Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.06.2023 року у справі №638/6855/20
Постанова КЦС ВП від 23.06.2023 року у справі №638/6855/20

Постанова

Іменем України

23 червня 2023 року

м. Київ

справа № 638/6855/20

провадження № 61-4749 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство обслуговування повітряного руху України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на постанову Харківського апеляційного суду

у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.

від 02 березня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - Украерорух) про стягнення невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позов мотивований тим, що з 01 жовтня 1993 року по 15 травня 2020 року він працював у Харківському регіональному структурному підрозділі Украерорух (далі - Харківський РСП Украерорух). Згідно із наказом Харківського РСП Украерорух від 13 травня 2020 року № 110/о він був звільнений з посади заступника директора Харківського РСП Украерорух відповідно

до статті 38 КЗпП України у зв`язку із виходом на пенсію з 15 травня 2020 року. Просив виплатити матеріальну допомогу на підставі підпункту 6.25.2 колективного договору Украерорух, проте відповідач листом від 13 травня

2020 року № 92/22.1-11/20 відмовив у виплаті матеріальної допомоги у зв`язку із складним фінансовим станом підприємства та відсутністю коштів.

Оскільки відповідач ухиляється від добровільного виконання обов`язку по сплаті матеріальної допомоги, позивач заявив додаткову вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) просив суд стягнути з відповідача на його користь

1 151 500,00 грн матеріальної допомоги, середній заробіток за час затримки розрахунку з 15 травня 2020 року до дня ухвалення рішення суду, 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а також судовий збір

у розмірі 840,80 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова у складі судді Подус Г. С. від 13 липня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Украерорух на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу

у розмірі 1 151 500,00 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що позивач має право на отримання матеріальної допомоги відповідно до підпункту 6.25.2 колективного договору в редакції, яка була чинною на час його звільнення (15 травня 2020 року), оскільки відповідач на час звільнення позивача з роботи не міг застосовувати локальний нормативний акт (колективний договір), який ще не був прийнятий. Відсутність прибутку Украерорух не може впливати на гарантовану та належну працівникові суму коштів матеріальної допомоги у разі звільнення у зв`язку із виходом на пенсію.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за затримку виплати матеріальної допомоги, суд зазначив, що, оскільки така виплата передбачена лише умовами колективного договору, який не містить положень щодо строків її виплати, отже відсутні правові підстави для стягнення середнього заробітку за затримку виплати такої матеріальної допомоги.

Також суд вказав, що витрати позивача на правничу допомогу

у розмірі 10 000,00 грн є доведеними.

Постановою Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 липня 2021 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати матеріальної допомоги.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-8395 св 22).

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що Украерорух не довело обставин, які унеможливили своєчасну виплату позивачу належних йому сум при звільненні, визначених колективним договором, зокрема, що порушення строків виплати цих сум сталося внаслідок настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум. Украерорух не виконало вимоги трудового законодавства щодо вчасної виплати всіх належних при звільненні позивача сум, тому підприємство повинно відшкодувати позивачу майнові втрати, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, а отже, вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є законними та обґрунтованими. Також Верховний Суд зазначив, що в касаційній скарзі позивач вказав, що матеріальна допомога була йому виплачена відповідачем лише після спливу 21 місяця, внаслідок набрання законної сили судовим рішенням, проте точні відомості про дату такої виплати в матеріалах цивільної справи відсутні, з огляду на що суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити своє рішення по суті спору.

У касаційному порядку ОСОБА_1 оскаржував судові рішення лише

в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Останньою постановою Харківського апеляційного суду від 02 березня

2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 липня 2021 року в частині вирішення спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку скасовано з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову.

Стягнуто з Украерорух на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1 151 500 грн.

Стягнуто з Украерорух на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

Стягнуто з Украерорух на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2 942,81 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Украерорух не виконало вимоги трудового законодавства щодо вчасної виплати всіх належних при звільненні позивача сум у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, тому підприємство повинно відшкодувати позивачу майнові втрати, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. При цьому, суд зазначив, що відповідач не довів обставин, які унеможливлювали своєчасно виплатити позивачу належні йому при звільненні суми, визначені колективним договором, адже відсутність коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті зазначених сум та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, вважав за необхідне зменшити суму відшкодування з 2 020 637,80 грн до 1 151 500,00 грн, оскільки сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є очевидно неспівмірною зі невиплаченою при звільненні матеріальної допомоги.

Суд апеляційної інстанції послався на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо питання виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також суд вказав, що за перегляд апеляційної скарги витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн є доведеними.

В апеляційному порядку переглядалося рішення районного суду лише в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2023 року Украерорух звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 02 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення останнім норм процесуального права, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, за результатами розгляду справи ухвалити нове судове рішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 638/6855/20

з Дзержинського районного суду м. Харкова, у задоволенні клопотання Украерорух про зупинення виконання постанови Харківського апеляційного суду від 02 березня 2023 року відмовлено та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

27 квітня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Украерорух мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 червня

2018 року у справі № 592/5721/17 ( провадження № 61 - 33414 св 18), в якій, зазначено, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні слід вираховувати відповідно з графіком роботи підприємства та конкретного працівника. Також, судом апеляційної інстанції не враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 06 лютого 2018 року у справі

№ 696/985/15 (провадження № 61-1214 св 18); від 11 березня 2019 року у справі № 235/7241/16 (провадження № 61-779 св 19); від 21 січня 2020 року у справі

№ 520/7043/17 (провадження № 61-47105 св 18); від 29 липня 2021 року у справі № 359/3250/20 (провадження № 61-7160 св 21); від 22 вересня 2021 року

у справі № 359/3843/20 (провадження № 61-6384 св 21); від 23 вересня

2021 року у справі № 359/5804/20 (провадження № 61-13053 св 21);

від 28 вересня 2021 року по справі 359/3756/20 (провадження

№ 61-18833 св 20) у подібних правовідносинах.

Вказує, що нарахування і виплата одноразової допомоги при звільненні за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію не входить в структуру заробітної плати, виплата зазначеної допомоги не є обов`язковою, здійснюється лише за наявності коштів. Загальновідомим є те, що карантин є форс-мажорною обставиною, тому відповідач не підлягає притягненню до відповідальності у зв`язку з виникненням обставин непереборної сили, що не залежали від його волі.

Також зазначає, що висновком ТПП України від 29 липня 2020 року

№ 2051/1.2 «Про істотну зміну обставин» було підтверджено, що починаючи з 16 березня 2020 року, ними доведено обставини, які унеможливили своєчасно виплатити позивачу належні йому при звільненні суми, визначені

колективним договором.

Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив надані докази, не врахував:

- що відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 при визначені розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не входять відпускні у розмірі 16 868,50 грн, які були виплачені позивачу;

- що в розрахунковому періоді з 16 травня 2020 року по 09 липня 2020 року на підприємстві було встановлено простій, відповідно до наказів Украероруху

від 16 березня 2020 року № 197 та від 27 травня 2020 року № 410, тому відповідно до статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку на підприємстві оплачується не нижче 2/3 посадового окладу (66,7%);

- що відповідно до наказу Украероруху від 10 квітня 2020 року № 245 «Про введення режиму неповного робочого часу» на підприємстві було встановлено неповний робочий час 0,5 норми тривалості робочого часу, затвердженої на 2020 рік, починаючи з 10 липня 2020 року по 15 листопада 2020 року.

Також, вказує, що суд апеляційної інстанції застосував статті 116 117 КЗпП України в старій редакції, без урахування змін до законодавства, які відбулись 01 липня 2022 року на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Відзив на касаційну скаргу від учасника справи до суду не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення Украерорух зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду;

2) апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга Украерорух задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова суду ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права,

а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом встановлено, що 01 жовтня 1993 року наказом від 15 жовтня 1993 року № 21/л ОСОБА_1 прийнято на посаду керівника польотів Харківського філіалу ДП «Украерорух» (т. 1, а. с. 8).

Згідно із наказом від 08 вересня 2014 року № 513/о ОСОБА_1 призначений виконуючим обов`язки заступника директора з УПФ із збереженням функціональних обов`язків начальника АДЦ-НП (т. 1, а. с. 9).

13 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про звільнення з посади за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію

з 15 травня 2020 року та виплатою матеріальної допомоги на підставі

підпункту 6.25.2 колективного договору Украерорух (т. 1, а. с. 12).

15 травня 2020 року ОСОБА_1 згідно наказу від 13 травня 2020 року

№ 110/о звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію,

згідно з статтею 38 КЗпП України (т. 1, а. с. 13).

Відповідно до підпункту 6.25.2 колективного договору, який укладено між адміністрацією Украерорух та профспілками, у редакції, чинній на час звільнення позивача з роботи, у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію адміністрація підприємства гарантувала надання матеріальної допомоги у розмірі: при стажі безперервної роботи на підприємстві повних 5 років - 6 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом; за кожний повний рік роботи понад 5 років по 2 посадових оклади з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом за кожний рік. В цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не міг перевищувати

20 посадових окладів (т. 1, а. с. 17-31).

Зі змісту висновку ТПП України від 29 липня 2020 року № 2051/1.2 «Про істотну зміну обставин» вбачається, що світова ситуація з розповсюдженням коронавірусу COVID-19 мала критичний вплив як на світову, так і на українську авіаційну галузь. Соціальні та фінансові наслідки для авіації (в тому числі авіакомпаній, аеропортів та провайдерів аеронавігаційних послуг) виявились руйнівними. Починаючи з 12 березня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на всій території України був установлений карантин, були заборонені пасажирські перевезення, в тому числі авіаційним транспортом. Згідно з рішенням РНБО України від 13 березня

2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», введеним в дію Указом Президента України

від 13 березня 2020 року № 87, були закриті пункти пропуску через державний кордон України для здійснення регулярного пасажирського сполучення. Зважаючи на виконання введеного органами державної влади України карантину, заборони виконання міжнародних польотів та польотів над територією України, вітчизняні авіакомпанії, які здійснювали пасажирські перевезення, тимчасово призупинили провадження своєї операційної діяльності. Аналогічна ситуація склалась і на ринках авіаційних перевезень країн Європи та світу в частині введення обмежень щодо пересування громадян та відповідної зупинки більшості польотів авіакомпаній (окрім поодиноких евакуаційних рейсів). Як наслідок даної ситуації та введених заходів, падіння трафіку у повітряному просторі України протягом другої половини березня - травня 2020 року склало приблизно 95 % з негативними піками аж до 98 %. Авіаційна, і зокрема аеронавігаційна галузь України та світу, переживає безпрецедентну системну кризу, яка викликана падінням обсягів повітряного руху на 90 %. Прогнозовані строки повернення до докризових рівнів 2019 року коливаються від двох до трьох років. Зважаючи на це, ТПП України підтвердила, що, починаючи з 16 березня 2020 року, наведені обставини унеможливили виконання Украерорух зобов`язань, передбачених колективним договором (т. 1, а. с. 159).

Відповідно до довідки Украерорух від 02 вересня 2020 року № 22.1-12/287/20,

у січні 2020 року заробітна плата ОСОБА_1 склала суму в розмірі: нарахована - 99 101,66 грн, до сплати - 78 756,12 грн; у лютому 2020 року заробітна плата позивача склала суму в розмірі: нарахована - 94 643,64 грн,

до сплати - 75 241,69 грн (т. 1, а. с. 216-217).

Згідно з розрахункових листів заробітної плати ОСОБА_1

за січень - лютий 2020 року, з яких вбачається, що у січні він відпрацював

18 днів, а в лютому - 15 днів (т. 1, а. с. 218).

Середньоденний заробіток ОСОБА_1 за січень, лютий 2020 року складає 4 666,60 грн (78 756,12 +75 241,69 ):33.

24 лютого 2023 року представником ОСОБА_1 - адвокатом

Білоконь О. Ю., до матеріалів справи додано платіжні доручення, згідно з яких 17 лютого 2022 року декількома платежами матеріальна допомога

ОСОБА_1 була виплачена у повному обсязі (т. 3, а. с. 16 - 18).

Тривалість виплати матеріальної допомоги позивачу з 15 травня 2020 року

по 17 лютого 2022 року становить 443 робочі дні, а сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню складає 2 020 637,80 грн (4666,60 х 433).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю,

що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 10 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Аналогічні положення містяться у статті 1 Закону України «Про колективні договори і угоди» (далі - Закон № 3356-XII).

Статтею 5 Закону № 3356-XII, яка регулює співвідношення законодавства і колективного договору, угоди, трудового договору, встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені

в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, які зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Законпрямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України, для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України.

Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012

у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1цього Кодексуроз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому

від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником

у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої

статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі

№ 821/1083/17 (провадження № 11-1329 апп 18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно із частиною першою статті 9 ЦК України положення цього Кодексузастосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

Таким чином, положення ЦК Українимають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623 цс 18).

Частиною першою статті 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі

№ 910/4518/16 (провадження № 12-301 гс 18) виклала висновок про те, що за змістом норм статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист права звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений закономстрок винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку.

Заперечуючи проти стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, відповідач посилався, зокрема на відсутність його вини в затримці розрахунку. Вказував, що нарахування і виплата одноразової допомоги при звільненні за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію не входить в структуру заробітної плати, виплата зазначеної допомоги не є обов`язковою, здійснюється лише за наявності коштів. Загальновідомим є те, що карантин є форс-мажорною обставиною, тому відповідач не підлягає притягненню до відповідальності у зв`язку з виникненням обставин непереборної сили, що не залежали від його волі.

На підтвердження настання форс-мажорних обставин ДП «Украерорух» надало висновок ТПП України від 29 липня 2020 року № 2051/1.2.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі

№ 905/857/19 (провадження № 12-56 гс 21) зазначила, що «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Разом з цим, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (статті 75 ГПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів».

Відповідно до положень статті 263 ЦК України непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) - це обставини, що перешкоджають виконанню зобов`язань однією зі сторін, незалежні від її волевиявлення і контролю, а також непереборні при вживанні всіх розумних заходів щодо їх запобігання. Визначення обставин непереборної сили наведено у статті 79 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (укладена у Відні 11 квітня 1980 року). Для визначення яких-небудь обставин форс-мажорними необхідна обов`язкова наявність ряду чинників: непереборність сили, що викликала ці обставини; неможливість контролювати ситуацію, впливати на неї; виникнення перешкоди не могло бути передбачено під час укладення зобов`язання.

Положеннями частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Із урахуванням положень частини першої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» і пункту 6.10 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії Торгово-промислової палати України 18 грудня 2014 року № 44 (5), документом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), є сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видає Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати, вимоги до якого встановлені пунктом 6.11 Регламенту.

З огляду на викладене, висновок ТПП України від 29 липня 2020 року не є належним доказом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору) у цій справі, та не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Разом з тим, Украерорух фактично погодилося з висновком суду першої інстанції про стягнення з нього в судовому порядку матеріальної допомоги в розмірі 1 151 500,00 грн, виплата якої передбачена колективним договором, як складової заробітної плати. Судове рішення в цій частині вимог відповідачем не оскаржено, тим самим визнано порушення прав позивача щодо невиплати при звільненні всіх сум, що належать йому від підприємства. При цьому, Украерорух 17 лютого 2022 року виплатило матеріальну допомогу

ОСОБА_1 у повному обсязі (т. 3, а. с. 16 - 18).

У справі, яка переглядається, відповідач не довів обставин, які унеможливлювали своєчасно виплатити позивачу належні йому при звільненні суми, визначені колективним договором, адже відсутність коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті зазначених сум та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

До аналогічних висновків, зокрема за участю Украерорух, дійшов Верховний Суд у постановах:від 26 жовтня 2022 року у справі № 639/4085/20 (провадження № 61-10672 св 21); від 16 листопада 2022 року у справі № 641/4526/20 (провадження № 61-11913 св 21); від 23 листопада 2022 року у справі

№ 635/3473/20 (провадження № 61-12426 св 21); від 23 листопада 2022 року справа № 359/3879/20 (провадження № 61-4066 св 21); від 07 грудня 2022 року у справі № 359/3841/20 (провадження № 61-696 св 21); від 21 грудня 2022 року у справі № 642/3093/20 (провадження № 61-10568 св 21); від 21 грудня 2022 року справа № 359/3245/20 (провадження № 61-9574 св 21); від 21 грудня 2022 року справа № 635/3475/20 (провадження № 61-10597св21); від 21 грудня 2022 року справа № 638/6855/20 (провадження № 61-8395 св 22); від 15 лютого 2023 року справа № 646/3570/20 (провадження № 61-19278 св 21); від 15 лютого 2023 року справа № 359/3098/20 (провадження № 61-3969 св 21).

Встановивши, що роботодавець своєчасно не здійснив із працівником розрахунок при звільненні, а саме не виплатив матеріальну допомогу, виплата якої передбачена колективним договором, Верховний Суд погоджується з висновком суд апеляційної інстанції про те, що Украерорух не виконало вимоги трудового законодавства щодо вчасної виплати всіх належних при звільненні позивача сум у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, тому підприємство повинно відшкодувати позивачу майнові втрати, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця,

а отже, вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є законними та обґрунтованими.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100).

Пунктом 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 вказаного Порядку нарахування виплат,

що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц

(провадження № 14-623 цс 18) метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

З урахуванням конкретних обставин справи та критеріїв, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права працівника на оплату праці.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання у право, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення

статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновок суду апеляційної інстанції про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, вважав за необхідне зменшити суму відшкодування з 2 020 637,80 грн до 1 151 500,00 грн, оскільки сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є очевидно неспівмірною зі невиплаченою при звільненні матеріальної допомоги.

Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду, є безпідставними, оскільки у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції вірно врахував відповідну правову позицію Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду в аналогічних справах, та зробив правильні висновки з урахуванням фактичних обставин даної справи.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції застосував

статті 116 117 КЗпП України в старій редакції, без урахування змін до законодавства, які відбулись 01 липня 2022 року на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», є безпідставними, так як суд апеляційної інстанції керувався нормами права у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто до набрання чинності вказаних змін.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні суду апеляційної інстанції та з урахуванням судової практики Верховного Суду в аналогічних справах, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційну скаргу Украероруху залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 02 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць