Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.07.2018 року у справі №0541/4463/2012

Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 0541/4463/2012

провадження № 61-19016св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Акціонерне товариство «ОТП Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_2 (відповідач за зустрічним позовом),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 липня 2019 року у складі судді Пантелєєва Д. Г., постанову Донецького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Пономарьової О. М., Зайцевої С. А., Мироненко І. П.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 липня 2019 року, постанову Донецького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2009 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 04 березня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № CM-SME 107/078/2008, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 600 000 дол. США з кінцевим строком повернення кредиту 06 березня 2023 року та сплатою процентів за користування кредитом.

Проте, свої зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_3 виконувала не належним чином.

На забезпечення вказаного кредитного договору 04 березня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-SME 107/078/2008.

04 березня 2008 року між банком та ОСОБА_2 також укладено договір іпотеки (майнової поруки) № РМ-SME 107/078/2008, відповідно до умов якого в іпотеку передано базу відпочинку « Волна », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В. 13 травня 2016 року за № 29593738 право власності на базу відпочинку «Волна» зареєстровано за Приватним акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ПрАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», на підставі договору іпотеки № РМ-SME 107/078/2008 номер 1477 від 04 березня 2008 року та договору відступлення права вимоги № 771 від 01 квітня 2016 року.

Проте рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року, адміністративний позов ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В., третя особа: ПрАТ «ОТП Банк», про скасування рішення задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В. від 13 травня 2016 року № 29593738.

Позивач вважає, що сума боргу підлягає стягненню з ОСОБА_2 не тільки за договором поруки, а й за договором іпотеки у розмірі 5 053 088 грн (вартість предмета іпотеки погоджена сторонами).

На підставі викладеного, уточнивши вимоги, АТ «ОТП Банк» просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № CM-SME 107/078/2008 від 04 березня 2008 року у розмірі 674 248,46 дол. США (595 474,51 доларів США - заборгованість по кредиту, 78 773,95 дол. США заборгованість за відсотками) та 64 308 882,82 грн (нарахована пеня).

У травні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», про визнання недійсним договору іпотеки.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що предметом іпотеки є майно, яке належить відповідачу ОСОБА_2 на праві власності і яке було придбано під час перебування у шлюбі із ОСОБА_4 .

Зазначає, що при цьому ОСОБА_4 своєї згоди на укладення договору іпотеки не надавала та ніяким чином не оформлювала. Банку було достовірно відомо про перебування ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, оскільки вказана інформація міститься у паспорті останнього, проте банк не звернувся до дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_4 за оформленням дозволу на передачу спільного майна в іпотеку, чим порушив законодавство.

У 2014 році ОСОБА_4 померла. Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно, в тому числі і на частину бази відпочинку « Волна ». Єдиною спадкоємицею за законом на майно ОСОБА_4 є ОСОБА_3 , а тому незаконно передане майно в іпотеку порушує її права, як спадкоємця.

На підставі викладеного ОСОБА_3 просила визнати недійсним договором іпотеки № РМ-SME 107/078/2008 від 04 березня 2008 року, укладений між іпотекодавцем ОСОБА_2 та іпотекодержателем ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» з моменту його оформлення.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 липня 2019 року первісний позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № CM-SME 107/078/2008 від 04 березня 2008 року, станом на 01 квітня 2016 року у розмірі 674 248,46 дол. США та 64 308 882,82 грн.

Поновлено ОСОБА_3 строк позовної давності, зустрічний позов задоволено.

Визнано договір іпотеки № РМ-SME 107/078/2008 від 04 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», предметом якого є база відпочинку « Волна », загальною площею житлових приміщень 2 454,8 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартість якої визначена сторонами в умовах вказаного договору в розмірі 1000611,49 дол. США, недійсним з моменту його укладення.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи зустрічний позов про визнання недійсним договору іпотеки, суд першої інстанції виходив з наявності у ОСОБА_3 поважних причин пропуску строку позовної давності і дійшов висновку про визнання договору іпотеки недійсним у зв`язку з відсутністю нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_4 , як одного із співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження спільною сумісною власністю подружжя.

Рішення суду першої інстанції в частині первісного позову мотивовано тим, що ОСОБА_3 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача.

При цьому зазначено, що місцевий суд не розглядає договір поруки, укладений між банком та ОСОБА_2 , в контексті підстави обґрунтування позову щодо стягнення з останнього в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором, оскільки вказаний договір визнано судовим рішення, яке набрало законної сили, припиненим.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором № CM-SME 107/078/2008 від 04 березня 2008 року змінено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № CM-SME 107/078/2008 від 04 березня 2008 року у розмірі 674 248,46 дол. США та 17 677 580,97 грн.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 липня 2019 року в частині задоволення зустрічного позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення місцевого суду в частині стягнення судових витрат з ОСОБА_3 на користь АТ «ОТП Банк» в сумі 2 780 грн змінено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ «ОТП Банк» понесені витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій у розмірі 3 046,72 грн.

В решті рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 липня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду в частині первісних позовних вимог мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. При цьому суд визнав за можливе зменшити розмір пені, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, з 64 308 882,82 грн до 17 677 580,97 грн.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних вимог про визнання недійсним договору іпотеки, апеляційний суд виходив з того, що договір іпотеки від 04 березня 2008 року укладений з порушенням вимог закону та є недійсним, оскільки ОСОБА_2 уклав його з банком без згоди своєї дружини ОСОБА_4 . Але наявні правові підстави для застосування до цих вимог строку позовної давності у зв`язку з тим, що перебіг строку позовної давності почався з моменту укладення договору іпотеки, тому, звертаючись у травні 2019 року до суду із цим позовом, позивач пропустила трирічний строк звернення до суду, підстав для поновлення якого немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, уточнивши вимоги, просить скасувати постанову апеляційної інстанції повністю, а рішення місцевого суду - в частині задоволення первісних позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення цих вимог або передати справу на новий розгляд.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц, щодо припинення права кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором платежі після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Крім того, судами не враховано, що рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 25 травня 2009 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором перед ЗАТ «ОТП Банк» за кредитним договором від 04 березня 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки базу відпочинку « Волна », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач за зустрічним позовом вказує, що у іпотечному договорі, укладеному між банком та ОСОБА_2 , відсутній підпис співвласниці майна (предмета іпотеки) жінки ОСОБА_2 , що свідчить що вона своєї згоди на укладення договору іпотеки взагалі не надавала та ніяким чином не оформлювала. Вважає, що місцевий суд обґрунтовано поновив ОСОБА_3 строк позовної давності.

Рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні з ОСОБА_2 на користь АТ «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором та постанова Донецького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_3 на користь АТ «ОТП Банк» заборгованості по пені в розмірі 46 631 301,9 грн за кредитним договором № CM-SME 107/078/2008 від 04 березня 2008 року у касаційному порядку не оскаржуються, а тому не є предметом касаційного перегляду в цій частині.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу АТ «ОТП Банк» зазначає, що надані банком до суду первинні документи є належними та допустимими доказами на підтвердження наявності та розміру заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором від 04 березня 2008 року, а тому суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі саме на їх підставі і ухвалювали рішення в частині стягнення заборгованість за кредитним договором, станом на 01 квітня 2016 року.

При цьому АТ «ОТП Банк» зазначає, що судами установлено, що рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 25 травня 2009 року № 2-98-09 про звернення стягнення на предмет іпотеки виконано не було, а тому факт його ухвалення не позбавляє права банку на звернення із цим позовом.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

05 лютого 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що 04 березня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № СМ-SME 107/078/2008, за умовами якого ОСОБА_3 отримала кредит у сумі 600 000 дол. США для придбання нерухомого майна із строком повернення кредиту до 06 березня 2023 року.

Відповідно до Статуту ПАТ «ОТП Банк» є правонаступником усіх прав та обов`язків ЗАТ «ОТП Банк», згідно із свідоцтвом про реєстрацію юридичної особи серія НОМЕР_1 .

29 квітня 2010 року ПАТ «ОТП Банк» продав кредитний портфель Товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП «Факторинг Україна»), в тому числі і право вимоги за спірним кредитним договором.

01 квітня 2016 року ПАТ «ОТП Банк» зворотно викуплено право вимоги за кредитним договором ОСОБА_3 .

В подальшому ПАТ «ОТП Банк» змінив назву на АТ «ОТП Банк».

З метою належного виконання своїх зобов`язань ОСОБА_3 за цим кредитним договором 04 березня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 укладено договір поруки.

Установлено, що банк, на підставі пункту 1.9 вказаного договору на адреси ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надіслав досудову вимогу № 22-3-2/31807 від 21 серпня 2008 року (а.с.36-39, т.2) про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором в повному обсязі та погашення заборгованості за кредитом та відсотками протягом 30 календарних днів з дня одержання вимоги, яка отримана боржниками 03 вересня 2008 року.

Крім того, на забезпечення виконання кредитного договору № CM-SME 107/078/2008, укладеного між Банком та ОСОБА_3 04 березня 2008 року, в той самий день - 04 березня 2008 року між банком та ОСОБА_2 , який перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 , укладено договір іпотеки (майнової поруки) № РМ-SME 107/078/2008, відповідно до умов якого в іпотеку передано базу відпочинку « Волна », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому Банк не отримав згоди дружини іпотекодавця на розпорядження майном.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

Спадкоємицею за законом майна ОСОБА_4 є ОСОБА_3 , згідно із заведеною 26 лютого 2015 року спадковою справою № 14/2015.

Установлено, що ОСОБА_3 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала.

Відповідно до розрахунку від 18 вересня 2018 року станом на 01 квітня 2016 року утворилася заборгованість за кредитом № CM-SME 107/078/2008 від 04 березня 2008 року у розмірі 674 248,46 дол. США та 64 308 882,82 грн, що складається з 595 474,51 дол. США - заборгованість за кредитом; 78 773,95 дол. США - нарахована сума процентів за користування кредитом за період з 04 червня 2008 року по 19 липня 2009 року, 64 699 980,56 грн - нарахована сума пені за період з 14 квітня 2013 року по 14 квітня 2014 року.

Заочним рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 березня 2017 року у справі № 266/2511/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк», ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим, яке змінено рішенням апеляційного суду Донецької області від 19 липня 2017 року, визнано припиненою поруку як зобов`язання за договором поруки від 04 березня 2008 року № SR - SME 107/078/2008, укладеним між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк». Постановою Верховного Суду від 20 лютого 2019 року рішення апеляційного суду Донецької області від 19 липня 2017 року залишено без змін.

Установлено, що рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 25 травня 2009 року позовні вимоги ЗАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором перед ЗАТ «ОТП Банк» в особі філії ЗАТ «ОТП Банк» в м. Донецьку за кредитним договором від 04 березня 2008 року № СМ-БМЕ 107/078/2008 на день подання позову: заборгованість за наданим кредитом - 595 474,51 дол. США; борг за відсотками - 44 868,66 дол. США; борг за нарахованою пенею - 246 723,48 грн - звернуто стягнення на предмет іпотеки - базу відпочинку « Волна », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з: літера «А-1» - склад, КПП - літ. «Б-1», площинка - літ. «6-1», вбиральня - літ. «В-1», літній будинок - літ. «3-2», площинка - літ. «з-І», площинка - літ. «з1-1», літній будинок - літ. «Ж-2», площинка - літ. «ж-1», площинка - літ. «ж1-1», літній будинок - літ. «Д-2», площинка - літ. «д-1», площинка - літ. «д1-1», літній будинок - літ. «Г-2», площинка - літ. «г-1», площинка - літ. «г1-1», літній будинок - літ. «С-2», площинка - літ. «с-1», площинка - літ. «с1-1», літній будинок - літ. «Р-2», площинка - літ. «р-1», площинка - літ. «р1-1», літній будинок - літ. «П-2», площинка - літ. «п-1», площинка - літ. «п1-1», літній будинок - літ. «0-2», площинка - літ. «о-І», площинка - літ. «о1-1», літній будинок - літ. «Н-2», площинка - літ. «н-1», площинка - літ. «н1-1», літній будинок - літ. «Ю-1», літній будинок - літ. «Є-1», літній будинок - літ. «БІ-1», літній будинок - літ. «Ш-1», літній будинок -літ. «4-1», літній будинок - літ. «Х-1», літній будинок - літ. «У-1», літній будинок - літ. «3-1», літній будинок - літ «Ж-1», літній будинок - літ. «Е-1», літній будинок - літ. «Д-1», літній будинок - літ. «Г2-1», літній будинок - літ. «В-1», літній будинок - літ. «Б-1», літній будинок - літ. «А-1», літній будинок - літ. «И-1», літній будинок - літ. «Я-1», кухня - літ. «Щ-1», кухня - літ. «Ф-1». Загальна площа предмета іпотеки становить 2 454,8 кв. м, що належить ОСОБА_2 на праві власності. Застосовано спосіб реалізації бази відпочинку « Волна », що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , шляхом продажу ЗАТ «ОТП Банк» із застосуванням процедури продажу, передбаченої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», а саме з правом укладення від імені власника ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою будь-якою особою-покупцем та з наданням ЗАТ «ОТП Банк» всіх повноважень продавця (в тому числі, але не виключно: отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухоме майно, здійснення будь-яких платежів за продавця, в т.ч. за погашенням за кредитними зобов`язаннями, отримувати будь-які документи, довідки, витяги з реєстру прав на нерухоме майно в органів БТ1, органів ЖЕУ, нотаріату тощо), необхідних для здійснення такого продажу за загальними правилами, за ціною яку буде визначено проведенням справедливою експертної оцінки майна за загальним правилами для погашення суми заборгованості за кредитним договором від 04 березня 2008 року № СМ-8МЕ 107/078/2008.

Матеріали справи не містять доказів виконання цього судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення в повній мірі не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо зустрічного позову про визнання договору іпотеки недійсним

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Установлено, що ОСОБА_2 уклав з банком договір іпотеки (майнової поруки) № РМ-SME 107/078/2008, відповідно до умов якого в іпотеку передано базу відпочинку «Волна», без згоди дружини. Отже ОСОБА_2 без достатніх на те правових підстав розпорядився спільною сумісною власністю подружжя без згоди ОСОБА_4 .

Відсутність нотаріально посвідченої згоди одного зі співвласників на укладення договору про відчуження об`єкта спільної сумісної власності позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників право оскаржити договір з підстав його недійсності.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.

Установлено, що під час розгляду справи судом першої інстанції до ухвалення рішення АТ «ОТП Банк» у відзиві на зустрічний позов ОСОБА_5 просив застосувати позовну давність щодо зустрічного позову ОСОБА_5 .

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд, встановивши, що договір іпотеки від 04 березня 2008 року укладений з порушенням вимог закону, що надає підстави для визнання його недійсним, проте, враховуючи, що ОСОБА_3 була обізнана із текстом підписаного договору, з моменту укладення цього договору іпотеки, дійшов правомірного висновку про відмову у позові у цій частині вимог внаслідок спливу позовної давності, оскільки про її застосування заявлено відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Доводи касаційної скарги в частині зустрічних позовних вимог щодо поважності причин пропуску строку позовної давності обґрунтовано відхилено апеляційним судом, оскільки ОСОБА_3 , яка є спадкоємицею після смерті ОСОБА_4 , про наявність обтяження бази відпочинку «Волна» іпотекою була обізнана з 2008 року, що вбачається з тексту укладеного кредитного договору та копій судових рішень, де ОСОБА_3 була учасником справ.

Крім того, співвласник бази відпочинку «Волна» ОСОБА_4 за життя з моменту укладення договору іпотеки 04 березня 2008 року та по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто протягом 6 років перебування бази відпочинку «Волна» в іпотеці, будучи достовірно обізнаною про наявність такого обтяження, зазначений договір не оскаржувала та таким чином не виявляла своїх заперечень чи незгоди щодо вчиненого ОСОБА_2 та банком правочину - договору іпотеки.

Щодо первісного позову про стягнення заборгованості за кредитним договором

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (положення статті 611 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Встановлено, що банк у серпні 2008 року скористався своїм правом пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Таким чином, задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язання за кредитним договором утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з боржника, а тому суди правомірно стягнули з ОСОБА_3 на користь АТ «ОТП Банк» заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором № CM-SME 107/078/2008 від 04 березня 2008 року у розмірі 595 474,51 дол. США.

Однак, стягуючи проценти за користування кредитом та пеню, суди не звернули увагу на наступне.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Умовами кредитного договору 04 березня 2008 року

№ CM-SME 107/078/2008 передбачено право банку вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником своїх боргових та інших зобов`язань за цим договором (в тому числі, але не виключно, встановлених п. 2.3.7 та ст. З цього договору) та/або умов договору іпотеки. При цьому, зобов`язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги (пункт 1.9.1)

Як встановлено судами, кредитор засобами поштового зв`язку направив рекомендований лист № 22-3-2/31807 від 21 серпня 2008 року на адресу позичальника, який містить вимогу про дострокове повернення тіла кредиту за кредитним договором № CM-SME 107/078/2008 від 04 березня 2008 року та сплати усіх нарахувань за ним у повному обсязі протягом 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги.

Вимога отримана боржником 03 вересня 2008 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Звернувшись до позичальника із вимогою про дострокове погашення кредитної заборгованості, АТ «ОТП Банк» відповідно до правил частини другої статті 1050 ЦК України змінило строк виконання основного зобов`язання, а тому нарахування заборгованості по відсоткам та пені після зміни строку дії кредитного договору є неправомірним.

Враховуючи наведене, слід зазначити, що зі спливом 30 календарних днів з дня одержання зазначеної вимоги боржником, тобто з 03 жовтня 2008 року, банк втратив право нараховувати передбачені кредитним договором проценти за користування кредитом та пеню.

При таких обставинах позовні вимоги АТ «ОТП Банк» до ОСОБА_3 , в частині стягнення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом та пені, нарахованих після 03 жовтня 2008 року, не підлягають задоволенню у зв`язку з їх безпідставністю.

Ураховуючи, що вся зазначена у позові сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом була нарахована банком за період після 03 жовтня 2008 року, Верховний Суд дійшов висновку, що позовні вимоги банку про стягнення пені є безпідставними.

Відповідно до розрахунку від 18 вересня 2018 року, станом на 01 квітня 2016 року заборгованість нарахованих процентів за користування кредитом № CM-SME 107/078/2008 від 04 березня 2008 року становить 78 773,95 дол. США (за виключенням сплаченої суми у розмірі 6 220,45 дол. США) - за період з 04 червня 2008 року до 19 липня 2009 року.

Згідно із пунктом 2 цього розрахунку за період з 04 червня 2008 року до 08 липня 2008 року (35 днів) заборгованість за відсотками становить 7 251,90 дол. США.

Заборгованість за відсотками за період з 09 липня 2008 року до 03 жовтня 2008 року становить 17 988,12 дол. США (із розрахунку: 87 днів за процентною ставкою 12,50%), а з урахування сплаченої суми у розмірі 6 220,45дол. США - 11 767, 67 дол. США (17 988,12 - 6 220,45).

Таким чином, з ОСОБА_3 на користь банку підлягає стягненню заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, нарахована за період з 04 червня 2008 року до 03 жовтня 2008 року, у розмірі 19 019,57 дол. США. (7 251,90 + 11 767, 67), а проценти у розмірі 59 763,38 грн за користування кредитом за період після 03 жовтня 2008 року банк нарахував безпідставно.

Доводи касаційної скарги щодо наявності рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 25 травня 2009 року про звернення стягнення на предмет іпотеки - базу відпочинку « Волна », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не є обґрунтованими, оскільки здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі незадоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, що надає кредитору право вимоги до боржника шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором.

Будь-які докази реалізації заставленого майна під час виконання рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 25 травня 2009 року відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

Відповідно до частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди попередніх інстанцій неправильно вирішили позовні вимоги АТ «ОТП Банк» в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом та пені, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про скасування рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 липня 2019 року та постанови Донецького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року в частині вирішення зазначених позовних вимог, з ухваленням у справі у цій частині нового судового рішення про задоволення первісних позовних вимог частково, а саме - про стягнення з ОСОБА_3 процентів за користування кредитом у розмірі 19 019,57 дол. США та про відмову у задоволенні вимоги АТ «ОТП Банк» про стягнення з ОСОБА_3 пені.

В частині вирішення позовних вимог АТ «ОТП Банк» про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості по тілу кредиту у розмірі 595 474,51 дол. США рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення у цій частині касаційної скарги без задоволення.

Висновки суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , АТ «ОТП-Банк» про визнання договору іпотеки недійсним відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи наведене, сплачений у зв`язку з розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій судовий збір необхідно покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (розмір задоволених позовних вимог складає 19,64 % від заявлених позовних вимог), а тому відповідач має відшкодувати позивачеві витрати по сплаті судового збору, сплаченого за подання позовної заяви у розмірі 727,19 грн (3 702,60 грн * 19,64 / 100), а позивач повернути відповідачеві 80,36 % від суми судового збору, сплаченого ним за подання апеляційної та касаційної скарг, що становить 4 781,42 грн ((2 550 * 80,36 / 100) + (3 400 * 80,36 / 100).

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина десята статті 141 ЦПК).

При таких обставинах з АТ «ОТП Банк» на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню 4 054,23 грн на відшкодування судових витрат (4 781,42 - 727,19).

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду було зупинено ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року, то у зв`язку із завершенням касаційного провадження виконання постанови Донецького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 595 474,51 дол. США, що залишена без змін, підлягає поновленню.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 415, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 липня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, про стягнення пені та в частині розподілу судових витрат скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення.

Позов Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 19 019,57 дол. США за період з 04 червня 2008 року до 03 жовтня 2008 року.

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3 про стягнення пені відмовити.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 липня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 595 474,51 дол. США залишити без змін.

Постанову Донецького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним договору іпотеки залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства «ОТП Банк» на користь ОСОБА_3 4 054,23 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Поновити виконання постанови Донецького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року в нескасованій частині.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун