Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.03.2018 року у справі №635/6246/14ц

Постанова

Іменем України

21 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 635/6246/14-ц

провадження № 61-261 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5,

ОСОБА_6,

ОСОБА_7,

ОСОБА_8,

Липецький відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області,

третя особа - Малороганська селищна рада Харківського району Харківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 10 листопада 2015 року у складі судді Караченцева І. В., та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Шаповал Н. М., Кіпенко І. С.,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 (у зв'язку з одруженням прізвище змінено на ОСОБА_8), ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Липецького відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі - Липецький відділ ГУ МВС в Харківській області), третя особа - Малороганська селищна рада Харківського району Харківської області, про виселення та зняття з реєстраційного обліку.

Позов мотивовано тим, що вона є власником Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1. Інша Ѕ частина вказаного житлового будинку належить відповідачу ОСОБА_8, який без її згоди як співвласника спірного житлового будинку, зареєстрував у ньому ОСОБА_9 та її дітей: ОСОБА_6 і ОСОБА_7 Разом з відповідачами вона не має можливості проживати, оскільки відповідачі чинять їй перешкоди у вселенні та користуванні спірним домоволодінням, а також відсутня згода щодо порядку спільного користування спірним домоволодінням.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила: позбавити права проживання і користування відповідачів: ОСОБА_9, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 домоволодінням, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1; визнати незаконною реєстрацію місця проживання у вказаному домоволодінні відповідачів: ОСОБА_9, ОСОБА_6 і ОСОБА_7; визнати незаконними дії Липецького відділу ГУ МВС в Харківській області щодо реєстрації у спірному домоволодінні відповідачів: ОСОБА_9 та неповнолітнього ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та скасувати їх реєстрацію; виселити: ОСОБА_9, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 із домоволодіння АДРЕСА_1.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 10 листопада 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано незаконною реєстрацію місця проживання ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1. Визнано протиправними дії Липецького відділу ГУ МВС в Харківській області щодо реєстрації у спірному домоволодінні відповідачів: ОСОБА_9, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 Рішення є підставою для скасування реєстрації ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_7 У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 в частині визнання незаконною реєстрації ОСОБА_9, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у спірному домоволодінні та визнання протиправними дій щодо реєстрації вказаних осіб у спірному домоволодінні, оскільки на момент їх реєстрації була відсутня згода співвласника спірного домоволодіння - ОСОБА_4

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині позбавлення відповідачів права проживання та їх виселення із спірного домоволодіння, суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для їх задоволення, оскільки ОСОБА_9 та її діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були вселені до спірного домоволодіння як члени сім'ї власника та, відповідно до вимог статті 157 ЖК Української РСР, можуть бути позбавлені права проживання та виселення з цього будинку без надання іншого жилого приміщення на вимогу іншого співвласника лише за умови наявності підстав, передбачених частиною першої статті 116 ЖК Української РСР, а позивачем не надано доказів того, що відповідачі систематично руйнують чи псують майно, продовжують робити неможливим її проживання у спірному будинку після вжиття до них заходів запобігання чи громадського впливу.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зняття відповідачів з реєстрації, суд першої інстанції виходив із того, що суд не вправі підміняти компетентний орган, до повноважень якого входить зняття з реєстрації особи за рішенням суду, оскільки рішення суду, яким визнано незаконною реєстрацію є підставою для скасування реєстрації відповідачів.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 27 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. При цьому апеляційним судом зазначено про те, що відмова у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 не перешкоджає їй, відповідно до вимог статті 3 ЦПК України, у редакції чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, звертатися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав в порядку, встановленому діючим законодавством, в тому числі і з застосуванням механізму вирішення спору між співвласниками житлового будинку на підставі статей 358 та 364 ЦК України.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки судовими рішенням були задоволені її позовні вимоги в частині визнання незаконною реєстрації відповідачів у спірному домоволодінні, тому підлягали і задоволенню позовні вимоги про виселення відповідачів із спірного домоволодіння, що помилково не було враховано судами попередніх інстанцій.

29 серпня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У жовтні 2016 року ОСОБА_9 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 грудня 2017 року справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Липецького відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, третя особа - Малороганська селищна рада Харківського району Харківської області, про виселення та зняття з реєстраційного обліку, призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

18 грудня 2017 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_8 належить на праві власності, в порядку спадкування після смерті їхньої матері ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, по Ѕ частці житлового будинку АДРЕСА_1.

Після смерті матері, ОСОБА_8 став проживати у вказаному будинку та зареєстрував своє місце проживання в ньому. У 2009 році за його згоди у спірному житловому будинку стала проживати його майбутня дружина ОСОБА_6 разом зі своїми дітьми -сином ОСОБА_6 та дочкою ОСОБА_7, які згодом також були зареєстровані у спірному житловому будинку.

Відповідно до частини першої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Частиною першою статті 383 ЦК України встановлено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Відповідно до вимог статті 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до статті 157 ЖК Української РСР членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу.

Частиною першою статті 116 ЖК Української РСР України передбачено, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині виселення, правильно визначившись з характером спірних правовідносин, належним чином дослідивши всі докази надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_9 та її діти ОСОБА_6 і ОСОБА_7 були вселені до спірного житлового будинку, як члени сім'ї ОСОБА_8, який є співвласником вказаного будинку, тому згідно статті 157 ЖК Української РСР можуть бути виселені лише з підстав передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу, а позивачем не надано доказів того, що відповідачі систематично руйнують чи псують майно, продовжують робити неможливим її проживання у спірному будинку після вжиття до них заходів запобігання чи громадського впливу.

В той же час, не підлягає задоволенню позовна вимога про виселення на підставі статей 386, 391 ЦК України, як зазначала позивач, оскільки вона не є власником всього будинку, а лише Ѕ частини, а інша половина будинку належить відповідачу, а з позовом про виділ в натурі належної їй частки позивач не зверталась.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення, в частині виселення, ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій в іншій частині сторонами не оскаржувались, тому не можуть бути предметом перегляду у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 10 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 квітня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г.І. Усик