Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.07.2018 року у справі №161/18582/17

Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 161/18582/17

провадження № 61-26625св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Мостобуд»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2018 року у складі судді Філюк Т. М. та постанову Апеляційного суду Волинської області від 27 березня 2018 року у складі колегії суддів: Грушицького А. І., Здрилюк О. І., Киці С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (далі - ПАТ «Мостобуд») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 працював

у мостобудівельному загоні № 60 ПАТ «Мостобуд». Вказував, що був звільнений з посади заступника начальника мостозагону за власним бажанням з 01 лютого 2012 року.

Зазначає, що при звільненні йому не було виплачено заробітну плату, тому він звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу та 04 квітня 2014 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області видано судовий наказ № 161/5222/14-ц про стягнення з ПАТ «Мостобуд» на його користь нарахованої, але невиплаченої заробітної плати в розмірі

16 971,65 грн.

Заробітну плату було виплачено лише 06 жовтня 2017 року, а 06 листопада 2017 року виконавче провадження з виконання судового наказу № 161/5222/14-ц закінчено.

Вказував, що відповідач зобов`язаний виплатити позивачеві його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки відсутній спір про розмір невиплаченої заробітної плати.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив стягнути з ПАТ «Мостобуд» середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 01 лютого 2012 року до жовтня 2017 року в розмірі 385 980,92 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Мостобуд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 16 971,65 грн.

Стягнуто з ПАТ «Мостобуд» у дохід держави 704,80 грн судового збору

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем всупереч вимог чинного законодавства не було вчасно здійснено з ОСОБА_1 розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципу співмірності.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 27 березня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що під час розгляду справи враховано розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати та інші обставини, які були підставою для несвоєчасної виплати заробітної плати позивачу при звільненні.

Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції неправомірно застосував принцип співмірності та зменшив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку апеляційний суд спростував, оскільки така правова позиція відповідає вимогам трудового законодавства та визначена усталеною судовою практикою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосована норма статті 117 КЗпП України, відповідно до якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позов є обґрунтованим та доведений зібраними у справі доказами. Так, відповідач більше п`яти років не виплачував позивачу заробітну плату, яка належала йому при звільненні, тому позивач має право на стягнення гарантованих трудовим законодавством сум.

При цьому, суди застосували до спірних правовідносин Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, та дійшли висновку, що розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку становить 504 880,40 грн, проте безпідставно застосували принцип співмірності.

Відповідач відмовлявся у добровільному порядку сплатити заборгованість із заробітної плати у розмірі 16 971,65 грн, а кошти були сплачені лише

у примусовому порядку на виконання судового наказу.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

30 липня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 20 травня 2019 року справу призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2019 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/9584/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року поновлено касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 09 червня 1971 року до 01 лютого 2012 року працював у містобудівельному загоні № 60 ПАТ «Мостобуд».

Наказом від 31 січня 2012 року ОСОБА_1 звільнений з посади заступника начальника мостозагону з 01 лютого 2012 року за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію.

ОСОБА_1 01 березня 2012 року прийнятий на роботу заступником начальника мостозагону № 60 ПАТ «Мостобуд», а наказом від 15 квітня 2013 року звільнений з роботи з 30 квітня 2013 року за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України.

Луцьким міськрайонним судом Волинської області 04 квітня 2014 року видано судовий наказ № 161/5222/14-ц про стягнення з ПАТ «Мостобуд» на користь ОСОБА_1 нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, у розмірі 16 971,65 грн.

Суди також встановили, що 27 жовтня 2017 року позивачеві зараховано кошти від ПАТ «Мостобуд» у розмірі 16 886,79 грн.

Старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України Бурла В. Е. 06 листопада 2017 року винесла постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу № 161/5222/14-ц у зв`язку з його повним виконанням відповідно до платіжного доручення від 06 жовтня 2017 року.

Суди також встановили, що 05 вересня 2017 року на картковий рахунок

ОСОБА_1 відповідачем перераховано 5 000 грн у рахунок погашення заборгованості по заробітній платі, що не заперечувалось позивачем.

З довідки від 12 січня 2018 року, наданої ПАТ «Мостобуд», вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача становить 354,80 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08 лютого 2017 року порушено провадження у справі № 910/24323/16 про банкрутство ПАТ «Мостобуд».

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 квітня

2017 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 08 лютого 2017 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 13 червня 2017 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 квітня

2017 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 08 лютого 2017 року залишено без змін.

Оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство

ПАТ «Мостобуд» було оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 13 лютого 2017 року за № 40313.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист

є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та вирішення питання про відкриття провадження у справі) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У статті 19 ЦПК України (у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, до яких віднесено справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених

у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.

19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року

№ 4212-VI «Про внесення змін до Закону України від 14 травня 1992 року

№ 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) (за винятком окремих його положень) (далі - Закон № 4212-VI), яким Закон № 2343-XII викладено в новій редакції.

У пункті 11 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Встановлено, що 04 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Мостобуд» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим, ухвалою Господарського суду міста Києва від 08 лютого

2017 року порушено провадження у справі № 910/24323/16 про банкрутство ПАТ «Мостобуд».

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 квітня

2017 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 08 лютого 2017 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 13 червня 2017 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 квітня

2017 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 08 лютого 2017 року залишено без змін.

Оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство

ПАТ «Мостобуд» було оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 13 лютого 2017 року за № 40313.

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій передбачені Законом № 2343-XII.

Відповідно до статті 9 Закону № 2343-XII справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд,

у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Указана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та вирішення питання про відкриття провадження у справі), яким визначено, що господарським судам підвідомчі справи у всіх майнових спорах з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, зокрема у спорах про стягнення заробітної плати, та застосовується незалежно від суб`єктного складу сторін.

Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій) господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

У ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, підвідомчість усіх майнових спорів, спорів про поновлення на роботі з вимогами до боржників у такій справі.

Крім того, відповідно до статті 17 Закону № 2343-XII (у редакції Закону

№ 4212-VI) після 19 січня 2013 року встановлено порядок розгляду позовних вимог конкурсних кредиторів до боржника.

Із винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов`язуються певні правові наслідки, зокрема: вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених

і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 2343-XII; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган

в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою

є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Разом з тим, вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від належного (неналежного) виконання роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України - своєчасного розрахунку з працівником при звільненні та відноситься до майнових вимог до боржника у розумінні

статті 12 ГПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку статті 23 Закону № 2343-XII незалежно від настання строку виконання зобов`язань.

Визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог та дотримання прав боржника щодо визначення обсягу кредиторської заборгованості та черговості її погашення.

ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах) передбачав ситуації, коли таке провадження не могло бути закінчене у цивільному порядку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Як встановлено вище, оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ «Мостобуд» оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 13 лютого 2017 року, а до суду з позовом у цій справі ОСОБА_1 звернувся 04 грудня 2017 року.

На час вирішення питання про можливість розгляду цієї справи у порядку цивільного судочинства діяло правило, за яким указаний спір з відповідачем, щодо якого порушено справу про банкрутство, підлягав розгляду в порядку господарського судочинства.

Єдиним можливим рішенням у такому випадку було закриття провадження

у справі та роз`яснення позивачу його права звернутися з відповідною вимогою до господарського суду, у провадженні якого перебувала справа про банкрутство відповідача.

Отже, суди повинні були закрити провадження у справі та роз`яснити порядок подальших дій позивача.

Разом з тим, після ухвалення оскаржуваних судових рішень законодавство було змінено, зокрема 21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII (далі - Кодекс

№ 2597-VIII).

У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.

Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу № 2597-VIII спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга статті 7 Кодексу № 2597-VIII).

Згідно з частинами першою - третьою статті 3 ГПК України судочинство

в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону

України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Тобто законодавець указав, що у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії.

Закон № 2343-XII втратив чинність з 21 жовтня 2019 року, з набранням чинності Кодексу № 2597-VIII.

Відтак можна зробити висновок, що вказаний Кодекс № 2597-VIII передбачає також особливості розгляду справ про банкрутство, що і підтверджено у статті 7 цього Кодексу.

Оскільки суд має застосовувати норму, чинну на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду (перегляду) справи у тому числі й у суді касаційної інстанції, Верховний Суд застосовує норми Кодексу № 2597-VIII, які є чинними на час такого перегляду.

Зі змісту вказаних норм убачається, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута.

Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача.

Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу

і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.

Таким чином, з огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи Верховним Судом, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19), від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17 (провадження № 12-160гс19).

Отже, спір у цій справі між сторонами виник з правовідносин, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, тому не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства,

а належить до господарської юрисдикції.

З урахуванням зазначених вимог цивільного процесуального законодавства ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню.

Разом з тим, закриття провадження у справі призведе до перешкоджання позивачу у доступі до правосуддя та унеможливить захист його прав

у господарському процесі у повному обсязі з урахуванням строків звернення з вимогами до боржника, встановлених статтею 45 Кодексу № 2597-VIII, а до цього - статтею 23 Закону № 2343-XII.

Таким чином, виходячи зі змісту та підстав поданого позову, характеру спірних правовідносин, ураховуючи наведені положення чинного законодавства, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справу необхідно передати до господарського суду, на розгляді якого перебуває справа про банкрутство ПАТ «Мостобуд».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які

є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції. За встановлених обставин справу необхідно передати до Господарського суду міста Києва, на розгляді якого перебуває справа № 910/24323/16 про банкрутство

ПАТ «Мостобуд».

Згідно зі статтею 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня

2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 27 березня 2018 року скасувати, матеріали справи № 161/18582/17 передати до Господарського суду міста Києва, на розгляді якого перебуває справа

№ 910/24323/16 про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Мостобуд».

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська