Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.04.2018 року у справі №296/6949/17

Постанова

Іменем України

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 296/6949/17

провадження № 61-16652св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представники позивача - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

відповідач - Житомирська міська рада,

представники відповідача - Сищук Надія Миколаївна, Чернюк Алла Вікторівна,

третя особа-1 - ОСОБА_9,

третя особа-2 - ОСОБА_10,

третя особа-3 - комунальне підприємство «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №13»,

представник третьої особи-3 - Бондаренко Сергій Петрович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Житомирської області у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Талько О. Б. від 06 лютого 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Житомирської міської ради про набуття права власності на квартиру.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до рішення виконавчого комітету Корольовської районної Ради народних депутатів м. Житомира № 237 від 03 червня 1981 року, ОСОБА_13, яка є його матір'ю, було надано квартиру АДРЕСА_1 З того часу сім'я позивача проживала в зазначеній квартирі до смерті матері. Позивач з 1998 року постійно проживає у вищезазначеній квартирі, його брати - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 зареєстровані у вказаній квартирі, проте в ній не проживають, останній не підтримує з ними відносин, місцезнаходження їхнє невідоме. Позивач зазначав, що вказана квартира не приватизована, формально перебуває в комунальній власності, її житлова площа недостатня для реєстрації осіб, крім двох зареєстрованих братів позивача, тому КП ВЖРЕП відмовляє йому у реєстрації, у зв'язку з чим, він не може звернутись до відповідного органу приватизації житлового фонду для реєстрації права власності на квартиру.

Посилаючись на те, що він понад 19 років добросовісно та безперешкодно користується житлом, продовжує проживати у спірній квартирі, ОСОБА_4, з урахуванням уточнень позовних вимог, просить визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2017 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_4 таким, що набув права власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 32 кв. м.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що позивач добросовісно володіє спірною квартирою, на законних підставах вселився у квартиру, відкрито володіє, користується нею більше дев'ятнадцяти років, а тому наявні правові підстави для визнання його таким, що набув права власності на вищевказану квартиру за набувальною давністю.

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 06 лютого 2018 року апеляційну скаргу Житомирської міської ради задоволено. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що з моменту вселення позивачу було достеменно відомо, що він користується квартирою, у якої є власник - територіальна громада в особі Житомирської міської ради, і користування є титульним (договір житлового найму), що виключає застосування набувальної давності.

У квітні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не з'ясував всіх фактичних обставин справи; не врахував, що факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство); крім того позивач зазначав, що він не мав і не має юридичного титулу щодо користування квартирою, оскільки наймачем квартири після смерті матері є його брат ОСОБА_9 (третя особа у справі), а він навіть не зареєстрований у цій квартирі.

Відзив до суду не надходив.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року до Верховного Суду надійшла вказана справа.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд установив, що на підставі рішення виконавчого комітету Корольовської районної Ради народних депутатів № 237 від 03 червня 1981 року «Про надання квартир громадянам району» ОСОБА_13 та її синам ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10 надано квартиру АДРЕСА_1.

Мати позивача - ОСОБА_13, яка була наймачем квартири, померла ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1. З поквартирної картки видно, що наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_9, також у квартирі зареєстровані його брат - ОСОБА_14, ОСОБА_15 знятий з реєстрації 26 вересня 2012 року.

Із довідки КП «ВЖРЕП № 13» Житомирської міської ради № 1815 від 28 жовтня 2017 року вбачається, що позивач - ОСОБА_4 у вказаній квартирі проживає без реєстрації, на підставі письмової заяви сусідів. Також у квартирі зареєстровані: ОСОБА_9 та ОСОБА_14, згідно довідки КП «ВЖРЕП № 13» Житомирської міської ради № 1972 від 25 листопада 2017 року.

Також судом установлено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_14 не зверталися в управління житлового господарства Житомирської міської ради з питанням приватизації квартири АДРЕСА_1 що підтверджується листом виконавчого комітету Житомирської міської ради від 13 жовтня 2017 року № 25/К-9551.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (частина четверта статті 344 ЦК України).

У пункті 9 постанови пленуму Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Отже, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати по відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Таким чином, врахувавши обставини справи та надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, вірно застосувавши норми матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку із відсутністю підстав для застосування положень статті 344 ЦК України до спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Житомирської області від 06 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:В. М. Коротун В. П. Курило