Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.02.2020 року у справі №752/3612/19

Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 752/3612/19

провадження № 61-1129св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - державний реєстратор філії Комунального підприємства "Результат" Миронівської міської ради у місті Києві Коровайко Оксана Сергіївна,

третя особа- Акціонерне товариство "Альфа-Банк",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 червня 2019 року у складі судді

Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Приходька К. П.,

Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law21~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law22~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law23~.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора філії Комунального підприємства "Результат" Миронівської міської ради у місті Києві Коровайко Оксани Сергіївни, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі -

ПАТ "Укрсоцбанк "), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), про визнання дій протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 12 вересня 2006 року між

Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБСР "Укрсоцбанк "), назву якого змінено на ПАТ "Укрсоцбанк",

а у подальшому - на Акціонерне товариство "Укрсоцбанк"

(далі - АТ "Укрсоцбанк"), та ОСОБА_1 укладено кредитний

договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі

70 550 дол. США зі сплатою 12,25 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту до 12 вересня 2021 року включно.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки від 12 вересня 2006 року, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку квартиру

АДРЕСА_1.

Рішенням державного реєстратора від 08 листопада 2017 року право власності на вказану вище квартиру було зареєстроване за

ПАТ "Укрсоцбанк".

Такі дії банку позивач вважає протиправними. Так, у державного реєстратора були відсутні належним чином зареєстровані повноваження на проведення такої дії. Крім того, реєстратору не було надано усіх передбачених законом документів, на підставі яких він мав право здійснити таку реєстрацію. Розмір кредитної заборгованості, заявлений банком при реєстрації права власності на об'єкт іпотеки, не відповідає дійсності,

а договір про задоволення вимог іптекодержаржателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку", між сторонами спірного зобов'язання не укладався.

Державна реєстрація проведена з порушенням вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

На підстав викладеного, ОСОБА_1 просив визнати протиправними дії та скасувати рішення державного реєстратора філії Комунального підприємства Миронівської сільської ради "Результат" у місті Києві Коровайко О. С. від 08 листопада 2017 року № 38020615 про державну реєстрацію права власності ПАТ "Укрсоцбанк" на квартиру

АДРЕСА_1, реєстраційний

номер об'єкта нерухомого майна 1402115180000.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 червня

2019 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії та скасовано рішення державного реєстратора філії Комунального підприємства Миронівської сільської ради "Результат"

у місті Києві Коровайко О. С. від 08 листопада 2017 року № 38020615 про державну реєстрацію права власності ПАТ "Укрсоцбанк" на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1402115180000.

Стягнуто з державного реєстратора філії Комунального підприємства "Результат" Миронівської міської ради у місті Києві Коровайко О. С. на користь ОСОБА_1 1
536,80 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами іпотечного договору в порядку вимог Закону України "Про іпотеку" не було укладено договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Державний реєстратор не дотримався процедури, передбаченої Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня

2013 року № 868. На час вчинення реєстраційних дій були чинними норми

Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", який унеможливлював вчинення оскаржуваної реєстраційної дії державним реєстратором.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року залучено АТ "Альфа-Банк" до участі у справі як правонаступника третьої особи -

ПАТ "Укрсоцбанк".

Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції змінено в частині мотивів та підстав для задоволення позову. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що можливість проведення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку передбачена самим іпотечним договором, тому укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя в даному випадку не є обов'язковим. Суд першої інстанції не зазначив конкретних порушень, які були допущені державним реєстратором або банком.

Відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі окремого договору або відповідного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, не може вважатися примусовим стягненням майна, відтак положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не розповсюджуються на такі правовідносини. Апеляційний суд не погодився з твердженнями суду першої інстанції щодо незаконності оскаржуваної реєстрації права власності через її невідповідність вимогам Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Разом з тим, заявлені у справі вимоги підлягають задоволенню з інших підстав, зокрема, банк не подав до суду оригіналів вимоги до боржника про усунення порушень договірних умов та попередження про звернення стягнення у разі його невиконання. Безпідставними є доводи банка про те, що оригінали зазначених документів були передані державному реєстратору, оскільки останній після вчинення реєстраційної дії та зняття цифрових копій зобов'язаний був повернути ці документи заявнику. Крім того, банк не був позбавлений можливості, у разі відсутності таких оригіналів документів, ставити перед судом питання про їх витребування

в особи, в якої вони знаходяться, однак відповідного клопотання до суду подано не було.

Встановлена законом процедура позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки належним чином дотримана не була, що

у свою чергу обумовлює необхідність задоволення позовних вимог.

Державний реєстратор є належним відповідачем у справі, оскільки саме його дії та рішення оскаржуються. У даній справі можливість банку, залученого третьою особою, брати участь у справі та захищати свої права повністю забезпечена як судом першої інстанції, так і при розгляді даної справи апеляційним судом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ "Альфа-Банк" просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що банк не має можливості у повній мірі заперечувати позовні вимоги, оскільки у порушення вимог процесуального законодавства його не залучено до участі у справі як відповідача.

Отже, вимоги у цій справі заявлені до неналежного відповідача, що

є окремою та самостійною підставою для відмови у позові, проте суди не дали належної оцінки цим обставинам, про які банк зазначав, зокрема

в апеляційній скарзі, та помилково розглянули заявлені у справі вимоги до державного реєстратора. У даній справі належним відповідачем є особа, право чи обтяження якої зареєстровано, спір виник саме з АТ "Альфа-Банк" як правонаступником ПАТ "Укрсоцбанк" з приводу права позивача на квартиру внаслідок дій банку щодо реєстрації за ним такого права. Державний реєстратор не може бути відповідачем у цій справі.

ОСОБА_1 неправильно обрав спосіб захисту та невірно визначив позовні вимоги.

Так, позивач не врахував, а суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права.

Позивач в суді першої інстанції не спростовував обставин отримання повідомлень банка про усунення порушень та про звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим, банк не має можливості надати оригінал вказаних повідомлень, оскільки вони направлялися на адресу боржника,

а у кредитора зберігалися лише засвідчені копії цих повідомлень

з доказами їх вручення, які у подальшому і були надані державному реєстратору.

Висновки судів попередніх інстанцій суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15 (провадження № 11-192апп18), від 17 квітня 2018 року

у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 30 травня

2018 року у справі № 826/9417/16 (провадження № 11-444апп18),

від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18), від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (провадження № 14-536цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 13 березня 2019 року

у справі № 757/39920/15-ц (провадження № 14-61цс19), від 29 травня

2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18),

від 03 липня 2019 року у справі № 127/2209/18 (провадження № 14-149цс19), від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18 (провадження № 11-474апп19), та висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 201/10848/17 (провадження № 61-11238св19).

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.

Позивач зазначає про безпідставність твердження банку про те, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, оскільки ОСОБА_1 вважає неправомірними дії саме державного реєстратора, а також просить скасувати рішення цього реєстратора. Відповідач та третя особа не подали до суду належних доказів вручення позивачу повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а з поданої до суду копії повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що у ньому відсутній підпис іпотекодавця.

Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

16 березня 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 12 вересня 2006 року між АКБСР "Укрсоцбанк", назву якого змінено на ПАТ "Укрсоцбанк ", а у подальшому - на АТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 70 550 дол. США зі сплатою 12,25 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту до 12 вересня 2021 року включно.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника

АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки

від 12 вересня 2006 року, відповідно до умов якого останній передав

в іпотеку квартиру

АДРЕСА_1.

Згідно з довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 13 лютого 2018 року державний реєстратор філії Комунального підприємства "Результат" Миронівської сільської ради

у місті Києві Коровайко О. С. 08 листопада 2017 року зареєструвала право власності на квартиру

АДРЕСА_1 за ПАТ "Укрсоцбанк" на підставі іпотечного договору

від 12 вересня 2006 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності ~law29~) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 3 статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказував, що державний реєстратор з порушенням вимог закону та без належних повноважень провів реєстрацію права власності банка на предмет іпотеки. Державна реєстрація проведена без документів, які є обов'язковими для такої реєстрації. Банк неправильно визначив заборгованість за кредитним договором. Відповідач не врахував наявності мораторію на примусове стягнення іпотечного майна.

Заперечуючи проти заявлених вимог, банк вказував, що позичальник порушив умови кредитного договору, внаслідок чого виникла кредитна заборгованість, тому кредитор у визначеному законом та договором іпотеки порядку набув право власності на спірне майно. Державний реєстратор діяв у спосіб, що передбачені законом. Вимоги позивача не доведені належними та допустимими доказами, а також заявлені до неналежного відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами іпотечного договору не було укладено договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Державний реєстратор не дотримався визначеної нормами матеріального права процедури визнання за банком права власності на іпотечне майно. На час вчинення спірної реєстрації діяв мораторій щодо звернення стягнення на іпотечне майно, який унеможливлював вчинення оскаржуваної дії державним реєстратором.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині мотивів задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що банк не подав до суду оригіналів вимоги до боржника про усунення порушень договірних умов та повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки у разі його невиконання, а також не заявив клопотання про витребування цих доказів

в іншої особи, в яких вони можуть знаходитися. Встановлена законом процедура позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки належним чином дотримана не була, що у свою чергу обумовлює необхідність задоволення позовних вимог. Державний реєстратор

є належним відповідачем у цій справі, оскільки саме його дії та рішення оскаржуються.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з вказаними висновками судів, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодекс України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність

у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша

статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 335/4558/19 (провадження № 61-5661св20).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з абзацом четвертим частини 5 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим - третім цієї частини, крім випадку, передбаченого абзацом п'ятим цієї частини.

Тобто державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою.

Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб'єктом звернення за такою послугою та суб'єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

За змістом абзацу другого частини першої статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно

з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому частини 5 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Частина перша статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених частини 5 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина четверта статті 33 Закону України "Про іпотеку").

Згідно з частиною першою статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до частини 5 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені частини 5 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому частини 5 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому частини 5 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (частини друга та третя статті 36 Закону України "Про іпотеку").

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке

є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Позивач заявив вимогу про визнання дій протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію права власності до державного реєстратора. Суди вважали останнього належним відповідачем. Натомість, третя особа - іпотекодержатель, за яким було зареєстровано право власності на спірну квартиру, вважає, що належним відповідачем у цій справі має бути саме особа, за якою зареєстровано право власності на предмет іпотеки, оскільки її права порушуються скасуванням рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру

АДРЕСА_1.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частин 1 та 3 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частин 1 та 3 статті 13 ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи,

в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини 3 статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина 2 статті 48 ЦПК України).

Відповідач є обов'язковим учасником цивільного процесу - його

стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня

особиста і безпосередня заінтересованість, саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Тобто, відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 344/16101/17 (провадження № 61-9395св20).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості

позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Відповідно до частин 2 та 3 статті 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем

є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв. При цьому ОСОБА_1 стверджував, що саме державний реєстратор Коровайко О. С. є належним відповідачем у цій справі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що

у подібних з цією справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора із залученням іпотекодержателя третьою особою спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та третьою особою через невиконання договірних зобов'язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15 (провадження № 11-192апп18), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19)).

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов'язаний

з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19), від 16 вересня 2020 року у справі № 804/8836/17 (провадження № 11-1165апп18).

Визнання протиправними дій і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірний об'єкт нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ПАТ "Укрсоцбанк" є захистом прав позивача на вищевказану квартиру від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи засвідчують, що спір виник саме між позивачем і третьою особою з приводу порушення права позивача на квартиру внаслідок дій третьої особи щодо реєстрації за нею такого права.

Отже, позовна вимога про визнання дій протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки не може бути звернена до державного реєстратора філії Комунального підприємства "Результат" Миронівської міської ради у місті Києві Коровайко О. С., якого позивач визначив відповідачем.

Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Вирішуючи спір, суди не звернули уваги, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, проте вирішили спір по суті. Належним відповідачем у справі є АТ "Альфа-Банк" як правонаступник

АТ "Укрсоцбанк", за яким зареєстровано речове право на належне позивачу майно, яке він передав в іпотеку банку.

Встановлюючи обставини та надаючи правовий аналіз заявленим у справі вимогам, суд першої інстанції у рішенні не дав неналежної оцінки суб'єктному складу судового процесу та вирішив спір до державного реєстратора філії Комунального підприємства "Результат" Миронівської міської ради у місті Києві Коровайко О.

С., якого позивач визначив відповідачем.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не дав належної правової оцінки твердженням банку про те, що саме він має бути відповідачем у цій справі.

Висновки апеляційного суду, що позов заявлено до державного реєстратора як належного відповідача є помилковими. Суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду.

За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості, висновки судів про задоволення позовних вимог зроблені за неналежного суб'єктного складу, отже,

є помилковими, а судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права.

З огляду на те, що позивач пред'явив позов до неналежного відповідача, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог

є помилковими.

Верховний Суд зауважує, що відмова в позові з указаної підстави не перешкоджає ОСОБА_1 звернутися до суду з позовом на загальних підставах з визначенням належного складу учасників справи.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 лютого

2021 року у справі № 320/9049/18 (провадження № 61-8431св20),

від 03 березня 2021 року у справі № 335/4558/19 (провадження № 61-5661св20).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи те, що позов у цій справі пред'явлений до неналежного відповідача, а касаційна скарга є обґрунтованою, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року скасувати та прийняти нову постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до державного реєстратора філії Комунального підприємства "Результат" Миронівської міської ради у місті Києві Коровайко Оксани Сергіївни, третя особа - Акціонерне товариство "Альфа-Банк", про визнання дій протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію права власності відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук