Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.10.2020 року у справі №339/321/19

Постанова

Іменем України

17 червня 2021 року

м. Київ

справа № 339/321/19

провадження № 61-1570св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 13 липня 2020 року під головуванням судді Головенко О. С. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Менілишин Г. П., Томин О. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом повернення самовільно захопленої частини земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1 шляхом повернення самовільно захопленої відповідачем ОСОБА_2 частини земельної ділянки, площею 0,0013 га, зобов'язавши її демонтувати металеву огорожу, довжиною 8 метрів у вигляді чотирьох металевих стовпчиків та металевої сітки.

Свої позовні вимоги мотивувала тим, що вона є власником зазначеної земельної ділянки згідно договору купівлі-продажу від 27 вересня 2013 року з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 0,05 га.

Рішенням Болехівської міської ради від 11 червня 2014 року № 09-39/14 затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Відповідач ОСОБА_2 самовільно захопила частину її земельної ділянки, площею 0,0013 га, загородивши металевим парканом довжиною 8 м з металевими стовпчиками.

Оскільки ОСОБА_2 відмовляється в добровільному порядку усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, позивач просила задовольнити її позов.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 13 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом повернення самовільно захопленої частини земельної ділянки відмовлено.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Болехівського міського суду від 13 липня 2020 року без зміни.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що з часу коли вона стала власником земельної ділянки, конфігурація та розміри земельної ділянки відповідача змінились в сторону збільшення за рахунок її земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У січні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 13 липня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що суди обох попередніх інстанцій дійшли висновків про відсутність підстав для задоволення позову на підставі неналежних доказів.

На думку заявника, надані нею докази оцінені судами неналежним чином. Звертає увагу на ту обставину, що нею долучено до матеріалів справи матеріали у вигляді фото таблиць з яких вбачається наявність на земельній ділянці встановленої металевої сітки, чим спростовується висновки судів попередніх інстанцій про те, що на спірній ділянці мають місце сліди старої огорожі.

Просить суд касаційної інстанції критично оцінити висновок апеляційного суду про те, що топографо-геодезична зйомка земельної ділянки та фото таблиці не є доказами того, що площа земельної ділянки позивача зменшилась внаслідок самовільного захоплення відповідачем спірної земельної ділянки.

Вважає, що висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи, а надані нею докази та показання свідків щодо захоплення частини належної їй земельної ділянки (0,0013 га) в повній мірі доводять протиправність дій відповідача.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому у березні 2021 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Зазначає, що позивач під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції не навела достатніх доказів на підтвердження факту захоплення частини її земельної ділянки, а тому у судів попередніх інстанцій не було підстав для задоволення позову ОСОБА_1.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Болехівського міського суду Івано-Франківської області.

02 березня 2021 року цивільна справа № 339/321/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що між сторонами існує спір з приводу користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1.

Із матеріалів справи встановлено, що 27 вересня 2013 року позивач ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу придбала у громадянки ОСОБА_3 земельну ділянку, площею
0.05 га, цільове призначення якої - ведення особистого господарства на АДРЕСА_1. Цього ж дня ОСОБА_1 зареєструвала право власності на вказану земельну ділянку, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Рішенням Болехівської міської ради від 11 червня 2014 року № 09-39/14 за заявою ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0.05 га.

25 листопада 2014 року ОСОБА_1 зареєструвала право власності на вказану земельну ділянку, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Суди вказували, що звертаючись з позовом до суду, позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що відповідач самовільно захопила частину цієї ділянки, площею 0,0013 га, довжиною 8 метрів, загородивши її огорожею у вигляді чотирьох металевих стовпчиків та металевої сітки, яку просить демонтувати.

ОСОБА_2 14 листопада 2004 року отримала в дар від матері ОСОБА_4 житловий будинок на АДРЕСА_2 та на підставі вказаного договору зареєструвала право власності на нерухоме майно.

07 вересня 2009 року ОСОБА_2 звернулася до міського голови м. Болехова з заявою про передачу у приватну власність земельної ділянки на АДРЕСА_2, площею 0,2060 га для будівництва і обслуговування будинку та для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням виконавчого комітету Болехівської міської ради від 23 жовтня 2009 року № 32-41/09 надано дозвіл громадянам на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки, зокрема, ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 на земельну ділянку, площею 0.21 га.

На виконання вказаного рішення ОСОБА_2 виготовлено технічну документацію на земельну ділянку та погоджено межі земельної ділянки, у тому числі з ОСОБА_3.

За заявою ОСОБА_2 від 24 листопада 2009 року рішенням виконавчого комітету Болехівської міської ради від 08 грудня 2009 року № 29-42/09 затверджено вказану технічну документацію на земельні ділянки, а 14 жовтня 2010 року вона отримала державні акти на право власності на земельну ділянку площею 0.0995 га серії ЯИ №829636 для ведення особистого селянського господарства та серії ЯИ № 829635 на земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва і обслуговування будинку.

Суди встановили, що відповідач узгодила межі земельної ділянки з суміжними власниками земельних ділянок, у тому числі із ОСОБА_3 (а. с. 53).

Крім того, з технічної документації із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки із описом меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 загальною площею 0,500 га та технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2, площами 0,095 га та 0,1 га встановлено, що ними не підтверджено те, що існує накладення площ земельних ділянок згідно каталогу координат.

Із топографічно-геодезичної зйомки земельної ділянки, виконаної 22 листопада 2019 року ОСОБА_5 встановлено, що останнім відображено фактичне землекористування сторін, та зазначено спірну земельну ділянку площею 0,0013 га, яка виконавцем включена як до земельної ділянки позивачки так і відповідача, тобто має місце накладення земельних ділянок.

Відомостей про те, що в розпорядженні ОСОБА_6 були державні акти на право приватної власності на землю видані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 чи технічна документація з їх виготовлення відсутні.

Згідно зазначеної зйомки встановлено, що між земельною ділянкою позивача ОСОБА_1 та земельною ділянкою ОСОБА_7 (чоловіка позивача) відображена земельна ділянка, яка не входить до складу належних їм земельних ділянок, при цьому, обміри земельних ділянок ОСОБА_7 не проводилися.

Із долучених фототаблиць судами встановлено наявність на земельній ділянці встановленої металевої сітки, проте суди вказували, що відсутні підстави для висновку що на спірній земельній ділянці мають місце сліди старої огорожі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини 1 статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Частиною 2 статті 13 ЦК України передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Держава, згідно з статтею 152 ЗК України, забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється у тому числі шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши з технічної документації із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки із описом меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 загальною площею 0,500 га та технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2, площами 0,095 га та 0,1000 га, те, що не підтверджено існування накладення площ земельних ділянок згідно каталогу координат колегія суддів вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову правильний.

Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій, оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності дійшли правильних висновків про те, що з наданих позивачем доказів не можна встановити факт самовільного захоплення відповідачем земельної ділянки, з приводу якої виник спір.

Одночасно колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди не надали належної оцінки наявним в матеріалах справи топографічно-геодезичній зйомці земельної ділянки та фототаблиці, які підтверджують факт самовільного захоплення відповідачкою частини її земельної ділянки, адже цей доказ був оцінений судами обох попередніх інстанцій і як правильно вказував апеляційний суд, із наданої позивачем топографічно-геодезичної зйомки земельної ділянки, виконаної 22 листопада 2019 року ОСОБА_5 вбачається, що останнім відображено фактичне землекористування сторін, та зазначено спірну земельну ділянку площею 0,0013 га, яка виконавцем включена як до земельної ділянки позивача так і відповідача, тобто має місце накладення земельних ділянок.

Встановлено, що даних про те, що в розпорядженні ОСОБА_6 були державні акти на право приватної власності на землю видані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 чи технічна документація з їх виготовлення відсутні.

Разом з тим, згідно зазначеної зйомки між земельною ділянкою позивачки ОСОБА_1 та земельною ділянкою ОСОБА_7 (чоловіка позивача) відображена земельна ділянка, яка не входить до складу належних їм земельних ділянок, при цьому, обміри земельних ділянок ОСОБА_7 не проводилися.

Із долучених фототаблиць встановлено наявність на земельній ділянці огорожі у вигляді металевої сітки, натомість відсутні підстави для висновку що на спірній земельній ділянці мають місце сліди старої огорожі.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що топографічно-геодезична зйомка земельної ділянки та фото таблиці є доказами того, що площа земельної ділянки позивачки зменшилася за рахунок самовільного захоплення відповідачкою спірної земельної ділянки є необґрунтованими.

Крім того колегія суддів зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Оскільки порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, вищенаведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що, на думку, представника заявника, суди встановили обставини на підставі неналежних доказів.

Одночасно колегія суддів додатково зазначає, що як правильно вказував суд апеляційної інстанції позивач та її представник ОСОБА_8 у ході розгляду справи, знаючи обсяг наданих стороні процесуальних прав, у тому числі заявляти клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи, такого клопотання не подавала ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції, а тому доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають обставинам справи, а рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судами дана належна правова оцінка.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України справа перевірена лише у межах доводів касаційної скарги, які не є достатніми для скасування судових рішень у цій конкретній справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 13 липня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький