Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 755/7423/17

провадження № 61-871св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідачі: ОСОБА_2, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Апатенко Марина Анатоліївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко Марини Анатоліївни, подану її представником адвокатом Веніаміновою Антоніною Павлівною, на постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т.

О., Приходька К. П., від 21 листопада 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу

Апатенко М. А., про визнання неправомірними дій щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування квартири і визнання права власності на квартиру.

Позовна заява мотивована тим, що між позивачем та акціонерним комерційним банком "Форум" (далі - АКБ "Форум", Банк) 18 грудня

2006 року укладено кредитний договір № 418/06/01-1 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого позивач отримав кредит на придбання нерухомості у розмірі 289 966 доларів США зі строком кредитування

до 18 грудня 2016 року та процентною ставкою 13 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та АКБ "Форум" 05 лютого 2008 року укладено договір іпотеки, за умовами якого позивач передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

18 січня 2016 року між банком та товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган Кепітал" (далі - ТОВ "ФК "Морган Кепітал") укладено договір про відступлення права вимоги № 42-Ф, за умовами якого право вимоги заборгованості за кредитним договором

від 18 грудня 2006 року № 418/06/01-1 відступлене новому кредитору,

ТОВ "ФК "Морган Кепітал".

18 січня 2016 року між ТОВ "ФК "Морган Кепітал" та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого право вимоги заборгованості за кредитним договором від 18 грудня 2006 року № 418/06/01-1 відступлене новому кредитору - ОСОБА_2.

Із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, позивачу 05 липня

2016 року стало відомо, що 03 лютого 2016 року приватний нотаріус Апатенко М. А. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером ~organization0~, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та припинено право власності позивача на цю квартиру.

ОСОБА_1 вважає зазначене рішення приватного нотаріуса незаконним, оскільки не отримував від ОСОБА_2 письмової вимоги про усунення порушень, як це передбачено пунктом 5.5 договору іпотеки, а вимогу банку не міг отримати оскільки у відповідний період перебував за межами України, що підтверджено відомостями його паспорту з відмітками про перетин кордону. Підпис у поштовому повідомленні йому не належить, а отже нотаріус не мав права здійснювати реєстраційні дії стосовно належної йому квартири.

Крім того, стверджує, що не знав того, що на момент прийняття рішення приватним нотаріусом, іпотекодержателем була ОСОБА_2.

З урахуванням викладеного, позивач просив суд визнати неправомірними дії приватного нотаріуса Апатенко М. А. щодо рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером ~organization1~ та скасувати зазначене рішення; витребувати від ОСОБА_2 квартиру

АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на зазначену квартиру.

Інформація про рух справи у суді

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва, у складі судді

Чех Н. А., від 15 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання неправомірними дій приватного нотаріуса Апатенко М. А. щодо рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 лютого 2016 року з індексним номером ~organization2~ на нерухоме майно (предмет іпотеки) та про скасування цього рішення, оскільки в діях нотаріуса не встановлено порушень вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" під час прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру. Боржнику направлялась вимога АТ "Банк Форум" про усунення порушень і дострокове повернення боргу, а необхідності направлення такої вимоги кожним новим кредитором, зокрема й ОСОБА_2, законодавством не передбачено.

Вимоги про витребування від ОСОБА_2 спірної квартири та визнання за позивачем права власності на спірну квартиру (предмет іпотеки) суд відхилив, як такі що не ґрунтуються на вимогах законодавства України. Крім того, за наявності заборгованості за кредитом та чинних кредитного договору, договору іпотеки, двох договорів уступки права вимоги, витребувати спірну квартиру, яка є предметом іпотеки, у іпотекодержателів чи визнати право власності на спірну квартиру, яка є предметом іпотеки, не можливо.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 травня 2018 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що заміна кредитора за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_1 та банком, здійснена без згоди боржника, що не суперечить вимогам законодавства, у зв'язку з чим відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора ОСОБА_2 перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Кредитор АТ "Банк Форум" направляв на адресу ОСОБА_1 вимогу

від 25 грудня 2014 року про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором, яка ним отримана 13 січня 2015 року. Оскільки ОСОБА_1 не усунув порушення, визначені у вимозі до нього і вимога іпотекодержателя (яким на момент направлення вимоги було АТ "Банк Форум") залишилася без задоволення, новий кредитор та іпотекодержатель ОСОБА_2, правомірно і на законних підставах здійснила звернення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Направлення повторної вимоги від нового іпотекодержателя не передбачено ані відповідними договорами (договором іпотеки

від 05 лютого 2008 року та договором про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 18 січня 2016 року), ані законом.

Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Перевіряючи дотримання правил вчинення реєстраційних дій нотаріусом у спірних правовідносинах, Верховний Суд констатував, що під час реєстрації права власності за відповідачем на предмет іпотеки нотаріусом не перевірено, чи належним чином реалізовано банком обов'язок, передбачений статтею 35 Закону України "Про іпотеку", щодо направлення вимоги, не з'ясовано чи вручена така вимога іпотекодавцю. Зокрема нотаріусом не встановлено та не з'ясовано причини направлення письмової вимоги про усунення порушень за адресою: АДРЕСА_2, у той час як в усіх укладених із позивачем договорах його адреса зазначена як: АДРЕСА_3.

Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 травня 2018 року скасовано, ухвалено по справі нове судове рішення про задоволення позову.

Визнано неправомірними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А. щодо рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером ~organization3~

від 03 лютого 2016 року на квартиру АДРЕСА_1.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером ~organization4~ від 03 лютого 2016 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Витребувано від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції констатував порушення передбаченої законом процедури при здійсненні нотаріусом оскаржуваних дій, вказавши, що перебування позивача в період із 15 грудня 2014 року по 17 січня 2015 року за межами України унеможливлює одержання ним 13 січня 2015 року вимоги-повідомлення банку про усунення порушення та дострокове виконання зобов'язань. Апеляційним судом також враховано, що вказане повідомлення банку направлялось за адресою, відмінною від адреси місця реєстрації позивача, яка зазначена в кредитному та іпотечному договорах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

08 січня 2020 року засобами поштового зв'язку представник приватного нотаріуса Апатенко М. А. - адвокат Веніамінова А. П. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду

від 21 листопада 2019 року, в якій просила вказану постанову скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У березні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що заявник та її представник не приймали участі у розгляді справи внаслідок того, що не були повідомлені про час та місце розгляду справи у Київському апеляційному суді.

Заявник вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції не було забезпечено повного та всебічного розгляду справи, не встановлено фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, не надано оцінку зібраним доказам, а висновки суду не відповідають матеріалам справи.

Висновок суду щодо неможливості отримання позивачем повідомлення банку 13 січня 2015 року є передчасним та базується на припущеннях, з огляду на те що ОСОБА_1 надавав на підтвердження своєї особи чотири різні паспорти. Апеляційним судом взято до уваги відомості про перетин кордону з одного паспорту, що не виключає можливості перебування позивача на території України на підставі іншого документу під час вручення поштового відправлення. Також колегією суддів не враховано, що

ОСОБА_1 є громадянином держави, за законодавством якої має право на подвійне громадянство та міг перебувати на території України, перетнувши її кордон як громадянин іншої держави.

Апеляційним судом не перевірено повноваження представників

ОСОБА_1 та дійсність довіреностей, на підставі яких вони представляли інтереси позивача.

Вважає, що судом апеляційної інстанції без врахування положень пунктів 7.6 та
7.8 договору іпотеки неправильно витлумачено положення пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127)

Позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого права, а нотаріус, як державний реєстратор, що здійснила оспорювані реєстраційні дії, не є належним відповідачем за вимогами ОСОБА_1.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Домітращук І. М. подала відзив, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року залишити без змін, як таку що прийнята із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права.

Іншими учасниками справи відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між ОСОБА_1 та АКБ "Форум ", правонаступником якого є АТ "Банк Форум", 18 грудня 2006 року укладено кредитний договір № 418/06/01-1, відповідно до умов якого позивач отримав кредит на придбання нерухомості у розмірі 289 966 доларів США зі строком кредитування

до 18 грудня 2016 року та процентною ставкою 13 % річних.

З метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором між позивачем та АКБ "Форум" 05 лютого 2008 року укладено договір іпотеки, за умовами якого позивач передав банку майно - квартиру

АДРЕСА_1.

18 січня 2016 року між ПАТ "Банк Форум" та ТОВ "ФК "Морган Кепітал" укладено договір про відступлення права вимоги № 42-Ф, за умовами якого право вимоги заборгованості за кредитним договором від 18 грудня

2006 року № 418/06/01-1 відступлене новому кредитору - ТОВ "ФК "Морган Кепітал".

Того ж дня, 18 січня 2016 року між ТОВ "ФК "Морган Кепітал" та

ОСОБА_2 укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого право вимоги заборгованості за кредитним договором від 18 грудня 2006 року № 418/06/01-1 відступлене новому кредитору - ОСОБА_2.

Також, 18 січня 2016 року між ПАТ "Банк Форум" та ТОВ "ФК "Морган Кепітал" укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З. З. та зареєстрованим в реєстрі за № 61, за умовами якого права іпотекодержателя згідно з договором іпотеки, посвідченим

05 лютого 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колєсник С. А. за реєстровим номером № 386, відступлені новому іпотекодержателю - ТОВ "ФК "Морган Кепітал".

Крім того, 21 січня 2016 року між ТОВ "ФК "Морган Кепітал" та

ОСОБА_2 укладено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З. З. та зареєстрованим в реєстрі за № 61, згідно умов якого права іпотекодержателя згідно з договором іпотеки, посвідченим 05 лютого 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колєсник С. А. за реєстровим номером № 386, відступлені новому іпотекодержателю - ОСОБА_2

03 лютого 2016 року приватний нотаріус Апатенко М. А. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером ~organization5~, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1. Цим рішенням припинено право власності позивача та оформлено право власності на вказану квартиру за ОСОБА_2.

Судами встановлено, що на дату укладення договорів про відступлення права вимоги від 18 січня 2016 року загальний розмір заборгованості

ОСОБА_1 за кредитним договором складав 88 102,92 доларів США.

Згідно пункту 6.3 договору іпотеки від 05 лютого 2008 року між АКБ "Форум" та ОСОБА_1, сторони дійшли згоди, що задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватися шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань за кредитним договором.

Відповідно до пункту 6.4 зазначеного договору іпотеки у випадку прийняття рішення іпотекодержателем про задоволення своїх вимог шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, застереження в цьому договорі є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

З документів, на підставі яких приватний нотаріус Апатенко М. А. здійснила реєстрацію права власності спірної квартири за ОСОБА_2, встановлено, що сума заборгованості за тілом кредиту як станом на дату направлення вимоги банком про дострокове повернення кредиту (25 грудня 2014 року), так і на дату укладення договору про відступлення права вимоги (18 січня 2016 року), є однаковою і складає 72 486,45 доларів США.

АТ "Банк Форум" направляв ОСОБА_1 вимогу від 25 грудня

2014 року про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором, яке за даними відділення поштового зв'язку отримано адресатом 13 січня 2015 року. При цьому вимога від 25 грудня 2014 року про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором направлялись ОСОБА_1 за адресою, відмінною від адреси, яка зазначена в кредитному та іпотечному договорах.

У період часу із 15 грудня 2014 року по 17 січня 2015 року ОСОБА_1 перебував поза межами України.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини першої

статті 3 ЦПК України 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення виконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України, відповідно до якої якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1050 ЦК України (частина 2 статті 1050 ЦК України).

У статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, відповідно до вимог наведених положень закону, а також, враховуючи умови положень пунктів 6.3,6.4 договору іпотеки, кредитор має право у позасудовому порядку звернути стягнення на предмет іпотеки.

Водночас відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 57 Порядку № 1127 (тут і надалі по тексту у редакції, чинній на момент вчинення оспорюваної реєстраційної дії), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього, за загальним правилом, необхідні відповідне волевиявлення та вчинення певних дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"

(у редакції, чинній на момент вчинення оспорюваної реєстраційної дії) державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Верховним Судом в постанові від 11 вересня 2019 року у розглядуваній справі наголошено на тому, що на нотаріуса, як державного реєстратора під час вчинення реєстраційної дії у вигляді державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, законом покладено обов'язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 57 Порядку № 1127, необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Такий обов'язок покладено на нотаріуса як державного реєстратора згідно з правилом частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Апеляційним судом констатовано, що при перевірці належності документів наданих під час реєстрації права власності на предмет іпотеки за

ОСОБА_2, нотаріусом не було дотримано встановлену законом процедуру здійснення оскаржуваних реєстраційних дій.

Надаючи оцінку тому, чи належним чином реалізовано банком обов'язок, передбачений статтею 35 Закону України "Про іпотеку", щодо направлення вимоги та не перевіряючи факт вручення такої вимоги іпотекодавцю, апеляційний суд обґрунтовано врахував, що така вимога була направлена на адресу, відмінну від адреси місця реєстрації позивача, яка зазначена в кредитному та іпотечному договорах та з урахуванням того, що в період із 15 грудня 2014 року по 17 січня 2015 року ОСОБА_1 перебував поза межами України, дійшов обґрунтованого висновку про неможливість отримання позивачем 13 січня 2015 року вимоги-повідомлення банку про усунення порушення та дострокове виконання зобов'язань.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вірно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Доводи касаційної скарги про недоведеність факту перебування позивача за межами України 13 січня 2015 року, що унеможливлює одержанням ним відповідного повідомлення банку про дострокове виконання зобов'язань, спростовані наданою суду копією паспорту ОСОБА_1 № НОМЕР_1, виданого 21 серпня 2007 року зі строком дії до 21 серпня 2018 року.

Доказів на спростування вказаних відомостей чи клопотань про витребування таких доказів, відповідачем та/або її представником не заявлено.

Посилання заявника на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень пункту 57 Порядку № 1127 з урахуванням пунктів 7.6 та 7.8 договору іпотеки зводяться до помилкового тлумачення норм матеріального права та не узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах: від 06 жовтня 2020 року у справі № 201/13314/18 (провадження № 61-20842св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19 (провадження № 61-7648св20), від 11 вересня

2020 року у справі № 127/17399/19-ц (провадження № 61-3872св20),

від 06 квітня 2020 року у справі № 201/10123/17 (провадження № 61-14139св19), від 06 лютого 2020 року у справі № 201/161/18 (провадження № 61-6184св19) та від 11 вересня 2019 року у розглядуваній справі.

Щодо способу захисту порушеного права

Велика Палата Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у постанові по справі № 915/127/18 зазначила, що рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію.

А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача.

Разом із частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня

2020 року (тобто після формулювання Великою Палатою Верховного Суду висновків у справі № 915/127/18), статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції, на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції правомірними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є зокрема скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах

від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19 та від 25 листопада 2020 року у справі № 761/15741/17.

Отже з урахуванням змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", такий спосіб захисту прав позивача як скасування державної реєстрації прав є правомірним.

Щодо суб'єктного складу учасників справи

У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса, прийнятих або вчинених ним під час реалізації функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист застосованого на приписах цивільного законодавства приватного (майнового) права у відносинах з іншими особами, нотаріус має залучатись до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а сама така справа - розглядатись залежно від суб'єктного складу її учасників за правилами ЦПК України чи ГПК України.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року в справі № 686/17779/16-ц.

Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється.

Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює цивільно-правового характеру цього спору.

Подібні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах

від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц (провадження № 14-74цс19), від 26 лютого 2020 року в справі № 287/167/16-ц (провадження № 14-536цс19).

ОСОБА_2, як особа право на майно якої оспорюється, брала участь у розглядуваній справі в якості співвідповідача, а залучення приватного нотаріуса Апатенко М. В. до участі у справі в якості співвідповідача не може бути підставою для скасування правильної по суті постанови апеляційного суду.

Посилання заявника на відсутність повноважень у представників

ОСОБА_1 на представництво його інтересів в суді не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.

Щодо повідомлення про розгляд справи у суді апеляційної інстанції

Відповідно до частин 11 , 12 статті 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. Порядок публікації оголошень на веб-порталі судової влади України визначається Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Відповідно до частини 1 статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

В матеріалах справи відсутні будь-які повідомлення від Апатенко М. А. та/або її представника щодо зміни адреси місцезнаходження.

Враховуючи, що поштова кореспонденція направлена судом Апатенко М. А. за останньою відомою адресою поверталась без вручення з відміткою про вибуття адресата, повідомлення Апатенко М. А. про розгляд справи апеляційним судом колегія суддів вважає належним.

При цьому, в доданому до касаційної скарги договорі про надання правової допомоги від 03 грудня 2019 року між адвокатським об'єднанням та Апатенко М. А., адресою відповідача знов вказана адреса у м. Києві, куди апеляційним судом направлялась поштова кореспонденція.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду по суті вирішення спору.

Отже апеляційний суд при прийнятті постанови від 21 листопада 2019 рокуповно та всебічно дослідив і оцінив докази, встановив обставини у справі, правильно застосував норми матеріального права та не допустив таких порушень норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування цього судового рішення.

Крім того, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, наразі набрало законної сили рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 червня 2020 року у цивільній справі № 755/7758/19, в частині визнання недійсними договору про відступлення права вимоги

від 18 січня 2016 року, укладеного між ТОВ "ФК "Морган Кепітал" і

ОСОБА_2, а також договору від 21 січня 2016 року між ТОВ "ФК "Морган Кепітал" та ОСОБА_2 про відступлення прав за договором іпотеки

від 05 лютого 2008 року.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Обставини, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко Марини Анатоліївни, подану її представником адвокатом Веніаміновою Антоніною Павлівною, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович