Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.02.2026 року у справі №990sсgс/46/25

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 990SCGC/46/25

провадження № 11-412сап25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Кривенди О. В.,

суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ткача І. В., Ткачука О. С., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) від 14 жовтня 2025 року № 2118/0/15-25, прийняте за результатами розгляду скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 14 травня 2025 року № 1017/2дп/15-25, і

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст та обґрунтування наведених у скарзі вимог

1. 11 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) зі скаргою на рішення ВРП від 14 жовтня 2025 року № 2118/0/15-25 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 травня 2025 року № 1017/2дп/15-25 про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» (далі - Спірне рішення).

2. Цим рішенням ВРП погодилася з висновком її Другої Дисциплінарної палати про те, що в діях судді ОСОБА_1 наявний склад дисциплінарного проступку, передбачений підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ), а саме порушення правил щодо відводу (самовідводу).

3. До судді ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді попередження.

4. ОСОБА_1 вважає Спірне рішення таким, що не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, як це передбачено пунктом 4 частини першої статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798?VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ).

5. Просить Спірне рішення скасувати.

6. На обґрунтування своєї скарги, посилаючись на низку міжнародних актів, зазначає, що жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за ухвалені ним судові рішення, крім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону. Суддя не повинен нести відповідальність за дії, вчинені внаслідок звичайної недбалості, оскільки це може негативно позначитися на його / її суддівській незалежності.

7. Звертає увагу, що 30 січня 2025 року Велика Палата у справі № 990SCGC/17/24 констатувала, що під час вирішення справ, пов`язаних з притягненням суддів до дисциплінарної відповідальності, вона враховує підходи і принципи, сформульовані у Висновку КРЄС № 27 (2024) «Про дисциплінарну відповідальність суддів», за змістом якого рішення суддів, включаючи тлумачення закону, оцінку фактів або зважування доказів та / або відступ від усталеної судової практики, не повинне призводити до дисциплінарної відповідальності.

8. Мовить, що потрібно чітко розмежовувати порушення, учинене суддею умисно чи внаслідок грубої недбалості, від порушення, зумовленого іншими факторами, наприклад добросовісною суддівською помилкою чи звичайною недбалістю, зумовленою, зокрема, надмірним навантаженням.

9. ОСОБА_1 у скарзі зазначає, що не погоджується з висновками ВРП про те, що законодавче регулювання питання про самовідвід слідчого судді є чітким, недвозначним, а також про те, що порушення нею правил розгляду відводу (самовідводу) є проявом недбалості.

10. На підтвердження своєї позиції посилається на те, що Дисциплінарна палата та ВРП не оцінювали заявлений нею (ОСОБА_1.) самовідвід в аспекті дотримання вимог законодавства щодо забезпечення неупередженого розгляду справи, дотримання гарантій права на справедливий судовий розгляд.

11. На переконання скаржниці, заявлений нею самовідвід був достатньо вмотивований. До того ж задоволення самовідводу не мало наслідком незгоду з ним учасників справи № 554/47/23. Не відбулося перешкоджання реалізації прав учасників судового процесу, твердить далі ОСОБА_1 , оскільки її дії були спрямовані на усунення наявного конфлікту інтересів у процесуальний спосіб з метою забезпечення права учасників процесу на розгляд справи безстороннім судом.

12. Звертає увагу, що відкриття дисциплінарної справи стосовно неї відбулося не за скаргою будь-кого з учасників справи № 554/47/23, а за скаргою представника Головного управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України Лисюка А. О., який був неповноважною особою, оскільки діяв як скаржник за нікчемною довіреністю, про що нею було зазначено у скарзі до ВРП.

13. Як зазначає скаржниця, статтею 81 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) чітко врегульовано лише порядок вирішення питання про відвід судді й не зазначено, що питання про самовідвід вирішується у такому ж порядку, як і відвід.

14. Твердить про те, що відсутність чіткого правового регулювання порядку вирішення питання самовідводу в КПК України є вадою законодавчого регулювання (питання «якості закону»).

15. Вважає, що застосування ВРП правил статті 81 КПК України, які регулюють порядок відводу суду (судді), так само як і висновків Великої Палати у нерелевантній постанові від 29 серпня 2019 року (провадження № 11-312сап19) та значно пізніше ухваленій постанові від 20 лютого 2025 року у справі № 990SCGC/25/24, для оцінки її дій щодо розгляду питання про самовідвід у справі № 554/47/23 є безпідставним.

16. Звертає увагу на те, що практика судів з розгляду заяв про самовідвід судді (слідчого судді) у кримінальному провадженні є різною.

17. Ураховуючи норми Цивільного процесуального кодексу України Господарського процесуального кодексу України та Касаційного адміністративного кодексу України, відповідно до яких питання про самовідвід судді вирішує суд, що розглядає справу, та, застосовуючи аналогію закону і права, на думку скаржниці, питання самовідводу слідчого судді може вирішуватись за аналогією права, визначеного в цивільній, господарській та адміністративній юрисдикціях.

18. Скаржниця переконана, що прогалини законодавства, недостатня урегульованість питання на нормативному рівні не можуть слугувати підставами для притягнення слідчого судді до дисциплінарної відповідальності.

19. Посилається на те, що Спірне рішення не містить формулювання того: які саме дії чи бездіяльність слідчого судді при розгляді клопотань слідчого є протиправними; в чому саме виразилося недотримання суддею норм КПК України та яких саме; яким чином проявився її умисел чи недбалість, до яких конкретних негативних наслідків це призвело і для кого з учасників такі наслідки настали чи могли настати.

20. У Спірному рішенні ВРП не врахувала доводи, викладені у письмових клопотаннях та доповненнях до скарги від 28 липня та 08 серпня 2025 року. Не надала Рада й оцінки доводам щодо недопустимості вжиття дисциплінарних заходів за незначні порушення або контраверсійні (спірні) трактування закону.

21. На думку скаржниці, покликання ВРП на постанову Великої Палати від 29 серпня 2019 року у справі № 11-312сап19 взагалі не є релевантним, оскільки у цій справі ВРП встановила, що суддя внаслідок недбалості порушила правила самовідводу у кримінальному провадженні, що перебувало на розгляді колегії суддів, оскільки поза порядком, визначеним частиною першою статті 81 КПК України, скерувала заяви про свій самовідвід до апарату суду для здійснення повторного автоматизованого розподілу.

22. На противагу цьому скаржниця посилається на постанову Великої Палати від 12 травня 2022 року (провадження № 11-194сап21), у якій констатовано, що відсутність чітко встановленого законом порядку вчинення слідчим суддею відповідних процесуальних дій або неузгодженість його елементів унеможливлює настання відповідальності судді за свободу суддівського розсуду.

23. Мовить ОСОБА_1. у скарзі й про те, що хоча до її дій у єдиному випадку вирішення самовідводу від розгляду справи № 554/47/23 можна висунути певні зауваження, проте вони не були і не є на теперішній час істотними такою мірою, яка б сягала порогу дисциплінарної відповідальності судді.

24. Стверджує про: наявність у неї ( ОСОБА_1 ) законних підстав для самовідводу, його вмотивованість та обґрунтованість, що відображено у постановлених нею ухвалах; сумлінне виконання нею обов`язку, передбаченого частиною першою статті 80 КПК України, заявити самовідвід; наявність власного переконання про те, що за наявності обставин особистого знайомства з фігурантом кримінального провадження неможливо об`єктивно розглядати справу за його ж участю, і що таке переконання притаманне лише тому судді, який заявляє самовідвід, а не іншим; спрямованість дій саме на забезпечення сторонам права на справедливий суд, у результаті чого в жодного з учасників, а також у розсудливого спостерігача не виникло б щонайменших сумнівів у судових рішеннях, ухвалених щодо особи; необхідність дотримання процесуальних строків; відсутність будь-якого неправомірного умислу, негативних наслідків для правосуддя та судової системи, а також відсутність порушень гарантованих прав учасників процесу внаслідок самовідводу; неприйнятність можливості притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за прогалини в законодавстві, оскільки поняття відводу та самовідводу не є тотожними і процесуальний закон не передбачає чітко встановленого порядку заявлення суддею самовідводу та його вирішення.

25. Звертає увагу на те, що Спірне рішення містить обставини та міркування (судження), які ілюструють, що ВРП вдалася до оцінки законності та обґрунтованості судового рішення, постановленого суддею.

26. З огляду на значне навантаження в суді, статистичні показники її роботи та досвід здійснення правосуддя в різних категоріях справ загалом більше 20 років, вважає некоректним і безпідставним використане ВРП у Спірному рішенні мотивування про виникнення у громадськості сумнівів щодо готовності судді добросовісно та неупереджено виконувати свою найважливішу функцію - здійснювати правосуддя.

27. Наголошує, що умовою для настання дисциплінарної відповідальності судді є виключно наявність у діях судді саме «умислу» або «грубої недбалості», що дозволяє відмежувати незначні порушення, правомірну діяльність суддів, тлумачення ними норм законодавства, відступ від практики застосування деяких процесуальних норм тощо.

28. Підсумовуючи доводи своєї скарги, ОСОБА_1 зазначає, що в її діях відсутній склад будь-якого дисциплінарного проступку.

29. У додаткових поясненнях ОСОБА_1 зазначає про неоднаковий підхід ВРП з приводу аналогічних, на її думку, випадків притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, а саме неоднакове застосування до суддів дисциплінарних санкцій за порушення процесуальних норм, а також про непропорційність застосованого щодо неї дисциплінарного стягнення за проступок у єдиній за увесь час судової практики справі. На підтвердження посилається на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 03 грудня 2025 року № 2597/3дп/15-25 «Про відмову у притягненні суддів Новоодеського районного суду Миколаївської області ОСОБА_2 , ОСОБА_5., ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності» та Другої Дисциплінарної палати ВРП від 10 грудня 2025 року № 2639/2дп/15-25 «Про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Корольовського районного суду міста Житомира ОСОБА_4 та припинення дисциплінарного провадження».

30. Наголошує на важливості порогового критерію для розмежування проступку, який потенційно виправдовує застосування дисциплінарних санкцій, від інших форм неналежної поведінки, чого в її дисциплінарній справі дисциплінарні органи безпідставно не врахували. При цьому, як зазначає скаржниця, сама по собі наявність дисциплінарного провадження щодо неї на той час вже виконала свою превентивну функцію, а надалі (після більш як 2,5 року з дня надходження звернення скаржника) застосована ВРП санкція у виді попередження вже фактично справила як свій потенційний «охолоджуючий ефект», так і наступний реальний вплив, оскільки зазначене дисциплінарне стягнення фактично відбуто.

Рух скарги

31. Велика Палата ухвалою від 20 листопада 2025 року відкрила провадження за скаргою ОСОБА_1 на Спірне рішення.

32. Ухвалою від 22 грудня 2025 року суддя Великої Палати Кривенда О. В. призначив справу за цією скаргою до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами на 19 лютого 2026 року.

Позиція ВРП

33. У відзиві на скаргу Рада зазначає про відсутність передбачених статтею 52 Закону № 1798-VIII підстав, з яких рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути скасоване.

34. Зокрема, посилається на те, що Спірне рішення було прийнято повноважним складом ВРП та підписано всіма членами Ради, які брали участь у його ухваленні.

35. Рада зазначає, що вона під час перевірки дисциплінарної справи встановила, що зібрані матеріали справи оцінені достатньо повно і вони підтверджують вчинення суддею ОСОБА_1 інкримінованого їй дисциплінарного проступку, а саме суддя ОСОБА_1 допустила порушення чітких і зрозумілих приписів статті 81 КПК України щодо порядку вирішення питання про самовідвід, адже самостійно розглянула заяву про самовідвід, а не передала її на розгляд іншому судді відповідно до вимог частини третьої статті 35 КПК України.

36. Посилається ВРП на те, що фактично суддя ОСОБА_1. повторює ті самі твердження щодо неправомірності висновків Другої Дисциплінарної палати ВРП, порядку проведення дисциплінарного провадження, оцінки доказів та застосування норм законодавства. Така ідентичність аргументів свідчить, що скарга до суду спрямована не на доведення нових істотних порушень, а на повторне оскарження рішення Дисциплінарної палати, з яким скаржниця не погоджується.

37. Водночас за результатами оцінки матеріалів дисциплінарного провадження Рада під час розгляду скарги та ухвалення Спірного рішення дотрималася всіх вимог пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VІІІ.

38. З урахуванням наведеного ВРП просить залишити скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Встановлені обставини справи

39. ОСОБА_1 . Указом Президента України від 14 липня 2004 року № 790/2004 призначена на посаду судді Лутугинського районного суду Луганської області строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України від 08 жовтня 2009 року № 1633-VIобрана на посаду судді Лутугинського районного суду Луганської області безстроково. Указом Президента України від 14 лютого 2015 року № 83/2015 переведена на посаду судді Октябрського районного суду міста Полтави. Законом України від 26 лютого 2025 року № 4273-IX«Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» змінено найменування Октябрського районного суду міста Полтави на Шевченківський районний суд міста Полтави.

40. До ВРП надійшла дисциплінарна скарга Головного управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 22 березня 2023 року щодо судді Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 (вх. № 1190/1/8-23).

41. 03 січня 2023 року до Октябрського районного суду міста Полтави надійшли клопотання старшого слідчого в ОВС СВ УСБ України в Полтавській області капітана юстиції Горбовського В. Ю. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та про відсторонення від посади підозрюваного ОСОБИ1 (справа № 554/47/23).

42. 03 січня 2023 року слідчий суддя Октябрського районного суду міста Полтави Бугрій В. М. заявив самовідводи від розгляду цих клопотань та задовольнив їх.

43. У подальшому вказані вище клопотання надійшли слідчому судді цього ж суду Андрієнко Г. В., яка 03 січня 2023 року також заявила самовідводи від розгляду цих клопотань та задовольнила їх.

44. Відповідно до протоколів повторного автоматизованого визначення слідчого судді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та про відсторонення від посади підозрюваного ОСОБИ1 надійшли на розгляд слідчій судді ОСОБА_1 , яка 03 січня 2023 року заявила самовідводи від розгляду цих клопотань та задовольнила з тих підстав, що слідчий суддя не може брати участі у кримінальному провадженні за наявності обставин, які викликають сумнів у його неупередженості на підставі пункту 4 частини першої статті 75 КПК України.

45. 06 січня 2023 року до Октябрського районного суду міста Полтави надійшло клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу УСБ України в Полтавській області капітана юстиції Горбовського В. Ю. про проведення обшуку в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № від 15 грудня 2022 року (справа № 554/47/23).

46. 09 січня 2023 року слідчі судді Блажко І. О., Тімошенко Н. В. та ОСОБА_1. заявили самовідводи від розгляду цього клопотання. Задоволення самовідводу слідчої судді ОСОБА_1. було мотивоване тим, що слідчий суддя не може брати участі у кримінальному провадженні за наявності обставин, які викликають сумнів у його неупередженості на підставі пункту 4 частини першої статті 75 КПК України.

47. Заявник дисциплінарної скарги у своїй скарзі зазначив, що суддя ОСОБА_1. вирішила питання самовідводу особисто, що не відповідає вимогам частини першої статті 81 КПК України, у якій зазначено, що у разі заявлення відводу слідчому судді або судді, який здійснює судове провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 КПК України.

48. Друга Дисциплінарна палата Ради ухвалою від 19 березня 2025 року № 565/2дп/15-25 відкрила дисциплінарну справу щодо судді ОСОБА_1. з підстав можливої наявності в її діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ [порушення правил щодо відводу (самовідводу)].

49. Друга Дисциплінарна палата ВРП, відкриваючи дисциплінарну справу щодо судді ОСОБА_1., виходила з того, що дії судді ОСОБА_1. щодо одноособового розгляду питання про самовідвід є порушенням суддею норм процесуального права, а саме частини першої статті 81 КПК України, оскільки диспозицією статті передбачено, що у разі заявлення відводу слідчому судді або судді, який здійснює судове провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 КПК України. У разі заявлення відводу одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його розглядає цей же склад суду.

50. Відповідно до норми цієї статті суддя повинна була передати заяву про самовідвід на розгляд іншому судді цього ж суду. Однак, порушуючи вимоги частини першої статті 81 КПК України, суддя ОСОБА_1. розглянула свою заяву про самовідвід особисто, внаслідок чого порушила правила щодо самовідводу.

51. Позицію щодо того, що слідчий суддя ОСОБА_1. порушила норми КПК України, висловив, у тому числі, Полтавський апеляційний суд в ухвалах, датованих 11 січня 2023 року у справі № 554/47/23.

Короткий зміст рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП

52. Ухвалюючи рішення про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, Друга Дисциплінарна палата ВРП керувалась тим, що усупереч вимогам статті 81 КПК України суддя ОСОБА_1. самостійно розглянула самовідвід, а не передала його на розгляд іншому судді відповідно до частини третьої статті 35 КПК України.

53. Друга Дисциплінарна палата ВРП встановила, що судді ОСОБА_1. були відомі вимоги КПК України щодо процедури розгляду заяви про самовідвід і вона їх застосовувала на практиці. Зокрема, в ухвалах від 30 жовтня 2018 року у справі № 554/12986/15, від 10 лютого 2020 року у справі № 554/7169/19, від 05 липня 2023 року у справі № 554/5847/23 суддя зверталась із заявами про самовідвід, які розглянули інші судді суду, у якому здійснює правосуддя ОСОБА_1. Зокрема, в ухвалі від 10 лютого 2020 року у справі № 554/7169/19 зазначено: «Тому з метою усунення будь-яких сумнівів у об`єктивності та неупередженості при розгляді даної скарги, слідчий суддя ОСОБА_1. на підставі пункту 4 частини першої статті 75 КПК України заявила самовідвід та просить передати справу на розгляд іншому слідчому судді у встановленому порядку».

54. Щодо підстав, з яких суддя ОСОБА_1. задовольнила самовідвід ухвалами від 03 та 09 січня 2023 року, то Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що зазначені в ухвалі обставини не були достатньо обґрунтовані суддею.

55. Аргументацію судді ОСОБА_1., яка стосується необхідності забезпечення швидкого розгляду питання про самовідвід, Друга Дисциплінарна палата ВРП сприйняла критично, оскільки законодавство не передбачає можливості ігнорування норм КПК України з метою пришвидшення розгляду заяв, клопотань чи справи загалом.

56. Посилання судді ОСОБА_1. на те, що обставини її знайомства з ОСОБОЮ1 можуть породити у стороннього спостерігача сумніви в упередженості судді і, як наслідок, негативно вплинути на сприйняття ухваленого слідчим суддею рішення, Друга Дисциплінарна палата ВРП критично сприйняла, оскільки громадська зацікавленість та публікації в мережі «Інтернет», на які посилається суддя у своїх поясненнях, не можуть розцінюватись як доказ упередженості судді. Навпаки, безпідставний самовідвід судді в ситуації розгляду клопотань правоохоронних органів щодо особи, яка займала відповідальну посаду, може призвести до виникнення у громадськості сумнівів щодо готовності судді добросовісно та неупереджено виконувати свою найважливішу функцію - здійснювати правосуддя.

57. Друга Дисциплінарна палата ВРП зазначила, що доводи судді про велике навантаження не пояснюють її поведінку.

58. Отже, за результатами розгляду дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата ВРП встановила, що суддя ОСОБА_1. допустила порушення чітких і зрозумілих приписів статті 81 КПК України щодо порядку вирішення питання про самовідвід, оскільки самостійно одноособово розглянула заяву про самовідвід, а не передала її для розгляду іншому судді, відповідно до частини третьої статті 35 КПК України. Такі обставини, на думку дисциплінарного органу, свідчили про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, - порушення правил щодо відводу (самовідводу).

Короткий зміст рішення ВРП

59. ВРП за наслідками розгляду скарги судді ОСОБА_1. на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 14 травня 2025 року № 1017/2дп/15-25 «Про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» залишила це рішення без змін.

60. Рада зазначила, що аналіз статей 80, 81 КПК України дає підстави для висновку, що КПК України не передбачено самостійного розгляду слідчим суддею чи суддею, який здійснює судове провадження, питання про самовідвід одноособово. У разі подання заяви про самовідвід слідчим суддею або суддею, який здійснює провадження одноособово, розгляд його заяви про самовідвід здійснює інший суддя, визначений автоматизованою системою документообігу суду.

61. За таких обставин ВРП погодилася з висновками її Другої Дисциплінарної палати про те, що суддя ОСОБА_1. допустила порушення чітких і зрозумілих приписів статті 81 КПК України щодо порядку вирішення питання про самовідвід, адже самостійно одноособово розглянула заяву про самовідвід, а не передала її на розгляд іншому судді відповідно до вимог частини третьої статті 35 КПК України.

62. При цьому ВРП послалася на постанову Великої Палати від 29 серпня 2019 року (провадження № 11-312сап19), з якої вбачається, що, перевіряючи кваліфікацію ВРП дій судді, а саме допущення нею дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, Велика палата Верховного Суду дійшла висновку про обґрунтованість висновків дисциплінарного органу та Ради щодо допущення суддею порушення статті 81 КПК України під час вирішення питання про самовідвід. Отже, суд вважав за можливе застосувати правила статті 81 КПК України у разі заявлення суддею самовідводу, а не лише відводу. Тому Рада вважає неприйнятними твердження судді ОСОБА_1. про те, що чинним КПК України не врегульовано питання самовідводу судді, адже правила, визначені статтями 81 82 КПК України, застосовні як під час вирішення питання про відвід, так і під час вирішення питання про самовідвід слідчого судді, суду чи присяжного.

63. ВРП критично оцінила твердження судді ОСОБА_1. про те, що Друга Дисциплінарна палата, встановлюючи недостатню вмотивованість підстав для заявлення самовідводу, надала оцінку ухвалі слідчого судді.

64. Щодо цих тверджень ВРП зазначила, що дисциплінарний орган аналізував процесуальну поведінку судді ОСОБА_1. в частині дотримання правил самовідводу, а отже, аналіз поведінки судді передбачав установлення наявності / відсутності підстав для самовідводу, визначених КПК України, та дотримання суддею чіткого і визначеного КПК України порядку розгляду заяви про самовідвід. Друга Дисциплінарна палата ВРП проаналізувала її поведінку в цій та в інших справах, у яких суддя заявляла самовідвід, тобто дисциплінарний орган фактично дослідив характер дій судді, вказав на нелогічність, непослідовність поведінки судді, що не суперечить завданням дисциплінарного провадження.

65. Щодо ухвал Полтавського апеляційного суду від 11 січня 2023 року у справі № 554/47/23 ВРП зазначила, що в рішенні Другої Дисциплінарної палати ВРП відсутні посилання на ці ухвали як на докази, а лише є вказівки на них як на одну з обставин зазначеної справи. Той факт, що апеляційна інстанція вказала на порушення суддями Шевченківського районного суду міста Полтави, у тому числі суддею ОСОБА_1 , правил самовідводу в зазначеному кримінальному провадженні, заслуговує на увагу під час оцінки обставин дисциплінарної справи.

66. ВРП зазначила, що наявність негативних наслідків не є обов`язковою ознакою для правової кваліфікації дій судді за підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, а отже, аргументи судді в частині того, що Друга Дисциплінарна палата ВРП не взяла до уваги відсутність негативних наслідків дій судді, ВРП відкинула.

67. Стосовно посилань судді на таку загальну засаду кримінального судочинства, як розумність строків, ВРП наголосила на тому, що тяжіння судді до дотримання цієї засади позитивно характеризує суддю, проте таке прагнення не може завдавати шкоди та суперечити дотриманню суддею процесуальних аспектів судочинства.

68. Ураховуючи, що суддя ОСОБА_1 допустила дисциплінарний проступок внаслідок недбалості, позитивну характеристику судді, відсутність відомостей щодо притягнення її до дисциплінарної відповідальності, ВРП погодилася з висновком її Другої Дисциплінарної палати, що пропорційним та достатнім є застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді попередження.

69. Отже, як зазначила ВРП, зібрані матеріали дисциплінарної справи оцінені достатньо повно і вони підтверджують вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, а доводи скарги судді не спростовують висновків, зазначених у рішенні її Другої Дисциплінарної палати від 14 травня 2025 року № 1017/2дп/15-25 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, і не дають підстав для скасування цього рішення.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

70. Велика Палата, перевіривши матеріали дисциплінарного провадження щодо судді, дослідивши наведені в скарзі на рішення ВРП доводи, виходить з такого.

71. Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ВРП, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

72. З метою усунення прогалин у національному законодавстві, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон № 1798?VIII, який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.

73. Статтею 1 цього Закону передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

74. Згідно із частиною другою статті 26 Закону № 1798-VIII для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює дисциплінарні палати з числа членів ВРП.

75. Главою 4 розділу II Закону № 1798-VIII визначено порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів. Так, частинами першою, сьомою та восьмою статті 49 цього Закону передбачено, що розгляд дисциплінарної справи відбувається у відкритому засіданні Дисциплінарної палати, в якому беруть участь дисциплінарний інспектор ВРП - доповідач, суддя, скаржник, їх представники.

76. У засіданні Дисциплінарної палати заслуховуються дисциплінарний інспектор ВРП - доповідач, суддя, скаржник, їх представники, свідки та інші особи, які були викликані або запрошені взяти участь у засіданні.

77. Учасники дисциплінарної справи мають право подавати докази, надавати пояснення, заявляти клопотання про виклик свідків, ставити запитання учасникам дисциплінарної справи, висловлювати заперечення, заявляти інші клопотання або відводи, ознайомлюватись з матеріалами справи. Для ознайомлення можуть надаватися матеріали, які безпосередньо пов`язані зі скаргою, з дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних щодо знеособлення персональних даних.

78. Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

79. Згідно із частинами першою, третьою та десятою статті 51 Закону № 1798-VIII право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

80. Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП.

81. За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП має право:

1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження;

2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;

5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

82. На підставі частини другої статті 52 Закону № 1798-VIII право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення, та скаржник, якщо рішення ВРП ухвалене за його скаргою.

83. Частиною сьомою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.

84. Наведені вище положення Закону № 1798-VIII та частини сьомої статті 266 КАС України узгоджуються з пунктом 77 Висновку № 3 (2002) КРЄС щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, в якому, серед іншого, зазначено, що організація дисциплінарного розгляду в кожній країні повинна бути такою, що дозволяє подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду.

85. Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

86. У пункті 123 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ зазначив, що згідно з його практикою навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції» (див. пункт 29 рішення від 10 лютого 1983 року у справі «Альбер і Ле Конт проти Бельгії» та пункт 42 рішення від 14 листопада 2006 року у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства», заява № 60860/00). У межах скарги за статтею 6 Конвенції, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (див. пункти 44-47 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайян проти Сполученого Королівства» та пункт 43 згаданого рішення у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства»).

87. Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

88. Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

89. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

90. Ураховуючи висновки ЄСПЛ та положення Конвенції, Велика Палата вважає за необхідне повно та всебічно перевірити оскаржуване рішення ВРП, у тому числі на предмет його відповідності вимогам статті 52 Закону № 1798-VIII.

91. Відповідно до статті 18 Закону № 1798-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

92. Згідно з положеннями частини другої статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

93. Як убачається з матеріалів справи, на засіданні ВРП 14 жовтня 2025 року були присутні 11 членів Ради. За результатами голосування за пропозицію залишити без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 14 травня 2025 року № 1017/2дп/15-25 проголосувало 11 членів ВРП, проти - 0.

94. Спірне рішення підписали всі члени ВРП, які брали участь у його ухваленні.

95. Дотримано й вимог частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VIII, якими встановлено неможливість участі в розгляді скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді тих членів ВРП, які брали участь у прийнятті цією Дисциплінарною палатою оскаржуваного рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

96. Отже, рішення прийнято повноважним складом ВРП.

97. На підставі пункту 3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП може бути скасовано також у випадку, якщо суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП.

98. З копії матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду скарги (лист секретаріату ВРП від 03 жовтня 2025 року № 7910/0/19-25). Зазначену інформацію оприлюднено й на офіційному вебсайті ВРП.

99. У засіданні ВРП, призначеному на 14 жовтня 2025 року, ОСОБА_1 участі не брала. Будь-яких клопотань на адресу ВРП від неї не надходило.

100. Вказані обставини підтверджуються витягом з протоколу № 85 засідання ВРП від 14 травня 2025 року і не оспорюються скаржницею.

101. Ураховуючи викладене, Велика Палата дійшла висновку про відсутність визначених пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798?VIII підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП.

102. Оцінюючи Спірне рішення на відповідність вимогам пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII щодо зазначення передбачених законом підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, Велика Палата зауважує, що, встановлюючи правову кваліфікацію дій судді ОСОБА_1 , ВРП дійшла висновку про наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII [порушення правил щодо відводу (самовідводу)].

103. Кваліфікація діяння - це правова оцінка конкретного діяння, яка полягає у встановленні відповідності між ознаками вчиненого діяння та визначеними законом ознаками правопорушення. Юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад. Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені і можуть бути поставлені у вину суб`єктові дисциплінарного проступку, якщо між його діянням і наслідками існує причинний зв`язок. Настання описаних у законі наслідків є свідченням того, що вони виконують роль обставин, які надають проступку кваліфікованого виду.

104. З огляду на зазначене Велика Палата має перевірити, чи було вчинено суддею ОСОБА_1 діяння, яке їй поставлено у провину, та чи має воно склад дисциплінарного проступку, за який вона притягнута до дисциплінарної відповідальності.

105. Підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав, як, зокрема, умисне або внаслідок недбалості порушення правил щодо відводу (самовідводу).

106. Відвід судді в кримінальному провадженні - процесуальний інститут, спрямований на усунення слідчого судді, судді або присяжного від участі у кримінальному провадженні за умови існування обставин, що виключають їх участь.

107. Такі обставини визначені у статті 75 КПК України, і за їх наявності суддя зобов`язаний заявити самовідвід (частина перша статті 80 КПК України), а якщо такі обставини відомі особам, які беруть участь у кримінальному провадженні, то вони можуть заявити відвід судді (частина друга статті 80 КПК України).

108. Отже, законодавець, керуючись суб`єктним критерієм ініціатора заяви про відвід, розмежовує поняття «самовідвід» та «відвід» судді (суду).

109. Водночас з огляду на зміст норм параграфа 6 «Відводи» глави 3 «Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження» КПК України, незважаючи на розмежування цих понять, правові засади регулювання самовідводу та відводу судді (суду) (підстави, заява про підстави, наслідки) викладені послідовно та спрямовані на уніфікацію порядку їх вирішення.

110. Так, відповідно до частини першої статті 81 «Порядок вирішення питання про відвід» КПК України у разі заявлення відводу слідчому судді або судді, який здійснює судове провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу. У разі заявлення відводу одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його розглядає цей же склад суду.

111. Застосовуючи норми частини першої статті 81 КПК України, Велика Палата в постанові від 29 серпня 2019 року у справі № 11-312сап19 дійшла висновку, що під заявленням відводу потрібно розуміти подання суддею заяви про самовідвід або подання особами, які беруть участь у кримінальному провадженні, заяви про відвід.

112. Такий висновок Велика Палата зробила за результатом тлумачення цих процесуальних норм з визначенням, що слід вважати заявленням відводу (незалежно від розгляду справи одноособово чи колегіально), а не в контексті встановлених у зазначеній справі обставин, що спростовує довід скаржниці про нерелевантність такого висновку Верховного Суду та правовідносин у цій справі.

113. Отже, у разі подання слідчим суддею або суддею, який здійснює судове провадження одноособово, заяви про самовідвід питання про самовідвід має і може вирішувати інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 КПК України.

114. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати від 20 лютого 2025 року у справі № 990SCGC/25/24 (провадження № 11-263сап24).

115. У цій дисциплінарній справі встановлено, що 03 січня 2023 року до Октябрського районного суду міста Полтави надійшли клопотання старшого слідчого в ОВС СВ УСБ України в Полтавській області капітана юстиції Горбовського В. Ю. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та про відсторонення від посади підозрюваного ОСОБИ1 (справа № 554/47/23).

116. Зазначені клопотання надійшли на розгляд слідчій судді ОСОБА_1., яка 03 січня 2023 року заявила самовідводи від розгляду цих клопотань, які задовольнила з тих підстав, що слідчий суддя не може брати участі у кримінальному провадженні за наявності обставин, які викликають сумнів у його неупередженості на підставі пункту 4 частини першої статті 75 КПК України.

117. 06 січня 2023 року до Шевченківського районного суду міста Полтави надійшло клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу УСБ України в Полтавській області капітана юстиції Горбовського В. Ю. про проведення обшуку в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № від 15 грудня 2022 року (справа № 554/47/23).

118. 09 січня 2023 року слідчі судді Блажко І. О., Тімошенко Н. В. та ОСОБА_1. заявили самовідводи від розгляду цього клопотання. Задоволення самовідводу слідчої судді ОСОБА_1. було мотивоване тим, що слідчий суддя не може брати участі у кримінальному провадженні за наявності обставин, які викликають сумнів у його неупередженості на підставі пункту 4 частини першої статті 75 КПК України.

119. Слідча суддя ОСОБА_1. вирішила питання самовідводу самостійно, постановивши ухвалу від 09 січня 2023 року у справі № 554/47/23.

120. Слід погодитися з висновком ВРП, що суддя ОСОБА_1., заявивши самовідвід, повинна була керуватися процесуальним законом, який достатньо зрозуміло, з урахуванням системного застосування норм КПК України, визначає порядок вирішення цього питання. Суддя мала належну кваліфікацію, яка дозволяла їй правильно тлумачити норми статті 81 КПК України, виконати вимоги частини третьої статті 35 цього Кодексу та передати заяву про самовідвід іншому судді для вирішення. Розглянувши самостійно заяву про самовідвід, суддя ОСОБА_1. свідомо допустила порушення норм процесуального права, що містить склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

121. Велика Палата не може залишити поза увагою ту обставину, що з ухвал Октябрського районного суду міста Полтави від 30 жовтня 2018 року у справі № 554/12986/15, від 10 лютого 2020 року у справі № 554/7169/19, від 05 липня 2023 року у справі № 554/5873/23вбачається, що заяви ОСОБА_1 про самовідвід розглядали інші судді. Зокрема в ухвалі від 10 лютого 2020 року у справі № 554/7169/19 зазначено: «Тому з метою усунення будь-яких сумнівів у об`єктивності та неупередженості при розгляді даної скарги, слідчий суддя ОСОБА_1. на підставі пункту 4 частини першої статті 75 КПК України заявила самовідвід та просить передати справу на розгляд іншому слідчому судді у встановленому порядку».

122. Тобто суддя ОСОБА_1. не лише знала закон, який регулює порядок вирішення самовідводу, але й застосовувала його до розгляду самовідводу у справі № 554/47/23.

123. Отже, порушення суддею ОСОБА_1. правил щодо відводу (самовідводу), як правильно зазначила ВРП, є проявом недбалості, а не суддівської помилки, оскільки нормативно-правове регулювання питання про самовідвід є чітким, недвозначним, чого не могла не розуміти досвідчена суддя.

124. Посилання судді ОСОБА_1. на неврахування ВРП її пояснень щодо обставин вирішення нею питання про самовідвід Велика Палата вважає безпідставними, оскільки, як зазначено вище, норми КПК України достатньо зрозуміло визначають порядок вирішення питання про самовідвід, тому обставини, наведені скаржницею, не можуть виправдовувати вчинене нею порушення норм КПК України.

125. Відповідно до частини другої статті 109 Закону № 1402-VІІІ під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

126. Визначене судді ОСОБА_1 дисциплінарним органом дисциплінарне стягнення у виді попередження застосоване з урахуванням вчинення нею дисциплінарного проступку внаслідок недбалості, позитивної характеристики судді, відсутності відомостей щодо притягнення її до дисциплінарної відповідальності та є пропорційним учиненому дисциплінарному проступку, що відповідає вимогам статті 109 Закону № 1402-VIII та статті 50 Закону № 1798-VIII.

127. Доводи судді ОСОБА_1 про неоднаковий підхід ВРП з приводу аналогічних, на її думку, випадків притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, а саме неоднакове застосування до суддів дисциплінарних санкцій за порушення процесуальних норм, а також про непропорційність застосованого щодо неї дисциплінарного стягнення за проступок у єдиній за увесь час судової практики справі, із посиланням на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 03 грудня 2025 року № 2597/3дп/15-25 «Про відмову у притягненні суддів Новоодеського районного суду Миколаївської області ОСОБА_2., ОСОБА_5., ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності» та Другої Дисциплінарної палати ВРП від 10 грудня 2025 року № 2639/2дп/15-25 «Про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Корольовського районного суду міста Житомира ОСОБА_4 та припинення дисциплінарного провадження», є необґрунтованими.

128. Так, факт відмови у притягненні до дисциплінарної відповідальності інших суддів у ззовні схожих ситуаціях, на відміну від судді ОСОБА_1 , яку ВРП притягнула до дисциплінарної відповідальності, сам по собі не доводить того, що ВРП діяла щодо цієї судді вибірково, несправедливо, оскільки мотиви дисциплінарних скарг та обставини дисциплінарних справ мають істотні відмінності, а їхня оцінка ВРП має індивідуальних характер.

129. Інші доводи та міркування, викладені у скарзі, також не спростовують правильності висновків ВРП.

Висновки Великої Палати Верховного Суду

130. На підставі частини восьмої статті 266 КАС України Велика Палата за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін.

131. Оскільки ВРП прийняла оскаржуване рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, врахувала всі обставини, що мають значення для прийняття рішення і дійшла обґрунтованого висновку про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 14 травня 2025 року № 1017/2дп/15-25, Велика Палата вважає, що скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а Спірне рішення - без змін.

Керуючись статтями 266 344 350 355 356 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 14 жовтня 2025 року № 2118/0/15-25 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 травня 2025 року № 1017/2дп/15-25 про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» залишити без задоволення.

2. Рішення Вищої ради правосуддя від 14 жовтня 2025 року № 2118/0/15-25 у справі № 990SCGC/46/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. В. Кривенда

Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур

О. В. Білоконь С. Ю. Мартєв

О. Л. Булейко С. О. Погрібний

І. А. Воробйова Н. С. Стефанів

М. М. Гімон Т. Г. Стрелець

О. А. Губська І. В. Ткач

А. А. Ємець О. С. Ткачук

Л. Ю. Кишакевич Н. В. Шевцова

В. В. Король

Відповідно до частини третьої статті 355 КАС України постанову оформила суддя Булейко О. Л.