Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.07.2020 року у справі №369/205/20
Постанова КЦС ВП від 05.02.2025 року у справі №369/205/20

Постанова

Іменем України

18 березня 2021 року

м. Київ

справа № 369/205/20

провадження № 61-10060св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Вересом Миколою Миколайовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року у складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Заришняк Г. М., Рубан С. М.,

у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Одночасно з пред'явленим позовом ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд накласти арешт на житловий будинок на АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна 35152498, що належить ОСОБА_3, та домоволодіння на АДРЕСА_2, реєстраційний номер майна 14408900, що належить ОСОБА_3.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 січня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявником не додано доказів щодо відчуження або переходу права власності на житловий будинок, на який позивач просить накласти арешт, факту унеможливлення чи утруднення виконання рішення суду, у разі невжиття заходів забезпечення позову, така заява ґрунтується тільки на припущеннях, а ініційований позивачем вид забезпечення позову не є співмірним із заявленими позовними вимогами і суперечить змісту заходів забезпечення та меті їх застосування, що полягає у захисті інтересів учасників процесу, а не в позбавленні (порушенні) прав інших осіб, тому суд дійшов висновку про відмову у забезпеченні позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 січня 2020 року скасовано і прийнято нову постанову, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт в межах ціни позову в сумі 7 555 593,04 грн на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна 35152498, що належить ОСОБА_3, і домоволодіння за адресою: будинок АДРЕСА_3, що належить ОСОБА_3.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення мотивовано тим, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Між тим, суд першої інстанції не звернув уваги на вимоги чинного законодавства, належним чином їх не виконав, дійшов висновку без належного дослідження всіх обставин справи.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_3 через адвоката Вереса М. М. подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не оцінив доводи позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з'ясував розмірності виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, не оцінив рівноцінності заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, жодним чином не обґрунтував необхідності вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права та доводи заявника.

Крім того, апеляційний суд не мотивував, яким чином ймовірне рішення суду про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики впливатиме на права та обов'язки позивача щодо стягнення суми заборгованості з відповідача. При цьому, наявність самого по собі даного позову в жодному разі не є підставою для задоволення заяви позивача про забезпечення позову шляхом заборони користуватись або розпоряджатись майном законному власнику з огляду на те, що право власності відповідача на його домоволодіння та житловий будинок позивачем не оспорюється, а предметом спору є виключно договірно-правові відносини стосовно виконання умов договору позики. Крім того, суд не звернув уваги на те, що вказане майно не має жодного відношення до договорів позики та відповідні зобов'язання за договором не забезпечувало. Такі висновки узгоджується з судовою практикою Верховного Суду, висловленою, зокрема у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 752/6255/18 та від 17 квітня 2019 року у справі № 308/3824/16-ц.

Разом з тим, обраний позивачем спосіб забезпечення позову не є розмірним із предметом спору.

Також, апеляційний суд неправильно встановив особу - відповідача, оскільки сам по собі факт перебування у шлюбі з боржником не створює солідарного обов'язку для подружжя щодо повернення боргу.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 липня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано копії її матеріалів із Києво-Святошинського районного суду Київської області.

11 грудня 2020 року справа № 369/205/20 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Одночасно з пред'явленим позовом ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд накласти арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна 35152498, що належить ОСОБА_3, і домоволодіння за адресою: будинок АДРЕСА_3, що належить ОСОБА_3.

Заява ОСОБА_1 обґрунтована тим, що відповідачі можуть у будь-який момент провести відчуження належного ним майна з метою унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Заявлений ОСОБА_1 спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами та буде гарантією у випадку ухвалення судового рішення на його користь.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 , 2 статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених Частиною 1 , 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмету спору.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 150 ЦПК України позов може забезпечуватися, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Частиною 3 статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими пункту 2 частини 1 статті 152 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що заявлено вимогу про стягнення заборгованості за договором позики, та враховуючи доводи позивача про те, що до моменту набрання законної сили рішенням суду у даній справі існує загроза відчуження майна відповідачами, що створює реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, дійшов правильного висновку про наявність підстав для забезпечення позову у справі шляхом накладення арешту на вказане нерухоме майно, оскільки такий вид забезпечення позову у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмету спору та співмірний із заявленими позивачем вимогами, і не порушує прав ОСОБА_3, оскільки останній не позбавлений права володіти й користуватися нерухомим майном.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильно встановив особу - відповідача, оскільки сам по собі факт перебування у шлюбі з боржником не створює солідарного обов'язку для подружжя щодо повернення боргу є безпідставними, оскількиці доводи стосуються вирішення питання щодо суті наявного спору між сторонами, проте судом апеляційної інстанції вирішувалось питання щодо забезпечення позову.

Посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 752/6255/18 та від 17 квітня 2019 року у справі № 308/3824/16-ц колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки питання щодо забезпечення позову вирішується судом з урахуванням конкретних обставин справи та доводів заявника. В даному випадку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам заявника щодо необхідності вжиття такого заходу забезпечення позову, врахував вимоги розумності, обґрунтованості позивачем необхідності забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Постанова суду апеляційної інстанції є достатньо мотивованою та такою, що відповідає нормам процесуального права, тому інші наведені в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судом апеляційної інстанції не порушено норми процесуального права.

Частиною 3 статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Вересом Миколою Миколайовичем, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

А. І. Грушицький