Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2025 року

м. Київ

справа № 545/478/24

провадження № 61-494св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Полтавська районна державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А., і виходив з такого.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання протиправною та припинення державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона є власником та спадкоємцем нерухомого майна відповідно до свідоцтва про право на спадщину серії ВМА 526652 від 04 листопада 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №2-1984, залишеного після її бабусі - ОСОБА_3 , а саме: земельної ділянки кадастровий № 5324087703:03:001:0331, площею 0,04 га, що зареєстрована в Державному земельному кадастрі за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; земельної ділянки кадастровий

№ 5324087703:03:001:0332, площею 0,04 га, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; земельної ділянки кадастровий № 5324087703:03:001:0333, площею 0,05 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, згідно з планом зовнішніх меж земельної ділянки до державного акту на право приватної власності на землю, серії ІІ-ПЛ №016566, яка не зареєстрована в Державному земельному кадастрі та на якій знаходиться житловий будинок з господарськими будівлями, в якому зареєстрована 9/25 частки її приватної власності, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 07 листопада 2008 року, номер витягу 20848622.

3. Зазначала, що з боку суміжного землевласника ОСОБА_2 їй чиняться перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою кадастровий № 5324087703:03:001:0333, площею 0,05 га, оскільки фактично вона користується земельною ділянкою площею 212 кв. м, що менше від встановленої площі у правовстановлюючих документах. Натомість ОСОБА_2 користується земельною ділянкою кадастровий № 5624087703:03:001:0695, загальною площею 688 кв. м, що є більшим на 288 кв. м від площі належної їй земельної ділянки. Крім того, між зазначеними земельними ділянками додатково встановлена кам`яна огорожа, яка перешкоджає скористатися їй правом проходу через хвіртки № 3 та № 5.

4. Акцентує увагу на відсутності виділу належних їй та ОСОБА_2 часток у праві власності на житловий будинок, а тому хвіртка № 3 та хвіртка № 5, які забезпечують прохід до будинку та її частки земельної ділянки, перебувають у спільній частковій власності.

5. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати протиправною та припинити державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,04 га, що розташована за адресою: с. Горбанівка, Полтавський район, Полтавська область, кадастровий № 5324087703:03:001:0695, власником якої є ОСОБА_2 .

Стислий виклад позиції відповідачки

6. ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину від 04 травня 2023 року на праві власності належать 16/25 часток будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка площею 0,0400 га, кадастровий № 5324087703:03:001:0695, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки). Раніше власником вказаного майна була її мати ОСОБА_4 , яка набула право власності на земельні ділянки відповідно до державного акту від 05 листопада 1999 року.

7. Посилалася на те, що вона не збільшувала площі земельної ділянки, не змінювала її конфігурації, її межі не накладаються на межі земельної ділянки суміжних землевласників, а зазначені позивачкою огорожі були встановлені ще попередніми власниками.

8. Зауважувала, що позивачка не зверталась до неї в досудовому порядку з метою врегулювання спору, жодних обмірів за її участі не проводилося. Більш того, позивачка не включила до площі її землекористування земельну ділянку, яка знаходиться за межею подвір`я, прохід до земельної ділянки позивачки наявний з іншого боку двору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

9. Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 04 липня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

10. Визнано протиправною та припинено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,04 га, що розташована за адресою: с. Горбанівка, Полтавський район, Полтавська область, кадастровий

№ 5324087703:03:001:0695, власником якої є ОСОБА_2 , номер запису про право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 50154674. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

11. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 допущені істотні порушення чинного законодавства, що стосуються земельної ділянки кадастровий № 5324087703:03:001:0333, площею 0,05 га. Встановлено, що відповідачка користується земельною ділянкою загальною площею 688 кв. м та хвірткою № 3 та хвірткою № 5 одноосібно, але вони перебувають у спільній частковій власності, оскільки є проходом до частки будинку та земельної ділянки

ОСОБА_1 . Площа і конфігурація зареєстрованої земельної ділянки

ОСОБА_2 кадастровий № 5324087703:03:001:0695 абсолютно не відповідають площі і конфігурації, яка знаходиться у її фактичному користуванні, різниця в сторону збільшення становить 288 кв. м.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

12. Постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 04 липня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання протиправною та припинення державної реєстрації права власності на земельну ділянку відмовлено.

13. Суд апеляційної інстанції вважав помилковими висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Зазначено про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження того, що реєстрація права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку порушує права ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою, на якій розташоване належне їй майно. Житловий будинок належить сторонам на праві спільної часткової власності, а тому відсутні підстави вважати, що право позивачки на користування частиною земельної ділянки є порушеним саме у зв`язку з реєстрацією права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.

14. Крім того, між сторонами наявний спір про порядок користування земельними ділянками, а тому припинення державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий № 5324087703:03:001:0695 не поновить порушених прав позивачки.

Узагальнені доводи касаційної скарги

15. 08 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року та залишити в силі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 04 липня 2024 року.

16. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2018 року у справі № 361/2965/15, від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, у постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року у справі № 240/3941/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 464/1327/21, від 06 грудня 2023 року у справі № 925/1006/22, від 06 грудня 2023 року у справі № 500/291/20, від 06 грудня 2023 року у справі № 906/296/23, від 21 грудня 2023 року у справі № 521/8304/16, від 10 січня 2024 року у справі № 296/888/22, від 20 лютого 2024 року у справі № 420/16521/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

17. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що ОСОБА_2 не довела, що на законних підставах володіє та користується земельною ділянкою, кадастровий № 5324087703:03:001:0695, площею 0,04 га у визначеному правовстановлюючим документом обсязі, не порушуючи при цьому її права та законні інтереси, як спадкоємця земельної ділянки кадастровий

№ 5324087703:03:001:0333.

18. Зазначає, що технічна документація складалася відповідачкою без погодження меж та встановлення фактичних обмежень, пов`язаних уз земельною ділянкою, яка фактично належить їй. Зазначене зумовило неможливість доступу до належного їй житлового приміщення, оскільки ОСОБА_2 без законної підстави одноосібно користується земельною ділянкою площею 688 кв. м та хвіртками № 3, № 5.

19. Вважає, що визначений нею спосіб захисту дасть змогу виправити допущені у відомостях про земельні ділянки порушення та усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою, зокрема в частині забезпечення їй доступу до будинку та реєстрації права власності на спадкове майно.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20. Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 545/478/24, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.

21. 03 лютого 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

22. 07 березня 2025 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить суд прийняти його до розгляду.

23. Згідно з частиною першою статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

24. Відповідно до частин другої та шостої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

25. З огляду на те, що копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги сторона відповідача отримала лише 24 лютого 2025 року, що підтверджується наявним у матеріалах справи зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення, враховуючи розумні строки подання відзиву та з метою забезпечення права особи на доступ до правосуддя, колегія суддів вважає, що встановлений судом строк на подання відзиву ОСОБА_2 підлягає продовженню до дати його подання - до 07 березня 2025 року.

26. Відзив обґрунтований посиланням на те, що суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та належним способом захисту. Зауважує, що фактично спір між нею та ОСОБА_1 стосується порядку користування сусідніми земельними ділянками, а тому не може бути вирішений шляхом скасування реєстрації її права власності на земельну ділянку, на якій розташоване належне їй нерухоме майно. Додатково зауважує, що позивачкою не надано жодних належних та допустимих доказів вчинення їй перешкод у користуванні її земельною ділянкою, жодної експертизи проведено не було, а висновок землевпорядника свідчить про необхідність проведення додаткових обстежень щодо порядку користування спірними ділянками. Такий висновок був наданий без її залучення до обстеження та без фактичного доступу до земельної ділянки.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27. ОСОБА_1 є власником та спадкоємцем нерухомого майна відповідно до свідоцтва про право на спадщину серії ВМА 526652 від 04 листопада 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №2-1984, залишеного після її бабусі - ОСОБА_3 , а саме: земельної ділянки кадастровий № 5324087703:03:001:0331, площею

0,04 га, що зареєстрована в Державному земельному кадастрі за адресою:

АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; земельної ділянки кадастровий

№ 5324087703:03:001:0332, площею 0,04 га, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; земельної ділянки кадастровий № 5324087703:03:001:0333, площею 0,05 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, згідно з планом зовнішніх меж земельної ділянки до державного акту на право приватної власності на землю, серії ІІ-ПЛ №016566, яка не зареєстрована в Державному земельному кадастрі та на якій знаходиться житловий будинок з господарськими будівлями, в якому зареєстрована 9/25 частки спільної приватної власності ОСОБА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 07 листопада 2008 року, номер витягу 20848622.

28. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину серії ВМА 526652

від 04 листопада 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-1984, виданого ОСОБА_1 на зазначеній земельній ділянці розташовано: житловий будинок А-1, житловою площею 51,5 кв. м, загальною площею 114,9 кв. м, в тому числі: літня кухня-Б, сарай-61, сарай-62, погріб-б3, погріб-а3, сарай-Ж, баня-Е, вигріб № 1, огорожа, хвіртка № 2-5. Згідно з технічним паспортом станом на 30 липня

2008 року хвіртка була визначена під № 3 та № 5.

29. Згідно з висновком землевпорядника ФОП ОСОБА_5 встановлено, що на ОСОБА_1 користується земельною ділянкою площею 212 кв. м, на якій немає проходу, який відповідно до вищезгаданого свідоцтва про право на зазначений у спільній частковій власності до її частки будинку та на ділянку (показані на схемі хвіртка № 3 та хвіртка № 5). Між земельними ділянками співвласників додатково встановлена кам`яна огорожа, яка перешкоджає скористатися правом проходу через хвіртки № 3 та № 5. Фактично встановлено, що ОСОБА_1 користується земельною ділянкою площею 212 кв. м, що на 288 кв. м менше, ніж зазначено у правовстановлюючих документах на земельну ділянку, кадастровий № 5324087703:03:001:0333, що відповідно до плану зовнішніх меж земельної ділянки до державного акту на право приватної власності на землю, серія ІІ-ПЛ № 016566, визначена площею 0,05 га. ОСОБА_2 користується земельною ділянкою загальною площею 688 кв. м. На частині земельної ділянки, якою користується ОСОБА_2 існує накладення земельної ділянки, загальною площею 0,04 га, на яку зареєстроване право власності за ОСОБА_2 , кадастровий № 5324087703:03:001:0695. Площа і конфігурація зареєстрованої земельної ділянки не відповідають площі і конфігурації, яка знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_2 , різниця в сторону збільшення становить 288 кв. м. Окрім того, зареєстрована у Державному земельному кадастрі земельна ділянка, кадастровий № 5324087703:03:001:0695, зареєстрована за адресою: с. Горбанівка, Полтавський район, Полтавська область, та згідно з інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку в кадастровому плані цієї земельної ділянки контури будинку вказані як окремий об`єкт, що не співпадає з контурами будинку, що знаходиться у спільній частковій власності, за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 користується земельною ділянкою загальною площею 688 кв. м та користується хвірткою № 3 та хвірткою № 5, які зазначені у спільній частковій власності до частки будинку та на земельну ділянку ОСОБА_1 одноосібно.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

30. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

31. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

32. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

33. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

34. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

35. Ефективність юридичного засобу захисту права людини - це така його властивість, яка полягає у теоретичній спроможності та реальній здатності цього засобу забезпечити досягнення його соціальної мети - захистити право людини.

36. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

37. Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі

№ 209/3085/20).

38. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58)).

39. Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.

40. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

41. Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами фактично існує спір щодо порядку користування земельними ділянками, які знаходяться біля належного сторонам на праві спільної часткової власності домоволодіння.

42. Згідно із частиною першою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

43. Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

44. Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

45. Згідно з положеннями статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

46. У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що правило, передбачене статтею 120 ЗК України, стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розташовану на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

47. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (частина дев`ята статті 79-1 ЗК України).

48. Велика Палата Верховного Суду зауважувала, щосама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі

№ 914/2350/18 (914/608/20)).

49. Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації це право не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту (пункти 121-123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22).

50. Встановивши, що позивачка не оспорює право власності відповідачки на спірну земельну ділянку, набуту в порядку спадкування, а не погоджується лише з її конфігурацією, яка, на її думку, не відповідає правовстановлюючому документу та перешкоджає їй у доступі до належної їй частини будинку і земельної ділянки, суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильного висновку про відсутність правових підстав для скасування державної реєстрації права власності відповідачки на земельну ділянку.

51. У цьому контексті апеляційним судом правильно враховано, що між сторонами фактично існує спір щодо усунення перешкод у користуванні спільною частковою власністю, який вирішується в іншому судовому провадженні № 545/2484/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виділ в натурі належної частки житлового будинку з господарськими та надвірними спорудами, поділ земельної ділянки в окремий об`єкт.

52. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

53. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

54. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

55. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

56. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

57. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

58. Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, врахував, що заявлені позовні вимоги не спрямовані на поновлення прав ОСОБА_1 , а спір про порядок користування земельними ділянками підлягає вирішенню в іншій справі, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

59. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду, фактично зводяться до переоцінки доказів, яким суд надав обґрунтовану правову оцінку.

60. Висновки судів апеляційного суду, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин та характеру спірних правовідносин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

61. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

62. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович