Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.12.2019 року у справі №308/10237/17

Постанова

Іменем України

16 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 308/10237/17

провадження № 61-22750св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: фізична особа-підприємець ОСОБА_2, Приватне підприємство "Піраміда",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 червня 2019 року у складі судді Придачука О. А. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Фазикош Г. В., Кондора Р. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2, Приватного підприємства "Піраміда" (далі - ПП "Піраміда"), треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про зобов'язання виконати умови договору щодо передачі у власність квартири, посилаючись на те, що 13 січня 2006 року між нею, ФОП ОСОБА_2 та ПП "Піраміда" було укладено договір про дольову участь у будівництві житлового будинку АДРЕСА_1 (далі - Договір), за умовами якого після завершення будівництва вона мала отримати у власність трикімнатну квартиру № 15. При цьому протягом 30-ти днів після здачі будинку в експлуатацію відповідачі зобов'язалися скласти акт приймання-передачі квартири, надати їй всі необхідні документи та сприяти в оформленні права власності на цей об'єкт нерухомості. Однак ФОП ОСОБА_2 та ПП "Піраміда" не виконали своїх договірних зобов'язань, хоча будинок вже давно введений в експлуатацію. Вважає, що за вказаних обставин вона має право вимагати передачу їй спірного майна відповідно до умов Договору на підставі статті 620 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила зобов'язати відповідачів передати їй у власність вільну квартиру АДРЕСА_3 шляхом складення і підписання трьома сторонами акта приймання-передачі та наданням їй необхідних документів на вказану квартиру із сприянням в оформленні права власності на неї.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 червня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не доведено обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог. Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 25 липня 2007 року № 274 було затверджено акт державної приймальної комісії про введення в експлуатацію закінченого будівництвом 16-квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 ФОП ОСОБА_2 загальною площею 1850,6 кв. м, а також доручено Комунальному підприємству "Бюро технічної інвентаризації міста Ужгород" (далі - КП "БТІ міста Ужгород") завести інвентарну справу на вказаний об'єкт, видати свідоцтво на право власності та зареєструвати будинок в цілому за ФОП ОСОБА_2, а 16 квартир, два підсобні приміщення і сходи - за конкретними фізичними та юридичними особами, зокрема квартиру № 15 - за ОСОБА_1. На підставі вказаного рішення 20 лютого 2008 року позивач отримала свідоцтво про право власності на житло серії НОМЕР_1. Отже, після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію ОСОБА_1 набула у власність спірний об'єкт, а відтак умови Договору про зобов'язання передати їй квартиру і сприяти в оформленні права власності на неї фактично були виконані. В подальшому рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 17 грудня 2009 року вказане свідоцтво про право власності було визнано недійсним. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 травня 2012 року у справі № 712/3758/2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 01 серпня 2012 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2, ПП "Піраміда" про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_3 відмовлено. Цими судовими рішеннями, які мають преюдиційне значення, встановлено, що позивач не оплатила вартість квартири у визначених Договором розмірі і порядку, у зв'язку з чим не набула майнових прав на неї; завершення будівництва здійснювалося за кошти ФОП ОСОБА_2, який і став власником спірної квартири та будинку в цілому.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 червня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 червня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Відповідачі не виконали умов Договору щодо передачі їй у власність квартири на підставі акта приймання-передачі, а тому їх зобов'язання не припинилося виконанням, проведеним належним чином. При цьому спірна квартира мала бути їй передана за вказаним актом протягом 30-ти днів з моменту здачі будинку в експлуатацію (пункт 4.2 Договору), а її повну вартість вона мала оплатити протягом 60-ти календарних днів з моменту здачі квартири в експлуатацію (пункт 3.2 Договору). Отже, лише після складання акта приймання-передачі в неї виникав обов'язок щодо повної оплати вартості квартири.

У лютому 2020 року представник ФОП ОСОБА_2 - адвокат Гончаров В. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи.

У квітні 2020 року ОСОБА_1 подала до суду пояснення (заперечення) на відзив на касаційну скаргу, в якому просила відхилити цей відзив у зв'язку з його необґрунтованістю.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

21 січня 2020 року справа № 308/10237/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Судами встановлено, що 07 грудня 2005 року між ФОП ОСОБА_2 (замовник) та ПП "Піраміда" (підрядник) було укладено договір будівельного підряду № 7/п-05, за умовами якого замовник доручив, а підрядник зобов'язався здійснити будівництво 66-ти квартирного будинку в АДРЕСА_1).

13 січня 2006 року між ФОП ОСОБА_2 (Сторона-1), ПП "Піраміда" (Сторона-2) та ОСОБА_1 (Сторона-3) було укладено Договір, за умовами якого Сторону-3 прийнято в будівництво житлового об'єкта - квартири загальною площею 118,3 кв. м, розташованої на 5-му поверсі під'їзду № 1 житлового будинку по АДРЕСА_1.

Житловий будинок (16-ти квартирна блок-секція) відноситься до першої черги забудови 70-ти квартирного житлового будинку в мікрорайоні "Боздош".

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що після закінчення будівництва та здачі будинку в експлуатацію Сторона-2 зобов'язується передати Стороні-3 у власність об'єкт, що будується, протягом 30-ти днів, надати усі необхідні документи на цей об'єкт, а також сприяти Стороні-3 в оформленні права власності на нього.

Згідно з пунктами 3.1,3.2 Договору попередня базова вартість об'єкта, що будується, становить суму в національній валюті, еквівалентну 76 895 доларам США, в тому числі податок на додану вартість на момент здійснення розрахунків.

Фінансування часткового будівництва здійснюється в такому порядку: аванс в розмірі 5 % від вказаної вартості об'єкта вноситься Стороною-3 не пізніше 05 липня 2007 року, а решту суми Сторона-3 зобов'язується сплатити протягом 60-ти календарних днів з моменту здачі квартири в експлуатацію.

Пунктами 4.1-4.4 Договору передбачено, що приймання-передача об'єкта, що будується, здійснюється тристоронньою комісією, яка складається з представників сторін. Об'єкт, що будується, повинен бути переданий Стороною-2 та прийнятий Стороною-3 протягом 30-ти днів з моменту здачі будинку в експлуатацію; Сторона-1 приймає участь у прийманні-передачі та підписує акт. При передачі об'єкта, що будується, складається акт приймання-передачі, який підписується членами тристоронньої комісії. Об'єкт, що будується, вважається переданим з моменту підписання акта приймання-передачі.

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 25 липня 2007 року № 274 було затверджено акт державної приймальної комісії про введення в експлуатацію закінченого будівництвом 16-квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 ФОП ОСОБА_2 загальною площею 1850,6 кв. м., а також доручено КП "БТІ міста Ужгород" завести інвентарну справу на вказаний об'єкт, видати свідоцтво на право власності та зареєструвати 16-квартирний будинок в цілому за ФОП ОСОБА_2, а 16 квартир, два підсобні приміщення і сходи - за конкретними фізичними та юридичними особами. Зокрема, підпунктом ІІ.13 цього рішення передбачено зареєструвати квартиру № 15 загальною площею 125,3 кв. м за ОСОБА_1.

На підставі вказаного рішення 20 лютого 2008 року позивачу було видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру серії НОМЕР_1.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд зазначив, що виконати вимоги пункту 4.2 Договору сторони могли лише після затвердження акта державної приймальної комісії про введення в експлуатацію закінченого будівництвом 16-квартирного житлового будинку. Однак, зважаючи на те, що у своєму рішенні виконавчий комітет Ужгородської міської ради, крім введення будинку в експлуатацію, одночасно вирішив питання про видачу позивачу свідоцтва про право власності, то необхідність складання сторонами Договору акта приймання-передачі квартири відпала. Рішення виконавчого комітету про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на спірне житло поглинуло собою таку дію, як складання сторонами акта. У такий спосіб позивач досягла для себе передбачених Договором правових наслідків - стала власником квартири.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 17 грудня 2009 року у справі № 22-2030/09 позов ПП "Піраміда" задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_3, видане 20 лютого 2008 року на ім'я ОСОБА_1.

Підставою для задоволення позову у справі № 22-2030/09 було те, що за результатами розгляду протесту прокурора міста Ужгорода 22 серпня 2007 року виконавчий комітет Ужгородської міської ради прийняв рішення № 306, яким скасував пункт ІІ (підпункти ІІ.2 - ІІ.17) свого ж рішення від 25 липня 2007 року № 274, в тому числі в частині видачі позивачу свідоцтва про право власності на квартиру.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 травня 2012 року у справі № 712/3758/2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 01 серпня 2012 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2, ПП "Піраміда" про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_3 відмовлено.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 травня 2013 року у справі № 712/21523/12, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2013 року, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 22 серпня 2007 року № 306 відмовлено.

Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що позивач не оплатила вартість квартири у визначеному Договором розмірі і порядку, у зв'язку з чим не набула майнових прав на неї. Завершення будівництва здійснювалося за кошти ФОП ОСОБА_2, який і став власником спірної квартири та будинку в цілому.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема сукупність речей, а також майнові права та обов'язки, при цьому майнові права визнаються речовими правами.

Згідно з частиною 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (частина 1 статті 527 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 620 ЦК України у разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 626, частиною 1 статті 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно з частинами 1 , 3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 82 ЦПК України).

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені в резолютивній частині рішення.

Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що у відповідачів відсутній обов'язок передати ОСОБА_5 у власність спірну квартиру за актом приймання-передачі, оскільки преюдиційними судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що, не оплативши вартість об'єкта будівництва у визначених Договором розмірі і порядку, позивач як інвестор не набула майнових прав на спірне нерухоме майно.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76, 77, 78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи заявника про те, що лише після складання актаприймання-передачі в неї виникав обов'язок щодо повної оплати вартості спірної квартири, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

За умовами Договору позивача було прийнято в будівництво житлового об'єкта - трикімнатної квартири, яка розташована на 5-му поверсі 16-ти квартирного під'їзду № 1, тобто в багатосекційному житловому будинку.

Багатосекційні житлові будинки можуть прийматися в експлуатацію окремими секціями за умови повного закінчення монтажу конструкцій та підключення опалення у прилеглій секції, а також завершення благоустрою території, прилеглої до секції, яка приймається в експлуатацію.

Отже, прийняття в експлуатацію окремої секції, в якій знаходиться відповідна квартира, відбувається в часі раніше, ніж прийняття в експлуатацію житлового будинку в цілому.

Згідно з пунктом 3.2 Договору фінансування часткового будівництва здійснюється в такому порядку: аванс у розмірі 5 % від вартості об'єкта, вказаної у пункті 3.1 цього договору, вноситься не пізніше 05 липня 2007 року, а решту суми позивач зобов'язується сплатити протягом 60-ти календарних днів з моменту здачі квартири в експлуатацію.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що об'єкт, що будується, повинен бути переданий протягом 30-ти днів з моменту здачі будинку в експлуатацію.

Факт порушення ОСОБА_1 умов Договору щодо порядку проведення розрахунків, зокрема невнесення нею протягом 60-ти календарних днів з моменту здачі квартири в експлуатацію повної вартості об'єкта будівництва, встановлений вищезгаданими судовими рішеннями, які набрали законної сили, а тому ці обставини додатковому доказуванню не підлягають.

Крім того, позивач не виконала свого обов'язку щодо повної оплати вартості квартири навіть після того, як в лютому 2008 року стала її власником на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Таким чином, ОСОБА_1 не вчинила дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на спірний об'єкт будівництва, у зв'язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи не спростовують висновків судів і не впливають на правильність вирішення спору по суті, зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Згідно з частиною 2 статті 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Згідно з частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 червня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов