Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.02.2025 року у справі №369/8409/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 369/8409/20

провадження № 61-5580св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , державний реєстратор Комунального підприємства «Бюро державної реєстрації» Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Івченко Олександр Валерійович,

третя особа - реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лобода Ірина Василівна, на постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , державного реєстратора Комунального підприємства «Бюро державної реєстрації» Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Івченка О. В., третя особа - реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, у якій, із врахуванням заяви про зміну предмету позову, просив встановити факт його проживання однією сім`єю без шлюбу з відповідачкою з листопада 2013 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 57,2 кв. м, житловою площею 29,4 кв. м, об`єктом їх спільної сумісної власності , визнати за ним право власності на вказану квартиру; визнати за відповідачкою право власності на 1/2 частини вказаної квартири.

Позовну заяву мотивував тим, що з листопада 2013 року він проживав з відповідачкою ОСОБА_2 однією сім`єю, як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу у його будинку за адресою: АДРЕСА_2 , а з грудня 2018 року вони проживали за адресою: АДРЕСА_1 .

Посилався на те, що у період їх спільного проживання він уповноважив ОСОБА_2 представляти його інтереси у відповідних органах з питань, пов`язаних із підготовкою, замовленням та отриманням усіх необхідних документів, необхідних для укладання правочинів щодо відчуження належної йому земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3222487001:01:008:0159, видавши їй довіреність 09 лютого 2017 року. На підставі довіреності ОСОБА_2 04 липня 2018 року уклала договір купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_3 , а 19 грудня 2018 року набула право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , є їх спільною власністю, оскільки на час її придбання вони проживали однією сім`єю та мали спільний бюджет.

Зазначав, що 23 лютого 2019 року між ними сталася сварка, у результаті чого стосовно нього був складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 173-2 КУпАП, і постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 березня 2019 року його було визнано винним у вчиненні зазначеного вище адміністративного правопорушення. У постанові судом було встановлено, що сварка виникла за адресою: АДРЕСА_1 відносно його співмешканки - ОСОБА_2 .

Стверджував, що після сварки в квартирі були змінені замки і з того часу він не має змоги потрапити до квартири, в якій знаходяться його особисті речі.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 лютого 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з листопада 2013 року до 24 лютого 2019 року включно. Визнано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 57,2 кв. м, житловою площею 29,4 кв. м, об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано право власності ОСОБА_1 на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 57,2 кв. м, житловою площею 29,4 кв. м. Визнано право власності ОСОБА_2 на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 57,2 кв. м, житловою площею 29,4 кв. м. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 10 510,00 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач належними, достовірними та допустимими доказами підтвердив, що з листопада 2013 року до 24 лютого 2019 року він проживав з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільні витрати, придбавали майно в інтересах сім`ї.

Такі висновки суд першої інстанції зробив на підставі пояснень відповідачки, що з листопада 2013 року вона проживала у будинку, який належить позивачу, що 23 лютого 2019 року між позивачем та відповідачкою сталася сварка, у результаті чого була викликана поліція, яка склала протокол про вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства по відношенню до ОСОБА_2 , яка зазначила, що ОСОБА_1 є її співмешканцем.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв адвокат Тимцяся Р. А., задоволено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 лютого 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у сумі 15 765,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що матеріали справи не містять і позивачем не було надано суду належних та достатніх доказів які б свідчили про його спільне проживання із відповідачкою ОСОБА_2 , як чоловіка та жінки, тобто наявність сім`ї, у період з листопада 2013 року до 24 лютого 2019 року; що він мав спільний бюджет з відповідачкою ОСОБА_2 на час придбання останньою спірної квартири; що вони вели спільне господарство та побут; що спірна квартира була придбана відповідачкою для їх спільного проживання та в інтересах їх сім`ї.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У квітні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лобода І. В., із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 лютого 2023 року залишити в силі.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 квітня 2023 року у справі № 388/1430/21, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 12 березня 2020 року у справі № 159/4550/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:

- безпідставно скасував правильне та законне рішення суду першої інстанції;

- не звернув увагу на те, що стороною позивача були подані суду належні та допустимі докази щодо доведення факту проживання однією сім`єю без шлюбу позивача ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_2 у період з листопада 2013 року до 24 лютого 2019 року, а саме: свідоцтво про розірвання його попереднього шлюбу; відсутність зареєстрованого шлюбу у відповідачки ОСОБА_2 ; акт про фактичне місце проживання ОСОБА_2 ; лист Ходосівської ЗОШ 1-3 ступенів від 09 жовтня 2020 року; покази свідків щодо періоду спільного проживання сторін;

- не надав належної оцінки факту притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 1732 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) за домашнє насильство;

- не врахував пояснення відповідачки ОСОБА_2 щодо їх спільного проживання із заявником;

- проігнорував факт того, що 09 лютого 2017 року ОСОБА_1 видав на ім`я відповідачки ОСОБА_2 довіреність на представлення його інтересів при оформленні та відчуженні належної йому земельної ділянки, яка у подальшому була продана на підставі договору купівлі-продажу від 04 липня 2018 року, який від імені ОСОБА_1 підписала ОСОБА_2 ;

- не звернув увагу на те, що фактично на земельній ділянці позивача, яка була продана відповідачкою як цивільною дружиною, було побудовано житловий комплекс та передані майнові права на квадратні метри у вигляді спірної квартири, які відповідач ОСОБА_2 оформила на своє ім`я;

- не врахував, що придбана на ім`я відповідачки квартира, є спільною сумісною власністю та була придбана за кошти отримані від продажу земельної ділянки, належної позивачу.

Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 виклав клопотання про поновлення йому строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року, яке мотивував тим, що повний текст оскаржуваної постанови апеляційного суду складено 16 лютого 2024 року, а вручено його представнику 14 березня 2024 року у приміщенні суду.

Касаційна скарга не містить доводів щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, а тому оскаржуване судове рішення апеляційного суду в цьому аспекті Верховним Судом не перевіряється.

У липні 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Шкред А. О., із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну ОСОБА_1 , в якому зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лобода І. В., на постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків, зокрема запропоновано надати докази сплати судового збору та докази на підтвердження факту отримання оскаржуваної постанови апеляційного суду саме 14 березня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2024 року (після усунення недоліків касаційної скарги) поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставіпункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано з Києво-Святошинського районного суду Київської області матеріали справи № 369/8409/20; надано іншим учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

У травні 2024 року матеріали справи № 369/8409/20 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з довіреністю, посвідченою 09 лютого 2017 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С., позивач ОСОБА_1 уповноважив відповідачку ОСОБА_2 , представляти його інтереси у відповідних органах з питань, пов`язаних із підготовкою, замовленням та отриманням усіх необхідних документів, необхідних йому для укладання правочинів щодо відчуження належної йому земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,1 га, кадастровий номер земельної ділянки - 3222487001:01:008:0159, розташованої на АДРЕСА_2

Зазначеною довіреністю позивач ОСОБА_1 також уповноважив відповідачку ОСОБА_2 управляти, надавати в оренду, заставу, міняти на будь-яке інше нерухоме майно зазначену вище земельну ділянку; та продати земельну ділянку за ціну та на умовах їй відомих.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкту станом на 25 березня 2020 року відповідачка ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу, від 04 липня 2018 року № 426, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мартиненко В. О., за яким право власності на зазначену земельну ділянку перейшло до ОСОБА_3 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкту станом на 06 липня 2020 року приватним нотаріусом Герасимів Ю. В. 19 червня 2020 року зареєстровано право власності 9/10 частин земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:008:0159 за ТОВ «ЖК «Власна». З цієї ж інформації вбачається, що ОСОБА_3 передав право користування земельною ділянкою (суперфіцій) ТОВ «ЖК «Власна» 09 серпня 2018 року.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкту станом на 06 липня 2020 року відповідачка ОСОБА_2 набула право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1729116232224, дата державної реєстрації 19 грудня 2018 року, загальною площею 57,2 кв. м, житловою площею 29,4 кв. м. Державну реєстрацію було проведено державним реєстратором Івченко О. В. Комунального підприємства «Бюро державної реєстрації» Петропавлісько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 44770921 від 21грудня 2018 року.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 березня 2019 року у складі судді Бурбели Ю. С. у справі № 369/3062/19 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення. Суд вважав доведеним, що 23 лютого 2019 року на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 вчинив сварку відносно співмешканки ОСОБА_2 , в ході якої виражався нецензурною лайкою та штовхнув останню, чим вчинив домашнє насильство.

Згідно з довідкою обслуговуючої компанії «АВМ Житлосервіс» від 15 грудня 2020 року ОСОБА_2 разом із своєю неповнолітньою дочкою з 01 жовтня 2018 року проживає у квартирі АДРЕСА_1 .

Правове обґрунтування

Частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, правомірною) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються приписи глави 8 СК України.

Отже, правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу є встановлення належності їм майна, набутого у власність у цей період, на праві спільної сумісної власності.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

Відповідно до частин першої, сьомої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Презумпція спільності права власності в силу положень статті 74 СК України поширюється й на майно, придбане в період проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Отже, законодавством передбачено рівнозначну презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна та майна, придбаного жінкою та чоловіком, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, до спільної сумісної власності.

Це означає, що якщо майно придбано подружжям під час шлюбу чи жінкою та чоловіком в період проживання однією сім`єю, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Тож, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя чи ту особу, яка заперечує проти належності майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя чи осіб, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Подібні висновки щодо презумпції належності майна, придбаного в період шлюбу, до спільної сумісної власності подружжя та щодо розподілу тягаря доказування на спростування цієї презумпції викладено в постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 646/6271/16-ц (провадження № 61-34723св18), від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю, спільний побут, взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України).

СК України не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які підтверджують наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання фактичного подружжя сім`єю без наявності інших ознак сім`ї.

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, правильно виходив із того, що оскільки матеріали справи не містять і позивачем не надано суду належних та достатніх доказів які б свідчили про спільне проживання позивача із відповідачкою ОСОБА_2 , як чоловіка та жінки, тобто наявність сім`ї, у період з листопада 2013 року до 24 лютого 2019 року; що позивач мав спільний бюджет з відповідачкою ОСОБА_2 на час придбання останньою спірної квартири; що вони з відповідачкою ОСОБА_2 вели спільне господарство та побут; що спірна квартира була придбана відповідачкою для їх спільного проживання та в інтересах їх сім`ї, то підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності немає.

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки факту притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 1732 КУпАП за домашнє насильство є безпідставними, оскільки зміст оскаржуваної постанови свідчить про те, що апеляційний суд врахував вказаний факт, надав йому належну оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про його відхилення з огляду на те, шо при складанні протоколу про адміністративне правопорушення та у постанові суду про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, не встановлювалися обставини спільного проживання сторін однією сім`єю, період їх спільного проживання та інші обставини, на підставі яких можна зробити висновок, що сторони проживали однією сім`єю у спірний період і на час придбання спірної квартири та задовольнити позовні вимоги.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував пояснення відповідачки ОСОБА_2 щодо їх спільного проживання із заявником, є безпідставними, оскільки у оскаржуваному судовому рішення апеляційний суд зазначив про те, що під час судового розгляду відповідачка не заперечувала, що з листопада 2013 року проживала у будинку, який належить позивачу, однак заперечувала, що вони проживали однією сім`єю, мали спільний бюджет та вели спільне господарство. Відповідачка стверджувала, що її проживання у будинку позивача було викликано неможливістю її проживання за місцем реєстрації у м. Стаханов Луганської області та пропозицією позивача пожити у нього. При цьому, відповідачка зазначала, що постійно підшукувала собі з дочкою окреме житло.

Водночас апеляційний суд дійшов висновку про те, що вказані обставини не були спростовані позивачем, а матеріали справи не містять жодних доказів, що у період з листопада 2013 року до грудня 2018 року (дата придбання спірної квартири), сторони проживали однією сім`єю, мали спільний бюджет, вели спільне господарство, придбавали майно в інтересах сім`ї.

Аргументи касаційної скарги стосовно того, що апеляційний суд не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 квітня 2023 року у справі № 388/1430/21, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 12 березня 2020 року у справі № 159/4550/19, є необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення таким висновкам не суперечить, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суд апеляційної інстанцій виходив з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.

Посилання у касаційній скарзі на те, що придбана на ім`я відповідачки квартира, є спільною сумісною власністю та була придбана за кошти отримані від продажу земельної ділянки, належної позивачу, Верховний Суд відхиляє, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вказаного факту.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Тож, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують правильність висновків апеляційного суду щодо відмови у задоволенні позову.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лобода Ірина Василівна, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник