Постанова КЦС ВП від 02.07.2018 року у справі №442/5241/12

Друк

Пошук

260

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.07.2018 року у справі №442/5241/12

Державний герб України

Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 442/5241/12-ц

провадження № 61-20939св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк»,

представники позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

представники відповідача: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Універсал»,

особа, яка подала касаційну скаргу, - публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» на рішення Апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Мельничук О. Я., Шандри М. М., від 04 травня 2017 року

ВСТАНОВИВ:

У червні 2012 року публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» (далі - ПАТ «Український інноваційний банк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія» (далі - ПАТ «Українська інноваційна компанія») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Універсал» (далі - ТОВ «Універсал»), про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 19 березня 2007 року між акціонерним товариством «Український інноваційний банк», правонаступником якого є ПАТ «Український інноваційний банк», та ТОВ «Універсал» укладено кредитний договір, за умовами якого, з урахуванням додаткових договорів, позичальнику відкрито відновлювальну відкличну кредитну лінію у розмірі 1 529 400 дол. США, зі сплатою 13,5 % річних, а з 19 березня 2008 року - 15 % річних, на строк до 18 липня 2010 року.

29 березня 2007 року на забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 укладеноіпотечний договір, предметом якого є: будівля виробничо-адміністративного корпусу з господарськими спорудами, які розташовані по АДРЕСА_1 та належать іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28 березня 2007 року, а також земельну ділянку за вищевказаною адресою, площею 2,3378 га, що належить іпотекодавцю на підставі державного акта про право власності на землю від 19 жовтня 2000 року.

ТОВ «Універсал» частково виконало зобов'язання за кредитним договором шляхом передачі у власність банку нежитлових будівель та споруд, що належали товариству. Проте повністю кредит не погашено.

21 березня 2012 року банком направлено ОСОБА_3 вимогу про повернення заборгованості за кредитним договором, яка складається з: 165 096,66 дол. США - заборгованість за тілом кредиту; 1 362 714,24 грн - проценти за користування кредитом; 1 478 813,03 грн пеня за тіло кредиту; 99 248,04 грн - пеня за прострочені проценти. Проте відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконав, на вимоги банку не реагував.

Ураховуючи викладене, ПАТ «Український інноваційний банк» просило суд у рахунок погашення залишку заборгованості за кредитним договором від 19 березня 2007 року, яка складається з: 165 096,66 дол. США - заборгованість за тілом кредиту; 1 362 714,24 грн - проценти за користування кредитом; 1 478 813,03 грн пеня за тіло кредиту; 99 248,04 грн - пеня за прострочені проценти, звернути стягнення на вищевказані предмети іпотеки шляхом їх продажу банком з укладенням від свого імені договорів купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предметів іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ «Український інноваційний банк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предметів іпотеки.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у складі судді Крамара О. В. від 26 травня 2015 року позов ПАТ «Український інноваційний банк» задоволено.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 березня 2007 року, яка складається з: 165 096,66 дол. США - заборгованість за тілом кредиту; 1 362 714,24 грн - проценти за користування кредитом; 1 478 813,03 грн пеня за тіло кредиту; 99 248,04 грн - пеня за прострочені проценти, звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечнимдоговором від 29 березня 2007 року, а саме на: будівлю виробничо-адміністративного корпусу з господарськими спорудами,які розташовані по АДРЕСА_1 та належать іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28 березня 2007 року, а також на земельну ділянку за вищевказаною адресою, площею 2,3378 га, що належить іпотекодавцю на підставі державного акта про право власності на землю від 19 жовтня 2000 року шляхом продажу вказаних вище предметів іпотеки ПАТ «Український інноваційний банк» з укладанням від свого імені договорів купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предметів іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ «Український інноваційний банк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предметів іпотеки. Початкову ціну предметів іпотеки встановленона рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності(незалежним експертом) на стадії оцінкимайна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовПАТ «Український інноваційний банк», суд першої інстанції виходив із того, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, проте позичальник свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Звернення стягнення та реалізація предмету іпотеки здійснюється відповідно до чинного законодавства та договору іпотеки, у тому числі шляхом продажу конкретному покупцю з правом укладання іпотекодержателем договору купівлі-продажу предмету іпотеки від свого імені.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 04 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 травня 2015 року скасовано.

У задоволенні позову ПАТ «Український інноваційний банк» відмовлено.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Український інноваційний банк», виходив із того, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 31 травня 2016 року, що набрало законної сили і є обов'язковим для виконання, визнано з 15 вересня 2014 року припиненими правовідносини між ОСОБА_3, як іпотекодавцем, та ПАТ «Український інноваційний банк», як іпотекодержателем, що виникли на підставі іпотечного договору від 29 березня 2007 року, укладеного на забезпечення зобов'язань ТОВ «Універсал» перед банком за кредитним договором від 19 березня 2007 року. Застосовано наслідки припинення спірного правочину. Виключено з Державного реєстру іпотек записи щодо спірного нерухомого майна, та виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записи про накладення заборони відчуження за зазначеним іпотечним договором на спірні предмети іпотеки.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 15 березня 2017 року майно, на яке банк просить звернути стягнення, відчужено 23 червня 2016 року, тобто після набрання вищевказаним судовим рішенням законної сили, унаслідок чого під час переходу права власності на спірне майно, предмет іпотеки, на яке просить звернути стягнення банк, це майно предметом іпотеки не було.

У травні 2017 рокуПАТ «Українська інноваційна компанія»подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просило скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що при ухвалені рішення Апеляційний суд Львівської області не спростував висновків суду першої інстанції.

Також судом апеляційної інстанції 10 грудня 2015 року у справі призначено судово-економічну експертизу, однак у своєму рішенні апеляційний суд не обґрунтовує та не спростовує наявність висновку експерта.

Крім того, у мотивувальній частині рішення апеляційний суд посилається на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у справі № 442/3436/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Український інноваційний банк» про визнання припиненим іпотечного договору, хоча предметом розгляду в суді першої інстанції дане рішення не було, не досліджувалось як належний та допустимий доказ.

Таким чином, судом апеляційної інстанції фактично переглянуто оскаржуване рішення за нововиявленими обставинами, хоча ОСОБА_3 не заявляв відповідної вимоги у своїй апеляційній скарзі.

Отже, апеляційний суд у порушення статей 212 - 214, 303, 316 ЦПК України 2004 року не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

У липні 2017 року ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_5, подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

21 квітня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 19 березня 2007 року між акціонерним товариством «Український інноваційний банк», правонаступником якого є ПАТ «Український інноваційний банк», та ТОВ «Універсал» укладено кредитний договір, за умовами якого, з урахуванням додаткових договорів, позичальнику відкрито відновлювальну відкличну кредитну лінію у розмірі 1 529 400 дол. США, зі сплатою 13,5 % річних, а з 19 березня 2008 року - 15 % річних, на строк до 18 липня 2010 року.

29 березня 2007 року на забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 укладеноіпотечний договір.

Частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У частині третій статті 61 ЦПК України 2004 року зазначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Проте, пославшись на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 31 травня 2016 року, при цьому скасувавши рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 травня 2015 року з відмовою у позові, апеляційний суд не врахував, що вказане рішення суду було оскаржено ПАТ «Український інноваційна компанія» в апеляційному порядку, не набуло законної сили, тому не могло бути преюдиційним судовим рішенням.

Отже, апеляційний суд зобов'язаний був досліджувати обставини справи на загальних підставах.

На час розгляду справи в суді касаційної інстанції відсутні докази перегляду вказаного вище рішення суду в апеляційному порядку.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 303 ЦПК України 2004 року апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином, у порушення статей 212 - 214, 303, 316 ЦПК України 2004 року апеляційний суд: у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню; не надав належної правової оцінки доводам і доказам сторін; посилався на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у справі № 442/3436/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Український інноваційний банк» про визнання припиненим іпотечного договору, яке не було предметом розгляду в суді першої інстанції, не досліджувалось як належний і допустимий доказ, тому дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду