Історія справи

Постанова

Іменем України

22 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 369/12059/20

провадження № 61-13871св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , який за життя проживав та був зареєстрований по АДРЕСА_1 .Вказаний житловий будинок був побудований у 1958 році, проте свідоцтво на право власності на нього ОСОБА_3 за життя не отримав.

Разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 у цьому будинку проживали та були зареєстровані: дружина - ОСОБА_4 , син - ОСОБА_1 (позивач) та донька - ОСОБА_2 .

Позивач вказував, що спадкоємцями першої черги, які прийняли спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , шляхом вступу у фактичне управління та користування спадковим майном, є він, його мати - ОСОБА_4 та донька спадкодавця - ОСОБА_2

30 квітня 1996 року без його відома мати ОСОБА_4 та сестра ОСОБА_2 звернулися до Першої Київської обласної державної нотаріальної контори з заявою про видачу їм свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , в якій зазначили неправдиві відомості, зокрема, що інших спадкоємців, передбачень законом, немає.

05 липня 1996 року ОСОБА_4 уклала договір дарування житлового будинку, за умовами якого подарувала частку спірного домоволодіння ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 його мати ОСОБА_4 померла.

У квітні 2020 року він дізнався щодо передачі у власність його сестрі ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 ,

З цього ж часу йому стало відомо про те, що в 1996 році ОСОБА_2 стала власницею спірного житлового будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом (спадкодавець - ОСОБА_3 ) та договору дарування, укладеного між нею та матір`ю ОСОБА_4 .

З відповіді Києво-Святошинської державної нотаріальної контори Київської області дізнався, що згідно матеріалів спадкової справи № 197 до майна спадкодавця ОСОБА_3 після його смерті спадщину за законом в рівних частках отримали ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

У зв`язку з цим нотаріальна контора відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 .

Разом із тим, він (позивач) є сином спадкодавця ОСОБА_3 , тобто спадкоємцем першої черги, проте внаслідок приховування ОСОБА_4 та ОСОБА_2 інформації щодо наявності третього спадкоємця першої черги, 30 квітня 1996 року на їх ім`я було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстровано в реєстрі за № 2-1684, за яким ОСОБА_4 та ОСОБА_2 отримали у спадщину спірний житловий будинок у рівних частинах (по 1/2 частині кожна).

Крім того, з матеріалів спадкової справи № 197 він дізнався, що підставою для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 квітня 1996 року на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щодо спірного житлового будинку було свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок, видане на ім`я ОСОБА_3 06 лютого 1996 року, тобто через чотири роки після його смерті.

Посилаючись на те, що свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , та укладений між ними договір дарування порушує право на спадщину, ОСОБА_1 просив:

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 квітня 1996 року, видане Першою Київською обласною державною нотаріальною конторою та зареєстроване в реєстрі за № 2-1684, на ім`я спадкоємців ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в рівних частках кожна, на спадкове майно: житловий будинок по АДРЕСА_1 , зареєстроване у Київському міжміському бюро технічної інвентаризації 15 травня 1996 року в реєстровій книзі за № 326;

- скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , зареєстрований у Київському міжміському бюро технічної інвентаризації 15 травня 1996 року за номером № 326, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 30 квітня Першою Київською обласною державною нотаріальною конторою;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво на право особистої власності на жилий будинок, видане 02 лютого 1996 року Хотівською сільською радою Києво-Святошинського району та зареєстроване Київським міжміським бюро технічної інвентаризації 06 лютого 1996 року в реєстрову книгу № 2 за реєстровим номером № 326, яким посвідчено право власності ОСОБА_3 на цілу частку житлового будинку по АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним та скасувати договір дарування 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , укладений 05 липня 1996 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зареєстроване в реєстрі за № 2-2118, зареєстроване у Київському міжміському бюро технічної інвентаризації 17 липня 1996 року в реєстрову книгу під реєстровим номером № 326;

- скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , зареєстрований Київським міжміським бюро технічної інвентаризації 17 липня 1996 року в реєстровій книзі за номером 326, на підставі договору дарування частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , укладеного 05 липня 1996 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрованого в реєстрі за № 2-2118.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 червня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 квітня 1996 року, видане Першою Київською обласною державною нотаріальною конторою та зареєстроване в реєстрі за № 2-1684, на ім`я спадкоємців ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в рівних долях кожна, на спадкове майно житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване у Київському міжміському бюро технічної інвентаризації 15 травня 1996 року в реєстровій книзі за № 326.

Скасовано запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований у Київському міжміському бюро технічної інвентаризації 15 травня 1996 року за номером № 326, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 30 квітня Першою Київською обласною державною нотаріальною конторою.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво на право особистої власності на жилий будинок, видане 02 лютого 1996 року Хотівською сільською радою Києво-Святошинського району та зареєстроване Київським міжміським бюро технічної інвентаризації 06 лютого 1996 року в реєстрову книгу № 2 за реєстровим номером № 326, яким посвідчено право власності

ОСОБА_3 на цілу частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним та скасовано договір дарування частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 05 липня 1996 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований у реєстрі за № 2-2118 та у Київському міжміському бюро технічної інвентаризації 17 липня 1996 року в реєстрову книгу під реєстровим номером № 326.

Скасовано запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований Київським міжміським бюро технічної інвентаризації 17 липня 1996 року в реєстровій книзі за номером 326, на підставі договору дарування частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 05 липня 1996 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрованого в реєстрі за № 2-2118.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач був зареєстрований разом із спадкодавцем на час смерті останнього у спірному будинку, тому є таким, що фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Отримавши свідоцтво про право на спадщину в квітні 1996 року, мати та сестра позивача порушили права останнього, як спадкоємця першої черги на спадкування за законом одночасно з ними.

Встановивши, що видаючи 06 лютого 1996 року свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок на ім?я ОСОБА_3 , виконавчий комітет Хотівської сільської ради вирішив питання щодо прав та обов`язків особи, цивільна правоздатність та дієздатність якої припинилися у зв`язку із смертю, суд визнав його недійним та скасував.

Окрім того, суд дійшов висновку про дотримання позивачем позовної давності при зверненні з цим позовом, виходячи з того, що ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав після звернення із заявою про прийняття спадщини (червень 2020 року) та ознайомлення з матеріалами спадкової справи № 197.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 червня 2022 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду аргументована тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження фактичного вступу в управління та користування спадковим майном. При цьому, суд звернув увагу на те, що спадкодавець ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а з цим позовом ОСОБА_1 звернувся у вересні 2020 року, тобто через понад 28 років з моменту відкриття спадщини. Жодних доказів того, що він вчиняв будь-які дії, направлені для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , матеріали справи не містять.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

19 вересня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Немерцалова С. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в сил рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 30 червня 2020 року в справі № 145/1448/17, від 11 грудня 2019 року в справі № 414/811/17, від 14 листопада 2018 року в справі № 2-1316/2227/11, від 23 вересня 2020 року в справі №742/740/17, від 11 листопада 2020 року в справі №752/8119/17-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішення спору.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги факт проживання позивача у спірному будинку на момент смерті спадкодавця та те, що відповідно до законодавства, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, запис у домовій книзі був достатнім доказом для визнання особи такою, що прийняла спадщину. Саме на підставі зазначеного запису відповідачці було видано свідоцтво про право власності на спадкове майно.

Інші доводи учасників справи

ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Заліського Б. С. подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року.

Відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу № 369/12059/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача та відповідачки ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на спадкове майно, зокрема житловий будинок АДРЕСА_1 , побудований у 1958 році. Свідоцтво на право власності на вказаний будинок ОСОБА_3 за життя не отримував.

02 лютого 1996 року Хотівська сільська рада Києво-Святошинського району видала на ім?я ОСОБА_3 свідоцтво на право особистої власності на жилий будинок АДРЕСА_1 , яке зареєстроване Київським міжміським бюро технічної інвентаризації 06 лютого 1996 року в реєстрову книгу № 2 за реєстровим номером 326.

30 квітня 1996 року Перша Київська обласна державна нотаріальна контора видала ОСОБА_4 (доньці) та ОСОБА_2 (дружині) свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно у рівних частках (по частині кожній), яке та зареєстроване в реєстрі за № 2-1684 та у Київському міжміському бюро технічної інвентаризації 15 травня 1996 року в реєстрову книгу під реєстровим номером 326.

05 липня 1996 року ОСОБА_4 подарувала частини вказаного житлового будинку своїй доньці (сестрі позивача) ОСОБА_2 на підставі договору дарування.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

Після смерті ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області звернулась її донька ОСОБА_2 - 21 листопада 2018 року та син ОСОБА_1 - 16 квітня 2019 року.

16 квітня 2019 року державний нотаріус Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області Панікар В. М. відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку із пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Постановою Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 17 грудня 2021 рокуу справі № 369/6254/19-ц, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою від 03 червня 2020 року нотаріус відмовив ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, зокрема у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 з посиланням на те, що вже видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я інших спадкоємців за законом першої черги - дружини та дочки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 і ОСОБА_2 (по частці кожній).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався, зокрема на те, що він прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном, оскільки безпосередньо перед смертю батька проживав разом із ним у буд. АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи підстави позову, вказував на порушення його прав, як спадкоємця ОСОБА_1 , видачею свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я його матері ОСОБА_4 та сестри ОСОБА_2 й укладеним між ними договором дарування спірного житлового будинку, у зв`язку з чим просив визнати їх недійсними та скасувати.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду є посилання заявника на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 30 червня 2020 року в справі № 145/1448/17, від 11 грудня 2019 року в справі № 414/811/17, від 14 листопада 2018 року в справі № 2-1316/2227/11, від 23 вересня 2020 року в справі №742/740/17, від 11 листопада 2020 року в справі №752/8119/17-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Враховуючи, що правовідносини щодо спадкування спірного майна виникли до набрання чинності ЦК України та те, що визначений у статті 549 ЦК Української РСР шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 закінчився до 01 січня 2004 року, до вказаних спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого (частина перша статті 529 ЦК Української РСР).

Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Частиною другою статті 549 ЦК Української РСР передбачено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив у володіння або управління спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 14 вересня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308сво18) зазначив, що тлумачення статті 29 ЦК України у поєднанні зі статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» у відповідній редакції та Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII, дає підстави для висновку, що постійне місце проживання громадян України може бути підтверджено як відміткою у паспорті, так і іншими документами згідно із статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Під постійним місцем проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця, на момент смерті спадкодавця, зареєстрованого у передбаченому законом порядку права на постійне проживання з останнім за однією адресою.

За правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд установив, що ОСОБА_1 (син спадкодавця) не довів факту прийняття спадщини, що відкрилася після смерті його батька ОСОБА_3 у 1992 році, зокрема не надав беззаперечних доказів щодо прийняття ним спадщини після смерті батька шляхом проживання із спадкодавцем, вступу в управління та володіння спадковим майном померлого протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Спадщину прийняли дружина померлого ОСОБА_4 та донька ОСОБА_2 , що не спростовано ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, надавши належну оцінку поданим доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційним судом із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Посилання заявника на те, що він був зареєстрований разом із спадкодавцем на час смерті останнього у спірному будинку, не свідчить про його проживання в ньому, оскільки при вирішенні питання, чи прийняв спадкоємець спадщину у порядку, визначеному статтею 549 ЦК Української РСР (шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном), місце реєстрації спадкодавця не має вирішального значення, якщо суд на підставі належних і допустимих доказів встановив інші обставини.

Аналогічні за змістом висновки висловив Верховний Суд у постановах від 01 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 01 липня 2020 року у справі № 222/1109/17 і від 21 жовтня 2020 року у справі № 643/16216/17, від 14 грудня 2020 року у справі № 333/1249/19.

Окрім того, у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 12 січня 2022 року у справі № 446/53/16-ц зазначено, що для прийняття спадщини необхідно саме фактичне проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не наявність реєстрації їх місця проживання за однією адресою, що за певних обставин може бути відмінним один від одного.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші аргументи касаційної не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун