Історія справи

Постанова

Іменем України

22 березня 2023 року

м. Київ

справа № 523/14857/19

провадження № 61-12969св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест», державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюта Сергій Васильович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 23 листопада 2020 року в складі судді Середи І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року в складі колегії суддів: Князюка О. В., Погорєлової С. О., Заїкіна А. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (далі - ТОВ «ФК «Алькор Інвест»), державного реєстратора комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» (далі - КП «Агенція реєстраційних послуг») Манюти С. В. та просила визнати незаконним рішення державного реєстратора Манюти С. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Алькор Інвест»; і скасувати запис про державну реєстрацію права власності № 32260810 від 02 липня 2019 року на вказану квартиру за ТОВ «ФК «Алькор Інвест».

Позовні вимоги мотивувала тим, що 03 листопада 2006 року між нею та ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено кредитний договір № К-2058, за умовами якого вона отримала кредит в розмірі 79 000,00 доларів США, строком до 03 листопада 2019 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 03 листопада 2006 року між ними укладено іпотечний договір, згідно з яким вона передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .

05 липня 2019 рокудержавний реєстратор КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюти С. В. прийняв рішення, яким на підставі договору іпотеки зареєстрував за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» право власності на вищевказану квартиру.

Зазначала, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за кредитом в іноземній валюті, що був наданий їй на споживчі цілі та використовується як місце її постійного проживання, а тому в державного реєстратора не було підстав для проведення державної реєстрації права власності на цю квартиру за ТОВ «ФК «Алькор Інвест».

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 23 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, позов задоволено.

Визнано незаконним рішення державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюти С. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 дорозі за ТОВ «ФК «Алькор Інвест».

Скасовано запис про державну реєстрацію права власності № 32260810 від 02 липня 2019 року на квартиру АДРЕСА_1 дорозіза ТОВ «ФК «Алькор Інвест».

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірна квартира виступала як забезпечення зобов`язань позивача за кредитом, наданим в іноземній валюті, використовувалася нею як постійне місце проживання, загальна площа квартири не перевищує 140 кв.м, тому, враховуючи положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у державного реєстратора були наявні підстави для відмови в проведенні державної реєстрації права власності на цю квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк».

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2021 року ТОВ «ФК «Алькор Інвест» надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 23 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставами касаційного оскарження судових рішень зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року в справі № 645/5280/16-ц, від 12 липня 2018 року в справі № 372/977/16-ц, від 19 червня 2019 року в справі № 643/17966/14-ц, від 16 грудня 2019 року в справі № 607/4911/16-ц, та від 18 грудня 2019 року в справі № 718/2468/18.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та у відповідності до умов іпотечного застереження, добровільного погодження сторонами при укладенні договору іпотеки, внаслідок чого помилково застосували до спірних правовідносин Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», дія якого розповсюджується на примусову реалізацію майна.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

22 вересня 2021 року справа № 523/14857/19 надійшла до Верховного Суду.

Представник позивача ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2022року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2022року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 914/2350/18 (914/608/20).

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Установлено, що 03 листопада 2006 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № К-2058, за умовами якого позивач отримала кредит в іноземній валюті в розмірі 79 000,00 доларів США, строком до 03 листопада 2019 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 03 листопада 2006 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, згідно з яким позивач передала банку в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі договору про відступлення прав вимоги від 23 квітня 2019 року та договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 23 квітня 2019 року, ТОВ «ФК «Алькор Інвест» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами.

02 липня 2019 року державний реєстратор КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюта С. В. на підставі іпотечного договору від 03 листопада 2006 року здійснив реєстрацію права власності за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» на квартиру АДРЕСА_1 . Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47635835, від 05 липня 2019 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно з Законом України від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом України від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), підпуктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку.

Пунктом 4 вказаного Закону передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

У справі, яка переглядається, установлено, що квартира АДРЕСА_1 , яка виступає як забезпечення зобов`язань позивача за кредитом, наданим їй в іноземній валюті, використовується нею як місце постійного проживання, площа квартира становить 103, 6 кв.м, тобто не перевищує 140 кв.м.

За викладених обставин обґрунтованим є висновок судів про те, що на спірну квартиру не може бути звернуто стягнення під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тому в державного реєстратора не було підстав для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» й доводи касаційної скарги цього не спростовують.

Разом з тим, задовольняючи позов та скасовуючи запис про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Алькор Інвест», суди не звернули уваги на таке.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено в новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 вказаного Закону (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом цієї правової норми в чинній редакції (яка діяла на час ухвалення оскаржуваних судових рішень в цій справі), на відміну від положень статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, на даний час способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Викладене дає підстави для висновку про те, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваних судових рішень в цій справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права вищевказаний Закон не передбачав, тому помилковим є висновок судів про скасування запису про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Алькор Інвест».

З огляду на викладене та зважаючи на істотну зміну з 16 січня 2020 року матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, ефективним способом захисту порушеного права позивача в цій справі є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Такий висновок відповідає висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20).

Окрім цього колегія суддів не може погодитися з висновком судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог до державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюти С. В., з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 зробила висновок про те, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивач визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі. Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17.

Зміст і характер відносин між учасниками справи в цій справі, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що спір виник між позивачем та ТОВ «ФК «Алькор Інвест». Отже, державний реєстратор КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюта С. В. є неналежним відповідачем, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до нього, необхідно було відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що в справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині задоволеної позовної вимоги до ТОВ «ФК «Алькор Інвест» про визнання рішення незаконним та скасування запису про реєстрацію права власності шляхом викладення його резолютивної частини в редакції цієї постанови; рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню в частині позовних вимог до державного реєстратора з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в їх задоволенні, а в іншій частині залишенню без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 23 листопада 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест»про визнання рішення незаконним та скасування запису про реєстрацію права власності змінити шляхом викладення абзаців другого та третього його резолютивної частини в такій редакції:

«Скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовичавід 05 липня 2019 року, індексний номер: 47635835, про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест»на квартиру АДРЕСА_1 ».

Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 23 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича про визнання рішення незаконним та скасування запису про реєстрацію права власності скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

В іншій частині рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 23 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов