Історія справи

Постанова

Іменем України

21 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 462/2156/17

провадження № 61-35405св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

треті особи: Львівська міська рада, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Львівської області від 02 квітня 2018 року, у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ :

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_6 треті особи: Львівська міська рада, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права користування квартирою.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_7, яка була основним наймачем квартири АДРЕСА_1, де була зареєстрована, починаючи з 12 листопада 1961 року.

Впродовж останніх п'яти років позивач постійно проживав разом із матір'ю за вказаною адресою, доглядав за нею та сплачував витрати на утримання квартири. Мати проти його проживання у даній квартирі не заперечувала, однак з незалежних від позивача причин, він не міг зареєструвати своє місце проживання у ній.

Посилаючись на те, що він є членом сім'ї наймача, проживав у квартирі за згодою останньої впродовж тривалого періоду часу, позивач зазначав, що він набув право користування квартирою, у зв'язку з чим просив позов задовольнити.

Заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова

від 14 вересня 2017 року, у складі судді Постигач О. Б., позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право користування квартирою АДРЕСА_1. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивач, як член сім'ї основного квартиронаймача, правомірно вселився у квартиру, заперечень проти його вселення, проживання чи користування квартирою відповідачем чи третіми особами не заявлялись, та сплачував за житлово-комунальні послуги, наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання права користування квартирою. Водночас, встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_6 та його матері саме з 2013 року, як того просив позивач, є неможливим, так як подані позивачем докази не свідчать, що роком його вселення у дану квартиру є саме 2013 рік.

Постановою апеляційного суду Львівської області від 02 квітня

2018 року рішення місцевого суду скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при ухваленні рішення місцевим судом не було в повній мірі встановлено дійсних прав та обов'язків сторін, а тому висновок суду про часткове задоволення позовних вимог є помилковим. Позивачем не доведено правомірність його вселення у спірне жиле приміщення та факт згоди наймача на реєстрацію позивача у квартирі. Матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7, починаючи з 2013 року постійно проживали однією сім'єю та вели спільне господарство.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року, ОСОБА_4, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі позивач вказує, що апеляційним судом не взято до уваги жодного із доводів, зазначених ним у позовній заяві, та не надано їм правової оцінки, що, на його переконання, призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню.

Інші учасники справи не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направили.

Касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З установлених судом обставин справи вбачається, що померла

ОСОБА_7 була основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1.

Згідно довідки з місця проживання про склад сім'ї і прописку, виданої ЛКП «Граніт» від 03 жовтня 2016 року, в квартирі зареєстровані:

ОСОБА_7 - основний квартиронаймач та ОСОБА_6 (онук ОСОБА_7.)

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4, в обґрунтування наявності підстав для задоволення його позовних вимог, посилався не те, що він, як член сім'ї основного квартиронаймача та за відсутності заперечень з її боку, вселився у спірне житло. Вказував на їх спільне, постійне, впродовж останніх п'яти років, проживання разом з матір'ю та ведення ними спільного господарства, а також на те, що жодного іншого житла ні на праві власності, ні на праві користування він не має. Наведеним пояснював виникнення у нього права користування спірним жилим приміщенням.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 10 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення ОСОБА_4 із позовом до суду) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 57 ЦПК України у вказаній редакції).

Відповідно до статті 60 ЦПК України у вказаній редакції, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених статтею 61 цього Кодексу.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нову постанову про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що факт користування спірною квартирою належними та допустимим доказами не підтверджено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Так, згідно приписів статті 65 ЖК УРСР, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач вселився в спірну квартиру як член сім'ї ОСОБА_7 та ОСОБА_6, як таких, що мали право користування вказаною квартирою, та за наявності на це згоди останніх.

Будь-яких доказів того, що ОСОБА_4 був пов'язаний спільним побутом з ОСОБА_7 та вів з нею спільне господарство, суду надано не було. Позивачем не доведено дотримання ним порядку вселення у спірну квартиру. Судом не встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 висловлювали згоду на таке вселення; останні не звертались із заявою до наймодавця чи до власника житла про вселення ОСОБА_4, як члена їх сім'ї, до спірної квартири.

Апеляційним судом враховано, що відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 43-45), на які посилався позивач в обґрунтування позову, свідчать про те, що позивач до 08 вересня 2016 року (тобто за 4 місяці до смерті основного наймача) був співвласником квартири АДРЕСА_2 та за своєю волею відчужив її сину ОСОБА_8, що фактично виключає можливість визнання права користування іншим жилим приміщенням.

Колегія суддів погоджується, що вселення позивача у спірну квартиру з метою догляду за матір'ю, що підтверджено актом, складеним майстрами ЛКП «Граніт» зі слів сусідів, без зазначення строку такого проживання або дати, з якої його проживання у даній квартирі розпочалось, має тимчасовий характер та не породжувало самостійного права на займане жиле приміщення.

З урахуванням викладеного, на підставі повно та всебічно досліджених доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_4

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні апеляційним судом було дотримано норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Львівської області від 02 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В.М. Сімоненко

І.М. Фаловська