Постанова

Іменем України

28 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 646/6271/16-ц

провадження № 61-34723св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Лесько А. О., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Київського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2016 року у складі судді Попрас В. О. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 05 квітня 2017 року у складі суддів: Кружиліної О. А., Кіся П. В., Хорошевського О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Утравні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання недійсним договору купівлі-продажу № ТСЦ 6341/1/2892 від 05 травня 2016 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він з ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з 13 липня 1990 року по 11 листопада 2003 року. Після розірвання шлюбу вони продовжували жити однією сім'єю. Факт сумісного проживання однією сім'єю без укладення шлюбу з 11 листопада 2003 року по 01 квітня 2014 року встановлений заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2015 року, яке набрало законної сили. Під час спільного проживання вони придбали легковий автомобіль MERCEDES-BENZ CL-500,2008 року випуску, кузов НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2. Разом з тим, ОСОБА_3 продала легковий автомобіль MERCEDES-BENZ CL-500 відповідачу ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 05 травня 2016 року № ТСЦ 6341/1/2892. Зазначав, що ОСОБА_3 грубо порушила його право власності на частину у спільному майні, оскільки він згоди на укладення договору купівлі-продажу не давав. При цьому посилався на статті 228, 230 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час сумісного проживання однією сім'єю без укладення шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбали декілька автомобілів. В тому числі, в 2008 році сторони придбали два аналогічних легкових автомобіля MERCEDES-BENZ CL-500,2008 року випуску: один з яких - бежевого кольору, кузов НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2, зареєстрований за ОСОБА_3, другий автомобіль - сірого кольору, кузов НОМЕР_4, державний номер НОМЕР_3, зареєстрований за ОСОБА_1 Автомобілі перебували у користування тієї із сторін, за ким автомобіль був зареєстрований. 16 червня 2015 року ОСОБА_1 зняв з обліку зареєстрований на нього легковий автомобіль MERCEDES-BENZ CL-500,2008 року випуску, сірого кольору, кузов НОМЕР_4, державний номер НОМЕР_3 з метою реалізації. 05 травня 2016 року згідно договору купівлі-продажу № ТСЦ6341/1/_2892 ОСОБА_3 продала рідній дочці позивача - ОСОБА_4 легковий автомобіль MERCEDES-BENZ CL-500,2008 року випуску, бежевого кольору, кузов НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2. Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розпорядились зареєстрованими на їх ім'я аналогічними автомобілями MERCEDES-BENZ CL-500,2008 року випуску, придбаними ними під час сумісного проживання однією сім'єю без укладення шлюбу, при чому відповідач продала автомобіль, який був зареєстрований на її ім'я, їх рідній дочці. Доказів, підтверджуючих, що продавець автомобіля ОСОБА_3 ввела в оману покупця ОСОБА_4 щодо обставин, які мають істотне значення, суду не надано, тому відсутні підстави для визнання спірного правочину недійсним з підстав, передбачених статтею 230 ЦК України. Позивачем не надано доказів, підтверджуючих, що укладений відповідачами правочин порушує публічний порядок, а саме: спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; або спрямований на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а тому відсутні підстави для визнання спірного правочину недійсним згідно статті 228 ЦК України. Спірний договір купівлі-продажу вчинений у письмовій формі, підписаний обома сторонами, перереєстрація транспортного засобу проведена Регіональним сервісним центром в Харківській області МВС України з дотримання відповідними процедур, тобто форма укладення договору відповідає вимогам закону. Необґрунтованими є також доводи позивача про недійсність спірного правочину в зв'язку з тим, що правочин був вчинений без згоди позивача з порушенням його права власності на спільне сумісне майно подружжя, оскільки законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого без письмової згоди одного з подружжя, за умови наявності іншої згоди, слід виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна. У випадку порушення письмової форми надання згоди на вчинення відчуження цінного спільного майна подружжя (правочину) якщо один з подружжя надав таку згоду усно, а другий з подружжя погодився з такою згодою, то такий правочин може бути визнаний дійсним.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 05 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні дані та відповідні їм правовідносини, розглянув справу в межах заявлених позовних вимог і ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - просить скасувати судові рішення та задовольнити його позов, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що він не давав згоди на продаж спільного автомобіля, а тому оспорюваний правочин порушує публічний порядок. Крім того, у порядку забезпечення цього позову був накладений арешт на майно, проте відповідач після постановлення ухвали про забезпечення позову відчужила спірний автомобіль.

Рух справи у суді касаційної інстанції

05 червня 2018 року року справа надійшла до Верховного Суду, а 04 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Штелик С. П.

Згідно частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків суду апеляційної інстанції

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Суди установили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у законному шлюбі з 13 липня 1990 року по 11 листопада 2003 року.

Після розлучення вони продовжували жити однією сім'єю. Факт сумісного проживання однією сім'єю без укладення шлюбу з 11 листопада 2003 року по 01 квітня 2014 року встановлений заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2015 року, яке набрало законної сили.

Під час сумісного проживання однією сім'єю без укладення шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбали декілька автомобілів. В тому числі, в 2008 році сторони придбали два аналогічних легкових автомобіля MERCEDES-BENZ CL-500,2008 року випуску: один з яких - бежевого кольору, кузов НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2, зареєстрований за ОСОБА_3, другий автомобіль - сірого кольору, кузов НОМЕР_4, державний номер НОМЕР_3, зареєстрований за ОСОБА_1

Автомобілі перебували у користування тієї із сторін, за ким автомобіль був зареєстрований. 16 червня 2015 року ОСОБА_1 зняв з обліку зареєстрований на нього легковий автомобіль MERCEDES-BENZ CL-500,2008 року випуску, сірого кольору, кузов НОМЕР_4, державний номер НОМЕР_3 з метою реалізації. 05 травня 2016 року згідно договору купівлі-продажу № ТСЦ6341/1/_2892 ОСОБА_3 продала рідній дочці - ОСОБА_4 легковий автомобіль MERCEDES-BENZ CL-500,2008 року випуску, бежевого кольору, кузов НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2.

Відповідно до частини 1 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Суди встановили, що легковий автомобіль MERCEDES-BENZ CL-500,2008 року випуску, бежевого кольору, кузов НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2, набуто сторонами під час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відсутність судового рішення про визнання вказаного автомобіля особистою приватною власністю ОСОБА_3 підтверджує, що у судів попередніх інстанцій відсутні підстави вважати, що таке майно належить виключно відповідачу, оскільки докази на спростування презумпції спільності майна, набутого під час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, - відсутні. Спір про поділ майна, заявлений ОСОБА_1, не вирішено.

За вимогами частин 1 , 2 статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

За змістом статті 74 СК України на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 статті 74 СК України (право спільної сумісної власності подружжя).

Згідно з частинами 1 , 2 статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

За змістом статті 31 ЦК України правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до частини 4 статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Зазначене спростовує висновки судів попередніх інстанцій, що відсутність згоди співвласника майна на розпорядження майном сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного іншим співвласником, недійсним, оскільки такі висновки не ґрунтуються на нормах цивільного законодавства.

У постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа? контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження №14-325цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, посилаючись на те, що такі висновки суперечать принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток.

З урахуванням викладеного, відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження майном, відчуженим за правочином, який виходить за межі дрібного побутового, є підставою визнання цього правочину недійсним.

Визначення "дрібний побутовий правочин" має оціночний характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин, різні межі вартості.

Враховуючи те, що предметом спору є легковий автомобіль MERCEDES-BENZ CL-500,2008 року випуску, колегія суддів дійшла висновку про те, що правочин щодо відчуження вказаного автомобіля виходить за межі дрібного побутового та потребував згоди позивача як другого із співвласників.

05 травня 2016 року згідно договору купівлі-продажу № ТСЦ6341/1/_2892 ОСОБА_3 продала ОСОБА_4 легковий автомобіль MERCEDES-BENZ CL-500,2008 року випуску, бежевого кольору, кузов НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2, без згоди ОСОБА_1, тому оскаржуваний договір відповідно до вимог статей 203, 205, 215 ЦК України має бути визнаний судом недійсним.

Крім того, у межах розгляду справи № 646/4557/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ сумісно набутого майна ухвалою Червонозаводського районного суду м.

Харкова від 18 квітня 2016 року був накладений арешт, у тому числі на автомобіль MERCEDES-BENZ CL-500,2008 року випуску, бежевого кольору, кузов НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частини 1 та 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктами 1, 2 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

За змістом частини 9 статті 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Оспорюваний правочин укладено під час дії заборони на відчуження майна, що є додатковою підставою його недійсності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права і ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1

Щодо судових витрат

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове рішення, цей суд здійснює розподіл судових витрат.

Документально підтверджені судові витрати у розмірі 551 грн 21 коп. за подання позовної заяви, 606 грн 32 коп. за подання апеляційної скарги та 728 грн 40 коп. за подання касаційної скарги, а всього 1 885 грн 93 коп., підлягають стягненню з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 по 942 грн 96 коп. із кожної.

Керуючись статтями 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. від 27 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 05 квітня 2017 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу № ТСЦ 6341/1/2892 автомобіля марки MERCEDES-BENZ CL-500,2008 року випуску, бежевого кольору, кузов НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2, від 05 травня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Стягнути із ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір по 942 грн 96 коп. із кожної.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

А. А. Калараш

А. О. Лесько

Є. В. Петров

С. П. Штелик