Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 361/5135/19

провадження № 61-6818св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенко В. М., Фаловська І. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним -ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 рокуу складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна колишнього подружжя.

Позов обґрунтований тим, що з 17 травня 2003 року вона та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішення суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 361/4210/18 розірвано. У шлюбі вони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які після припинення шлюбних відносин залишилися проживати з нею.

Під час перебування у шлюбі вона з відповідачем за власні грошові кошти у розмірі 27 695,00 грн придбали на майбутнє для старшого сина однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . У договорі купівлі-продажу від 21 жовтня 2005 року покупцем квартири зазначено ОСОБА_2 , проте у цьому правочині також вказано, що купівля і продаж квартири проводилася за письмової згоди дружини покупця.

Після розлучення цією квартирою користується лише відповідач, вона не має доступу до неї.

Під час спільного проживання сторін рішенням Калинівської селищної ради Броварського району Київської області 35 сесії 5 скликання від 20 травня 2010 року № 935 відповідачу виділено у спільну власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку, площею 0,1100 га, кадастровий номер 3221283201:02:004:0057, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯЛ № 567080, від 21 квітня 2011 року. Вказана земельна ділянка також знаходиться у користуванні відповідача та він планував перевести її під забудову житлового будинку.

Оскільки спірне нерухоме майно придбано (набуто) за час зареєстрованого шлюбу, воно є об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя сторін та має бути поділено між ними порівну, незважаючи на те, що право власності на нього зареєстровано за відповідачем, який відмовляється добровільно вирішити питання поділу спільного майна.

Зурахуванням уточнених позовних вимог просила: поділити майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, набуте сторонами під час шлюбу; визнати за нею право власності на1/2 частки квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира АДРЕСА_1 ) як на її частку в об`єкті спільної сумісної власності подружжя; залишити у власності відповідача 1/2 частки спірної квартири; визнати за нею право власності на 1/2 частки земельної ділянки площею 0,1100 га, кадастровий номер 3221283201:02:004:0057, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташованої у смт Калинівці Броварського району Київської області як на її частку в об`єкті спільної сумісної власності подружжя; залишити у власності відповідача 1/2 частки спірної земельної ділянки; стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати.

У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про про визнання особистою приватною власністю нерухомого майна, придбаного під час шлюбу, та поділ спільного сумісного майна колишнього подружжя.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що за п`ятнадцять років спільного подружнього життя сторони набули зазначене вище рухоме майно, яке знаходиться в будинку за адресою: АДРЕСА_1 та загальна вартість якого становить 166 000,00 грн, а 1/2 частки від загальної вартості спільно набутого майна становить 83 000,00 грн. Загальна сума витрат на проведений за спільні кошти подружжя капітальний ремонт житлового будинку, переобладнання гаража та господарських будівель, обладнання будинку, який належить ОСОБА_1 на праві власності, становить 124 100,00 грн, а, отже,1/2 частки становить 62 050,00 грн. Необхідно здійснити поділ спільного сумісного рухомого майна, залишивши його в користуванні ОСОБА_1 та стягнувши з неї на його користь грошову компенсацію у загальному розмірі 145 050,00 грн.

Зазначав, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 29 грудня 1998 року Калинівською селищною радою, йому, його матері ОСОБА_5 та ОСОБА_6 належала трикімнатна квартира АДРЕСА_3 (далі - квартира АДРЕСА_3 ). Мати мала дошлюбне прізвище « ОСОБА_1 », а ОСОБА_6 є його вітчимом. Вказану квартиру їх родина вирішила обміняти на однокімнатну квартиру, оскільки його мати на той час стала проживати у м. Житомирі. Знайшовши однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 домовилися про обмін однокімнатної квартири на трикімнатну. Нотаріус ОСОБА_11 повідомила, що краще для всіх співвласників квартир буде оформлення не нотаріального договору міни квартир, а оформлення договорів купівлі-продажу з тих підстав, оскільки так буде дешевше.

На підставі договору купівлі-продажу квартири від 21 жовтня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу, зареєстрованого за № 7240, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 продали, а ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 . з доплатою власникам трикімнатної квартири у сумі 17 000 доларів США, що за курсом Національного банку України становило 85 850,00 грн. Оскільки всі витрати за проведення нотаріальних дій були покладені за домовленістю на співвласників трикімнатної квартири з метою заощадження коштів на сплату податків, було прийняте рішення визначити у договорі купівлі-продажу трикімнатної квартири занижену оціночну вартість квартири. Після проведення обміну квартир йому не передавалися будь-які грошові кошти, він лише отримав у приватного нотаріуса - ОСОБА_11 договір купівлі-продажу однокімнатної квартири.

Фактично унаслідок продажу квартири АДРЕСА_3 , право власності на 1/3 частки якої він набув ще до знайомства із ОСОБА_1 шляхом приватизації, він придбав однокімнатну квартиру за власні особисті грошові кошти. Тому спірна квартира є його особистою приватною власністю. Крім цієї квартири він не має у власності іншого нерухомого майна, це єдине його житло, на відміну від відповідача за зустрічним позовом, яка має у власності житловий будинок з проведеним капітальним ремонтом.

Просив: здійснити поділ спільного майна подружжя сторін, яке є об`єктом спільної сумісної власності; визнати його особистою приватною власністю однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 300 791,00 грн; виділити на праві власності відповідачу ОСОБА_1 майно: автомобіль марки «ВАЗ-21043» 2004 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 60 000,00 грн; холодильник «Атлант», вартістю 8 000,00 грн; морозильну камеру «Стінол», вартістю 10 000,00 грн; морозильну камеру «Атлант», вартістю 8 500,00 грн; кухонні меблі під замовлення, вартістю 24 000,00 грн; кухонний куточок зі столом, вартістю 7 500,00 грн; диван-софу, вартістю 7 500,00 грн; диван кухонний і два крісла, вартістю 14 000,00 грн; телевізор «Samsung», вартістю 5 000,00 грн; тумбу під телевізор, вартістю 4 500,00 грн; посудомийну машину «Bosh», вартістю 8 000,00 грн; пральну машину «Zanussi», вартістю 9 000,00 грн; блендер «Bosh», вартістю 1 500,00 грн; м`ясорубку «Moulinex», вартістю 4 500,00 грн; міксер електричний «Bosh», вартістю 2 000,00 грн; -килим (3х4), вартістю 3 500,00 грн; килим (4х6), вартістю 8 000,00 грн; комп`ютер «LG», вартістю 5 000,00 грн; ноутбук «Samsung», вартістю 3 000,00 грн; бензокосу «RYOBI», вартістю 5 000,00 грн; бензопилу «Makita», вартістю 3 500,00 грн; перфоратор «Makita», вартістю 4 000,00 грн; електропилу «Bosh», вартістю 2 500,00 грн; гриль «Tefal», вартістю 2 000,00 грн; велосипед «Ardis», вартістю 3 000,00 грн; велосипед «Ardis», вартістю 3 500,00 грн; велосипед «Мінськ», вартістю 3 500,00 грн; газову плиту «LG», вартістю 6 000,00 грн. Всього майна загальною вартістю 166 000 грн. Стягнути із ОСОБА_1 на його користь у рахунок компенсації вартості частки спільно набутого за час шлюбу вищевказаного майна у розмірі 83 000,00 грн; залишити у власності ОСОБА_1 будівельні матеріали та обладнання, використані на капітальний ремонт будинку, переобладнання гаража та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути із ОСОБА_1 на його користь у рахунок компенсації вартості 1/2 частки витрат на капітальний ремонт житлового будинку, переобладнання гаража та господарських будівель, обладнання будинку за адресою: АДРЕСА_1 грошові кошти у розмірі 62 050,00 грн; стягнути з ОСОБА_1 на його користь понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1100 га (цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства; кадастровий номер: 3221283201:02:004:0057), за адресою: смт Калинівка, Броварський район, Київська область.

У порядку поділу майна колишнього подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,1100 га (цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства; кадастровий номер: 3221283201:02:004:0057), за адресою: смт Калинівка, Броварський район, Київська область.

Залишено у власності ОСОБА_2 1/2 частини земельної ділянки.

В іншій частині позову відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 8928545).

Визнано об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 автомобіль марки «ВАЗ-21043» (шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини автомобіля «ВАЗ-21043» (шасі, кузов, рама) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , за кожним.

В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалюючи рішення про відмову у поділі нерухомого майна між сторонами та визнання за ОСОБА_2 права власності на його 1/2 частки, а також про визнання вказаного майна його особистою приватною власністю, суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 набута ОСОБА_2 за рахунок відчуження належної йому частки у квартирі АДРЕСА_3 ,а тому вона не підлягає визнанню об`єктом спільної сумісної власності подружжя та є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у первісному позові про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі та в частині задоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання вказаної квартири його особистою власністю скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Визнано об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 39,9 кв. м, житловою площею 17,3 кв. м (реєстраційний номер майна: 8928545).

У порядку поділу майна колишнього подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 39,9 кв. м, житловою площею 17,3 кв. м (реєстраційний номер майна: 8928545).

Залишено у власності ОСОБА_2 1/2 часткиквартири АДРЕСА_1 , загальною площею 39,9 кв. м, житловою площею 17,3 кв. м (реєстраційний номер майна: 8928545).

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання особистою приватною власністю квартири відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2021 року в апеляційному порядку не переглядалось.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що укладення договорів купівлі-продажу квартир, в один і той же день, 21 жовтня 2005 року, не може беззаперечно свідчити про той факт, що спірна однокімнатна квартира придбана за кошти, отримані від продажу трикімнатної квартири, оскільки продаж цієї квартири відповідно до умов договору вчинений за 11 462,00 грн, які продавці ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Та ОСОБА_2 одержали до підписання цього договору, а подальше придбання спірної квартири згідно із договором вчинене за 27 695,00 грн, отже, ОСОБА_2 , який мав отримати за продаж своєї 1/3 частки трикімнатної квартири 3 820 , 70 грн, не міг самостійно і за власні кошти придбати однокімнатну квартиру за 27 695,00 грн.

При цьому суд першої інстанції не врахував, що спірна квартира набута ОСОБА_2 за час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 на підставі відплатного правочину, в пункті 4.8. якого зазначено, що укладення договору купівлі-продажу проводиться з письмової згоди дружини покупця, справжність підпису якої на відповідній заяві засвідчена нотаріусом, а тому спірна квартира є об`єктом спільного сумісного майна подружжя та підлягає поділу між сторонами у рівних частках.

Посилання ОСОБА_2 у зустрічній позовній заяві на те, що спірна квартира є його особистою приватною власністю, оскільки придбана за договором міни квартир з доплатою, але фактично оформлення права власності відбулося договорами купівлі-продажу, суд не бере до уваги як такі, що не ґрунтуються на доказах у справі, презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, ним не спростована, а підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 21 жовтня 2005 року, який укладений з письмової згоди ОСОБА_1 , тобто ОСОБА_2 був лише номінальним покупцем квартири.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2022 року ОСОБА_2 направив засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року, просить скасувати їїв частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 та залишити в силі рішення суду першої інстанції про задоволення його зустрічних позовних вимог про визнання вказаної квартири його особистою власністю.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу заявник мотивував тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року, провадження № 6-843цс17.

Спірна квартира не є спільним майном подружжя, набута ним під час обміну квартири з більшою площею.

Обставини набуття квартири АДРЕСА_1 у особисту приватну власність у суді першої інсанції підтвердили свідки.

Згідно з ухвалою суду апеляційноної інстанції від 07 липня 2021 року справа не розглядалася в спрощеному позовному провадженні як зазначено в ухвалі.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 про визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя земельної ділянки 0,1100 га, кадастровий номер: 322183201:02:004:0057, цільове призначення - для веденгня особистого селянсього господарства.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивований тим, що ОСОБА_2 не зазначив конкретний пункт частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого він подав касаційну скаргу. Посилання ОСОБА_2 на те, що спірна квартира не є спільним майном подружжя, спростоване судами. ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів, які спростовували факт набуття квартири у спільну власність подружжя.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року,відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставин справи, встановлені судами

Із 17 травня 2003 року до 18 жовтня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які після припинення шлюбних відносин залишилися проживати з матір`ю і на утримання яких відповідно до рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2018 року у справі № 361/4210/18 ОСОБА_2 сплачує аліменти у примусовому порядку в межах виконавчого провадження № НОМЕР_3.

21 жовтня 2005 року між ОСОБА_5 , яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_12 на підставі довіреності, ОСОБА_2 (продавці) та ОСОБА_8 , яка діяла від свого імені та від імені малолітньої дочки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 (покупці) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Базир В. Г. та зареєстрований за № 7240.

За умовами цього правочину продавці передали (продали) у власність покупців, а покупці прийняли (купили) в рівних частинах кожний квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 69,3 кв. м, житловою площею 42,0 кв. м, яка належить продавцям на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 29 грудня 1998 року Калинівською сільською радою народних депутатів згідно з розпорядженням (наказом) від 29 грудня 1998 року № 29, зареєстрованого Броварським міжміським бюро технічної інвентаризації, і записане у реєстрову книгу за № 3713, та за яку покупці зобов`язалися сплатити продавцям зазначену цим договором грошову суму.

Згідно із пунктами 2.1., 2.2. вказаного договору продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 11 462,00 грн, які продавці одержали до підписання цього договору. Правові наслідки, пов`язані з умисним зниженням дійсної суми договору, зміст статей 9, 11 Закону України «Про систему оподаткування» покупцям та продавцям роз`яснено. Продавці своїм підписом підтверджують проведення зі сторони покупців повного розрахунку за продану квартиру та відсутність щодо них претензій фінансового характеру. Відповідно до відомостей, викладених у витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Броварським міжміським бюро технічної інвентаризації 12 жовтня 2005 року № 8616970, реєстраційний номер 12384307, вартість нерухомого майна, що продається складає 11 462,00 грн.

Встановлено, що 21 жовтня 2005 року між ОСОБА_8 , яка діяла від свого імені та від імені малолітньої дочки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 (продавці) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Базир В. Г. та зареєстрований у реєстрі за № 7246.

Відповідно до вказаного договору продавці передали (продали) у власність покупця, а покупець прийняв (купив) квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 39,9 кв. м, житловою площею 17,3 кв. м, за яку покупець зобов`язався сплатити продавцям визначену цим договором грошову суму.

Пунктами 2.1., 2.2. договору передбачено, що продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 27 695,00 грн, які продавці одержали до підписання цього договору. Правові наслідки, пов`язані з умисним зниженням дійсної суми договору, зміст статей 9, 11 Закону України «Про систему оподаткування» покупцю та продавцям нотаріусом роз`яснені. Продавці своїм підписом під цим договором підтверджують проведення зі сторони покупця повного розрахунку за продану квартиру та відсутність щодо нього претензій фінансового характеру. Відповідно до відомостей, викладених у витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Броварським міжміським бюро технічної інвентаризації 12 жовтня 2005 року № 8615715, реєстраційний номер 8928545, вартість нерухомого майна, що продається складає 27 695,00 грн.

За змістом пунктів 4.2., 4.8. договору купівлі продажу спірної квартири, вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків правочину, що укладається сторонами, їм роз`яснено нотаріусом. Сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру уявного та удаваного правочину. Укладення цього договору проводиться з письмової згоди дружини покупця, справжність підпису якої на відповідній заяві засвідчена приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Базир В. Г.

Згідно із копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Броварського бюро технічної інвентаризації від 26 жовтня 2005 року № 8747207, інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 лютого 2020 року № 199214784, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 (реєстраційний номер нерухомого майна: 8928545).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, викладений загальний правовий висновок про те, що статтями 60 70 СК України, статтею 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У зв`язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

У цій справі при вирішенні спору суд апеляційної інстанції врахував, що статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Суд апеляційної інстанції встановив, що сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 за час шлюбу. Договір купівлі-продажу квартири на ім`я ОСОБА_2 (покупець) вчинено з письмової згоди дружини покупця - ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції оцінив доводи ОСОБА_2 стосовно придбання нерухомості за особисті кошти, встановив, що укладення договорів купівлі-продажу квартир, в один і той же день, 21 жовтня 2005 року, не може беззаперечно свідчити про той факт, що спірна однокімнатна квартира придбана за кошти, отримані від продажу трикімнатної квартири. Продаж квартири АДРЕСА_3 відповідно до умов договору вчинений за 11 462,00 грн, які продавці ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 одержали до підписання цього договору, а подальше придбання спірної квартири АДРЕСА_1 згідно із договором вчинене за 27 695,00 грн, тому відповідач, який мав отримати за продаж своєї 1/3 частки трикімнатної квартири 3 820,70 грн не міг самостійно і за власні кошти придбати однокімнатну квартиру за 27 695,00 грн.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що дійсність вказаних вище правочинів та/або їх удаваність, в тому числі договору купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 набув у власність спірну квартиру, сторони не оспорюють, продавці чи покупець цієї квартири також не оспорювали договори купівлі-продажу квартир.

Суд апеляційної інстанції відхилив показання свідка ОСОБА_5 , яка є матір`ю ОСОБА_2 , отже, зацікавленою особою, що були надані в суді першої інстанції, оскільки самі по собі її пояснення про передачу їй іншої суми коштів від продажу нерухомого майна не можуть бути підставою для визнання за ОСОБА_2 права приватної власності на квартиру. Крім того, вказаний свідок не заперечувала в суді факт укладання саме договорів купівлі-продажу квартир, її показання, як і позиція ОСОБА_2 в цій частині спростовується пунктами 2.1., 2.2. договорів купівлі-продажу квартир за реєстровими № 7240 та 7246, в яких визначена конкретна вартість нерухомого майна за домовленістю та порядок оплати коштів.

Встановивши джерело походження спірного майна, отримання згоди дружини на придбання чоловіком об`єкта нерухомості, оцінивши доводи ОСОБА_2 стосовно придбання квартири за особисті кошти, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільності майна подружжя, та про поширення режиму спільного майна подружжя на спірну нерухомість.

З огляду на доводи касаційної скарги Верховний Суд зазначає, що право особи на оскарження судового рішення є однією із складових права на справедливий суд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Водночас згідно з цивільним процесуальним законом оскарження судового рішення в суді касаційної інстанції вимагає від заявника належного обґрунтування касаційної скарги.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року, провадження № 6-843цс17.

Верховний Суд може застосувати лише релевантний висновок Верховного Суду, сформульований при вирішенні подібного спору у подібних правовідносинах. Подібність спірних правовідносин у справах можна визначити за допомогою трьох критеріїв. З-поміж них змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а суб`єктний і об`єктний - додатковими. Останні два критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказувати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 26, 27, 30, 97, 98)).

У постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року, провадження № 6-843цс17, сформульований правовий висновок про те, що за загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У цій справі відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року, провадження № 6-843цс17.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди зі встановленими судом апеляційної інстанції обставинами та переоцінки доказів.

Верховний Суд зауважує, що як суд касаційної інстанції, він не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку, переглянув оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і які не знайшли свого підтвердження. Підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги немає.

Посилання в касаційнй скарзі, що згідно з ухвалою суду апеляційноної інстанції від 07 липня 2021 року справа не розглядалася у спрощеному позовному провадженні як зазначено в цій ухвалі, без викладення мотивів неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права не є підставою для скасування рішення суду відповідно до статті 411 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська