Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 755/11307/17

провадження № 61-14700св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство "ОТП Банк",

відповідач - ОСОБА_1,

правонаступник акціонерного товариства "ОТП Банк" у виконавчому провадження (стягувач) - товариство з обмеженою відповідальністю "Доступні фінанси",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "ОТП Банк" на постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Ігнатенко Н. В., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк") звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 червня 2007 року між закритим акціонерним товариством "ОТП Банк ", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № МL-003/132/2007, згідно з умовами якого банк надавав позичальнику кредитні кошти у розмірі 180 000 доларів США з встановленням плаваючої відсоткової ставки 4,49% +FIDR строком до 15 червня 2032 року.

Вказувало, що банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав ОСОБА_1 кредит у розмірі, встановленому договором. Кредитні кошти надавалися шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника.

Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору не надає.

У зв'язку з зазначеними порушеннями позичальник ОСОБА_1 станом на 19 червня 2017 року має заборгованість у сумі 62 712,25 доларів США з яких: заборгованість за кредитом - 45 372,28 доларів США; заборгованість по відсоткам - 17 339,97
доларів США.

11 липня 2017 року ОСОБА_1 було надіслано досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором, однак вимогу було залишено без задоволення.

Також банк посилався на те, що 09 липня 2008 року між закритим акціонерним товариством "ОТП Банк ", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № МL-003/155/2008, згідно з умовами якого банк надавав позичальнику кредитні кошти у розмірі 25 375 доларів США з встановленням плаваючої відсоткової ставки 5,49% +FIDR строком до 09 липня 2023 року.

Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав ОСОБА_1 кредит у розмірі, встановленому договором. Кредитні кошти надавалися шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника.

Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору не надає.

У зв'язку з зазначеними порушеннями позичальник ОСОБА_1 станом на 16 червня 2017 року має заборгованість у сумі 25 290,94 доларів США з яких: заборгованість за кредитом - 18 121,22 доларів США; заборгованість по відсоткам - 7 169,72 доларів США.

11 липня 2017 року ОСОБА_1 було надіслано досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором № МL-003/155/2008, однак вимогу було залишено без задоволення.

Враховуючи наведене позивач просив суд: стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором № МL-003/132/2007, яка становить 62
712,25 доларів США з яких: заборгованість за кредитом - 45 372,28 доларів США; заборгованість по відсоткам - 17 339,97 доларів США; стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором № МL-003/155/2008, яка становить 25 290,94 доларів США з яких: заборгованість за кредитом - 18
121,22 доларів США; заборгованість по відсоткам - 7 169,72 доларів США.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року у складі судді Гончарука В. П. позовні вимоги ПАТ "ОТП Банк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором від 15 червня 2007 року № МL-003/132/2007 в сумі 62 712,25 доларів США, що відповідно до курсу Національного банку України станом на 29 листопада 2017 року становить 1 685 078,15 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором від 09 липня 2008 року № МL-003/155/2008 в сумі 25 290,94 доларів США, що відповідно до курсу Національного банку України станом на 29 листопада 2017 року становить 679 567,55 грн.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що відповідачем було порушено умови кредитних договорів у частині своєчасного виконання зобов'язань щодо повернення кредитних коштів, вимоги про дострокове погашення заборгованості виконані не були, заборгованість не погашено, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року змінено в частині розміру заборгованості за кредитними договорами та розподілу судових витрат, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором від 15 червня 2007 року № МL-003/132/2007 в сумі 19 264,66 доларів США та заборгованість за кредитним договором від 09 липня 2008 року № МL? 003/155/2008 в сумі 10 191,99 долар США 99 центів.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині розміру заборгованості за кредитними договорами, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки матеріали справи не містять доказів того, що банком було завчасно направлено вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, а відповідачем такі вимоги було отримано, тому у ОСОБА_1 не виник обов'язок дострокового повернення кредитних коштів.

Враховуючи те, що у відповідача не виникло обов'язку дострокового повернення кредитів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з позичальника на користь банку підлягає стягненню прострочена заборгованість, яка виникла станом на 09 червня 2017 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ "ОТП Банк".

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ "ОТП Банк", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, провадження № 14-680цс19 (пункт 2 частини 2 статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник посилається на помилкове застосування судом апеляційної інстанції правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), оскільки обставини у справі, яка переглядається, та у вказаній постанові не є тотожними. Вказує, що у вказаній постанові судами встановлено, що кредитодавцем не направлено вимогу, а відтак не виконано положення Закону України "Про захист прав споживачів" та Закону України "Про споживче кредитування". Натомість у справі, яка переглядається, банком виконано свій обов'язок щодо направлення вимоги боржнику.

При цьому вказує, що на час розгляду справи місцевим судом не існувало правового висновку, який було застосовано судом апеляційної інстанції, а існували протилежні висновки.

Також заявник посилається на те, що як за умовами договорів, так і положень статті 16 Закону України "Про споживче кредитування" передбачено обов'язок кредитора направити відповідне повідомлення (вимогу). Натомість у боржника в силу статті 16 Закону України "Про споживче кредитування" виникає обов'язок виконати таку вимогу у встановлений законом строк. Направлення кредитором та отримання вимоги боржником зумовлює виникнення обов'язку лише у боржника щодо виконання вимоги у встановлений строк.

Крім того, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, з урахуванням положень пунктів
2.1.5 та підпунктів кредитних договорів, суд не звернув увагу на застереження до них, якими передбачено, що у випадку неотримання позичальником вимоги, відправленої банком рекомендованим листом на адресу позичальника, зазначену в кредитному договорі, чи іншу відому банку адресу позичальника, та повернення до банку відповідного документу поштової організації з відміткою про неотримання позичальником листа з вимогою, вимога вважається отриманою позичальником на сьомий календарний день з дати відправки вимоги. З урахуванням обставин вказаної справи та з урахуванням неотримання вимог позичальником, така вважається врученою 25 липня 2017 року.

Вказує, що умовами обох кредитних договорів передбачено, що позичальник зобов'язаний у двотижневий строк повідомляти банк про втрату або зміну постійного місця працевлаштування, фактичної адреси проживання, номеру телефону, проте таких вимог позичальником виконано не було. При цьому положення кредитних договорів щодо направлення та отримання боржником вимоги про дострокове погашення боргу у зв'язку із невиконанням боржником його умов, кореспондуються із положенням договору про обов'язок сторін повідомляти одна одну про зміну своїх контактних даних.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано доказів повідомлення банку про зміну свого місця проживання.

Таким чином, вважає, що банк належним чином виконав свої зобов'язання, передбачені умовами кредитних договорів та Законом України "Про споживче кредитування".

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу АТ "ОТП Банк" від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів апеляційного суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 червня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк" (правонаступник ПАТ "ОТП Банк") та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № МL-003/132/2007, згідно з умовами якого банк надавав позичальнику кредитні кошти у розмірі 180 000 доларів США з встановленням плаваючої відсоткової ставки 4,49 % +FIDR, строком до 15 червня 2032 року.

До кредитного договору № МL-003/132/2007 від 15 червня 2007 року було укладено додаткові договори № 1 від 09 липня 2010 року, № 1 та № 2 від 08 квітня 2011 року, № 2 від 27 травня 2014 року.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав ОСОБА_1 кредит у розмірі, встановленому договором. Кредитні кошти надавалися шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника.

Обставина виконання позивачем зобов'язань щодо надання відповідачеві кредитних коштів відповідно до умов кредитного договору № МL-003/132/2007 не спростована.

Відповідно до п. 1.5.1 ст. 1.5 частини № 2 кредитного договору повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів здійснюється позичальником щомісяця у розмірі платежу та не пізніше дати платежу, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено договором.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку позичальник ОСОБА_1 станом на 19 червня 2017 року має заборгованість за кредитним договором № МL-003/132/2007 у сумі 62 712,25 доларів США з яких: заборгованість за кредитом - 45 372,28
доларів США; заборгованість по відсоткам - 17 339,97 доларів США.

Крім того, 09 липня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк" (правонаступник ПАТ "ОТП Банк") та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № МL-003/155/2008, згідно з умовами якого банк надавав позичальнику кредитні кошти у розмірі 25 375 доларів США з встановленням плаваючої відсоткової ставки 5,49% +FIDR, строком до 09 липня 2023 року.

Так само до кредитного договору № МL-003/155/2008 від 09 липня 2008 року було укладено додаткові договори № 1 від 09 липня 2010 року, № 1 та № 2 від 08 квітня 2011 року, № 2 від 27 травня 2014 року.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав ОСОБА_1 кредит у розмірі, встановленому договором. Кредитні кошти надавалися шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника.

Обставина виконання позивачем зобов'язань щодо надання відповідачеві кредитних коштів відповідно до умов кредитного договору № МL-003/155/2008 не спростована.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку позичальник ОСОБА_1 станом на 16 червня 2017 року має заборгованість за кредитним договором № МL-003/155/2008 у сумі 25 290,94 доларів США з яких: заборгованість за кредитом - 18 121,22
доларів США; заборгованість по відсоткам - 7 169,72 доларів США.

11 липня 2017 року ОСОБА_1 було направлено досудові вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором № МL-003/132/2007 та кредитним договором № МL-003/155/2008, що настає з дати отримання позичальником цих вимог та повинно бути проведено протягом 60 календарних днів з дати отримання вимоги.

Таку вимогу позивач обґрунтував посилаючись на п. п. 2.1.5.2 п. 1.1.5 додаткового договору № 2 від 27 травня 2014 року до кредитного договору № МL-003/132/2007 та аналогічні умови п. п. 2.1.5.2 п. 1.1.5 додаткового договору № 2 від 27 травня 2014 року до кредитного договору № МL-003/155/2008.

Згідно з наведеними умовами сторони дійшли згоди, що незважаючи на інші положення договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових зобов'язань. При цьому зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає з дати отримання позичальником відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 60 (шести десяти) календарних днів з дати отримання вимоги.

Оскільки у доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечувала факт отримання нею досудових вимог про дострокове погашення заборгованості, представник АТ "ОТП Банк" у спростування доводів апеляційної скарги надав докази направлення вказаних вимог на адресу позичальника (а. с. 158-162, т. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частиною 2 статті 1050 ЦК України.

За змістом пункту 22 частини 1 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" (тут і далі в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини 1 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів").

10 червня 2017 року набрав чинності Закону України "Про споживче кредитування", який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування" (стаття 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).

Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України "Про захист прав споживачів". З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України "Про споживче кредитування", а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України "Про захист прав споживачів".

Положеннями статті 16 Закону України "Про споживче кредитування" визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Судами встановлено, що кредити за кредитними договорами № ML-003/132/2007 від 15 червня 2007 року та № ML-003/155/2008 від 09 серпня 2008 року є споживчими, що підтверджено у частині № 1 "Базові умови кредитування. Визначення термінів" кредитних договорів.

11 липня 2017 року ОСОБА_1 було направлено досудові вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором № МL-003/132/2007 та кредитним договором № МL-003/155/2008, що настає з дати отримання позичальником цих вимог та повинно бути проведено протягом 60 календарних днів з дати отримання вимоги.

Таку вимогу позивач обґрунтував посилаючись на п. п. 2.1.5.2 п. 2.1.5 додаткового договору № 2 від 27 травня 2014 року до кредитного договору № МL-003/132/2007 та аналогічні умови п. п. 2.1.5.2 п. 2.1.5 додаткового договору № 2 від 27 травня 2014 року до кредитного договору № МL-003/155/2008.

Згідно з наведеними умовами сторони дійшли згоди, що незважаючи на інші положення договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових зобов'язань. При цьому зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає з дати отримання позичальником відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 60 (шести десяти) календарних днів з дати отримання вимоги.

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що боржник зобов'язаний виконати його обов'язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов'язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов'язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов'язку з дострокового повернення кредиту.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України "Про захист прав споживачів" в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: "суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини 10 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту".

Отже, суд апеляційної інстанції правомірно застосував положення Закону України "Про споживче кредитування".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.

При цьому, враховуючи правовідносини, які виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції відповідно до положень частини 4 статті 263 ЦПК України під час апеляційного перегляду справи застосував релевантну практику Великої Палати Верховного Суду.

Ураховуючи, що право кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов'язання, відповідно до вимог статті 16 Закону України "Про споживче кредитування", суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у ОСОБА_1 не виник обов'язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитними договорами, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що банком було завчасно направлені вимоги про дострокове повернення кредитів, а відповідачем такі вимоги було отримано.

При цьому посилання заявника у касаційній скарзі на те, що апеляційним судом не було враховано застереження щодо пунктів 2.1.5, які містяться у додаткових договорах № 2 від 27 травня 2014 року до кредитних договорів, якими визначено, що випадку неотримання позичальником вимоги, відправленої банком рекомендованим листом на адресу позичальника, зазначену в кредитному договорі чи іншу відому банку адресу позичальника, та повернення до банку відповідного документу поштової організації з відміткою про неотримання позичальником листа з вимогою, вимога вважається отриманою позичальником на сьомий календарний день з дати відправки вимоги; виконання боргових зобов'язань в цілому, у випадку неотримання позичальником вимоги, повинно бути проведено позичальником протягом 60 календарних днів з моменту, коли вимога вважається отриманою, не можуть бути прийняті судом, оскільки банком не було дотримано строків вказаних у застереженні до пунктів 2.1.5, що підтверджується зверненням до суду на наступний день після направлення вимог.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що правовідносини у справі, яка переглядається, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), не є тотожними, є безпідставними, оскільки висновок, викладений у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду, стосується виконання банком обов'язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а враховуючи те, що кредитні договори, укладені між ОСОБА_1 та банком, є споживчими, вказаний висновок підлягає застосуванню під час вирішення заявлених позовних вимог у вказаній справі.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства "ОТП Банк" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року у залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович