Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.04.2018 року у справі №234/5989/17

Постанова

Іменем України

21 червня 2018 року

м. Київ

справа № 234/5989/17

провадження № 61-19150св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач за первинним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,

відповідач за первинним позовом (позивач за зустрічним позовом) - Департамент соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації,

представники відповідача: ТактароваСвітлана Анатоліївна, Яресько Катерина Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Краматорського міського суду Донецької області у складі суддів Демидової В. К. від 23 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Донецької області у складі колегії суддів: Мірути О. А., Мальованого Ю. М., Соломахи Л. І. від 13 лютого 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Головного управління праці та соціального захисту населення Донецької обласної адміністрації про визнання права власності за набувальною давністю на автомобіль.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 11 липня 2017 року замінено первинного відповідача Головне управління праці та соціального захисту населення Донецької обласної адміністрації належним відповідачем - Департаментом соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999 (далі - Порядок № 999) його батько ОСОБА_9, як інвалід війни, за рахунок коштів державного бюджету був забезпечений автомобілем ЗАЗ 110270-40, 2006 року випуску. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер. Після смерті батька в межах передбаченого законом шестимісячного строку позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами та необхідними документами про викуп спірного автомобіля. Проте відповідач не провів розрахунок залишкової вартості автомобіля та не надав позивачу рахунок щодо сплати цієї вартості. На даний час позивач є володільцем автомобіля та має право на визнання за ним права власності за набувальною давністю, оскільки володіє автомобілем більше 10 років.

Посилаючись на вказані обставини та з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на автомобіль ЗАЗ-110270-40, номер кузова НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2; зобов'язати відповідача відшкодувати збитки у сумі залишкової вартості автомобіля станом на ІНФОРМАЦІЯ_1; інфляційні втрати та 3 % річних із суми залишкової вартості за період з 28 травня 2011 по 28 травня 2017 року відповідно до статті 625 ЦК України; зобов'язати відповідача відшкодувати збитки у сумі 4 000 грн; скасувати акт приймання-передачі автомобіля № 9869464 серії МВЧ від 07 травня 2007 року у зв'язку з набуттям позивачем права власності на автомобіль.

У липні 2017 року Департамент соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання права розпорядження майном на праві власності та вилучення (повернення) власнику державного майна.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що спірний автомобіль у 2007 році був наданий у користування на 10 років експлуатації інваліду війни ОСОБА_9, без права продажу, дарування та передачі іншій особі. Після смерті ОСОБА_9 (ІНФОРМАЦІЯ_1) зазначений транспортний засіб всупереч вимогам Порядку № 999 не був переданий Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації та залишився у користуванні ОСОБА_4 Оскільки, до теперішнього часу питання щодо повернення зазначеного автомобіля департаменту, який є власником зазначеного автомобіля, у добровільному порядку не вирішилось, вважає право департаменту на розпорядженням цим автомобілем порушеним, а тому таким, що підлягає захисту.

Посилаючись на вказані обставини, просив повернути (вилучити) у ОСОБА_4 автомобіля ЗАЗ-110270-40, номер кузова НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, у повному комплекті та передати його департаменту; визнати за департаментом право розпоряджатися майном на праві власності.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 23 листопада 2017 року провадження у справі в частині зустрічних позовних вимог Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації про повернення (вилучення) у ОСОБА_4 автомобіля ЗАЗ 110270-40, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, у повному комплекті та передання вказаного автомобіля департаменту закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 23 листопада 2017 року у задоволенні первинного позову ОСОБА_4 та зустрічного позову Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки ОСОБА_4 було відомо про відсутність у нього законних підстав для набуття права власності на спірний автомобіль, яким за рахунок коштів державного бюджету був забезпечений за життя його батько ОСОБА_9, як інвалід війни, то його володіння спірним автомобілем не є добросовісним і правовий механізм для набуття у власність такого майна, передбачений статтею 344 ЦК України, в даному випадку не застосовується. Тому відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на автомобіль у порядку набувальної давності.

Оскільки правовідносини між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем не носять характеру договірних, то затосування штрафних санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України, не може бути застосовано до спірних правовідносин.

Позивачем не доведено, що діями відповідача йому була спричинена шкода у сумі 4 000 грн, а позовні вимоги щодо скасування акту приймання-передачі автомобіля від № 9869464 серії МВЧ від 07 травня 2007 року не ґрунтуються на чинному законодавстві.

Установивши, що спірний автомобіль є власністю держави, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання за Департаментом соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації права власності на нього в судовому порядку.

Постановою апеляційного суду Донецької області від 13 лютого 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційних скарг не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

У березні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про задоволення первинного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не з'ясували всіх фактичних обставин справи, не врахували, що на час смерті ОСОБА_9позивач мешкав разом з ним та відповідно до Порядку № 999 має право на викуп автомобіля.Позивачем у встановлений законом шестимісячний строк були подані заяви та відповідні документи для забезпечення його спірним автомобілем, проте вони відповідачем залишилися без належного реагування. Оскільки з дня смерті батька позивач користується спірним автомобілем, тому добросовісно та відкрито володіє вказаним майном протягом десяти років, а відтак вважає, що набув право власності на нього в силу вимог статті 344 ЦК України.

Департамент соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації не є власником спірного автомобіля, тому не може бути суб'єктом звернення до суду. Крім того, відповідачем пропущено строк позовної давності щодо питання, яке є предметом зустрічних позовних вимог.

18 травня 2018 року до касаційного суду надійшов відзив Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації звернувся, у якому відповідач вважає доводи касаційної скарги безпідставними, а судові рішення судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими, ухваленим відповідно до норм матеріального та процесуального права.

29 травня 2018 року до касаційного суду надійшли пояснення ОСОБА_4 на відзив на касаційну скаргу, у яких заявник посилається на порушення відповідачем Порядку № 999, внаслідок чого позивач був позбавлений права на викуп спірного автомобіля. Доказів того, що власником спірного автомобіля є держава, як вважають суди, матеріали справи не містять.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом пункту 6 Порядку № 999 інвалід, законний представник недієздатного інваліда, дитини інваліда отримує автомобіль на десятирічний строк без права продажу, дарування, передачі (в тому числі за довіреністю) іншій особі.

Суд установив, що відповідно до акту приймання-передачі транспортного засобу від 07 травня 2007 року ОСОБА_9 як інваліду війни, було передано у користування автомобіль ЗАЗ 110270-40, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, без права продажу, дарування або передачі іншій особі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер.

Пунктом 16 Порядку № 999 передбачено, що після смерті інваліда, дитини-інваліда такий автомобіль може бути безоплатно переданий у власність члену його (її) сім'ї (за бажанням такого члена сім'ї), який на час смерті інваліда був зареєстрований за місцем реєстрації інваліда, дитини-інваліда.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_4 зазначав, що неодноразово звертався до відповідача із заявами та відповідними документами для викупу спірного автомобіля у порядку, передбаченому Порядком № 999. Проте, на даний час питання надання йому дозволу на переоформлення спірного автомобіля відповідачем не вирішено. Оскільки позивач безперервно та відкрито володіє спірним автомобілем, то вважає, що на підставі статті 344 ЦК України набув право власності на вказане майно за набувальною давністю.

Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Так, відповідно до статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (частина четверта статті 344 ЦК України).

За загальним правилом стаття 344 ЦК України визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю.

Зокрема, володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна. Тобто, в розумінні статті 344 ЦК України володілець за давністю володіння не має ніякого права на майно, а лише намагається набути право власності на майно.

Таким чином, набувальна власність поширюється на випадки фактичного безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу, наприклад договору оренди, найму тощо виключає застосування набувальної давності.

Тобто, особою, яка володіє чужим майном при зазначених обставинах, у всіх випадках є не власник і, тим більше, власник ні в якому випадку не може набути майно у власність за давністю володіння.

Крім того, право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в частині першій статті 344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном).

Таким чином, позов про право власності за давністю володіння не може пред'явити законний володілець, тобто особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає, хто є її власником. Тобто виключено набуття права власності на майно, яке належить володільцю в силу певного титулу - оренди, найму, зберігання, оперативного управління, застави тощо. Такий володілець завжди знає похідний та обмежений характер свого права на майно, знає, що його право має певну підставу - право власності чи речове право іншої особи.

Як установлено судом, ОСОБА_4 добросовісно, відкрито та безперервно користувався спірним автомобілем, проте даний факт не є підставою для набуття ним права власності на це майно за набувальною давністю, оскільки набувальна давність поширюється тільки на випадки фактичного безтитульного володіння чужим майном. Той факт, що у володільця наявний юридичний титул, - надання даного автомобіля безоплатно в якості гуманітарної допомоги його батьку ОСОБА_9 як інваліду війни, без права продажу, дарування або передачі іншій особі, - виключає застосування інституту набувальної давності.

Оскільки позивач знав, що він користується спірним автомобілем, який йому не належить, а отриманий його батьком у користування згідно із Порядком № 999 за рахунок коштів державного бюджету, то визнання за позивачем права власності на нього на підставі статті 344 ЦК України є неможливим.

Висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на спірний автомобіль з наведених у позові підстав ґрунтуються на законі.

Відмова у задоволенні інших позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю узгоджується з матеріалами справи.

Доводи касаційної скарги про не застосування судом строку позовної давності до зустрічних позовних вимог є неспроможними, оскільки у задоволенні зустрічних позовних вимог Департаменту відмовлено за безпідставністю.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 23 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Донецької області від 13 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В. М. Коротун

В. П. Курило