Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.02.2019 року у справі №161/2422/17

Постанова

Іменем України

20 березня 2019 року

м. Київ

справа № 161/2422/17-ц

провадження № 61-27770св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Стрільчука В. А., суддів:Олійник А. С., Ступак О. В. (суддя-доповідач),Погрібного С. О., Усика Г. І.

позивач - ОСОБА_6,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Волинської області від 14 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У лютому 2017 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» (далі - ТОВ «ЕкономКомфорт») про визнання недійсними договорів та стягнення коштів.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 21 липня 2016 року між ним та ТОВ «ЕкономКомфорт» укладений договір № 05600, за яким відповідач зобов'язався вчинити дії щодо копіювання документів, перевірки достовірності інформації, складання договору щодо участі у програмі «Комфорт», надання інформаційних, консультаційних, довідкових послуг із питань участі у програмі та з питань законодавства. Ним сплачено на користь відповідача 14 850,00 грн, що підтверджується квитанцією від 21 липня 2016 року № 0.0.588586339.1. Також 21 липня 2016 року між ним та ТОВ «ЕкономКомфорт» укладений договір № 05600/16, за умовами якого відповідач зобов'язався за плату вчинити від його імені та за його рахунок певні юридичні дії, спрямовані на отримання позики у розмірі 150 000,00 грн, у тому числі: сформувати групу учасників, забезпечити її адміністрування; присвоїти та повідомити учаснику номер групи та персональний код у групі; організовувати та проводити розподіли свідоцтв; здійснити необхідні юридичні дії; надавати інші послуги та здійснювати інші правочини, погоджені сторонами, у порядку та в строки, передбачені договорами та додатками до них. Згідно з пунктом 1.3 договору від 21 липня 2016 року № 05600/16 він доручив відповідачу використовувати суми своїх чистих платежів для формування фонду програми та його розподілу, а також для надання відповідних сум у позику згідно з умовами програми. На рахунок відповідача ним перераховані кошти на загальну суму 19 016,65 грн, проте позики він не отримав. Відповідач не виконував умови договорів, у нього відсутня ліцензія на здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Із урахуванням наведеного, позивач просив суд визнати недійсними договори від 21 липня 2016 року № 05600/16 та № 05600 як такі, що вчинені юридичною особою без відповідного дозволу, стягнути із відповідача на його користь 19 016,65 грн та понесені судові витрати.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 червня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним договір від 21 липня 2016 року № 05600, укладений між ТОВ «ЕкономКомфорт» та ОСОБА_6 Визнано недійсним договір від 21 липня 2016 року № 05600/16, укладений між ТОВ «ЕкономКомфорт» та ОСОБА_6 Стягнуто із ТОВ «ЕкономКомфорт» на користь ОСОБА_6 19 016,65 грн, сплачених за договорами від 21 липня 2016 року № 05600 та № 05600/16. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оспорювані договори підлягають визнанню недійсними, оскільки відповідач здійснював відповідний вид діяльності (надання фінансової послуги) без отримання дозволу (ліцензії) на її здійснення. Сплачені за договорами кошти підлягають стягненню із відповідача на користь позивача.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 14 вересня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «ЕкономКомфорт» задоволено. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновок суду першої інстанції про недійсність оспорюваних договорів є помилковим, оскільки предметом договорів є надання організаційних, правових, консультаційних послуг щодо участі у програмі «Комфорт», яка передбачає можливість одержання коштів у позику, а не адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, договори не передбачають створення груп учасників та придбання за рахунок залучених коштів товарів чи послуг з метою їх подальшого перерозподілу.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У жовтні 2017 року ОСОБА_6 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Волинської області від 14 вересня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник зазначав, що послуги, які надавалися відповідачем, за своєю суттю є фінансовими послугами у вигляді адміністрування фінансових актів для придбання товарів у групах, на здійснення яких вимагається отримання ліцензії. Оспорювані договори є недійсними, оскільки відповідач здійснював відповідний вид діяльності (надання фінансової послуги), без дозволу на її здійснення відповідно до статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

У листопаді 2017 року від ТОВ «ЕкономКомфорт» надійшли заперечення на касаційну скаргу, уяких заявник просить відхилити указану касаційну скаргу, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню. Суд апеляційної інстанції, оцінивши надані сторонами докази та встановивши всі обставини, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувана цивільна справа та надано строк на подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає задоволенню із таких підстав.

Судом встановлено, що 21 липня 2016 року між ОСОБА_6 та ТОВ «ЕкономКомфорт» укладений договір № 05600, за умовами якого ОСОБА_6 доручив, а ТОВ «ЕкономКомфорт» узяло на себе зобов'язання здійснювати такі дії: копіювання та сканування документів, перевірку достовірності інформації, складання договору щодо участі у програмі «Комфорт», надання інформаційних, консультаційних, довідкових послуг із питань участі у програмі та з питань законодавства.

Крім того, 21 липня 2016 року ОСОБА_6 та ТОВ «ЕкономКомфорт» уклали договір № 05600/16, за умовами якого ТОВ «ЕкономКомфорт» зобов'язалося за плату вчинити від імені ОСОБА_6 та за його рахунок певні юридичні дії, спрямовані на отримання позики у розмірі 150 000,00 грн, у тому числі: включити замовника до складу програми «Комфорт»; присвоїти та повідомити замовнику персональний код у програмі; здійснювати документообіг та листування щодо участі замовника у програмі; здійснити необхідні юридичні дії та провести оформлення необхідних юридичних документів щодо надання замовнику позики; надавати інші послуги та здійснювати інші правочини, погоджені сторонами, у порядку та в строки, передбачені цими договорами та додатками до нього.

Згідно з пунктом 1.3 договору від 21 липня 2016 року № 05600/16 замовник доручив виконавцю використовувати суми своїх чистих платежів для формування фонду програми та його розподілу, а також для надання відповідних сум у позику згідно з умовами програми.

На виконання умов зазначених договорів ОСОБА_6 сплатив ТОВ «ЕкономКомфорт» 14 850,00 грн та 4 166,50 грн щомісячних платежів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом оспорюваних договорів є надання організаційних, правових, консультаційних послуг щодо участі у програмі «Комфорт», яка передбачає можливість одержання коштів у позику, а не адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, договори не передбачають створення груп учасників та придбання за рахунок залучених коштів товарів чи послуг з метою їх подальшого перерозподілу, а тому відсутні підстави для визнання договорів недійсними як таких, що вчиненні без ліцензії.

Проте із таким висновком апеляційного суду погодитися не можна, оскільки він є помилковим з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною першою, другою статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

За змістом статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» та статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг» діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг» під поняттям фінансова послуга розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Статтею 4 названого Закону встановлено, які послуги вважаються фінансовими.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 08 січня 2012 року, внесено зміни до частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг»та доповнено її пунктом 11-1, відповідно до якого фінансовими вважаються послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Згідно з пунктами 3, 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» фінансові установи зобов'язані протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідність з вимогами цього Закону (тобто до 08 січня 2013 року), а спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг зобов'язаний у шестимісячний строк з дня опублікування цього Закону розробити та затвердити ліцензійні умови здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

На підставі цього Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Нацкомфінпослуг), як уповноважений державний орган 09 жовтня 2012 року розпорядженням № 1676 затвердила Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (далі - Ліцензійні умови).

Ліцензійні умови закріпили визначення, сутність, правовий статус учасників (і вимоги до них) такого виду фінансових правовідносин, як придбання товарів у групах, і передбачили, що діяльність цих груп направлена на легітимне використання фінансової схеми із залученням грошових коштів споживачів для придбання певного виду товарів та (або) послуг.

Згідно з пунктами 1.2, 1.5 розділу І Ліцензійних умов адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі - це фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об'єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

Ліцензіатом є фінансова установа, яка одержала ліцензію на провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

На час укладення сторонами оспорюваних договорів чинне законодавство передбачало, що фінансова установа може провадити діяльність з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах тільки після отримання ліцензії Нацкомфінпослуг. Крім того, за змістом статті 4 названого Закону, надання коштів у позику - також є фінансовою позикою, а право надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа (частина 3 статті 5 Закону).

У справі, яка переглядається, оспорюванні договори укладені 21 липня 2016 року, тобто коли законодавство України передбачало ліцензування фінансових послуг.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, належним чином дослідивши зміст оспорюваних договорів та умови програми «Комфорт», що є додатком до договору від 21 липня 2016 року № 05600, правильно встановивши мету цих договорів, а саме: участь у програмі, в якій за рахунок коштів групи клієнтів здійснюється формування фонду програми для надання відповідних сум у позику із проведенням розподілу права на отримання позики відповідно до визначеної процедури, дійшов правильного висновку про те, що такі послуги за своєю суттю є фінансовими послугами у виді адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, для здійснення яких необхідно отримати ліцензію Нацкомфінпослуг.

Оспорювані договори сторонами укладені у період, коли відповідно до положень Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» вимагалося отримання ліцензії для надання таких послуг. Проте відповідач такої ліцензії не мав і не належав до установ, на діяльність яких не поширюється положення щодо її отримання.

Отже, оспорювані договори є недійсними з підстав, передбачених частиною першою статті 227 ЦК України та частиною шостою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідач здійснював відповідний вид діяльності (надання фінансової послуги) без дозволу (ліцензії) на її здійснення відповідно до статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 10 лютого 2016 року № 6-2389цс15 та від 06 квітня 2016 року № 6-2531цс15.

Висновок апеляційного суду про те, що правовідносини, які були предметом розгляду у зазначених справах Верховного Суду України, є відмінними від правовідносин, які виникли у цій справі, є помилковим з огляду на таке.

Зі змісту вказаних постанов Верховного Суду України вбачається, що предметом оспорюваних договорів було вчинення ТОВ «ЕкономКомфорт» за плату від імені учасника та за його рахунок певних юридичних дій, спрямованих на придбання товарів чи отримання позики, у тому числі формування групи учасників, забезпечення її адміністрування.

Відповідач надав копії бланків Умов програми зразка 2014 року, відповідно до пункту 2.2 якої учасник доручає адміністратору утримувати чисті платежі на банківському рахунку адміністратора для формування фонду групи та оплати товарів та/або надання відповідної суми у позику на користь учасників цієї групи.

Після ухвалення Верховним Судом України своїх рішень, якими встановлено, що ТОВ «ЕкономКомфорт» надає фінансові послуги без отримання ліценції, товариство внесло окремі зміни в типові договори та Умови програми, які з 01 червня 2016 року діють у новій редакції, яка була чинною на час укладення позивачем оспорюваних договорів.

Так, предметом оспорюваного у цій справі договору є вчинення ТОВ «ЕкономКомфорт» за плату від імені учасника та за його рахунок певних юридичних дій, спрямованих на отримання позики, шляхом включення замовника до складу програми «Комфорт». Відповідно до пункту 2.2 Умови програми «Комфорт» замовник доручає виконавцю утримувати чисті платежі на банківському рахунку виконавця для формування фонду програми та надання позик.

Єдина змістовна відмінність редакції договорів та Умов програми у редакції 2014 року, які були предметом оцінки Верховного Суду України, та договорів та програми зразка червня 2016 року, які є предметом оцінки у цій справі, є те, що товариством виключено із договорів та п. 2.2. Умов програми «Комфорт» слово «товарів». За змістом попередньої редакції: «Учасник доручає адміністратору утримувати чисті платежі на банківському рахунку адміністратора для формування фонду групи та оплати товарів та/або надання відповідної суми у позику на користь учасників цієї групи». За чинною редакцією: замовник доручає виконавцю утримувати чисті платежі на банківському рахунку виконавця для формування фонду програми та надання позик.

Аналіз положень вказаних оспорюваних договорів та Умов програми свідчить про те, що в обох випадках дії ТОВ «ЕкономКомфорт» спрямовані на залучення від інших осіб грошових коштів для формування фонду програми, з якого надають позики, у зв'язку із чим Верховний Суд приходить до висновку, що зміна окремих положень договорів та Умов програми шляхом виключення слова «товарів» не змінює по суті правовідносин, які виникли у цій справі, від тих правовідносин, які були предметом оцінки Верховного Суду України у зазначених справах, оскільки у них також споживачі мали намір отримати позику, а не придбати товар.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції помилково зазначив, що надані відповідачем послуги за оспорюваними договорами не є фінансовими послугами, оскільки не передбачають отримання відповідачем прибутку.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, ? і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Отже, однією із істотних умов при визначенні юридичної природи фінансової послуги є мета операції - вона має бути спрямована або на отримання прибутку або на збереження реальної вартості фінансових активів. Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Відповідно до пункту 1.2 договору від 21 липня 2016 року № 05600/16 розмір позики та порядок розрахунків по цьому договору зазначаються у відповідних додатках до нього.

У додатку № 1 до договору від 21 липня 2016 року № 05600/16 сторони погодили, що розмір позики становить 150 000,00 грн, чистий платіж - 833,33 грн, кількість платежів - 180.

Крім цього у додатку № 1 до договору від 21 липня 2016 року № 05600/16 встановлено розмір розподільного платежу, який складає 14 850,00 грн. Розподільний платіж - це платіж, який сплачується замовником на користь виконавця протягом 5 календарних днів з дня отримання свідоцтва на право отримання позики (пункт 1 умов програми «Комфорт»).

Відповідно до пунктів 5.13, 10.2 умов програми «Комфорт» замовник зобов'язується сплатити розподільчий платіж протягом п'яти календарних днів з моменту отримання письмового повідомлення про надання йому свідоцтва на право отримання позики. Невиконання замовником, який отримав свідоцтво на право отримання позики, зобов'язань зі сплати платежів, передбачених пунктами 5.11, 5.13, а також вимог, передбачених пунктом 6, протягом 30 календарних днів із моменту отримання свідоцтва, автоматично позбавляє замовника права на його використання, крім того, виконавець має право анулювати свідоцтво на право отримання позики.

Аналіз наведених положень додатку № 1 до договору від 21 липня 2016 року № 05600/16та умов програми «Комфорт» дає підстави вважати, що розподільний платіж у розмірі 14 850,00 грн за своєю суттю є прибутком, який отримує ТОВ «ЕкономКомфорт» за надання фінансових послуг.

Висновок апеляційного суду про те, що на час розгляду справи розподільчий платіж позивачем не сплачений, а тому відповідач не отримує прибуток - не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки за умовами договору від 21 липня 2016 року № 05600, позивачем фактично вже сплачено 14 850,00 грн, нібито за надані послуги з копіювання, сканування представлених позивачем документів, перевірки достовірності наданої останнім інформації та інше.

Організація діяльності відповідача з надання позики шляхом укладення двох договорів, пов'язаних спільною метою: першого - за змістом якого відповідач, як виконавець, надає замовнику інформаційні, консультаційні, роз'яснювальні та довідкові послуги щодо участі у програмі, а також послуги копіювання, сканування матеріалів замовника та перевірки достовірності наданої замовником інформації (послуги за яким оплачуються в день укладення і дорівнюю розміру розподільчого платежу), та другого договору - за умовами якого відповідач зобов'язувався як виконавець за плату вчинити від імені та за рахунок замовника (позивача) певні юридичні дії, спрямовані на отримання ним позики, дає підстави для очевидного висновку, що діяльність ТОВ «ЕкономКомфорт» не є неприбутковою.

З огляду на викладене, твердження сторони відповідача про те, що ТОВ «ЕкономКомфорт» надає послуги, які не підлягають ліцензуванню, оскільки ліцензуванню підлягають послуги із адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, а не позик, є необґрунтованими, оскільки всі дії, які вчиняються відповідачем за умовами оспорюваних договорів, спрямовані на отримання останнім прибутку за рахунок залучення від інших осіб фінансових активів, і такі дії за своєю правової природою є фінансовою послугою.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 02 лютого 2018 року, якою відмовлено Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у стягненні із ТОВ «ЕкономКомфорт» до Державного бюджету України штрафу у розмірі 170 000,00 грн, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки вказане судове рішення не є преюдиційним для вирішення цієї справи у розумінні положень норм процесуального закону, оскільки ухвалене не у спорі між тими самими сторонами та стосувалося стягнення штрафу за порушення законодавства у сфері фінансових послуг.

Обставини, встановлені у зазначеній постанові Верховного Суду від 02 лютого 2018 року, не спростовують встановлених у цій справі обставин та висновку суду першої інстанції про наявність підстав, відповідно до положень статті 227 ЦК України та статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», для визнання укладених ТОВ «ЕкономКомфорт» з позивачем договорів недійсними.

Викладене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції буквально розтлумачивши зміст оспорюваний договорів, не встановив їх дійсної мети та не надав оцінку обставинам справи про те, що позивач вже сплатив відповідачу 14 850,00 грн та 4 166,50 грн і за спливом року позику так і не отримав (як і у справах, які були предметом розгляду Верховного Суду України), а за умовами оспорюваних договорів отримання такої позики не гарантовано стороною відповідача.

Невстановлення дійсних обставин та відповідних їм правовідносин призвело до неправильного застосування норм матеріального права та помилкового скасування законного, обґрунтованого та справедливого рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З огляду на висновок щодо сутті касаційної скарги сплачений у зв'язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції судовий збір у розмірі 1 548,29 грн підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 141 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Волинської області від 14 вересня 2017 року скасувати та залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 червня 2017 року.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» на користь ОСОБА_6 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 548,29 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:А. С. Олійник С. О. Погрібний О. В. Ступак Г. І. Усик