Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.09.2019 року у справі №200/12041/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 200/12041/17

провадження № 61-12507св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2018 року, ухвалене у складі судді Шевцової Т. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 5 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» (далі - ТОВ «Український Рітейл») про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 16 грудня 2013 року вона працювала у ТОВ «Український Рітейл» на посаді директора департаменту внутрішнього контролю. У жовтні 2016 року роботодавець повідомив її про істотні зміни умов праці з 3 січня 2017 року. З новими умовами праці вона не погодилась, у зв`язку з чим відмовилась підписувати відповідне повідомлення.

24 квітня 2017 року вона надіслала відповідачу листа, у якому зазначала про відсутність на робочому місці з 24 квітня 2017 року з підстав відмови від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці. На думку позивача, роботодавець після отримання вказаного листа мав вчинити дії з припинення трудового договору і остаточно провести з нею розрахунок, однак товариство будь-яких дій не вчинило. 9 червня 2017 року вона повторно направила листа про відмову від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Також посилалась на те, що за період роботи у товаристві у неї є невикористана основна та додаткова відпустки. 25 травня 2017 року позивач направила роботодавцю вимогу про здійснення розрахунку та видачу трудової книжку, що відповідачем виконано не було.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просила стягнути з ТОВ «Український Рітейл» на її користь 269 714,29 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 91 897,44 грн компенсації за невикористану відпустку, а також 96 000 грн вихідної допомоги.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2018 року ОСОБА_2 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що трудові відносини між позивачем та відповідачем не припинені, позивач не є звільненим працівником, а відтак, підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та інших виплат немає.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 5 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2018 року без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу позивача, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 5 червня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Зокрема, заявник вказувала на те, що суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці є підставою для припинення трудового договору.

На думку заявника, суди не врахували зазначені норми закону, тому дійшли помилкового висновку про продовження трудових відносин.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 працювала у ТОВ «Український Рітейл» на посаді директора департаменту внутрішнього контролю.

21 жовтня 2016 року ТОВ «Український Рітейл» видано наказ № 325к про зміну умов праці, відповідно якого з 3 січня 2017 року змінено найменування посади директора департаменту внутрішнього контролю на ревізора ревізійно-аналітичної групи департаменту безпеки, розмір окладу якого встановлено на рівні 8 200 грн, затверджено посадову інструкцію ревізора, надано вказівку на ознайомлення директора департаменту внутрішнього контролю ОСОБА_2 зі змінами умов праці.

Того ж дня ОСОБА_2 вручено повідомлення про зміну суттєвих умов праці, що підтверджено підписом позивача в графі про ознайомлення, однак у графах щодо надання згоди на зміну умов праці або про відмову від продовження роботи у зв`язку з суттєвими змінами умов праці позивач свого підпису не поставила, обравши бездіяльну поведінку.

14 грудня 2016 року ТОВ «Український Рітейл» вручено позивачу пропозицію про переведення на посаду керівника ревізійно-аналітичної групи. Цим же листом встановлено строк до 15 грудня 2016 року для надання відповіді.

29 грудня 2016 року співробітниками ТОВ «Український Рітейл» складено акт щодо відмови ОСОБА_2 висловити своє рішення про продовження чи відмову від продовження роботи у зв`язку із зміною суттєвих умов праці.

27 квітня 2017 року ТОВ «Український Рітейл» отримало лист від позивача про те, що її відсутність на робочому місці з 24 квітня 2017 року необхідно сприймати як відмову від прийняття пропозиції про зміну суттєвих умов праці.

5 травня 2017 року відповідач надіслав на адресу позивача лист, у якому зазначив, що зміст листа від 24 квітня 2017 року є незрозумілим, у випадку відмови від продовження праці позивач мала зазначити про це.

З листа від 23 травня 2017 року суди встановили, що позивач відмовилась складати заяву про відмову від продовження роботи у зв`язку з суттєвими змінами умов праці.

Листом від 9 червня 2017 року відповідач повторно запропонував позивачу скласти заяву саме про відмову від продовження роботи у зв`язку з суттєвими змінами умов праці.

Також судами попередніх інстанцій з табелів обліку робочого часу встановлено, що з 31 січня 2016 року до 30 квітня 2017 року ОСОБА_2 обіймала посаду директора департаменту внутрішнього контролю та, починаючи з 26 грудня 2016 року, припинила виходити на роботу у зв`язку з хворобою (з 26 грудня 2016 року до 31 грудня 2016 року, з 23 січня 2017 року до 27 січня 2017 року, з 1 березня 2017 року до 10 березня 2017 року) та з інших причин, а починаючи з 1 травня 2017 року до 31 грудня 2017 року позивач вчиняє прогули.

Вирішуючи справу, суди встановили, що фактично трудові правовідносини між сторонами не припинено, доказів повернення позивачу трудової книжки матеріали справи не містять.

Згідно з витягом з розрахунково-платіжної відомості, востаннє заробітну плату ОСОБА_2 нарахували у грудні 2016 року.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Частина перша статті 15 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи судами, передбачала, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до статті 19 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи судами, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Пунктом 8 статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

19 січня 2013 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції Закону України N 4212-VI (зі змінами, внесеними Законом України № 5405-VI).

Частиною четвертою статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; про сплату податків, зборів (обов`язкових платежів); стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, а також визнання недійсними рішень державних органів, пов`язаних з майновими вимогами до боржника.

Таким чином, ГПК України з 19 січня 2013 року встановив для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, підвідомчість усіх майнових спорів.

Проте Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» згідно з пунктом 11 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» (зокрема, і його частина четверта статті 10) не може бути застосований до справ про банкрутство, провадження в яких порушено до 19 січня 2013 року, якщо на цю дату господарським судом ухвалено постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

У жовтні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшло повідомлення від арбітражного керуючого - Касаткіна Д. М., в якому останній повідомив, що в провадженні господарського суду Дніпропетровської області знаходиться справа № 904/4387/19 про банкрутство ТОВ «Український Рітейл».

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі № 904/4387/19 про банкрутство ТОВ «Український Рітейл», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном.

11 жовтня 2019 року на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет оприлюднено оголошення про порушення справи про банкрутство ТОВ «Український Рітейл».

Про офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство розпорядник майна повідомляє суд, який розглядає позовні вимоги конкурсних кредиторів до боржника. Цей суд (суди) після офіційного оприлюднення відповідного оголошення має зупинити позовне провадження та роз`яснити позивачу зміст частини четвертої статті 23 цього Закону, зазначивши про це в ухвалі або в протоколі судового засідання (частина друга статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій передбачені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев`ята статті 16 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ.

Справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення предметної юрисдикції справ про вирішення усіх майнові спорів з вимогами до боржника, і їх слід розглядати у порядку цивільного судочинства, якщо станом на 19 січня 2013 року не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 456/20/16.

Враховуючи зазначене, позов ОСОБА_2 до ТОВ «Український Рітейл» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі № 904/4387/19 про банкрутство ТОВ «Український Рітейл».

Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК Українивизначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року Кодекс України з процедури банкрутство.

У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.

Відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина перша).

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга статті 7 Кодексу України з процедури банкрутство).

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя статті 7 Кодексу України з процедури банкрутство).

За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а позов ОСОБА_2 до ТОВ «Український Рітейл» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги - передачі до господарського суду Дніпропетровської області.

Керуючись статтею 411 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, та статтями 255, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 5 червня 2019 року скасувати.

Матеріали справи № 200/12041/17 за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги передати до господарського суду Дніпропетровської області, на розгляді якого перебуває справа № 904/4387/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл».

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова С. О Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов