Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.02.2018 року у справі №760/2460/17

Постанова

Іменем України

21 лютого 2020 року

місто Київ

справа № 760/2460/17

провадження № 61-653св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Національний авіаційний університет,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Національного авіаційного університету на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року у складі судді Кушнір С. І. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У лютому 2017 року позивач звернувся до суду із позовом, у якому просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Національного авіаційного університету (далі - НАУ, університет) від 16 січня 2017 року № 21-к, яким його звільнено за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, поновити його на раніше займаній посаді проректора з науково-педагогічної роботи та корпоративного розвитку НАУ, стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також усі суми, що належать до сплати на день звільнення, у тому числі за невикористану відпустку.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що наказом НАУ від 25 жовтня 2016 року № 1089/к його поновлено на посаді проректора з

науково-педагогічної роботи та корпоративного розвитку НАУ з 20 серпня 2015 року на підставі рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 квітня 2016 року.

Наказом НАУ від 16 січня 2017 року № 21/к позивача звільнено з посади проректора з науково-педагогічної роботи та корпоративного розвитку у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, що відбулося, на переконання позивача, із грубим порушенням норм чинного законодавства.

26 жовтня 2016 року заступником Міністра освіти та науки України затверджені зміни до штатного розпису НАУ з 26 жовтня 2016 року, згідно з якими введені наступні посади у складі ректорату: проректор з навчальної та виховної роботи, проректор з економіки та адміністративно-господарської роботи, проректор з науково-технічного співробітництва, проректор з міжнародного співробітництва. Зазначеним наказом виведено зі спеціального фонду бюджету НАУ посаду проректора з науково-педагогічної роботи та корпоративного розвитку університету та інші посади. 26 жовтня 2016 року відповідно до наказу НАУ № 411/од «Про штатний розпис НАУ» введено в дію зміни до штатного розпису університету, затверджені Міністерством освіти і науки України 26 жовтня 2016 року. Проте, згідно з чинним статутом НАУ, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 28 грудня 2016 року, посади проректорів залишилися незмінними. Фактично скорочення штату працівників НАУ не відбулося, а була здійснена заміна назв посад проректорів. Звільнення позивача відбулося із порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України, оскільки роботодавець повинен запропонувати працівникові всі вакантні посади, які з`явилися на підприємстві з моменту попередження працівника про майбутнє звільнення до дня такого звільнення включно.

31 жовтня 2016 року позивачу вручено письмове попередження про наступне звільнення з роботи у зв`язку зі скороченням штатної чисельності з 31 грудня 2016 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Отже, позивачу не була запропонована посада за відповідною професією з моменту попередження про звільнення та до звільнення, при цьому окремі посади проректорів у штатному розписі НАУ залишалися вакантними навіть на момент його звільнення. На час звільнення позивач мав суттєві переваги перед іншими працівниками для залишення на роботі з точки зору критеріїв, визначених частиною першою статті 42 КЗпП України, а тому роботодавець допустив порушення статті 42 КЗпП України стосовно позивача.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач поданий позов не визнав, вважав його необґрунтованим.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року, позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ НАУ від 16 січня 2017 року № 21-К, поновлено ОСОБА_1 на посаді проректора з науково-педагогічної роботи та корпоративного розвитку НАУ з 16 січня 2017 року. Стягнуто з НАУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 69 605, 25 грн за вирахуванням обов`язкових платежів за період з 16 січня 2017 року до 26 жовтня 2017 року. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що на момент попередження ОСОБА_1 про його звільнення з роботи у зв`язку зі скороченням штатної чисельності 31 жовтня 2016 року були вакантними посади проректора з міжнародного співробітництва, проректора з економіки та адміністративно-господарської роботи та проректора з навчальної та виховної роботи, а посада проректора з науково-технічного співробітництва залишалася вакантною до 01 березня 2017 року. Відповідно до підпункту 5.3.3. статуту університету кандидат на посаду проректора повинен бути громадянином України, вільно володіти українською мовою, мати вчене звання та науковий ступінь, стаж науково-педагогічної діяльності не менше ніж п`ять років, у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації - не менше трьох років. У судовому засіданні встановлено, що позивач має вищу освіту, кваліфікацію інженера хіміка-технолога, присуджено науковий ступінь кандидата технічних наук, у 2004 році присвоєно вчене звання доцента, тобто позивач відповідав критеріям для зайняття посади проректора, у тому числі і посаду проректора з науково-технічного співробітництва. Проте, зазначені вакантні посади позивачу не пропонувалися, на засідання вченої ради не вносилася пропозиція про погодження переведення позивача на одну з вакантних посад проректорів, що свідчить про порушення установленого законом порядку звільнення позивача.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у грудні 2017 року із застосуванням засобів поштового зв`язку, НАУ просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що відповідач запропонував усі наявні вакансії, які відповідали освіті і кваліфікації позивача, зокрема позивачу запропонована посада доцента інституту екологічної безпеки. Посада проректора з науково-технічного співробітництва, яка була вакантною на час попередження ОСОБА_1 про звільнення, запроваджувалася для виконання робіт військового напряму, про що свідчить протокол засідання вченої ради від 26 жовтня 2016 року, якому суди не надали належної оцінки. Також суди неналежним чином оцінили акт від 07 листопада 2016 року, відповідно до якого позивач погодився із запропонованою йому посадою доцента.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду у грудні 2017 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у грудні 2017 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами встановлено, що позивач з 11 квітня 2000 року працював у НАУ.

11 листопада 2009 року позивача на підставі наказу від 11 листопада 2009 року № 675/к переведено на посаду проректора із заочного та дистанційного навчання університету на умовах контракту.

На підставі наказу від 24 жовтня 2014 року № 622/к ОСОБА_1 переведено на посаду проректора з науково-педагогічної роботи та корпоративного розвитку НАУ на умовах контракту.

Наказом НАУ від 25 жовтня 2016 року № 1089/к позивача поновлено на посаді проректора з науково-педагогічної роботи та корпоративного розвитку НАУ та відновлено дію контракту з 20 серпня 2015 року на підставі рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 квітня 2016 року у справі № 760/3707/16-ц.

26 жовтня 2016 року заступником Міністра освіти та науки України затверджені зміни до штатного розпису НАУ з 26 жовтня 2016 року, згідно з якими запроваджено наступні посади у складі ректорату університету: проректор з навчальної та виховної роботи, проректор з економіки та адміністративно-господарської роботи, проректор з науково-технічного співробітництва, проректор з міжнародного співробітництва. Виведено зі штатного розпису посади: першого проректора, проректора з науково-педагогічної роботи, проректора з науково-педагогічної та виховної роботи, проректора з науково-педагогічної роботи та корпоративного розвитку, проректора з науково-педагогічної роботи та міжнародних зав`язків, проректора з розвитку та міжнародних зав`язків.

26 жовтня 2016 року відповідно до наказу НАУ № 411/од «Про штатний розпис НАУ» введено в дію зміни до штатного розпису університету, затверджені Міністерством освіти і науки України 26 жовтня 2016 року.

31 жовтня 2016 року позивачу вручено письмове попередження про те, що він підлягає звільненню з роботи у зв`язку зі скороченням штатної чисельності з 31 грудня 2016 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Наказом НАУ від 16 січня 2017 року № 21/к позивача звільнено з посади проректора з науково-педагогічної роботи та корпоративного розвитку у зв`язку зі скороченням чисельності працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до підпункту 5.2.2 статуту НАУ ректор в межах наданих йому повноважень призначає за поданням вченої ради НАУ першого проректора, проректорів, визначає їх службові обов`язки та звільняє їх з роботи.

Наказом від 27 жовтня 2016 року № 418/од введено в дію рішення вченої ради НАУ з питання «Про приведення організаційно-штатної структури НАУ до вимог Закону України «Про вищу освіту», Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та інших правових актів у сфері організації діяльності державних установ.

Судами встановлено, що на момент попередження ОСОБА_1 про його звільнення з роботи у зв`язку зі скороченням штатної чисельності 31 жовтня 2016 року були вакантними посади проректора з міжнародного співробітництва, проректора з економіки та адміністративно-господарської роботи та проректора з навчальної та виховної роботи, а посада проректора з науково-технічного співробітництва залишалася вакантною до 01 березня 2017 року.

Відповідно до підпункту 5.3.3 статуту кандидат на посаду проректора Університету повинен бути громадянином України, вільно володіти українською мовою, мати вчене звання та науковий ступінь, стаж науково-педагогічної діяльності не менше ніж п`ять років, у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації - не менше трьох років.

Як встановлено судами, позивач має вищу освіту, кваліфікацію інженера хіміка-технолога, присуджено науковий ступінь кандидата технічних наук, у 2004 році присвоєно вчене звання доцента, тобто позивач відповідав критеріям для зайняття посади проректора, зокрема і проректора з науково-технічного співробітництва.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 21 липня 2017 року № 8870 експертом зазначено, що встановити, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_1 у графі «з пропозицією погодився» акта від 07 листопада 2016 року самим ОСОБА_1 чи іншою особою, не виявилося можливим.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. Судам необхідно мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

За частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, при скороченні чисельності або штату зазначеною нормою права встановлено обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати усі вакантні посади, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, тобто всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, відповідно до представлених сторонами доказів, надавши їм відповідну оцінку, встановив, що відповідач не запропонував позивачу наявну на підприємстві вакантну посаду, яка відповідала його професії чи спеціальності. Зокрема, судами встановлено, що на момент попередження позивача про наступне вивільнення була вакантною посада проректора з науково-технічного співробітництва, яка залишалася вакантною до 01 березня 2017 року.

Доводи касаційної скарги щодо того, що посада проректора з науково-технічного співробітництва, яка була вакантною на час попередження ОСОБА_1 про майбутнє вивільнення, запроваджувалася для виконання робіт військового напряму і тому не пропонувалася позивачу, є необґрунтованими, оскільки вимоги до кандидатів на відповідні посади встановлені статутом університету і, як встановили суди, позивач відповідав цим вимогам за усіма критеріями.

Окрім цього, відповідач не надав будь-яких документів, як то посадова інструкція, змінена редакція статуту, які б підтверджували невідповідність позивача зазначеній посаді, а так само про нові вимоги до кандидатів на відповідні посади.

Верховним Судом враховано, що обов`язок з доведення виконання вимог щодо порядку вивільнення зобов`язаний покладається саме роботодавця. Покладення такого обов`язку на працівника, як на слабшу у зазначених правовідносинах сторону, зокрема, й з врахуванням того, що у нього відсутні документи, що стали підставою для вивільнення, суперечитиме принципам справедливості та верховенства права.

З урахуванням викладеного Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок судів про те, що відповідачем не виконано належним чином вимоги трудового законодавства щодо гарантування права громадянина на працю та сприяння збереженню роботи, оскільки у порушення вимог статті 49-2 КЗпП України, позивачу в день повідомлення про скорочення посади, яку він займав, та протягом часу до моменту звільнення не було запропоновано усі вакантні посади відповідно до штатного розкладу, яким за усіма ознаками та вимогами позивач відповідав: за відповідною професією чи спеціальністю, а також з врахуванням його досвіду роботи.

Доводи касаційної скарги НАУ про те, що суди неналежним чином оцінили акт від 07 листопада 2016 року, відповідно до якого позивач погодився із позивачем із запропонованою йому посадою доцента, а також із протоколом засідання вченої ради від 26 жовтня 2016 року, зводяться до переоцінки доказів, а відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національного авіаційного університету залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко