Історія справи

Постанова

Іменем України

22 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 759/3870/17-ц

провадження № 61-12115св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державне підприємство «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року у складі судді Ул'яновської О. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Гаращенко Д. Р.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» (далі - ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка»), в якому просила поновити її на роботі в ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка» на посаді артиста допоміжного складу з 24 лютого 2017 року та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що наказом від 23 лютого 2017 року № 221-к «Про припинення безстрокового трудового договору» з нею було припинено безстроковий трудовий договір відповідно до пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України з 23 лютого 2017 року.

Вказувала, що підставою для прийняття оскаржуваного наказу був Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року № 955-VIII, однак вважає, що пункт 2 Прикінцевих положень даного Закону України суперечить положенням Конституції України та спеціальними нормами трудового законодавства.

Зазначала, щоЗакон України від 28 січня 2016 року № 955-VIII не створює підстав для припинення безстрокового трудового договору з професійними творчими працівниками, які вже перебувають у трудових відносинах, так само, як і не є самостійною підставою для такого припинення відповідно до пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку з невизначеністю таких підстав вказаним Законом.

Позивач посилалася також на те, що вона є членом виборного органу професійної спілки працівників ДП «Національний академічний театр опери та балету України ім. Т.Г. Шевченка» «ВІЛЬНА ОПЕРА», але відповідач на день її звільнення не мав попередньої згоди профспілки на таке звільнення.

Вказувала, що відповідач у порушення вимог статті 49-2 КЗпП України не попередив її про наступне звільнення, внаслідок чого позбавив її можливості своєчасно вирішити питання забезпечення власної зайнятості.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року залишено без змін.

Приймаючи постанову про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишення без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції посилався на те, що між позивачем та відповідачем не було укладено контракт до 23 лютого 2017 року, як це передбачено Законом України від 28 січня 2016 року № 955-VIII, а тому наказом № 221-к від 23 лютого 2017 року між ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г.Шевченка» та ОСОБА_1 було припинено безстроковий трудовий договір на підставі пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України.

У березні 2018 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову апеляційної інстанції, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції проігноровані відповідні аргументи та докази позивача під час розгляду справи. Застосування відносно позивача Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року № 955-VIII порушує зобов'язання держави України про заборону дискримінації, що становить зміст статті 14 Конвенції. Чинним законодавством України не встановлено будь-яких критеріїв, відповідно до яких трудовий контракт укладається на певний строк в межах визначеного. Отже право встановлення строку трудового контракту належить роботодавцю. Наведене набуває особливого значення, оскільки заявник є членом виборного органу професійної спілки.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

22 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 1 статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 03 вересня 2003 року працювала на посаді артиста допоміжного складу за строковою трудовою угодою з ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка».

Наказом «Про повідомлення щодо зміни істотних умов праці художнього та артистичного персоналу ДП «НА театр опери та балету України

імені Т. Г. Шевченка»від 02 грудня 2016 року № 899-к повідомлено працівників, у тому числі і позивача про зміну істотних умов праці, а саме, зміну форми трудового договору, укладеного між ДП «НА театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка» і працівниками художнього та артистичного персоналу, на контракт до 15 грудня 2016 року.

Наказ від 02 грудня 2016 року № 899-к видано на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року №955-VІІІ.

Наказом від 14 грудня 2016 року № 930-к частково змінено наказ

від 2 грудня 2016 року № 899-к, відповідно до якого термін вручення повідомлення про зміну істотних умов праці встановлено до 23 грудня

2016 року, а отримання згоди на продовження роботи за контрактом

до 23 лютого 2017 року.

09 грудня 2016 року позивачу надіслано повідомлення про зміну істотних умов праці, встановлених наведеними наказами, разом з копією відповідних наказів та додатків.

Листами-повідомленнями від 17 лютого 2017 року № 133 та 22 лютого 2017 року № 161 дирекція пропонувала позивачу до 23 лютого 2017 року здійснити своє волевиявлення та укласти контракт

Адміністрація театру засвідчила актами від 22 лютого 2017 року та від 18 лютого 2017 року факт відмови позивача від підпису про отримання вказаного листа.

Відповідно до наказу «Про припинення безстрокового трудового договору» від 23 лютого 2017 року №221-к з позивачем припинено безстроковий трудовий договір на підставі пункту 9 статті 36 КЗпП України.

За змістом пункту 9 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін та таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Чинним законодавством передбачена особлива форма трудового договору - контракт.

За змістом частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 роз'яснено, що контрактна форма трудового договору може впроваджуватись лише законом.

Установлено, що посада, яку обіймав позивач (артист допоміжного складу ), належить до посад професійних творчих працівників.

Суспільні відносини в галузі театральної справи, що виникають у зв'язку зі створенням, публічним виконанням та публічним показом театральних постановок, визначає правовий статус театрів, форми їх державної підтримки, порядок їх створення і діяльності та спрямований на формування і задоволення творчих потреб та інтересів громадян, їх естетичне виховання, збереження, розвиток та збагачення духовного потенціалу Українського народу регулюються Законом України «Про театри і театральну справу».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року №955-VIII статті 19, 20 Закону України «Про театри і театральну справу» викладено у новій редакції.

Згідно частини першої та другої статті 20 Закону України «Про театри та театральну справу» до професійних творчих працівників театру належать художній та артистичний персонал театру. Трудові відносини з професійними, творчими працівниками, художнім та артистичним персоналом державних та комунальних театрів оформлюються шляхом укладання контрактів.

Відповідно до пунктів 2, 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури»

від 28 січня 2016 року №955-VIII набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних та комунальних закладів культури, а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пунктом 9 статті 36 Кодексу законів про працю України. Ця норма не поширюється на професійних творчих працівників комунальних закладів культури у територіальних громадах з населенням до 5 тисяч жителів. З працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом укладається контракт строком від одного до трьох років без проведення конкурсу.

Суд установив, що позивач відмовилася від підписання контракту, норма Закону, якою запроваджено обов'язкове укладання строкового контракту з працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, не визнавалась неконституційною, в діях відповідача не встановлено порушення нормативно регламентованої процедури прийняття оспорюваного наказу на які вказує позивач, та прийшов вірного висновку, що відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Апеляційний суд вірно зазначив, що звільнення позивача саме на підставі пункту 9 статті 36 КЗпП України кореспондується з пунктами 2, 3 Прикінцевих положень Закону №955-VIII, де передбачено, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних комунальних закладів культури, а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пункут 9 статті 36 КЗпП України.

А відтак, контрактна форма роботи творчих працівників, зокрема, і для позивача, запроваджена спеціальним Законом, який і підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом в постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 753/4687/17, від 20 червня 2018 року у справі № 755/4387/17, від 04 липня 2018 року у справі № 753/5442/17.

Аргументи касаційної скарги про те, що відповідач під час звільнення позивача з посади не дотримався вимог трудового законодавства, а саме профспілкова організація не надала згоди не приймаються Верховним Судом до уваги, оскільки звільнення позивача було проведено без порушення припису статті 252 КЗпП України, оскільки контрактна форма роботи для працівників культури, зокрема, позивача, була передбачена Законом, а не рішенням роботодавця, тому, така зміна не потребувала попереднього узгодження з профспілковим органом.

Спір вирішено з правильним застосуванням положень статей 21, 23, 36, 252 КЗпП України та статті 20 Закону України «Про театри і театральну справу».

Посилання в касаційній скарзі на недотримання відповідачем норми положень статті 49-2 КЗпП України щодо попередження про подальше звільнення не пізніше як за два місяці, не заслуговує на увагу, оскільки з установлених обставин справи вбачається, що позивач була обізнана про зміну істотних умов, проте відмовилася від укладення контракту, як того вимагає Закон №955-VIII.

Решта доводів касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги, були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом було дотримано норми матеріального і процесуального прав.

При вирішенні даної справи судами першої та апеляційної інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило