроблено УкрНДІЕП у 2007 році та затверджено наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 28 листопада 2011 року № 478. За результатами аналізу графічних матеріалів проектів створення та організації щодо розташування земельних ділянок Публічної кадастрової карти України, до зони врегульованої рекреації проекту створення увійшли ділянки, які надано в приватну власність для ведення особистого селянського господарства, в тому числі земельні ділянки 6321782500:01:012:0013 та 6321782500:01:012:0014 площею 1,3945 га та

0,6055 га.

34. У рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42019220000000727, Харківським національним університетом ім. В. Н. Каразіна МОН України проведено дослідження і зроблено наступні висновки:

- визначено координати поворотних точок меж об`єкту природно-заповідного фонду НПП «Гомільшанські ліси», відповідно до проекту створення НПП «Гомільшанські ліси», який став підставою для прийняття Указу Президента України 06 вересня 2004 року №1047/2004, відповідно до картографічних матеріалів, які є невід`ємним додатком до вказаного проєкту створення. Ці результати додаються у вигляді таблиці координат поворотних точок меж НПП «Гомільшанські ліси» (Додаток Є), в тому числі окремим файлом в електронному вигляді, наведені у системі координат Pulkovo 1942, zone 7N, а також в електронному вигляді (полігональний ГІС-шар);

- земельні ділянки з кадастровими номерами 6321782500:01:012:0013 та 6321782500:01:012:0014 всією своєю площею знаходяться під об`єктом природно-заповідного фонду НПП «Гомільшанські ліси», відповідно до меж встановлених проєктом створення НПП «Гомільшанські ліси», який став підставою для прийняття Указу Президента України від 06 вересня 2004 року № 1047/2004.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

35. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

36. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

37. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

38. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

39. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Щодо вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі НПП «Гомільшанські ліси»

40. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

41. Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).

42. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частини третя, четверта статті 56 ЦПК України).

43. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на момент звернення прокурора з позовом у цій справі) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

44. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

45. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що на відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. Інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19), пункт 62). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19), пункт 71).

46. Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

47. Виходячи з викладеного, Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства (пункт 8.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21)).

48. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) зазначено, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

49. Відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

50. Позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.

51. Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині із підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

52. У справі, що переглядається у липні 2020 року прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі, у тому числі, НПП «Гомільшанські ліси». Згідно з відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань НПП «Гомільшанські ліси» є юридичною особою (державною організацією, установою, закладом), тобто, не є державним органом.

53. Отже, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню у частині розгляду по суті позову прокурора, поданого в інтересах НПП «Гомільшанські ліси» із залишенням позову без розгляду в зазначеній частині відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Щодо вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства

54. Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, абзац п`ятий пункту 143).

55. До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України).

56. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

57. Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

58. Указом Президента України від 06 вересня 2004 року № 1047/2004 «Про створення Національного природного парку «Гомільшанські ліси» з метою збереження, відтворення та раціонального використання особливо цінних природних комплексів долини річки Сіверського Донця, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення, створено на території Зміївського та Первомайського районів Харківської області НПП «Гомільшанські ліси».

59. Згідно зі статтею 44 ЗК України (тут і надалі, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

60. Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).

61. Статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» № 2456-XII (тут і надалі, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 2456-XII) передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

62. Відповідно до статті 9 Закону № 2456-XII території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

63. Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку (стаття 37 Закону № 2456-XII).

64. Відповідно до частини п`ятої статті 53 Закону № 2456-XII території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

65. Як визначено статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

66. Згідно з пунктами «а», «в» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

67. Частина перша статті 150 ЗК України відносить до особливо цінних земель, зокрема, землі природно-заповідного фонду.

68. Відповідно до частини другої статті 150 ЗК України земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

69. Погодження питань, пов`язаних з вилученням особливо цінних земель, було піднесено статтею 6 ЗК України до повноважень Верховної Ради України.

70. Враховуючи, що Верховна Рада України не погоджувала вилучення земельних ділянок на території НПП «Гомільшанські ліси» з державної чи комунальної власності, компетентні органи не приймали рішення про вилучення і передачу фізичним особам спірних земельних ділянок, право власностіці земельні ділянки вибули з володіння держави протиправно, за відсутності її волі.

71. Втручання у приватні права й інтереси має бути належним чином збалансовано з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами, вільний доступ до водних та інших природних ресурсів і об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема і до парків-пам`яток садово-паркового мистецтва. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави, зокрема і від імені територіальної громади як власника земельної ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги (стаття 41 Конституції України), згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21), пункт 7.20).

72. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням

ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

73. Як встановлено судами, у відповідності до листа Департаменту екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації від 21 квітня 2020 року, за результатами аналізу графічних матеріалів проєктів створення та організації щодо розташування земельних ділянок Публічної кадастрової карти України, до зони врегульованої рекреації проєкту створення увійшли ділянки, які надано в приватну власність для ведення особистого селянського господарства, в тому числі земельні ділянки 6321782500:01:012:0013 та 6321782500:01:012:0014 площею 1,3945 га та 0,6055 га.

74. Вказані обставини також підтверджується наданими поясненнями

НПП «Гомільшанські ліси», фотознімками земельних ділянок 6321782500:01:012:0013 та 6321782500:01:012:0014 із зазначенням їх координат з виїздом на місце розташування. На долучених знімках видно територію із рослинністю (кущі, дерева), яка не використовується, як земельна ділянка передана з метою ведення особистого селянського господарства.

75. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які маютьзначення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

76. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

77. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог прокурора в частині визнання незаконними та скасування наказів, державних актів та повернення земельної ділянки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, дійшов загалом обґрунтованого висновку, що позивач надав належні та допустимі докази, які дають можливість стверджувати, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6321782500:01:012:0013 та 6321782500:01:012:0014 знаходяться у межах території НПП «Гомільшанські ліси», на землях природно-заповідного фонду та не підлягають передачі з державної власності у приватну. Ведення особистого селянського господарства на землях природно-заповідного фонду суперечитиме статусу і завданням НПП «Гомільшанські ліси», оскільки може перешкоджати збереженню національного парку в природному стані як унікального природного комплексу.

78. Отже, передача спірних земельних ділянок у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства відбулася всупереч процедури, встановленої законом, а ОСОБА_2 , в свою чергу, фактично одразу після отримання у власність земельних ділянок (10 грудня 2012 року) відчужив спірні земельні ділянки на користь ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу, укладених 28 грудня 2012 року.

79. ОСОБА_3 укладаючи договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок мав би розуміти підстави набуття прав на земельні ділянки, які знаходяться на землях природно-заповідного фонду. В свою чергу ОСОБА_3 22 січня 2015 року на підставі договору дарування земельної ділянки № НОМЕР_3 та № 131 відчужив вказані земельні ділянки своєму сину ОСОБА_1 . Відчуження спірних земельних ділянок на підставі договорів дарування не спростовує їхньої незаконної передачі у власність первинного набувача.

80. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши усі обставини справи, зокрема, незаконність передачі Зміївською РДА Харківської області земельної ділянки у приватну власність, дійшов правильного висновку про задоволення позову шляхом фактичного повернення земельних ділянок у власність держави.

81. Подібні висновки щодо незаконності передачі земельних ділянок у приватну власність, які входять до складу природно-заповідного фонду НПП «Гомільшанські ліси», висловлено у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 621/3476/19 (провадження № 61-12583св22),

від 13 вересня 2023 року у справі № 621/3475/19 (провадження № 61-8186св22), від 27 вересня 2023 року у справі № 621/394/20 (провадження № 61-5014св23).

82. Відповідачем не надано жодних доказів, які б спростовували вказані обставини, зокрема фактичне використання ним земельних ділянок за цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства, що спростовує мету отриманих земельних ділянок.

83. Слід також зазначити, що 19 червня 2021 року прокурором у суді першої інстанції було порушено клопотання про долучення письмових доказів, а також доказів в електронному вигляді, завірених електронним підписом, які містяться на електронному носії інформації - лазерному диску, з мотивуванням необхідності їх приєднання, враховуючи особливий резонанс та складність справи. Надано докази направлення порушеного клопотання сторонам у справі (т. 3, а. с. 55-64).

84. Матеріли справи не містять заперечень учасників справи про долучення поданих 19 червня 2021 року прокурором доказів.

85. У відповідності до протоколу судового засідання від 23 вересня 2022 року судом першої було досліджено подані прокурором докази, зокрема інформацію, яка міститься на електронному носії - лазерному диску. В судовому засіданні сторони не заперечували щодо дослідження поданих доказів.

86. Загалом доводи касаційної скарги зводяться до непогодження зі встановленими обставинами справи, необхідності переоцінки доказів.

87. Проте встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

88. Колегія суддів враховує, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Доводи заявника про порушення порядку дослідження доказів слід визнати такими, що не вплинули на правильність вирішення спору.

89. Належним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний позов, на такий позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, на чому неодноразово наголошував Верховний Суд у своїх постановах у подібній категорії справ, а також вказав апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції.

Щодо пропорційності втручання у право відповідач на мирне володіння майном та співвідношення такого втручання із суспільними інтересами

90. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право мирного володіння майном.

91. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

92. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.

93. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

94. У цій справі суди попередніх інстанцій обґрунтували наявність законних підстав для втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння земельною ділянкою з метою захисту права власності держави на землі природно-заповітного фонду.

95. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти «а» і «б» частини першої статті 91, пункти «а» і «б» частини першої статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (постанови

від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 127),

від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (пункт 90),

від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16 (пункт 148), від 29 травня 2019 року

у справі № 367/2022/15-ц (пункт 53), від 12 червня 2019 року у справі

№ 487/10128/14-ц (пункт 117), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.75)).

96. Повернення спірних земельних ділянок переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними суспільними, екологічними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірних ділянок. Дотримання встановлених законодавчих заборон щодо обігу таких ділянок є необхідною умовою їх використання з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і зокрема частині світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному об`єкту природно-заповідного фонду.

97. З огляду на зазначене у втручанні держави у право мирного володіння ОСОБА_1 земельними ділянками для ведення особистого селянського господарства на території об`єкта природно-заповідного фонду є легітимна мета контролю за використанням цих ділянок за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами суспільства. Також підлягає врахуванню, що відсутні відомості про використання ОСОБА_1 спірних земельних ділянок.

98. Право держави повернути земельні ділянки природно-заповідного фонду з огляду на доведену незаконність і безпідставність їх передачі на користь фізичної особи, передбачене у чинному законодавстві України, приписи якого та практика їхнього застосування щодо повернення такої ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними.

99. Земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності та добросовісності, які є одними з фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 75-76), від 20 липня 2020 року у справі № 923/196/20 (пункт 39), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 132)).

100. Водночас, як первинний набувач спірних земельних ділянок, так і батько

ОСОБА_1 , який подарував йому земельні ділянки,в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг знати про те, що вони знаходяться у межах НПП «Гомільшанські ліси».

101. За встановлених обставин у цій справі не можна стверджувати, що втручання у право ОСОБА_1 на спірні об`єкти, за відсутності жодних доказів фактичного використання земельних ділянок, покладе на нього надмірний тягар.

102. Враховуючи межі доводів касаційної скарги, відсутні підстави для скасування судових рішень в частині вирішення вимог прокурора, спрямованих на захист права власності держави на землі природно-заповітного фонду.

103. Тому оскаржені судові рішення в частині позовних вимог прокурора, заявлених в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, підлягають залишенню без змін.

104. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Павлов Єгор Олегович, задовольнити частково.

2. Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 23 вересня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 лютого 2024 рокуу частині позовних вимог заступника керівника Чугуївської окружної прокуратури Харківської областів інтересах держави в особі Національного природного парку «Гомільшанські ліси» скасувати, а позов прокурора у цій частині залишити без розгляду.

3. В іншій частині рішення Зміївського районного суду Харківської області

від 23 вересня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду

від 15 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович