Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.02.2020 року у справі №234/3268/19

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 234/3268/19

провадження № 61-2147св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 29 серпня 2019 року в складі судді Данелюк О. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2019 рокув складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Канурної О. Д., Кішкіної І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 17 січня 2017 року його прийнято на роботу до філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" на посаду охоронця відділу банківської безпеки в місті Краматорську Донецької області.

Згідно з наказом філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" від 28 січня 2019 року № 47-к позивача звільнено з посади охоронника сектору банківської безпеки та охорони № 1 відділу банківської безпеки філії - 4 Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" з 01 лютого 2019 року за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Позивач вважав своє звільнення незаконним, оскільки роботодавець порушив його право на працю, яке передбачене частиною 1 статті 43 Конституції України, не взявши до уваги подану ним заяву про намір продовжити працювати та відкликання заяви про звільнення. Крім того, досягнення взаємної згоди про припинення трудових відносин роботодавцем не було оформлено письмово у спосіб складення окремого документа, підписаного обома сторонами.

ОСОБА_1 зазначав, що вважає своє звільнення незаконним, оскільки, маючи намір протидіяти його бажанню продовжувати працювати, після подання ним заяви про продовження роботи та анулювання заяви про звільнення, роботодавець порушив трудове законодавство, видавши наказ про його звільнення датоване раніше ніж його заява. Такими діями відповідача, на думку позивача, йому завдана моральна шкода, яку він оцінив у 40 000,00 грн.

З огляду на викладені обставини з урахуванням уточненої позовної заяви позивач просив суд:

визнати незаконним наказ філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" від 28 січня 2019 року № 47-к про його звільнення на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України;

поновити його на роботі у філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" на посаді охоронника сектору банківської безпеки та охорони № 1 відділу банківської безпеки;

стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 40 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 29 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про їх недоведеність. Твердження позивача щодо відсутності його згоди на звільнення з посади не відповідає обставинам справи, оскільки він власноручно за власним бажанням написав заяву про звільнення з посади за угодою сторін. При цьому позивач не надав суду доказів, які свідчили б про те, що така заява написана ним під тиском та за відсутності власної волі.

Посилання позивача на те, що існувало дві заяви про звільнення, були спростовані в судовому засіданні. Суд встановив, що між ОСОБА_1 та АТ "Ощадбанк" було досягнуто згоди з усіх основних умов угоди про припинення укладеного між ними трудового договору, зокрема, щодо конкретного строку, з якого договір припиняється. Тому видання наказу про звільнення позивача 28 січня 2019 року не суперечить досягнутій між сторонами згоді щодо дати його звільнення.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки написання ним під примусом двох заяв про звільнення не є звичайними обставинами добровільного волевиявлення щодо припинення трудових відносин. Бажання звільнятися він не мав.

Відбираючи у нього заяви про звільнення, завідувач сектору ОСОБА_2 пояснив позивачу, що це формальність і через деякий час протягом місяця, коли ситуація нормалізується, заяви не будуть розглянуті. Протягом місяця ніяких перевірок не відбулось, жодних порушень позивач не допустив. Тому 30 січня 2019 року ОСОБА_1 подав заяву, в якій попередив відповідача про небажання звільнятися та анулювання заяви про звільнення за власним бажанням. Наголошує, що подання такої заяви роботодавцю слід було розцінювати як намір продовження трудових правовідносин, тобто небажання звільнятися з роботи як за власним бажанням, так і за угодою сторін.

Позивач наголошує, що наказ про його звільнення станом на 30 січня 2019 року відповідач не видав, оскільки під час спілкування із співробітниками відділу кадрів та на час подання заяви про анулювання заяви про звільнення його про звільнення не повідомили. Крім того, з наказом філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" від 28 січня 2019 року № 47-к про звільнення з 01 лютого 2019 року позивача не ознайомлювали.

Суд першої інстанції та апеляційний суд проігнорували його клопотання про виклик та допит як свідка ОСОБА_2, ці клопотання не розглянули.

Доводи особи, яка подал відзив на касаційну скаргу

У травні 2020 року на адресу суду від представника АТ "Державний ощадний банк України" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено про необґрунтованість доводів касаційної скарги ОСОБА_1.

Представник банку вважає, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи та ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для її задоволення немає.

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із АТ "Ощадбанк".

05 січня 2019 року ОСОБА_1 подав на ім'я начальника філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" Яківчик С. В. заяву, в якій просив звільнити його із займаної посади за угодою сторін з 01 лютого 2019 року.

Згідно з наказом філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" від 28 січня 2019 року № 47-к позивача звільнено з посади охоронника сектору банківської безпеки та охорони № 1 відділу банківської безпеки філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" з 01 лютого 2019 року за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Підставою для звільнення зазначено заяву ОСОБА_1 від 05 січня 2019 року.

30 січня 2019 року позивач подав заяву, в якій просив раніше написану його заяву про звільнення за власним бажанням від 05 січня 2019 року вважати недійсною, оскільки він передумав звільнятися, готовий продовжувати виконувати службові обов'язки (дослівно).

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У разі коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України застосовується у разі взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини 1 статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Отже, законодавством не передбачено обов'язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення - 01 лютого 2019 року.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19).

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою на це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Так, нормами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов'язку приймати відкликання працівником своєї заяви про звільнення у разі досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.

Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості можливе лише в разі взаємної згоди на це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Про необхідність взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19). Підстав відступити від цих висновків суд не встановив.

Взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України між сторонами досягнуто не було.

Крім того, заяву позивача про бажання відкликати заяву про звільнення та намір продовжувати працювати ОСОБА_1 подав 30 січня 2019 року, тоді як наказ про його звільнення відповідачем видано 28 січня 2019 року.

Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 -3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що його звільнення за згодою сторін на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України відбулось із порушенням норм трудового законодавства України.

Суди правильно визначили, що підставою для звільнення стала особиста письмова заява позивача, яка містила прохання звільнити його із займаної посади за угодою сторін. При цьому зі змісту заяви, датованої 05 січня 2019 року, яка міститься в матеріалах справи, відомо, що позивач власноручно написав заяву про звільнення його з посади за угодою сторін з 01 лютого 2019 року. Вказана заява була прийнята відповідачем, про що свідчить резолюція, тобто сторони досягли домовленості про дату та підстави припинення трудового договору. Жодних доказів вчинення щодо позивача відповідачем тиску, погроз, примушування до написання заяви про звільнення 05 січня 2019 року матеріали справи не містять. До правоохоронних органів з цього приводу позивач також не звертався.

Аргумент касаційної скарги про те, що суди проігнорували клопотання позивача про виклик та допит свідка, є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції фактично його задовольнив, викликавши ОСОБА_2 в судове засідання Проте поштове повідомлення йому вручено не було. Клопотання про повторний виклик ОСОБА_2 позивач не заявляв. Під час розгляду справи апеляційним судом позивач клопотання про виклик свідка не подавав, вказавши в судовому засіданні під час апеляційного розгляду справи, що клопотань у нього немає.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що згідно зі статтею 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржені рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та з додержанням норм процесуального права, доводи касаційної скарги є необґрунтованими. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401,416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 29 серпня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

В. І. Журавель