Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.01.2022 року у справі №761/25536/19

Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 761/25536/19

провадження № 61-20122св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК», яка підписана представником Грищенко Інною Віталіївною, на постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (далі - АТ «ТАСКОМБАНК», банк), третя особа: ОСОБА_2 , про визнання поруки припиненою.

Позов мотивований тим, що 28 серпня 2008 року ВАТ «Акціонерний банк «Бізнес Стандарт», правонаступником якого є АТ «ТАСКОМБАНК», та ОСОБА_1 уклали договір поруки № П (00)09-08 від 28 серпня 2008 року, відповідно до умов якого, поручитель - ОСОБА_1 зобов`язується відповідати перед банком за виконання зобов`язань ОСОБА_2 , які виникають з кредитного договору № КФ (00)50-08, укладеного 28 серпня 2008 року. Сторонами у кредитному договорі передбачено умови щодо повернення отриманого кредиту щомісячними платежами, а останній платіж позичальник повинен був внести не пізніше 28 серпня 2018 року.

17 січня 2019 року банк звернувся до суду із позовними вимогами до позичальника та поручителя про стягнення заборгованості. Позивач вважав, що порука щодо платежів, які повинні були вноситись у строк до 17 липня 2018 року зі сплати кредиту за його користування, в силу положень статті 559 ЦК України, припинена, а тому звернувся до суду.

ОСОБА_1 просив:

припинити договір поруки № П(00)09-08 від 28 серпня 2008 року, укладений між відкритим акціонерним товариством «Акціонерний банк «Бізнес Стандарт» та ОСОБА_1 , в частині платежів, які підлягали сплаті за кредитним договором № КФ (00)50-08 від 28 серпня 2008 року у строк до 17 липня 2018 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва в складі судді: Савицького О. А., від 22 червня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач, як на підставу для його задоволення, посилалася на те, що в силу положень статті 559 ЦК України, порука припинена, в силу пропуску шестимісячного строку для звернення до поручителя з вимогою, оскільки, остаточна дата повернення кредиту 28 серпня 2018 року, а банк звернувся в 17 січня 2019 року до суду з позовом до нього та боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором. При цьому, початок перебігу шестимісячного строку для пред`явлення вимоги до поручителя, позивач пов`язує з кожним черговим платежем, який повинен був погашати боржник відповідно до графіку повернення кредитку, а остаточною датою повернення кредиту є 28 серпня 2018 року. Умовами договору поруки, а саме пунктом 6.1. визначено, що порука діє до повного погашення зобов`язання за кредитним договором, в забезпечення якого надано поруку, а також договір про внесення змін та доповнень до нього. У пункті 2.2. кредитного договору встановлено, що кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 28 серпня 2018 року, згідно Графіка платежів, що є невід`ємним Додатком № 1 до даного договору.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до Додатку № 1 до Кредитного договору № КФ (00)50-08 останній черговий платіж ОСОБА_2 повинен був сплачений у серпні 2018 року. З матеріалів справи вбачається, що останній платіж повинен був бути здійснений боржником у серпні 2018 року, але не пізніше 28 серпня 2018 року, а отже прострочення платежу мало місце з вересня 2018 року. Право вимоги до поручителя виникло з 01 жовтня 2018 р. по березень 2019 року включно. У зв`язку з невиконанням в добровільному порядку позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, 17 січня 2019 року АТ «Таксомбанк» звернувся до Хортицького районного суду м. Запоріжжя з позовом про стягнення з ОСОБА_2 та позивача, як поручителя за договором поруки № П (00)09-08 від 28 серпня 2008 року, заборгованості за кредитним договором № КФ (00)50-08 від 28 серпня 2008 року. Оскільки в укладеному сторонами договору поруки узгоджено строк її дії до повного виконання зобов`язання боржником за основним договором, а банк звернувся до суду з позовом про стягнення з поручителя в межах шестимісячного строку з дня виникнення у ОСОБА_2 прострочення по виконанню кредитних зобов`язань, суд зробив висновок про відсутність правових підстав для припинення поруки в частині платежів, які підлягають сплаті за кредитним договором у строк до 17 липня 2018 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1

Припинено поруку ОСОБА_1 за договором поруки № П(00)09-08 від 28 серпня 2008 року, укладеного між відкритим акціонерним товариством «Акціонерний банк «Бізнес Стандарт» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в частині платежів, які підлягали сплаті за кредитним договором № КФ (00)50-08 від 28 серпня 2008 року у строк до 17 липня 2018 року.

Стягнуто з АТ «ТАСКОМБАНК» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 152,60 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач зазначає, що порука щодо платежів, які повинні були вноситись у строк до 17 липня 2018 року зі сплати кредиту за його користування, припинив свою дію. Фактично банк в межах шестимісячного строку звернувся лише щодо двох останніх платежів за липень та серпень 2018 року. Згідно із частиною четвертю статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Договором поруки від 28 серпня 2008 року, укладеним між ВАТ «АБ «Бізнес Стандарт» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , сторони договору не визначили строк припинення поруки.

Апеляційний суд зазначив, що останній платіж позичальником повинен був бути здійснений не пізніше 28 серпня 2018 року. Отже, у банку виникло право пред`явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов`язання боржника, починаючи з 28 серпня 2018 року і протягом наступних шести місяців. АТ «ТАСКОМБАНК» звернувся до суду із позовними вимогами до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості 17 січня 2019 року. Отже, порука ОСОБА_1 за договором поруки № П(00)09-08 від 28 серпня 2008 року, в частині платежів, які підлягали сплаті у строк до 17 липня 2018 року припинилася. Протилежний висновок суду є помилковим.

Аргументи учасників справи

08 грудня 2021 року АТ «ТАСКОМБАНК» подало касаційну скаргу, яка підписана представником Грищенко І. В., на постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року, в якій просило: скасувати оскаржену постанову апеляційного суду; направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції винесено постанову без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме викладених в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року (справа № 522/1528/15-ц, провадження 14-67цс20).

Зазначає, що в січні 2019 року АТ «ТАСКОМБАНК» звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя, з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в солідарному порядку за кредитним договором та договором поруки. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2019 року відкрите провадження у справі № 337/197/19. Про наявність судової справи було відомо як Шевченківському районному суду м. Києва так і Київському апеляційному суду, оскільки позивач додав копію відповідної ухвали до позовної заяви. Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 26 січня 2021 року зробила наступні висновки: «Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, з тих підстав, що порука припинилася. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите».

У січні 2022 року ОСОБА_1 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що обставини справи № 522/1528/15-ц є відмінними від обставин справи № 761/25536/19. Оскільки у справі №522/1528/15-ц поручитель звернувся з позовом з вимогами про визнання договору поруки припиненим вже після того, як було ухвалено рішення суду про стягнення заборгованості. Тому у справі, що переглядається, недоцільно застосовувати висновки, які зроблені Великою Палатою Верховного Суду справі № 522/1528/15-ц.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі; в задоволенні заяви АТ «Таскомбанк» про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2022 року клопотання ОСОБА_1 про продовження строку на подачу відзиву задоволено; продовжено ОСОБА_1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу АТ «ТАСКОМБАНК», яка підписана представником Грищенко І. В.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 14 грудня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20); судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 28 серпня 2008 року між ВАТ «АБ «Бізнес Стандарт», правонаступником якого є АТ «ТАСКОМБАНК», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № КФ(00)50-08. Сума кредиту: 188 896 грн. Відсоткова ставка: 23,7 % річних.

Кінцевий термін повернення кредиту: не пізніше 28 серпня 2018 року, згідно графіка платежів, що є невід`ємним додатком № 1 до даного договору.

До кредитного договору укладалися додаткові угоди.

28 серпня 2008 року між ВАТ «АБ «Бізнес Стандарт» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір поруки № П(00)09-08, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язується відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов`язань згідно кредитного договору № КФ(00)50-08 від 28 серпня 2008 року, зі всіма можливими змінами та доповненнями до нього.

У пункті 6.1. договору поруки передбачено, що цей договір вступає в силу з 28 серпня 2008 року та діє до повного погашення зобов`язання за кредитним договором, в забезпечення якого надано поруку, а також договір про внесення змін та доповнень до нього.

17 січня 2019 року АТ «ТАСКОМБАНК» у зв`язку з невиконанням в добровільному порядку позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, звернувся до Хортицького районного суду м. Запоріжжя з позовом про стягнення з ОСОБА_2 та позивача, як поручителя за договором поруки № П (00)09-08 від 28 серпня 2008 року, заборгованості за кредитним договором № КФ (00)50-08 від 28 серпня 2008 року.

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що:

ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2019 року в справі № 337/197/19 відкрито провадження у цивільній справі за позовом АТ «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в солідарному порядку за кредитним договором № КФ (00)50-08 від 28 серпня 2008 року;

ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 липня 2019 року в справі № 337/197/19 зупинено провадження до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 761/25536/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ «ТАСКОМБАНК».

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом (стаття 559 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) вказано, що

«закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зазначено, що

«визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту. Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) вказано, що:

«необхідною умовою задоволення позову є наявність спору. Зокрема, у справі про визнання поруки припиненою позивач має довести, що відповідач вважає наявним своє право вимоги і кореспондуючий обов`язок позивача, який не був установлений судовим рішенням або не є предметом розгляду в іншій справі. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19; пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим».

У справі, що переглядається:

поручитель в червні 2019 року звернувся з вимогою до банку про припинення поруки, після відкриття у березні 2019 року провадження в справі про солідарне стягнення боргу з поручителя та боржника;

апеляційний суд не звернув увагу, що після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів поручитель не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку поручителя. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки поручитель має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася;

апеляційний суд не врахував, що застосування поручителем способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите;

за таких обставин, апеляційний суд зробив необґрунтований висновок про задоволення позову і тому постанову апеляційного суду належить скасувати. Суд першої інстанції правильно вважав, що відсутні підстави для задоволення позову, проте помилились щодо мотивів відмови. Як наслідок, рішення суду першої інстанції належить змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; постанову апеляційного суду належить скасувати; рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови; слід стягнути з ОСОБА_1 на користь банку судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 1 536,80 грн.

Керуючись статтями 400 409 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК», яка підписана представником Грищенко Інною Віталіївною, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року скасувати.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 червня 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 536,80 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук