Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.04.2021 року у справі №552/3281/20

Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 552/3281/20

провадження № 61-5972св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову - державний нотаріус Другої полтавської державної нотаріальної контори Шестун Н. Г.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Полтави від 07 грудня 2020 року в складі судді Шаповал Т. В., постанову Полтавського апеляційного суду від 10 березня 2021 року та додаткове рішення Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2021 року в складі колегії суддів: Триголова В. М., Лобова О. А., Дороша А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина у складі 5/16 часток у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1; 5/16 часток у праві власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5310136400:11:001:0287, площею 0,1000 з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; 5/16 часток у праві власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 5310136400:11:001:0289, площею 0,0156 га, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 залишив заповіт від 02 квітня 2014 року, відповідно до якого все своє майно заповів позивачу. Проте нотаріусом йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлого ОСОБА_3, оскільки не надано документи, що посвідчують право власності спадкодавця на заявлене спадкове майно.

Крім нього, спадкоємцем який має право на обов'язкову частку у спадщині, відповідно до статті 1241 ЦК України, є дружина померлого - ОСОБА_2. При цьому, у ОСОБА_3 було три спадкоємця за законом: його сини ОСОБА_4, ОСОБА_5 та дружина ОСОБА_2, обов'язкова частка якої складає 5/96 частки спадщини. Відповідач не проживала постійно разом із померлим на час відкриття спадщини, не зверталася до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а тому вона втратила право на свою обов'язкову частку, а позивач має право прийняти спадщину за заповітом, але у зв'язку з відсутністю у нього правовстановлюючих документів на майно він позбавлений можливості оформити його у встановленому законом порядку.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив визнати за ним в порядку спадкування право власності: на 5/16 частки на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами - А - 1, за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 74,8 кв. м, житловою площею 44,4 кв. м, що складається з кухні площею 10,2 кв. м, кімнати площею 8,7 кв. м, кімнати площею 12,1 кв. м, санвузла площею 3,3 кв. м, кладової площею 4,9 кв. м, кімнати площею 8,0 кв. м, тамбура площею 1,8 кв. м, кухні площею 10,2 кв. м, кімнати площею 15,6 кв. м, погреба - а2,г, сарая - Б,Г, вбиральні - В, огорожі № 1,2,3,4; на 5/16 частки на земельну ділянку, кадастровий номер: 531136400:11:001:0287, площею 0,1000, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1; на 5/16 частки на земельну ділянку, кадастровий номер: 5310136400:11:001:0289, площею 0,0156 га, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 07 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування право власності на 25/96 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами А - 1, за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 74,8 кв. м, житловою площею 44,4 кв. м, що складається з кухні площею 10,2 кв. м, кімнати площею 8,7 кв. м, кімнати площею 12,1 кв. м, санвузла площею 3,3 кв. м, кладової площею 4,9 кв. м, кімнати площею 8,0 кв. м, тамбура площею 1,8 кв. м, кухні площею 10,2 кв. м, кімнати площею 15,6 кв. м, погріб - а2,г, сарай - Б,Г, вбиральня - В, огорожа № 1,2,3,4.

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування право власності на 25/96 частин земельної ділянки, кадастровий номер 531136400:11:001:0287, площею 0,1000, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування право власності на 25/96 частин земельної ділянки, кадастровий номер: 5310136400:11:001:0289, площею 0,0156 га, з цільовим призначенням: для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1;

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_2 на момент смерті спадкодавця була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, тобто за адресою місця проживання спадкодавця, а тому вона є такою, що прийняла спадщину.

Визначаючи розміри часток сторін у праві на спадкування після смерті ОСОБА_3, суд виходив із того, що обов'язковою часткою відповідача є 5/96 (5/16 поділити на 1/3 = 5/48,5/48*1/2 =5/96), а тому розмір частки позивача становить 25/96 (5/16-5/96 = 25/96).

Постановою Полтавського апеляційного суду від 10 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду міста Полтави від 07 грудня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що батько позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є синами спадкодавця ОСОБА_3. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представником відповідача надано письмові докази, а саме лист Київського міського відділу державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), згідно якого встановлено, що в результаті пошуку реєстрації смерті в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян, актовий запис про смерть ОСОБА_5,1965 року народження, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 № 873 від 08 травня 2004 року складено Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області.

Сторони у суді апеляційної інстанції підтвердили, що у померлого ОСОБА_5 на день відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 було двоє дітей. Разом із цим, документально встановити коло спадкоємців та родинних зв'язків померлого ОСОБА_5 суд апеляційної інстанції позбавлений можливості, оскільки сторонами клопотання про встановлення вказаних обставин не заявлялося.

Враховуючи, що діти померлого ОСОБА_5 мали право на спадщину в порядку представлення за законом, районний суд правильно визначив частку сторін у спадщині після померлого ОСОБА_3.

Додатковим рішенням Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2021 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Роменської Т. В. задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3
000,00 грн.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

09 квітня 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Полтави від 07 грудня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 березня 2021 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, і ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на 15/64 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1; 15/64 частин земельної ділянки, кадастровий номер 5310136400:11:001:0287, площею 0,1000 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку з господарськими будівелями і спорудами, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та 15/64 частин земельної ділянки, кадастровий номер: 5310136400:11:001:0289, площею 0,0156 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, заявник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 483/597/16-ц, від 01 березня 2021 року у справі № 2-314/2010.

Заявник вказує, що при розгляді справ про спадкування суди мають встановити, зокрема, коло спадкоємців, які прийняли спадщину. Згідно зі статтею 1222 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Визначаючи розмір обов'язкової частки відповідача у спадковому майні, суди виходили із того, що одним із спадкоємців ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є його син ОСОБА_5, померлий ІНФОРМАЦІЯ_2, в якого на день відкриття спадщини було двоє дітей.

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи. При цьому, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду.

Встановивши коло спадкоємців, суди не звернули уваги на те, що в матеріалах справи відсутнє свідоцтво про народження чи інші документи ОСОБА_5, які б підтверджували факт його родинних відносин з померлим, дати його народження та смерті, а також наявність інших спадкоємців. При цьому, визначаючи розмір часток у спадковому майні, з урахуванням частки ОСОБА_5, суди, встановивши, що в останнього на момент відкриття спадщини було двоє дітей, не вирішили питання щодо залучення правонаступників до участі в справі.

Тобто суди без будь-яких доказів та правових підстав, без витребування спадкової справи та без залучення до участі у розгляді справи правонаступників, збільшили коло спадкоємців, зазначивши, що у заповідача ОСОБА_3 був ще син - ОСОБА_5, у якого, в свою чергу, було двоє дітей.

23 червня 2021 року представник ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткове рішення Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2021 року, в якій просила скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, заявник вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 759/6512/17 (провадження № 61-4437св20), від 07 грудня 2020 року у справі № 686/31597/19 (провадження № 61-15254св20), від 20 січня 2021 року у справі № 450/1805/18 (провадження № 61-2329св20), від 22 березня 2021 року у справі № 757/43966/16-ц (провадження № 61-19254св19) та допустив порушення норм процесуального права.

Розгляд заяви позивача та ухвалення додаткового рішення проведено судом апеляційної інстанції без присутності відповідача та його представника, чим порушено вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо право особи на справедливий розгляд справи.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У липні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Полтави від 07 грудня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 березня 2021 року, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, за касаційною скаргоюОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Полтави від 07 грудня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 березня 2021 року, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2021 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на додаткове рішення

Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2021 року та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 та онуком ОСОБА_3

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5, є синами ОСОБА_3.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 26 серпня 2014 року відповідач ОСОБА_2 є дружиною ОСОБА_3.

Згідно з заповітом від 02 квітня 2014 року, посвідченого державним нотаріусом Другої полтавської державної нотаріальної контори Смоковенко Т. О. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, на випадок своєї смерті зробив розпорядження, що все своє майно, яке буде належати йому на день його смерті, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде належати йому за законом на день його смерті та що згідно з законодавством України може бути успадкованим, у повному обсязі, без будь-яких винятків, він заповів онуку - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за заповітом, а у лютому 2020 року - із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину.

Постановою державного нотаріуса Другої полтавської державної нотаріальної контори Шестун Н. Г. від 04 лютого 2020 року ОСОБА_6, яка є представником ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з тим, що у матеріалах спадкової справи відсутні документи на спадкове майно та на останнє накладено арешт.

Згідно з витягами з державного земельного кадастру від 18 лютого 2020 року, 5/16 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1; 5/16 частин земельної ділянки, кадастровий номер:undefined, площею 0,1000 з цільовим призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та 5/16 частин земельної ділянки, кадастровий номер: undefined, площею 0,0156 га, з цільовим призначенням: для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності належали ОСОБА_3.

Відповідно до довідки від 02 квітня 2020 року № 3430, виданої приватним підприємством Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор", станом на 31 грудня 2012 року у реєстровій книзі №40 зареєстровано право власності на 5/16 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Сидоренко В. І. від 07 травня 1997 року за № 343 та рішення Київського районного суду міста Полтави від 19 квітня 1999 року.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представником відповідача надано лист Київського міського відділу державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), в якому зазначено, що в результаті пошуку реєстрації смерті в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян, актовий запис про смерть ОСОБА_5,1965 року народження, померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 № 873 від 08 травня 2004 року складено Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області.

Як встановлено апеляційним судом, померлий ОСОБА_5 на день відкриття спадщини після ОСОБА_3 мав двох дітей, проте документально встановити коло спадкоємців та родинних зв'язків померлого ОСОБА_5 суд апеляційної інстанції не зміг, оскільки сторонами клопотання про встановлення таких обставин не заявлялося.

Визначаючи частку сторін у спадщині після померлого ОСОБА_3, суди виходили з того, що діти померлого ОСОБА_5 мали право на спадщину в порядку представлення за законом.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у Статтями 1217, 1223 ЦК України (спадкоємці за законом першої - п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (частина 1 статті 1222 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Право на обов'язкову частку - це суб'єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов'язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов'язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов'язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з'ясуванні чи відноситься певний суб'єкт до кола осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб'єктів, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини.

До спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку в спадщині, необхідно також відносити спадкоємців, які відмовилися від прийняття спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування або померли до відкриття спадщини, але в яких є спадкоємці за правом представлення (стаття 1266 ЦК України).

Тобто, при обчисленні розміру обов'язкової частки необхідно враховувати всіх спадкоємців за законом, які могли б спадкувати, якщо порядок спадкування не був би змінений заповітом.

При цьому, при обчисленні розміру обов'язкової частки відповідача на спадкове майно не враховується частка позивача, на якого складено заповіт, оскільки останній не належить до першої черги спадкоємців за законом.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 607/24365/19 (провадження № 61-6658св21).

Відповідно до частин 3 та 5 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого частин 3 та 5 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з пунктами 3.21 та 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій), спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Як встановлено судами, ОСОБА_2 на момент смерті спадкодавця була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, тобто за адресою місця проживання спадкодавця.

При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини.

Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі.

Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Відповідно до пункту 4.2 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дійдоказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, повний витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копії актових записів, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позовом є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 1 статті 13 ЦПК України випадках.

Згідно з частиною 1 статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Статтею 50 ЦПК України визначено, що позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред'явлення позову до неналежного відповідача (або непред'явлення позову до належного відповідача (співвідповідача)) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Вказане може бути підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16 (провадження № 14-61цс18).

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач всупереч положенням статей 51, 175 ЦПК України, не зазначив усіх відповідачів, прав та інтересів яких може стосуватися ухвалене судове рішення, оскільки як зазначено в позові та встановлено судами спадкоємцями ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 є його діти: ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та дружина (відповідач у справі), проте позов пред'явлено лише до останньої.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76, 77, 78, 79, 80, 81, 83, 84, 175, 178, 228, 264 ЦПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм правової оцінки, а також оцінки всіх доказів. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено судами, батько позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є синами спадкодавця ОСОБА_3. При цьому визначаючи частку сторін в спадщині після померлого суди виходили з того, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, проте його двоє дітей мали право на спадщину в порядку представлення за законом.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з такими висновками судів, з огляду на те, що вони не підтверджені документально, в матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_5 є сином спадкодавця ОСОБА_3. Крім того, встановивши, що у ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, є двоє дітей, які мали право на спадщину в порядку представлення за законом, суди не навели доказів на підтвердження цього, не сприяли з'ясуванню обставин щодо кола спадкоємців ОСОБА_3, не витребували у нотаріуса спадкову справу, не визначилися з колом відповідачів у справі, а зазначивши про наявність спадкоємців за правом представлення, не встановили їх особи та не залучили до участі в справі.

Крім того, при обчисленні розміру обов'язкової частки відповідача суди не зазначили кого зі спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_3 вони врахували при такому порядку розподілу, оскільки зі змісту судових рішень лише вбачається, що судами взято до уваги троє спадкоємців.

На такі порушення, допущені судом першої інстанції, вказувала ОСОБА_2 у поданій апеляційній сказі, проте суд апеляційної інстанції не виконав вимоги частини 1 статті 367 ЦПК України - не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, у силу своїх повноважень не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки суди не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, не сприяли з'ясуванню обставин щодо кола спадкоємців ОСОБА_3, не витребували у нотаріуса спадкову справу, не визначилися з колом відповідачів у справі, а зазначивши про наявність спадкоємців за правом представлення, не встановили їх особи та не залучили їх до участі в справі, то рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до частини 3 статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційний суд, з урахуванням встановлених статтею 400 ЦПК України меж розгляду справи у суді касаційної інстанції, процесуальної можливості усунути допущені судами недоліки не має, так як не може переоцінювати докази, встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а також вирішувати питання про склад осіб, які мають брати участь у справі.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, то додаткове рішення суду апеляційної інстанції про розподіл судових витрат також підлягає скасуванню, оскільки такий розподіл має вирішуватися судом в залежності від результату нового розгляду справи.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду міста Полтави від 07 грудня 2020 року, постанову Полтавського апеляційного суду від 10 березня 2021 року та додаткове рішення Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В.

А. Стрільчук