Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.12.2019 року у справі №612/765/18

Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 612/765/18

провадження № 61-22104св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 31 липня 2019 року у складі судді Лобановської С. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 08 листопада 2019 рокуу складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спадкового договору недійсним.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання спадкового договору недійсним.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_3. За життя їй належала земельна ділянка загальною площею 10,2940 га, розташована на території Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

27 січня 2009 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповідала їй все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося та взагалі все те, на що за законом матиме право. Після смерті матері вона звернулася до Близнюківської державної нотаріальної контори Харківської області із заявою про прийняття спадщини за заповітом.

15 листопада 2016 року Близнюківською державною нотаріальною конторою Харківської області видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

30 грудня 2016 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на належні ОСОБА_3 земельні ділянки та повідомлено про наявність спадкового договору від 26 жовтня 2010 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

За умовами спадкового договору відповідач зобов'язувався виконувати розпорядження ОСОБА_3, встановлені цим договором, зокрема: шанобливе ставлення до відчужувача, толерантне відношення до окремих недоліків його характеру, за життя відчужувача набувач повинен надати йому грошову допомогу однією сумою в розмірі 45 000,00 грн, а також допомогу у вигляді 500 кг пшениці один раз на рік і зберегти в її безоплатному довічному користуванні земельну ділянку. В разі смерті відчужувача набувач зобов'язаний організувати його поховання.

Однак за життя її матері відповідач жодного разу до неї не навідувався, грошових коштів та допомоги у вигляді 500 кг пшениці один раз на рік не надавав. Після смерті матері вона особисто поховала матір. Дії набувача не були спрямовані на виконання умов укладеного договору, а отже укладення такого договору не відповідало його внутрішній волі.

За 5 років, починаючи з моменту укладення спадкового договору й до дня смерті ОСОБА_3, ОСОБА_2 жодного разу не поцікавився її життям та станом здоров'я, не було жодного відвідування її вдома, оскільки за межі власного двору по тяжкій хворобі без додаткових засобів переміщення вона не виходила, грошових коштів та допомоги не надавав. Після смерті відчужувача її похованням не займався. За життя мати знаходилась під повним доглядом позивача.

Позивач просив визнати недійсним спадковий договір від 26 жовтня 2010 року, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 31 липня 2019 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 08 листопада 2019 року, позовні вимоги задоволено.

Визнано спадковий договір від 26 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Близнюківського нотаріального округу Харківської області Яременко Г. В., зареєстрований в реєстрі за № 985 недійсним.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що спадковий договір за своєю суттю є договором відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення; його укладено під час дії заборони (мораторію) на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а тому згідно Перехідних положень ЗК України цей договір є недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Близнюківського районного суду Харківської області.

03 червня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 листопада 2020 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Фаловська І.

М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що при укладанні спадкового договору внутрішня воля ОСОБА_3 була спрямована на досягнення відповідного результату, який було обумовлено та вказано сторонами в спадковому договорі. Порушення вимог Перехідних положень ЗК України щодо заборони на відчуження земельних ділянок, що перебувають у власності громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на момент укладення спірного договору не було підставою позову позивача про визнання спадкового договору недійсним і такою обставиною вона взагалі не обґрунтовувала позов. ОСОБА_1 обґрунтовує свої позовні вимоги аналогічними обставинами, які, в свою чергу, вже були досліджені та встановлені судом у справі за її позовом про визнання правочину удаваним, у задоволенні якого було відмовлено.

У касаційній скарзі зазначається, що позивач усвідомлювала той факт, що після смерті матері вона буде єдиною спадкоємицею за заповітом і що в подальшому вона може успадкувати і спірні земельні ділянки, які також охоплювались заповітом. ОСОБА_1 будучи обізнаною в тому, що на її ім'я оформлений заповіт щодо усього майна матері, в тому числі земельних ділянок, 26 жовтня 2010 року - у день укладення ОСОБА_3 спірного правочину вже знала, що ОСОБА_3 буде укладати спадковий договір, зазначене вона обговорювала зі своєю матір'ю, а тому не можна вважати, що нею не пропущено строки позовної давності.

Відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно обрали правові норми, які підлягали застосуванню до цих правовідносин. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що ОСОБА_3 згідно державного акту на право приватної власності на землю належать земельні ділянки площею 9,2281 га та 1,0659 га на території Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

26 жовтня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено спадковий договір, згідно умов якого відповідач зобов'язався виконувати передбачені даним договором розпорядження ОСОБА_3 та в разі смерті якої мав набути право власності на земельні ділянки кадастрові номери 6320681000:01:000:0111,6320681000:01:000:0123, розташовані на території Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області загальною площею 10,2940 га, надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Договір посвідчено приватним нотаріусом Близнюківського районного нотаріального округу Харківської області Яременко Г. В., зареєстрований в реєстрі за № 985.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 1302 ЦК України визначено, що за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок. Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності Українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Такий висновок щодо застосування статті 228 ЦК України викладено у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Відповідно до положень пункту 15 розділу Х "Перехідних положень" ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб. Купівля-продаж або іншим способом відчуження вказаних земельних ділянок запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження зазначених земельних ділянок в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Як зазначає ОСОБА_1 спірні земельні ділянки перебували в оренді у ОСОБА_2, тобто, у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 інших відносин, окрім оренди цих земельних ділянок не було; вони чужі один одному люди.

З огляду на наведене, спадковий договір, який укладений сторонами під час дії заборони на відчуження земельних часток (паїв) щодо передачі прав на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє, порушує публічний порядок держави та є недійсним в силу закону (нікчемним).

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 171/1447/18 (провадження № 61-16213св19) та від 20 травня 2020 року (провадження № 61-39405св18).

Перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування. Вказаний висновок щодо застосування норм права міститься у постанові Верховного Суду від 26 березня 2018 року у справі № 648/3671/16-ц (провадження № 61-451св18), а також у пункті 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування".

Отже, відчуження земельної ділянки за спадковим договором не можна вважати передачею ділянки у спадщину, а отже таке відчуження не є винятком із правила щодо застосування мораторію.

Статтею 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини, якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 ЦК України тощо).

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Визнання нікчемного правочину недійсним законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону (стаття 215 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) дійшла правового висновку, відповідно до якого визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (пункти 94,95).

Захист права шляхом визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено та не є належним способом захисту та таким, що матиме реальне відновлення порушених прав позивача.

Таким чином, спадковий договір, який укладений сторонами під час дії заборони на відчуження земельних часток (паїв), в частині передачі прав на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними в силу закону (нікчемними). Захист інтересів власника земельної ділянки шляхом визнання недійсним спадкового договору щодо земельної ділянки не є належним.

З огляду на викладене, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій про визнання недійсним спадкового договору від 26 жовтня 2010 року, підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, з наведених вище підстав рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 31 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 листопада 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спадкового договору недійсним відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров І. М. Фаловська