Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.07.2020 року у справі №456/3643/17

Постанова

Іменем України

20 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 456/3643/17

провадження № 61-9882 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

представник позивача - Наконечна Альона Вікторівна,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області у складі судді

Яніва Н. М. від 30 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.

від 04 травня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У листопаді 2017 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1,в якому зазначало, що 22 квітня 2008 року між нимиукладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у розмірі 15 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www. privatbank. ua складає договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги про погашення заборгованості не реагував, унаслідок чого станом настаном на 19 жовтня 2017 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 46 411,92 грн, яка складається: 10 542,26 грн - заборгованість по тілу кредиту, 20 399,96 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 13 111,51 грн - заборгованість за пенею, 250,00 грн - штраф (фіксована частина),

2 198,19 грн штраф (процентна складова).

У зв'язку з наведеним, АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути із ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором

у розмірі 46 411,92 грн, яка складається: 10 542,26 грн - заборгованість

по тілу кредиту, 20 399,96 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 13 111,51 грн - заборгованість за пенею, 250,00 грн - штраф (фіксована частина), 2 198,19 грн штраф (процентна складова).

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 липня 2019 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто

із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 43 513,73 грн заборгованості за кредитним договором від 22 квітня 2008 року, з яких:

10 452,26 грн - заборгованість по тілу кредиту, 20 399,96 грн - заборгованість по відсотках за користування кредитом, 12 661,51 грн - заборгованість

за пенею. У решті частині позову відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував судове рішення тим, що фактичні обставини справи та надані банком докази підтверджують укладення між сторонами кредитного договору й виконання позивачем своїх зобов'язань,

а відповідачем не спростовано і не подано доказів на спростування зазначених обставин, тому підлягає стягнення заборгованість по тілу кредиту та по процентам за користування кредиту. Крім того, наявні правові підстави для стягнення пені у межах позовної давності, розмір якої визначено у підписаній довідці про умови кредитування.

Проте, що стосується стягнення штрафів, суд зазначив, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, тому їх одночасне застосування є порушенням положень статті 61 Конституції України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 липня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що висновок суду першої інстанції про доведеність вимог банку щодо виникнення між сторонами договірних кредитних правовідносин на підставі анкети-заяви та довідки про умови кредитування від 22 квітня 2008 року, які були підписані позичальником й погоджені ним, і розмір кредитної заборгованості відповідає вимогам закону та умовам договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 липня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 456/3643/17 із Стрийського міськрайонного суду Львівської області і надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення в задоволеній частині не відповідають обставинам, що мають значення для справи, винесені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки суди застосували норму права без урахування висновків застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, посилаючись на відповідну судову практику Верховного Суду.

Зазначає, що в суд першої інстанції було заявлено клопотання про витребування оригіналів документів щодо оформлення кредиту, яке суд задовольнив, проте банк не виконав вимоги суду щодо надання оригіналів, незважаючи на це суд частково задовольнив вимоги банку, чим порушив норми процесуального права. При цьому суд апеляційної інстанції на зазначені обставини уваги не звернув.

Вважає недоведеним факт укладення кредитного договору про отримання ним кредиту у розмірі 15 тис. грн, оскільки погоджена сума кредиту,

що зазначена в анкеті-заяві, яку він підписав 22 квітня 2008 року, становить 500
грн, а тому суди не установили обставин щодо отриманням ним

15 тис. грн, оскільки в матеріалах справи відсутні достатні докази видачі цих коштів. При цьому банк долучив довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, які ним не підписані і не зазначено дати їх видачі, і ініціалів посадової особи.

Крім того, стверджує, що суди помилково зазначили, що надана банком редакція Умов і Правил надання банківських послуг є невід'ємною частиною кредитного договору, не урахувавши при цьому положення статті 634 ЦК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2020 року АТ КБ ПриватБанк подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому, зазначається, що доводи касаційної скарги необґрунтовані, оскільки судами повно та всебічно досліджено надані докази щодо отримання, користування та частковим погашенням кредиту відповідачем, які знаходяться в матеріалах справи, тому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 3 статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку

АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 , 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Судами встановлено, що у підписаній відповідачем анкеті-заяві від 22 квітня 2008 року не визначено розміру та підстав стягнення з позичальника процентів за користування кредитними коштами, пені та інших штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання, однак, до цієї анкети-заяви позивачем долучено довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду"

від 22 квітня 2008 року (а. с. 15, т. 1), яка підписана позичальником, відповідачем, й цей факт не спростований.

У зазначеній довідці вказано, зокрема, базову процентну ставку в місяць за користування кредитом (3,0%), розмір та строк внесення щомісячного платежу (7% від заборгованості, але не менше 50 грн, до 25 числа місяця наступного за звітним), розмір комісії за зняття готівкових коштів, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості, штрафи та ін.

Крім того, у самій анкеті-заяві зазначено про право банку у будь-який момент збільшити, зменшити чи скасувати кредитний ліміт, на що погодився відповідач, підписавши таку заяву.

Також своїм підписом в анкеті-заяві відповідач підтвердив згоду на інформування його банком за допомогою смс-повідомлень.

У матеріалах справи містяться адресовані відповідачу смс-повідомлення банку про зміну процентної ставки за користування кредитними коштами,

а саме: з 01 вересня 2014 року - 2,9%, а з 01 квітня 2015 року - 3,5%

(а. с. 203,204, т.1).

Нарахування процентів за ставками, зазначеними у вказаній вище довідці про умови кредитування та в повідомленнях банку, повністю відповідає розрахунку заборгованості за кредитним договором (а. с. 7-13, т.1), який також відповідачем не спростовано.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про доведеність вимог позивача у задоволеній частині щодо виникнення між сторонами договірних кредитних правовідносин на підставі анкети-заяви та довідки про умови кредитування від 22 квітня 2008 року, які були підписані позичальником, погоджені ним, й не спростовані іншими доказами.

Доводи касаційної скарги проте, що банк не надав суду доказів на підтвердження отримання ним (позичальником) повідомлення про збільшення процентної ставки за користування кредитними коштами, не виконав вимоги суду щодо надання оригіналів документів, чим судом першої інстанції порушено норми процесуального права, є безпідставним, оскільки банк надав всі документи, які підтверджують отримання ОСОБА_1 кредитного договору, користування ним. При цьому відповідачем не спростовано надані докази і вимоги про визнання цього договору недійсним, зміни або розірвання його ним не заявлялись.

Посилання в касаційні скарзі на те, що суди невірно перевірили факт укладення кредитного договору про отримання ним кредиту

у розмірі 15 тис. грн, оскільки погоджена сума кредиту, що зазначена в анкеті-заяві, яку він підписав 22 квітня 2008 року, становить 500 грн, не надали оцінку анкеті-заяви від 14 жовтня 2014 року, яка була підписана сторонами,

в якій відсутні дані щодо розміру кредитного ліміту, процентів та неустойки, є необґрунтованим та не підтвердженні жодним доказом, оскільки судом встановлено та надано оцінку тому, що надана довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_1 з початковим кредитним лімітом на картковому рахунку № НОМЕР_1 був встановлений у розмірі 500 грн та в подальшому за період з квітня 2008 року по листопад 2014 року включно змінювався

у сторону збільшення декілька разів, останній раз 14 жовтня 2014 року кредитний ліміт було встановлено у розмірі 15 тис грн (а. с. 106, т. 1). Факт зарахування коштів у сумі 15 000 грн на кредитну карту відповідача, користування грошима стверджується в наявною у матеріалах справи випискою з рахунку, яка є належним доказом.

Інші наведені доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 травня

2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець