Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.06.2019 року у справі №161/13889/17

Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 161/13889/17

провадження № 61-10897св19

Верховний суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачі: фізична особа-підприємиць ОСОБА_3, товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Єврокредит",

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокопенко Леся Володимирівна, Державний реєстратор комунального підприємства "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" Яремчук Григорій Ярославович, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Форум" Шевченко Олександр Володимирович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Волинського апеляційного суду від 14 травня 2019 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я., та на додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 20 травня 2019 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_4, ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3), товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Єврокредит" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Єврокредит"), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В., Державний реєстратор комунального підприємства "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" Яремчук Г. Я., уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Форум" Шевченко О. В., про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги № 07-10/16 від 06 жовтня 2016 року та договору про передачу прав за договором забезпечення від 06 жовтня 2016 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 09 липня 2008 року між АКБ "Форум" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 0523/09/22-CLNv, згідно з умовами якого банк відкрив відновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування 70 000,00 доларів США для придбання земельної ділянки і будівництва житла та надав ОСОБА_2 кредит у межах цієї кредитної лінії, за процентної ставкою за користування кредитом у розмірі 13,5% річних і кінцевим терміном повернення не пізніше 06 липня 2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань 09 липня 2008 року між АКБ "Форум" та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ковальчук Л. С., яким передано в іпотеку нежитлове приміщення, нотаріальна контора /літер А-2/ загальною площею 24,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 травня 2010 вказаний кредитний договір розірвано. Звернуто стягнення на нерухоме майно, яке перебуває у заставі банку, нежитлове вбудоване приміщення нотаріальної контори /літер А-2/ загальною площею 24,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Під час здійснення процедури ліквідації банку, 05 жовтня 2016 року між

АКБ "Форум" та ТОВ "Фінансова компанія "Єврокредит" укладено договори про відступлення права вимоги № 241-ф та про відступлення прав за іпотечним договором, за якими всі права первісного кредитора за кредитним договором та договором іпотеки перейшли до нового кредитора. Загальний розмір заборгованості на момент підписання вказаного договору становив 53 068,62 доларів США, з яких: заборгованість по основній сумі кредиту -

26 251,75 доларів США, заборгованість по процентах - 26 816,87 доларів США.

Крім того, 06 жовтня 2016 року між ТОВ "Фінансова компанія "Єврокредит" та ФОП ОСОБА_3 укладено договір про відступлення прав за кредитним договором № 07-10/16, а також за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Прокопенко Л. В. та зареєстрований в реєстрі з № 1507.

У спірному договорі сторони визначили, що станом на дату укладення договору, загальний розмір заборгованості боржника ОСОБА_2 перед ТОВ "Фінансова компанія "Єврокредит" становить 53 068,32 доларів США. Ціна відступлення права вимоги становить 203 475,35 грн.

За період із 16 вересня 2011 року до 30 червня 2015 року ОСОБА_2 сплачено суму основного боргу в розмірі 14 610,15 доларів США, відсотків за кредитом 3 665,85
доларів США, а всього за вказаний період сплачено

18 276,00 доларів США.

Відповідно до виписки від 07 серпня 2014 року, наданої відділенням № 2300 "Луцька Дирекція "ПАТ "Банк Форум" по договору № 0523/08/22-CLNv

від 09 липня 2008 року ОСОБА_2 припинилося нарахування відсотків по кредиту з 27 березня 2012 року.

Враховуючи, що за рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 травня 2010 року вирішено стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 38 157,80 доларів США, а боржником після ухвалення рішення суду сплачено основного боргу 14610,15 доларів США, тому сума основного боргу, яка на час укладення договорів про відступлення права вимоги за грошовим зобов'язанням становить

23 547,65 доларів США. Таким чином, ПАТ "Банк Форум" здійснило відступлення права грошової вимоги до боржника за кредитним договором на суму, яка не відповідає фактичній сумі заборгованості позивача

ОСОБА_2 на момент такого відступлення.

Крім того, кредитодавцем та іпотекодержателем може бути лише банк, або фінансова установа, а не фізична особа. Підприємець ОСОБА_3 не має статусу банку або фінансової установи, а тому не може бути фактором.

Посилаючись на положення частини 2 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України, просили визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги від 06 жовтня 2016 року № 07-10/16, укладений між ТОВ "Фінансова компанія "Єврокредит" та ФОП ОСОБА_3 та договір про передачу прав за договором про відступлення прав за іпотечним договором від 06 жовтня 2016 року, укладений між ТОВ "Фінансова компанія "Єврокредит" та ФОП ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. та зареєстрованому в реєстрі № 1507.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2019 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір про відступлення прав вимоги від 06 жовтня

2016 року № 07-10/16, укладений між ТОВ "Фінансова компанія "Єврокредит" та ФОП ОСОБА_3.

Визнано недійсним договір про передачу прав за договором про відступлення прав за Іпотечним договором від 06 жовтня 2016 року, укладений між ТОВ "Фінансова компанія "Єврокредит" та ФОП ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. та зареєстрованому в реєстрі № 1507.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором ТОВ "Фінансова компанія "Єврокредит" отримав фінансування у розмірі 203 475,35 грн, а ФОП ОСОБА_3 в свою чергу набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги, що свідчить про те, що оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу. Оскільки ФОП ОСОБА_3 не включений до фінансових установ у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", тому не може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу, у зв'язку з чим оскаржуваний договір підлягає визнанню недійсним.

Визнаючи недійсним договір про передачу прав за договором про відступлення прав за іпотечним договором від 06 жовтня 2016 року, який укладено між ТОВ "Фінансова компанія "Єврокредит" та ФОП ОСОБА_3, суд першої інстанції вважав, що спірний правочин є похідним від договору про відступлення права вимоги, тому також підлягає визнанню недійсним на підставі статті 548 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 14 травня 2019 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги та договору про передачу прав за договором забезпечення відмовлено.

Додатковою постановою Волинського апеляційного суду від 20 травня

2019 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції не правильно встановив характер спірних правовідносин та дійшов помилкового висновку про віднесення спірних договорів до факторингу, оскільки в договорі про відступлення права вимоги відсутні ознаки та умови, притаманні для договору факторингу. Сама лише грошова вимога, що була передана ФОП ОСОБА_5 не може розглядатися як плата за сплачені ним кошти, а тому відсутня і різниця між реальною вартістю права вимоги та самою грошовою вимогою чи ціною такої вимоги.

Крім того, в спірному договорі відсутня така ознака договору факторингу як передача грошової вимоги фактору з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором і права останнього у випадку невиконання клієнтом зобов'язаня, одержати задоволення за рахунок грошової вимоги до боржника.

Оскільки договір про відступлення права вимоги від 06 жовтня 2016 року № 07-10/16, укладений між ТОВ "Фінансова компанія "Єврокредит" та

ФОП ОСОБА_3, не є договором факторингу, тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

29 травня 2019 року ОСОБА_4, ОСОБА_1 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просять скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 14 травня 2019 року, додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 20 травня 2019 року та залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня

2019 року. При цьому посилаються на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального прав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2019 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 18 жовтня 2019 року, відкрито касаційне провадження та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

У липні 2019 року справа № 161/13889/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно не дослідив обставини, що мають значення для справи, та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Зокрема апеляційний суд не звернув належної правової уваги на те, що фізична особа (навіть у статусі фізичної особи-підприємця) не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі послуги надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки та інші установи, внесені до реєстру фінансових.

Вважаючи спірний правочин договором купівлі-продажу майнових прав (цесії), суд апеляційної інстанції проігнорував той факт, що ТОВ "Фінансова компанія "Єврокредит" уступило грошову вимогу в обмін на грошові кошти у розмірі 203

475,35 грн, які ФОП ОСОБА_3 був зобов'язаний сплатити первісному кредитору, що є основною ознакою договору факторингу.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

17 жовтня 2019 року ФОП ОСОБА_3 подав до Верховного Суду заперечення, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заперечення мотивоване безпідставністю доводів скарги, оскільки зміст спірного правочину свідчить про те, що він є оплатним договором про відступлення права вимоги, за своєю правовою природою не є договором факторингу, не передбачає надання фінансових послуг банками, нарахування будь-яких процентів за користування чужими коштами, а тому посилання касаційної скарги обґрунтовуються власним помилковим тлумаченням позивачами норм законодавства.

Короткий зміст відповіді на відзив

30 жовтня 2019 року ОСОБА_4, ОСОБА_1 подали до Верховного Суду відповідь на відзив, у якій просили касаційну скаргу задовольнити в повному обсязі. При цьому посилаються на безпідставність та невмотивованість доводів відзиву ФОП ОСОБА_3, що свідчить про мотиви та наявність підстав для їх відхилення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 09 липня 2008 року між АКБ "Форум" та

ОСОБА_2 укладено кредитний договір №0523/09/22-CLNv, згідно з умовами якого, банк відкрив відновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування 70 000,00
доларів США для придбання земельної ділянки і будівництва житла та надав ОСОБА_2 кредит у межах цієї кредитної лінії, з процентною ставкою за користування кредитом у розмірі 13,5 % річних і кінцевим терміном повернення - не пізніше 06 липня 2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань 09 липня 2008 року між

АКБ "Форум" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу

Ковальчук Л. С. та зареєстрований в реєстрі № 1810, яким передано в іпотеку нежитлове приміщення, нотаріальна контора /літер А-2/ загальною площею 24,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У пунктах 5.1-5.2 вказаного договору зробили застереження щодо задоволення вимог іпотекодержателя, в тому числі шляхом прийняття предмета іпотеки у власність, у випадку незадоволення вимог іпотекодержателя протягом 30 днів.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 травня 2010 року у справі №2-3024/2010 кредитний договір №0523/09/22-CLNv від 09 липня 2008 року, укладений між АКБ "Форум" та ОСОБА_2 розірвано. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АКБ "Форум" заборгованість за кредитним договором №0523/08/22-CLNv від 09 липня 2008 року у розмірі 38 157,80 доларів США. Звернуто стягнення на нерухоме майно, яке перебуває в заставі банку - нежитлове приміщення нотаріальної контори /літер А-2/ загальною площею 24,8 кв. м., що належить на праві власності ОСОБА_1.

У подальшому АКБ "Форум" реорганізовано в ПАТ "Банк Форум".

Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 13 червня 2014 року № 355 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Форум" та згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду № 49 з 16 червня 2014 року розпочалася процедура ліквідації ПАТ "Банк Форум" з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов'язань на користь приймаючого банку.

Під час здійснення процедури ліквідації банку, 05 жовтня 2016 року між ПАТ "Банк Форум" (первісний кредитор) та ТОВ "Фінансова компанія "Єврокредит" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 241-ф, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги до ОСОБА_2, що належить первісному кредитору на підставі кредитного договору № 0523/08/22-CLNv від 09 липня 2008 року, а новий кредитор зобов'язується прийняти зазначене вище право вимоги та перерахувати первісному кредитору кошти в розмірі ціни відступлення (п.1.1 та розділ "Тлумачення термінів" договору). У вказаному договорі сторони визначили, що станом на дату укладення договору загальний розмір заборгованості боржника ОСОБА_2 перед первісним кредитором становить 53
068,32 доларів США, з яких: 26 251,75 доларів США - заборгованість по основній сумі кредиту; 26 816,57 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом (п.1.2 договору).

05 жовтня 2016 року між банком (первісним іпотекодержателем) та

ТОВ "Фінансова компанія "Єврокредит" (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором, відповідно до якого банк відступає, а ТОВ "Фінансова компанія "Єврокредит" набуває прав первісного іпотекодержателя згідно з іпотечним договором, укладеним між АКБ "Форум" та ОСОБА_1. Зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. та зареєстрований в реєстрі №
1494.

06 жовтня 2016 року між ТОВ "Фінансова компанія "Єврокредит" (первісний кредитор) та ФОП ОСОБА_3 (новий кредитор) укладено договір про відступлення прав вимоги № 07-10/16, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги до ОСОБА_2, що належить первісному кредитору на підставі кредитного договору № 0523/08/22-CLNv, а новий кредитор зобов'язується прийняти зазначене вище право вимоги та перерахувати первісному кредитору кошти в розмірі ціни відступлення (п.1.1 та розділ "Тлумачення термінів" договору).

У вказаному договорі сторони визначили, що станом на дату укладення договору загальний розмір заборгованості боржника (ОСОБА_2) перед первісним кредитором складає 53 068,32 доларів США, з яких:

26 251,75 доларів США - заборгованість по основній сумі кредиту;

26 816,57 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом (п.1.2 договору).

Ціна відступлення права вимоги становить 203 475,35 грн (п. 5.1 договору).

06 жовтня 2016 року між ТОВ "Фінансова компанія "Єврокредит" (первісним іпотекодержателем) та ОСОБА_3 (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором, відповідно до умов якого ТОВ "Фінансова компанія "Єврокредит" відступає, а ОСОБА_3 набуває прав первісного іпотекодержателя згідно з іпотечним договором, укладеним між банком та ОСОБА_1.

Наведений договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. та зареєстрований у реєстрі № 1507.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційних скарг, врахувавши аргументи відзиву, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції не правильно встановив характер спірних правовідносин та дійшов помилкового висновку про віднесення спірних договорів до факторингу, оскільки в договорі про відступлення права вимоги відсутні ознаки та умови, притаманні для договору факторингу. Сама лише грошова вимога, що була передана ФОП ОСОБА_5 не може розглядатися як плата за сплачені ним кошти, а тому відсутня і різниця між реальною вартістю права вимоги та самою грошовою вимогою чи ціною такої вимоги.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня

2000 року №2121-III "Про банки і банківську діяльність", у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 350 Господарського кодексу України факторинг визначений як передання чи зобов'язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512,1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

Відповідно до статей 512, 513, 514, 515, 516, 517, 518 Цивільного кодексу України можна зробити такий висновок щодо суб'єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статей 512, 513, 514, 515, 516, 517, 518 Цивільного кодексу України учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, із частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України та частини 5 статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вбачається, що суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина 2 статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина 3 статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У статті 350 Господарського кодексу України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина 3 статті 656 Цивільного кодексу України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно з частиною 1 статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини 1 статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Так, судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до змісту п. 1.2 договору про відступлення права вимоги №07-10/16 від 06 жовтня 2016 року, первісний кредитор ТзОВ "Фінансова компанія "Єврокредит" уступило грошову вимогу до боржника в обмін на грошові кошти, які новий кредитор фізична особа - підприємець ОСОБА_3 сплатив останньому, тобто за умовами договору про відступлення права вимоги фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором ТзОВ "Фінансова компанія "Єврокредит" отримав фінансування у розмірі 203475,35 грн., а фізична особа - підприємець ОСОБА_3 в свою чергу, укладаючи вказаний договір набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги.

Така різниця виразилася в отриманні фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 від первісного кредитора права грошової вимоги первісного кредитора до боржника, строк платежу за яким настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому щодо погашення (сплати) заборгованості, а також сплаті інших платежів, які виникли на підставі укладеного між первісним кредитором та боржником кредитного договору.

Отже, суд першої інстанції, прийшов до вірного висновку, що укладений між ТзОВ "Фінансова компанія "Єврокредит" та ОСОБА_3 оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов'язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного у даній справі договору не змінює його правової природи.

З укладенням договору про відступлення права вимоги від 06 жовтня 2016 року № 07-10/16 відбулася заміна первісного кредитора, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу - підприємця ОСОБА_3, який не включений до фінансових установ у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16.

Отже, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановивши всі фактичні обставини справи, прийшов до обґрунтованого висновку, що уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором ТОВ "Фінансова компанія "Єврокредит" отримав фінансування у розмірі 203 475,35 грн, а ФОП ОСОБА_3 в свою чергу набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги, що свідчить про те, що оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу. Оскільки ФОП ОСОБА_3 не включений до фінансових установ у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", тому не може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу, у зв'язку з чим оскаржуваний договір підлягає визнанню недійсним.

Визнаючи недійсним договір про передачу прав за договором про відступлення прав за іпотечним договором від 06 жовтня 2016 року, який укладено між ТОВ "Фінансова компанія "Єврокредит" та ФОП ОСОБА_3, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що за змістом частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а оспорюваний договір про відступлення прав вимоги суперечить наведеним вище приписам цивільного законодавства України щодо суб'єктного складу договору факторингу, а тому він підлягає визнанню недійсним відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що постанову Волинського апеляційного суду від 14 травня 2019 року та додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 20 травня 2019 року необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Щодо судових витрат

Відповідно до пункту 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, ЦПК України не передбачено розподіл судових витрат у разі скасування рішення апеляційного суду та залишення рішення суду першої інстанції в силі.

Керуючись статтями 400, 403, 413 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Волинського апеляційного суду від 14 травня 2019 року та додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 20 травня

2019 року скасувати, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2019 року - залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. М. Сімоненко

Судді А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик