Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.09.2023 року у справі №2-4856/10
Постанова КЦС ВП від 19.09.2023 року у справі №2-4856/10

Постанова

Іменем України

19 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 2-4856/10

провадження № 61-4587св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

заявниця - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Луцький відділ державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів),

заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕСКРОУ КАПІТАЛ»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , яку подала представниця - адвокатка Бордюженко Елла Ростиславівна, на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 листопада 2022 року в складі судді Кихтюка Р. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 16 січня 2023 року в складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на бездіяльність Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) (далі - Луцький ВДВС у Луцькому районі Волинської області ЗМУМЮ України (м. Львів)) та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування скарги зазначала, що в провадженні Луцького РВ ДВС у Луцькому районі перебував на виконанні виконавчий лист № 2-4856/10, виданий 09 червня 2011 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області, про стягнення з неї на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») заборгованості за кредитним договором у розмірі 259 359,26 грн, 1 700,00 грн судового збору та 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення (далі - ІТЗ) розгляду справи.

У межах виконавчого провадження, 25 серпня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про арешт її майна та оголошення заборони на його відчуження, на підставі якої на все її майно накладено арешт.

Постановою державного виконавця від 27 грудня 2019 року виконавчий лист, виданий 09 червня 2011 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області, повернуто стягувачу, оскільки у неї відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення.

Однак, державним виконавцем не знято обтяження на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 25 серпня 2016 року.

Вважаючи дії державного виконавця такими, що порушують її права та законні інтереси, просила суд визнати протиправною бездіяльність Луцького ВДВС у Луцькому районі Волинської області ЗМУМЮ України (м. Львів) щодо неприпинення обтяження (незняття арешту), що зареєстроване 25 серпня 2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про обтяження - 16073075 (спеціальний розділ) та зобов`язати вчинити дії щодо вилучення вказаного запису.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 листопада 2022 року, залишеною без змін постановою Волинського апеляційного суду від 16 січня 2023 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій виходили з відсутності підстав для визнання протиправною бездіяльності органу ДВС щодо незняття арешту, накладеного постановою державного виконавця від 25 серпня 2016 року, оскільки боржницею на виконання судового рішення не сплачено судовий збір та витрат на ІТЗ розгляду справи та виконавчий збір.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

27 березня 2023 року ОСОБА_1 через свою представницю ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 листопада 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 16 січня 2023 року у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків, а саме: запропоновано заявниці звернутися до суду з новим клопотанням (заявою) про поновлення строку на касаційне оскарження із наведенням підстав для його поновлення, а також поданням доказів на підтвердження дати отримання копії оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

11 травня 2023 року на адресу Верховного Суду від представниці ОСОБА_1 - адвокатки Бордюженко Е. Р. надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме: клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судових рішень; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яку подала представниця - адвокатка Бордюженко Е. Р., на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 листопада 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 16 січня 2023 року і витребувано матеріали цивільної справи № 2-4856/10 із суду першої інстанції.

У червні 2023 року справа № 2-4856/10 надійшла до Верховного Суду.

У касаційній скарзі заявниця, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення скарги.

В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що судами в оскаржуваних судових рішеннях не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульовані у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2023 року у справі № 639/858/21 (провадження № 61-11506св22).

У червні 2023 року від Луцького ВДВС у Луцькому районі Волинської області ЗМУМЮ (м. Львів) надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , яку подала представниця - адвокатка Бордюженко Е. Р., у якому заявник просить відхилити касаційну скаргу та залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не спростовують законності оскаржуваних судових рішень. У відзиві на касаційну скаргу зазначено, зокрема, що у частині третій резолютивної частини постанови про відкриття виконавчого провадження від 11 липня 2016 року № 51616752 вказано про стягнення з боржниці виконавчого збору та витрат, пов`язаних з провадженням виконавчих дій.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки вони ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права.

Обставини, встановлені судами

Постановою старшого державного виконавця Луцького РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Будем С. Л. від 11 липня 2016 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 2-4856/10 про стягнення з боржниці ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором від 22 квітня 2008 року № ML-А02/067/2008 у розмірі 259 359,26 грн, 850,00 грн судового збору, 60,00 грн витрат на ІТЗ розгляду справи.

У пункті 2 цієї постанови боржниці запропоновано у семиденний строк з моменту відкриття виконавчого провадження самостійно виконати рішення суду.

25 серпня 2016 року старшим державним виконавцем Луцького РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Будем С. Л. винесено постанову про арешт майна боржниці та оголошення заборони на його відчуження, згідно якої накладено арешт на все майно, що належить боржниці ОСОБА_1 , крім магазину, загальною площею 75,8 кв. м (приміщення № 26) літери В-4, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

Постановою державного виконавця від 27 грудня 2019 року виконавчий лист, виданий 09 червня 2011 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області, повернуто стягувачу (ПАТ «ОТП Банк») на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент повернення виконавчого документа) - у боржниці відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення.

10 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТзОВ «ОТП Факторинг Україна») у відповідності до статей 512 514 1077 - 1079 1082 1084 ЦК України укладений договір купівлі-продажу кредитного портфеля. Згідно з договором ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором від 22 квітня 2008 року № ML-А02/067/2008, укладеним з ОСОБА_5 та договорами забезпечення.

06 липня 2021 року між ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕСКРОУ КАПІТАЛ» (далі - ТзОВ «ЕСКРОУ КАПІТАЛ») укладений договір факторингу, за змістом якого відступлено право грошової вимоги до боржників у розмірі заборгованості, яка виникла внаслідок укладення з боржником кредитного договору від 22 квітня 2008 року № ML-А02/067/2008.

23 березня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до органу ДВС із заявою про зняття арешту з належного їй нерухомого майна.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини першої статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону № 1404-VIIIу разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Згідно із частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VIIIпідставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених із боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів із дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформульовано у постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21) та від 03 лютого 2023 року у справі № 639/858/21 (провадження № 61-11506св22).

За змістом положень частини п`ятої статті 37 Закону № 1404-VIII, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

За змістом положення пункту 1 частини першої та частини п`ятої статті 37 Закону № 1404-VIII, повернення виконавчого документа стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18 та від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21 сформульовано висновок про те, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна, оскільки відповідно до частини третьої статті 37 цього Закону арешт із майна знімається лише у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону. Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

В контексті розглядуваної справи підставою звернення ОСОБА_1 зі скаргою до суду на бездіяльність державного виконавця є те, що заявниця вважала, що оскільки у неї станом на 10 січня 2023 року відсутня заборгованість за кредитним договором від 22 квітня 2008 року № ML-А02/067/2008, тому збереження арешту, накладеного державним виконавцем на її майно, не є виправданим.

Судами встановлено, що на підтвердження відсутності заборгованості перед стягувачем ОСОБА_1 надано довідку ТзОВ «ЕСКРОУ КАПІТАЛ» про відсутність у неї станом на від 10 січня 2023 року заборгованості за кредитним договором від 22 квітня 2008 року № ML-А02/067/2008.

Водночас заявницею не надано доказів про виконання судового рішення в частині сплати судового збору та витрат на ІТЗ розгляду справи на користь ПАТ «ОТП Банк», оскільки саме на користь банку на підставі рішення Луцького міськрайонного суду у справі № 2-4856/10 стягнуто не тільки заборгованість за кредитним договором, а й судові витрати.

За змістом договорів банком відступлено право вимоги саме за кредитним договором, відомості про відступлення права вимоги за судовим рішення в частині відшкодування судових витрат відсутні.

За матеріалами виконавчого провадження № 51616752 заміна стягувача ПАТ «ОТП Банк» щодо виконання рішення суду в частині стягнення витрат на ІТЗ розгляду справи та судового збору не проводилася, тому стягувачем у цій частині залишається ПАТ «ОТП Банк», саме банку постановою державного виконавця від 27 грудня 2019 року повернуто виконавчий лист на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Оскільки постановою державного виконавця від 27 грудня 2019 року виконавчий лист, виданий 09 червня 2011 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області, повернуто стягувачу (ПАТ «ОТП Банк») на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, а трирічний строк, передбачений частиною першою статті 12 Закону № 1404-VIII, для повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання станом на день звернення заявниці із заявою про зняття арешту з належного їй нерухомого майна (23 березня 2022 року) не закінчився, тому стягувач ще мав можливість реалізувати своє право на пред`явлення виконавчого документа до виконання в частині, що залишилась невиконаною. За таких обставин відсутні підстави для висновку, що незняття державним виконавцем арешту за заявою ОСОБА_1 від 23 березня 2022 року є неправомірним.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульовані у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2023 року у справі № 639/858/21 (провадження № 61-11506св22), є необґрунтованими з огляду на таке.

У наведеній як приклад справі № 639/858/21 Верховний Суд дійшов висновку, що державний виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду. Державний виконавець не наділений повноваженнями поза межами виконавчого провадження вчиняти виконавчі дії. У цій справі стягувач підтвердив проведення боржником повного розрахунку (виконання судового рішення) та подав до органу ДВС заяву про закінчення виконавчого провадження.

Водночас, у справі, яка переглядається, доказів підтвердження сплати стягнутих рішенням суду витрат на ІТЗ розгляду справи та судового збору на користь стягувача ПАТ «ОТП Банк» та виконанням в цій частині виконавчого документа заявницею не надано. Крім того, оскільки виконавчий документ повернуто стягувачу з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження не закінчено, строк для повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплинув, тому відсутні підстави для зняття арешту з майна боржниці.

Тож, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать наведеним висновкам Верховного Суду у справі № 639/858/21 і не свідчать про неоднакове застосування судами норм матеріального права.

Підсумовуючи, Верховний Суд у цій справі дійшов переконання, що правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та додержання норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень є очевидним, а наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, тому касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана представницею - адвокаткою Бордюженко Е. Р. підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яку подала представниця - адвокатка Бордюженко Елла Ростиславівна, залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 листопада 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 16 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний