Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.02.2022 року у справі №195/1135/20

Постанова

Іменем України

23 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 195/1135/20

провадження № 61-18979св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник ОСОБА_1 ,

заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2021 року у складі колегії суддів: Макарова М. О.,

Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заяви

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Необхідність встановлення вказаного юридичного факту виникла в нього у зв`язку з відсутністю паспорта громадянина України, що обмежує його в реалізації прав та обов`язків особи. Наявний в нього паспорт громадянина УРСР він своєчасно не обміняв в органах державної влади. На теперішній час він втратив документи, що посвідчують його особистість.

Вказував, що все своє життя він проживає на території України, факт його народження зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Томаківського районного управління юстиції Дніпропетровської області за актовим записом № 45 від 05 січня 1954 року, у 1972 році проходив службу в Радянській армії, перебуває на обліку в Томаківському райвійськоматі, шлюб із ОСОБА_2 зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Томаківського районного управління юстиції Дніпропетровської області у 1975 році, від шлюбу має дочку

ОСОБА_3 .

В липні 2020 року він звернувся до Сектору Томаківського РС ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із заявою про видачу йому паспорта громадянина України, проте йому було відмовлено з тієї причини, що не встановлено належності особи до громадянства України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області

від 18 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживав на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявником підтверджено постійне проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2021 року апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області задоволено, рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2020 року скасовано та у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявником не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про його постійне проживання на території України з 1991 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі

№ 358/608/19-ц, провадження № 61-21260св19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що його заява розглядається в окремому провадженні, тому відповідно до вимог статті 294 ЦПК України суд може за власною ініціативою з метою з`ясування обставин справи витребувати необхідні докази, які вважає за потрібне.

Вказував, що він народився на території України в селищі Томаківка Дніпропетровської області, має рідну сестру та брата, які також проживають у вказаному селищі. Факт його народження було зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Томаківського районного управління юстиції Дніпропетровської області (підтвердженням чого є архів Томаківського РАЦСу). В матеріалах справи містяться відомості про його народження, народження його доньки. Факт його постійного проживання на території селища можуть підтвердити всі жителі його села.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з копії актового запису про народження ОСОБА_1 вбачається, що останній народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селищі Томаківка Томаківського району Дніпропетровської області.

Згідно актового запису про укладення шлюбу № 31 26 квітня 1979 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб.

На запит суду Томаківським районним сектором Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надано копію заяви про видачу паспорта за Ф1 громадянина колишнього СРСР ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серія

НОМЕР_1 , виданого 08 серпня 1979 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою та підстав для її скасування немає.

Факт постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, у відповідності до яких громадянами України є громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Відповідно до пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Порядок) громадяни колишнього СРСР, які не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року, проходять процедуру встановлення їхньої належності до громадянства України.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 3 Закону України «Про громадянство України» особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Згідно із пунктом 44 Порядку у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до

24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні заяви, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не доведено факт постійного (безперервного) проживання на законних підставах на території України станом на 24 серпня 1991 року, враховуючи зокрема і тривалий строк (30 років), який минув з того часу.

Доводи заявника не підтверджені жодними письмовими доказами, зокрема щодо його трудової діяльності на території України у спірний період, оплату податків або інших офіційних платежів, зверненнями до будь-яких державних органів або органів місцевого самоврядування, їх документами, особистим листуванням тощо. Заявником не надано копію домової книги з штампом реєстрації на території України, довідки про реєстрацію на території України, військовий квиток з відміткою про перебування на військовому обліку на території України, копію трудової книги або довідки з місць роботи на території України.

Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 січня

2022 року у справі № 477/739/21 (провадження № 61-15541св21).

Відповідно до частини третьої статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

За приписами статті 318 ЦПК України у заяві про встановлення фактів, що мають юридичне значення, повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Системний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що під час розгляду справ окремого провадження допустимим є відступ від засад змагальності у випадках, встановлених нормами ЦПК України.

Разом з тим, неведене не може тлумачитися як перекладення обов`язку щодо доказування з заявника на суд у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Постанова апеляційного суду не суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 358/608/19-ц, провадження № 61-21260св19, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, оскільки фактичні обставини у цих справах є різними.

За таких обставин доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного суду, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказане вище у сукупності, колегія суддів вважає, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга залишенню без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович