Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.09.2019 року у справі №2322/1025/12

Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 2322/1025/12

провадження № 61-16399св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за позовом третьої особи) - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач за первісним позовом - ОСОБА_1,

третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_2,

третя особа із самостійними вимогами - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області у складі судді Синецької Л. А. від 07 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 21 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Бабенка В. М., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2012 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного між сторонами договору № CSJ0GA0000000019 від 26 серпня 2008 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 116
750 грн зі сплатою за користування кредитом 1,67 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом строком до 27 серпня

2018 року. Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони уклали договір іпотеки № CSJ0GA0000000019, згідно з яким відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок загальною площею 69,2 кв. м, та земельну ділянку площею 0,260 га, розташовані по АДРЕСА_1.

Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань, у зв'язку з чим станом на 03 лютого 2012 року утворилась заборгованість у розмір 307 960 грн 86 коп., яка складається із: 107 101 грн

30 коп. - заборгованість за кредитом; 79 601 грн 96 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 15 642 грн 23 коп. - заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом; 90 712 грн 37 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором; а також штрафи відповідно до договору: 250 грн (фіксована частина); 14 652 грн 90 коп. (процентна складова), банк просив в рахунок погашення заборгованості у розмірі 307 960 грн 86 коп. звернути стягнення на будинок загальною площею 69,2 кв. м. та земельну ділянку, які розташовані по

АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки АТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номера земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення позивачем всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки; виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку по

АДРЕСА_1 зі зняттям їх з реєстраційного обліку у органі МВС України, стягнути з відповідача судові витрати.

У листопаді 2016 року третя особа ОСОБА_3 звернулась до суду із самостійними вимогами, посилаючись на те, що 26 серпня 2008 року між її батьком ОСОБА_1 та АТ
КБ "ПриватБанк" було укладено договір іпотеки CSJ0GA0000000019, за умовами якого останній надав в іпотеку житловий будинок з надвірними спорудами, розташований у

АДРЕСА_1 та земельну ділянку, розташовану за цією ж адресою. На момент передачі в іпотеку будинку в ньому були прописані та проживали неповнолітні діти, а саме: вона - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, та її брат - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Посилаючись на те, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року визнано нечинним та скасовано рішення виконавчого комітету Чорнобаївської селищної ради Черкаської області № 94 від 29 липня 2008 року "Про дозвіл на відчуження майна від імені малолітніх та неповнолітніх", ОСОБА_3 просила визнати недійсним договір іпотеки CSJ0GA0000000019 від 26 серпня 2008 року, укладений між

ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк"; скасувати заборону відчуження житлового будинку, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1, що була зареєстрована приватним нотаріусом Чорнобаївського районного нотаріального округу Бабаком О. В. в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 7796933 на підставі договору іпотеки та скасувати запис реєстраційний номер 7797972 в Державному реєстрі іпотек про обтяження житлового будинку, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1 від 26 серпня 2008 року, що був внесений приватним нотаріусом Чорнобаївського районного нотаріального округу Бабаком О. В. до Державного реєстру іпотек на підставі договору іпотеки CSJ0GA0000000019 від 26 серпня 2008 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 07 грудня 2016 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено. Позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки CSJ0GA0000000019 від 26 серпня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк". Скасовано заборону відчуження житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровану приватним нотаріусом Чорнобаївського районного нотаріального округу Бабаком О.

В. в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 7796933 на підставі договору іпотеки CSJ0GA0000000019 від 26 серпня 2008 року, номер витягу - 20430743.Скасовано запис, реєстраційний номер 7797972, у Державному реєстрі іпотек про обтяження житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 від 26 серпня

2008 року, внесений приватним нотаріусом Чорнобаївського районного нотаріального округу Бабаком О. В. до Державного реєстру іпотек на підставі договору іпотеки CSJ0GA0000000019 від 26 серпня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк".

Задовольняючи вимоги третьої особи про визнання недійсним договору іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що на момент передачі в іпотеку житлового будинку з надвірними спорудами в АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій він розташований, в ньому були прописані малолітні діти, а письмова згода органу опіки та піклування на передачу в іпотеку житлового будинку визнана у судовому порядку протиправною і скасована, як така, що порушує майнові права неповнолітніх дітей.

Відмовляючи в задоволенні вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки судом договір іпотеки визнано недійсним, то відповідно не підлягають задоволенню вимоги банку.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 21 лютого 2017 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" відхилено, рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 07 грудня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_3 та відмову у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк", виходячи з того, що у разі вчинення правочину щодо нерухомого майна (договір іпотеки), право власності на яке або право користування яким мають діти, попередня згода органу опіки та піклування є обов'язковою, а постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року визнано нечинним та скасовано рішення виконавчого комітету Чорнобаївської селищної ради Черкаської області № 94 від 29 липня 2008 року "Про дозвіл на відчуження майна від імені малолітніх та неповнолітніх", а тому укладений договір іпотеки від 26 серпня 2008 року є недійсним, а тому звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на майно, зазначене в іпотечному договорі, є неможливим.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2017 року АТ КБ "ПриватБанк" подало касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що підставою позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним позивач зазначав факт скасування рішення виконавчого комітету Чорнобаївської селищної ради Черкаської області

від 29 липня 2008 року про надання дозволу на відчуження вищевказаного нерухомого майна від імені неповнолітніх дітей, проте не посилався на факти порушення майнових прав дітей внаслідок укладення такого договору, оскільки укладення договору не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права малолітньої дитини на користування житлом, таких обставин не встановлено й судами. У даному випадку неповнолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не були власниками предмета іпотеки та не є такими на час розгляду справи, а набули права користування зазначеним житлом як члени сім'ї власника та зберігають це право. Крім того, на час розгляду справи вони є повнолітніми особами, та їх права не є порушеними. За таких обставин, надання житла в іпотеку жодним чином не звузило права неповнолітніх дітей, які проживали у ньому, отже жодних підстав для визнання договору іпотеки недійсним не було. В момент укладення правочину сторонами було дотримано вимоги чинного законодавства щодо обов'язкової згоди органу опіки, яка була надана виконкомом селищної ради. Рішення органу місцевого самоврядування було актом одноразової дії та вичерпало свою дію фактом його виконання після укладення договору іпотеки.

Узагальнені доводи заперечення на касаційну скаргу

У червні 2017 року ОСОБА_3 подала до суду заперечення на касаційну скаргу, у яких просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, посилаючись на те, що рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 23 березня 2010 року з ОСОБА_1 вже стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором у сумі 109
320 грн 83 коп., проте банк відмовився від стягнення вказаних сум в установленому порядку із заробітної плати ОСОБА_1. Крім того, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року визнано не чинним та скасовано рішення виконавчого комітету Чорнобаївської селищної ради Черкаської області № 94 від 29 липня 2008 року "Про дозвіл на відчуження майна від імені малолітніх та неповнолітніх", а тому рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній вище справі та витребувано її ізЧорнобаївського районного суду Черкаської області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2017 року справу № 2322/1025/12 призначено до судового розгляду.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

27 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 06 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що відповідно до укладеного між сторонами договору №CSJ0GA0000000019 від 26 серпня 2008 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 116
750 грн зі сплатою за користування кредитом 1,67 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, строком до 27 серпня 2018 року.

Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони уклали договір іпотеки № CSJ0GA0000000019, згідно з яким відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок загальною площею 69,2 кв. м, та земельну ділянку площею 0,260 га, розташовані по АДРЕСА_1.

На момент передачі в іпотеку вказаного житлового будинку в ньому були зареєстровані та проживали неповнолітні діти ОСОБА_1: дочка

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та син ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня

2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Чорнобаївської селищної ради Черкаської області, треті особи - ОСОБА_1, ОСОБА_2, АТ КБ "Приватбанк", про скасування рішення органу самоврядування, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, постанову Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 15 жовтня 2012 року скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову, визнано не чинним та скасовано рішення виконавчого комітету Чорнобаївської селищної ради Черкаської області № 94 від 29 липня 2008 року "Про дозвіл на відчуження майна від імені малолітніх та неповнолітніх".

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки на підставі порушення норми статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) в кожному конкретному випадку суди повинні:

1) перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання;

2) ураховувати добросовісність поведінки іпотекодавця щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;

3) з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Положеннями частин 4 та 5 статті 177 СК України встановлено, що орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

За змістом частини 6 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

статей 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Аналогічні висновки висловлено у постановах Верховного Суду України

від 20 січня 2016 року в справі № 6-2940цс15 та від 06 квітня 2016 року в справі № 6-589цс16.

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення

від 9 жовтня 1979 року в справі "Ейрі проти Ірландії" (пункт 24), рішення

від 13 травня 1980 року в справі "Артіко проти Італії" (пункт 35), рішення

від 30 травня 2013 року в справі "Наталія Михай ленко проти України" (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Апеляційний суд, погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, вказаного вище не врахував та належним чином не перевірив, чи мали на той час неповнолітні діти ОСОБА_1: дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності на спірний будинок та земельну ділянку, розташовані по

АДРЕСА_1, чи вони набули права користування вказаним майном як члени сім'ї власника відповідно до статті

405 ЦК України, статті 18 Закону України "Про охорону дитинства", та зберігали це право протягом часу перебування будинку в іпотеці.

Отже, враховуючи, що підчас укладення правочину сторонами було дотримано вимоги чинного законодавства щодо обов'язкової згоди органу опіки, яка була надана рішенням виконкому селищної ради № 94 від 29 липня 2008 року "Про дозвіл на відчуження майна від імені малолітніх та неповнолітніх", яке в подальшому постановою Київського апеляційного адміністративного суду

від 25 червня 2013 року було визнане нечинним та скасоване, апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, належним чином не перевірив, чи призвело укладення оспорюваного договору іпотеки до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користування спірним житлом, у зв'язку із чим висновок апеляційного суду про визнання договору іпотеки недійсним - є передчасним.

З огляду на вказане, передчасним є й висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вказані вимоги банку апеляційним судом не розглядались, а в їх задоволенні було відмовлено лише з підстав визнання договору іпотеки недійсним у зв'язку із порушенням прав неповнолітніх дітей.

Не досліджено апеляційним судом належним чином і зміст договору іпотеки, пункт 5 якого містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку", та не зроблено відповідних висновків щодо належності заявленого позивачем способу захисту про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, якщо за умовами договору іпотеки передбачено, що сторони договору передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя в іпотечному застереженні. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня

2019 року у справі № 310/11024/15-ц, провадження 14-112 цс 19).

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 3 та 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статті

263 ЦПК України та постановлена з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини 3 та 4 статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 21 лютого 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко В. М. Коротун В. П. Курило