Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.04.2019 року у справі №554/3327/17

Постанова

Іменем України

13 травня 2021 року

м. Київ

справа № 554/3327/17

провадження № 61-6231св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - акціонерне товариство "Укргазвидобування",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 31 жовтня 2018 року у складі судді Шевської О. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року у складі колегії суддів:

Бондаревської С. М., Дряниці Ю. В., Кузнєцової О. Ю. та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 31 жовтня 2018 року у складі судді Шевської О. І., та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Дряниці Ю. В., Кузнєцової О. Ю. та додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 04 березня 2019 року у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Дряниці Ю. В., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - ПАТ "Укргазвидобування") про визнання незаконною відмови у переведенні на іншу роботу та про зобов'язання укласти трудовий договір, стягнення недоплаченої заробітної плати та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 04 листопада 2002 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Укргазвидобування" було укладено трудовий договір, згідно якого позивача прийнято на посаду заступника директора з капітального будівництва та матеріально-технічного забезпечення філії Управління з переробки газу та газового конденсату ПАТ "Укргазвидобування" та до липня 2013 року він продовжував працювати по трудовому договору на різних посадах.

01 липня 2013 року позивач уклав з відповідачем Контракт № 3, за умовами якого зайняв посаду начальника філії Управління з переробки газу та газового конденсату ПАТ "Укргазвидобування". Термін дії контракту періодично продовжувався, останній раз - строк його дії встановлено до 03 січня 2017 року.

Під час роботи на підприємстві ОСОБА_1 отримав захворювання, яке потягло за собою встановлення інвалідності другої групи згідно Довідки МСЕК від 29 липня 2016 року. Тому 16 грудня 2016 року, перебуваючи в трудових відносинах з відповідачем, звернувся до останнього із заявою про переведення на іншу посаду відповідно до рекомендацій МСЕК та своєї кваліфікації, на що відповіді не отримав. Повторно звертався з аналогічними заявами від 14 лютого 2017 року та 16 березня 2017 року щодо переведення на іншу посаду, в тому числі за рахунок квоти інвалідів.

17 березня 2017 року позивач отримав відповідь, якою відповідач відмовив йому у наданні іншої посади, посилаючись на відсутність обов'язку працедавця щодо переведення працівника на постійну роботу на іншу посаду у випадку набуття ним статусу "інвалідність", а 23 квітня 2017 року його звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням терміну дії контракту № 3 від 01 липня 2013 року.

Вважав, що відмова у наданні іншого робочого місця відповідно до його стану здоров'я та, як батьку багатодітної родини, є неправомірною, необґрунтованою і такою, що порушує права, передбачені Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", статями 21, 22, 170 КЗпП України, статтею 6 Закону України "Про охорону праці", норми Закону України "Про зайнятість населення".

01 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суд із заявою про збільшення позовних вимог. Зазначав, що усі виплати, належні йому відповідно до трудових відносин з відповідачем, у тому числі, лікарняні, оплата щорічної відпустки, матеріальна допомога на оздоровлення, доплати, премії, надбавки, розрахункові виплати при звільненні здійснені, виходячи з посадового окладу в розмірі

75 600,00 грн. Однак, штатним розкладом введеним у дію з 01 серпня 2016 року, передбачено посадовий оклад для начальника управління в розмірі

166 975,00 грн, про що його не повідомили та не виплатили належні кошти згідно з новим окладом.

Вказував, що, змінивши умови щодо розміру посадового окладу, відповідач не вніс зміни до контракту шляхом підписання додаткової угоди, не повідомив його, позивача, як сторону контракту, про такі зміни, внаслідок чого ним недоотримана заробітна плата за час дії контракту.

Внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_1 зазнав значних моральних страждань, оскільки залишився без роботи, позбавлений можливості належно забезпечувати свою сім'ю. Висновком МСЕК йому встановлена друга група інвалідності і протипоказані психоемоційні навантаження, але протиправна поведінка відповідача спричиняє йому такі душевні страждання, що уникнення психоемоційних навантажень неможливе, внаслідок чого йому завдано моральну шкоду у розмірі 500 000,00 грн.

На підставі викладеного, з урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив: визнати його звільнення незаконним; визнати незаконним невнесення відповідачем змін до контракту № 3 від 01 липня 2013 року, укладеного між ним і відповідачем щодо збільшення з 01 серпня 2016 року посадового окладу начальника філії управління з переробки газу та газового конденсату ПАТ "Укргазвидобування"; визнати право на отримання заробітної плати, виходячи з посадового окладу в розмірі 166 975,00 грн починаючи з 01 серпня 2016 року відповідно до штатного розкладу; зобов'язати відповідача провести донарахування заробітної плати з урахуванням всіх доплат, належних йому до виплати згідно з умовами трудового договору за період з 01 серпня 2016 року по 23 квітня 2017 року, виходячи з посадового окладу 166 975,00 грн; стягнути з відповідача недоплачену заробітну плату з врахуванням всіх передбачених трудовим договором доплат, а також компенсацію за невчасно виплачені кошти за період з 01 серпня 2016 року по 23 квітня 2017 року, виходячи з посадового окладу 166 975,00 грн; визнати незаконною відмову ПАТ "Укргазвидобування" у переведенні його на іншу роботу та зобов'язати укласти трудовий договір у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності в період перебування у трудових відносинах з відповідачем, а також як з одним з батьків, на утриманні якого знаходяться діти віком до 6 років; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 500 000,00 грн.

20 листопада 2017 року позивачем уточнено позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. З урахуванням висновку комісійного експертного економічного дослідження № 1699/1700, складеного

20 листопада 2017 року, позивач просив стягнути з відповідача на його користь недоплачену заробітну плату за період з 01 серпня 2016 року по 23 квітня

2017 року в сумі 264 365,81 грн; середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати 7 589,77 грн, починаючи з дня звільнення по день працевлаштування; стягнути з відповідача витрати, понесені позивачем на проведення експертного економічного дослідження в сумі 5 942,40
грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 31 жовтня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконною відмову ПАТ "Укргазвидобування" у переведенні

ОСОБА_1 на іншу роботу.

Зобов'язано ПАТ "Укргазвидобування" укласти з ОСОБА_1 трудовий договір у зв'язку з встановленням йому інвалідності другої групи в період перебування в трудових відносинах, а також як одного з батьків, на утриманні якого знаходяться діти віком до 6 років.

Визнано право позивача на отримання заробітної плати, виходячи з посадового окладу в розмірі 166 975,00 грн починаючи з 01 серпня 2016 року відповідно до штатного розпису.

Зобов'язано ПАТ "Укргазвидобування" провести донарахування заробітної плати з урахуванням всіх доплат, належних позивачеві до виплати згідно з умовами трудового договору за період з 01 серпня 2016 року по 23 квітня

2017 року виходячи з посадового окладу в розмірі 166 975,00 грн.

Стягнуто з ПАТ "Укргазвидобування" на користь ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату в сумі 264 365,81 грн, а також компенсацію за несвоєчасно виплачені кошти станом на 22 січня 2018 року в сумі 1 419 286,99 грн.

Стягнуто з ПАТ "Укргазвидобування" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.

Стягнуто з ПАТ "Укргазвидобування" на користь ОСОБА_1 витрати на експертно економічне дослідження в сумі 5 942,40 грн.

Стягнуто з ПАТ "Укргазвидобування" судовий збір на користь Держави в розмірі

25 254,79 грн за вимоги майнового характеру.

Стягнуто з ПАТ "Укргазвидобування" судовий збір на користь Держави в розмірі

7 048,00 грн за вимоги не майнового характеру.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середньої заробітної плати за один місяць.

Визнаючи незаконною відмову ПАТ "Укргазвидобування" у переведенні

ОСОБА_1 на іншу роботу суд першої інстанції виходив із того, що відповідач необґрунтовано відмовив ОСОБА_1, як працівнику, який потребує за станом здоров'я (інвалід другої групи) надання легшої роботи, у переведенні за його заявою на таку роботу. До того, у матеріалах справи відсутній акт про відмову позивача від переведення на іншу роботу, навпаки - сам позивач до закінчення строку дії контракту неодноразово ініціював своїми заявами розгляд цього питання. Відмовляючи позивачу у переведенні, відповідач не врахував встановленого законом обов'язку та реальної можливості працевлаштування працівника на посаді чи надання іншої (легшої) роботи за станом здоров'я позивача відповідно медичного висновку МСЕК, яким працівника визнано інвалідом і йому рекомендовано роботу іншу, ніж та, яку він виконує. З наведених підстав районний суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Визнаючи незаконною відмову у переведенні ОСОБА_1 на іншу роботу, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем було завдано моральної шкоди позивачу у вигляді порушення нормальних життєвих зв'язків через втрату основного джерела доходів та можливості повноцінно забезпечувати життєдіяльність та потреби багатодітної родини.

Керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції зазначив, що вказаний позивачем розмір відшкодування моральної шкоди в достатній мірі не обґрунтований та завищений, та дійшов висновку щодо визначення розміру відшкодування в сумі 10 000,00 грн.

Задовольняючи позов в частині визнання права позивача на отримання заробітної плати, виходячи з посадового окладу в розмірі 166 975,00 грн, починаючи з 01 серпня 2016 року відповідно до штатного розкладу, зобов'язання відповідача провести донарахування заробітної плати з урахуванням всіх доплат, належних позивачеві до виплати згідно з умовами трудового договору за період з 01 серпня 2016 року по 23 квітня 2017 року виходячи з посадового окладу в розмірі 166
975,00 грн; стягнення з ПАТ "Укргазвидобування" на користь позивача недоплаченої заробітної плати в сумі 264 365,81 грн, а також компенсації за несвоєчасно виплачені кошти станом на 22 січня 2018 року в сумі 1 419 286,99 грн, суд першої інстанції виходив з того, що штатним розкладом ПАТ "Укргазвидобування" підтверджується розмір окладу начальника управління, який становить 166 975,00
грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання його звільнення незаконним, суд виходив з того, що звільнення позивача у зв'язку із закінченням дії контракту проведено у відповідності із вимогами чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання його незаконним, та, як наслідок суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень статті 235 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Апеляційну скаргу АТ "Укргазвидобування" задоволено частково.

Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 31 жовтня 2018 року в частині: визнання права позивача на отримання заробітної плати, виходячи з посадового окладу в розмірі 166 975,00 грн, починаючи з 01 серпня 2016 року відповідно до штатного розпису; зобов'язання ПАТ "Укргазвидобування" провести донарахування заробітної плати з урахуванням всіх доплат, належних позивачеві до виплати згідно з умовами трудового договору за період

з 01 серпня 2016 року по 23 квітня 2017 року, виходячи з посадового окладу в розмірі 166 975,00 грн; стягнення з ПАТ "Укргазвидобування" на користь ОСОБА_1 недоплаченої заробітної плати в сумі 264 365,81 грн, а також компенсації за несвоєчасно виплачені кошти станом на 22 січня 2018 року в сумі 1 419 286,99

грн; та в частині вирішення питання про розподіл судових витрати - скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Укргазвидобування" про визнання права на отримання заробітної плати, виходячи з посадового окладу в розмірі

166 975,00 грн, починаючи з 01 серпня 2016 року відповідно до штатного розпису; зобов'язання ПАТ "Укргазвидобування" провести донарахування заробітної плати з урахуванням всіх доплат, належних позивачеві до виплати згідно з умовами трудового договору за період з 01 серпня 2016 року по

23 квітня 2017 року, виходячи з посадового окладу в розмірі 166 975,00 грн; стягнення з ПАТ "Укргазвидобування" на користь ОСОБА_1 недоплаченої заробітної плати в сумі 264 365,81 грн, а також компенсації за несвоєчасно виплачені кошти станом на 22 січня 2018 року в сумі 1 419 286,99 грн - відмовлено.

В іншій частині рішення Октябрського районного суду міста Полтави

від 31 жовтня 2018 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Укргазвидобування" про визнання права на отримання заробітної плати, виходячи з посадового окладу в розмірі 166 975,00 грн, починаючи з 01 серпня 2016 року відповідно до штатного розпису; зобов'язання ПАТ "Укргазвидобування" провести донарахування заробітної плати з урахуванням всіх доплат, належних позивачеві до виплати згідно з умовами трудового договору за період з 01 серпня 2016 року по 23 квітня 2017 року, виходячи з посадового окладу в розмірі 166 975,00 грн; стягнення з ПАТ "Укргазвидобування" на користь ОСОБА_1 недоплаченої заробітної плати в сумі 264
365,81 грн, а також компенсації за несвоєчасно виплачені кошти станом на 22 січня 2018 року в сумі 1 419 286,99 грн, апеляційний суд виходив із того, що зміни до штатного розкладу керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців філії Управління з переробки газу та газового конденсату ПАТ "Укргазвидобування" від 22 травня 2016 року, 01 серпня 2016 року, 28 лютого 2017 року щодо визначення посадового окладу начальника управління не є додатковою угодою до контракту № 3 від 01 липня 2013 року та не свідчить про досягнення сторонами згоди у письмовій формі про зміну умов цього контракту в частині зміни розміру посадового окладу позивача, оскільки розмір його посадового окладу був узгоджений сторонами шляхом оформлення додаткової угоди № 4 від 30 грудня 2015 року в сумі 75 600,00 грн. В подальшому будь-які додаткові угоди про зміну розміру посадового окладу позивача за контрактом № 3 від 01 липня 2013 року сторонами не укладались, а тому при звільненні позивача виплата належних йому всіх сум правомірно проведена відповідачем з урахуванням визначеного умовами контракту розміру.

Залишаючи без змін рішення Октябрського районного суду міста Полтави

від 31 жовтня 2018 року в частині позовних вимог про визнання звільнення незаконним; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; визнання незаконною відмову ПАТ "Укргазвидобування" у переведенні на іншу роботу та зобов'язати укласти трудовий договір у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності в період перебування у трудових відносинах з відповідачем, а також як з одним з батьків, на утриманні якого знаходяться діти віком до 6 років; стягнення моральної шкоди, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в цій частині.

Додатковою постановою Полтавського апеляційного суду від 04 березня

2019 року відмовлено ОСОБА_1 у відшкодуванні витрат, понесених на оплату експертно-економічного дослідження в сумі 5 942,40 грн.

Стягнуто з АТ "Укргазвидобування" на користь Держави судовий збір у розмірі

4 800,00 грн за вимоги немайнового характеру.

Судові витрати, понесені АТ "Укргазвидобування" в зв'язку зі сплатою судового збору за падання апеляційної скарги компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відмовляючи ОСОБА_1 у відшкодуванні витрат, понесених на оплату експертно-економічного дослідження в сумі 5 942,40 грн, апеляційний суд виходив із того, що оскільки ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог майнового характеру, витрати, понесені позивачем на експертно-економічне дослідження в сумі 5 942,40 грн відшкодуванню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, апеляційний суд виходив із того, що три вимоги позивача немайнового характеру є задоволеними, а тому судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь Держави, так як позивач звільнений від сплати судового збору в силу закону.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

27 березня 2019 року АТ "Укргазвидобування" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 31 жовтня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга АТ "Укргазвидобування" мотивована тим, що визнання працівника особою з інвалідністю, само по собі, не можу бути підставою для безумовного обов'язку роботодавця перевести його під час дії трудового договору на іншу легшу роботу, оскілки не кожне обмеження чи втрата працездатності можуть призвести до невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі.

Тобто, рекомендація іншої легшої роботи, ніж ту, яку він виконує, повинна бути прямо зазначена у медичному висновку МСЕК. Наявні в матеріалах справи висновки МСЕК не містять протипоказань для виконання позивачем роботи начальника управління з переробки газу та газового конденсату, а також не містять будь-яких рекомендацій про те, що за станом здоров'я позивач не може впоратися із своїми трудовими обов'язками, або продовження даної роботи протипоказано позивачу за станом здоров'я та створює загрозу його життю й здоров'ю, або через стан здоров'я подальше виконання позивачем своїх трудових обов'язків створює небезпеку для членів трудового колективу, або громадян яких обслуговує позивач і це перешкоджає подальшому продовженню роботи. Суди безпідставно поклали обов'язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача. Крім того, позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду з вимогами про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач був звільнений з роботи 23 квітня 2017 року, а з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач звернувся лише

01 вересня 2017 року.

16 квітня 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Октябрського районного суду міста Полтави

від 31 жовтня 2018 року, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвали в цих частинах нове рішення, про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Скасувати додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 04 березня 2019 року в частині відмови в стягненні з відповідача 5 942,40 грн та залишити без змін рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 31 жовтня 2018 року в частині задоволених позовних вимог.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання звільнення незаконним. Що стосується моральної шкоди, заявник вказує на те, що судами не в повній мірі застосовано законодавство, яким передбачено право працівника на відшкодування моральної шкоди. Під час вирішення питання щодо позовних вимог про визнання права на отримання заробітної плати, виходячи з посадового окладу в розмірі 166 975,00 грн, починаючи з 01 серпня 2016 року відповідно до штатного розпису; зобов'язання ПАТ "Укргазвидобування" провести донарахування заробітної плати з урахуванням всіх доплат, належних позивачеві до виплати згідно з умовами трудового договору за період з 01 серпня 2016 року по

23 квітня 2017 року, виходячи з посадового окладу в розмірі 166 975,00 грн; стягнення з ПАТ "Укргазвидобування" на користь ОСОБА_1 недоплаченої заробітної плати в сумі 264 365,81 грн, а також компенсації за несвоєчасно виплачені кошти станом на 22 січня 2018 року в сумі 1 419 286,99 грн, апеляційним судом не застосовано закон, який підлягав застосуванню, а саме стаття 651 ЦК України, стаття 64 ГК України, частина 1 статті 41 КУпАП, не враховано роз? яснення Міністерства праці та соціальної політики України у листі від 27 червня 2007 року № 162/06/187-07.

Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 31 жовтня 2018 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на оплату експертно-економічного дослідження в сумі 5 942,40 грн, постановою апеляційного суду залишено без змін.

В той же час додатковою постановою відмовлено позивачу у стягненні цих витрат.

Заявник вважає це обов'язковою умовою для скасування додаткової постанови апеляційного суду.

Доводи інших учасників справи

25 травня 2019 року АТ "Укргазвидобування" подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а касаційну скаргу АТ "Укргазвидобування" задовольнити.

Рух касаційних скарг та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Укргазвидобування" на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 31 жовтня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Октябрського районного суду міста Полтави.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 31 жовтня 2018 року, постанови Полтавського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року та додаткової постанови Полтавського апеляційного суду від 04 березня 2019 року. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 31 жовтня 2018 року, постанову Полтавського апеляційного суду від

25 лютого 2019 року та додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 04 березня 2019 року у даній справі.

02 травня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ "Укргазвидобування" на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 31 жовтня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 лютого 2019 рокута касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 31 жовтня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року та додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 04 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційних скарг, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Фактичні обставини справи

З 04 листопада 2002 року до 23 квітня 2017 року ОСОБА_1 працював в АТ "Укргазвидобування" на різних посадах.

Наказом АТ "Укргазвидобування" за № 164-к від 31 жовтня 2002 року

ОСОБА_1 прийнято на посаду заступника директора з капітального будівництва та матеріально-технічного забезпечення.

Наказом від 17 грудня 2008 року № 498-к ОСОБА_1 призначений на посаду заступника начальника управління з капітального будівництва та ремонту об'єктів УПГГК.

Наказом від 13 жовтня 2009 року № 454-к позивач призначений на посаду старшого інженера цеху капітального будівництва та ремонту об'єктів УПГГК.

Наказом від 26 травня 2010 року № 225к позивача призначено на посаду заступника начальника управління з капітального будівництва та матеріально-технічного забезпечення УПГГК.

01 липня 2013 року між АТ "Укргазвидобування" та ОСОБА_1 укладено контракт № 3 та додаткові угоди до контракту від 12 грудня 2013 року.

Зі змісту укладеного сторонами 01 липня 2013 року Контракту № 3 слідує, що в пункті 5.1, сторони погодили, що зміни та доповнення до цього контракту вносяться шляхом підписання ними додаткових угод. Пункт 6.3 містить інформацію про те, що умови цього контракту можуть бути змінені тільки за згодою сторін у письмовій формі.

Пунктом 3.1 контракту № 3 від 01 липня 2013 року, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 4 від 30 грудня 2015 року встановлено, що за виконання обов'язків, передбачених цим контрактом, позивачу щомісяця виплачується заробітна плата та інші види виплат (доплат, надбавок, премій та ін. ) за рахунок коштів філії в наступних розмірах: а) посадовий оклад в розмірі 75 600,00 грн на місяць; б) нараховується щомісячна премія за виконання основних показників виробничо-господарської діяльності у розмірі відповідно до положення про преміювання згідно з колективним договором.

Листом від 06 грудня 2016 року № 14-01-9755 АТ "Укргазвидобування" позивача повідомлено про відсутність наміру та підстав продовження Контракту

від 01 липня 2013 року № 3, укладеного між сторонами, строк якого закінчується 03 січня 2017 року.

До закінчення дії строкового трудового договору позивач звертався до відповідача з заявами про переведення його на іншу роботу відповідно до рекомендацій висновків МСЕК з метою працевлаштування як інваліда, оскільки під час роботи у відповідача, ОСОБА_1 отримав захворювання, яке потягло встановлення з 29 липня 2016 року інвалідності другої групи, що підтверджується Довідкою МСЕК № 1 від 09 серпня 2016 року.

Так, 16 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про працевлаштування його як інваліда 2 групи, посилаючись на обов'язок роботодавця, визначений статтею 172 КЗпП України, статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", статтею 12 Закону України "Про охорону праці".

Окрім того, 14 лютого 2017 року ОСОБА_1 на адресу відповідача направлено листа про його працевлаштування як інваліда 2 групи та 16 березня 2017 року заяву про переведення на іншу посаду у Філії Управління з переробки газу та газового конденсату АТ "Укргазвидобування" відповідно до рекомендації медико-соціальної експертної комісії та кваліфікації позивача на підставі частини 1 статті 170 КЗпП України.

Листом АТ "Укргазвидобування" № 14/1-014-2098 від 09 березня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено, що чинним законодавством не передбачено обов'язку працедавця щодо продовження працівнику, який працює за строковим трудовим договором (контрактом) строку цього трудового договору (контракту) або переведення такого працівника на постійну роботу на іншу (вакантну) посаду у випадку набуття ним статусу "інвалідність".

Листом від 11 квітня 2017 року № 14/1-014-3173 ОСОБА_1 повідомлено, що у зв'язку з відсутністю документів із закладів охорони здоров'я, в яких містяться вимоги щодо переведення його на легшу роботу та її тривалість, правових підстав для такого переведення не має.

Згідно пунктів 3,4 Наказу № 351-к від 27 грудня 2016 року АТ "Укргазвидобування" дію контракту від 01 липня 2013 року № 3, укладеного між АТ "Укргазвидобування" та ОСОБА_1, начальником УПГГК, вирішено припинити та звільнити ОСОБА_1, начальника УПГГК, з роботи в останній день відпустки у зв'язку із закінченням строку дії контракту на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.

28 грудня 2016 року позивачу направлено листа № 14/1-01-10715, в якому повідомлено про можливість отримання трудової книжки.

Наказом № 108-к від 31 березня 2017 року, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1, внесено зміни до пункту 2 Наказу № 351-к

від 27 грудня 2016 року в частині терміну закінчення щорічної відпустки позивача та дати його звільнення, зокрема змінено її з 02 квітня 2017 року на

23 квітня 2017 року, про що останньому 06 квітня 2017 року за № 14/1-014-3032 направлено відповідне повідомлення.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії

АВ № 0552082 від 09 серпня 2016 року ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності з 29 липня 2017 року за загальним захворюванням на строк

до 01 вересня 2017 року без заборони працювати.

З довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії

АВ № 0846701 від 11 серпня 2017 року слідує, що з 08 серпня 2017 року

ОСОБА_1 повторно встановлено другу групу інвалідності за загальним захворюванням на строк до 01 вересня 2020 року.

Відповідно до вказаних довідок позивачу протипоказана важка фізична праця, психоемоційне напруження.

Повідомлення про результати огляду медико-соціальною експертною комісією від 09 серпня 2016 на підставі акту № 1245, з висновком про умови і характер праці, а саме з зазначенням протипоказань щодо важкої фізичної праці та психоемоційного напруження, направлено за місцем роботи позивача.

Також в Індивідуальних програмах реабілітації інваліда № 1213 від 11 серпня

2016 ро-ку та № 1321 від 14 серпня 2017 року зазначено протипоказані позивачу за станом здоров'я умови праці.

Позивач є батьком неповнолітніх дітей: ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3. В зв'язку з цим, ОСОБА_1 має передбачені законодавством пільги для багатодітних сімей, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1, виданого Управлінням у справах сім'ї, молоді та спорту виконавчого комітету Полтавської міської ради 28 жовтня 2010 року.

Згідно копії довідки КЗ "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3

м. Полтави" № 50 від 13 квітня 2017 року дитина позивача ОСОБА_4 перебуває на диспансерному обліку та має потребу у домашньому догляді.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

щодо позовних вимог про визнання незаконною відмову АТ "Укргазвидобування" у переведенні ОСОБА_1 на іншу роботу у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності в період перебування у трудових відносинах з відповідачем

За нормами статті 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема, порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно в тому числі від інвалідності.

Стаття 5-1 КЗпП України передбачає гарантії забезпечення права громадян на працю, однією з яких є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною 1 статті 170 КЗпП України встановлено, що працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України "Про охорону праці" працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.

Згідно з частиною 5 статті 6 Закону України "Про охорону праці" працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

Установивши, що згідно з висновком МСЕК ОСОБА_1 протипоказані умови і характер праці, а саме щодо важкої фізичної праці та психоемоційного напруження, неодноразові звернення ОСОБА_1 до відповідача із заявами про переведення його на іншу (легшу) роботу у зв'язку із встановленням позивачу другої групи інвалідності, невжиття відповідачем жодних спроб щодо вирішення заявлених працівником клопотань та надання йому в свою чергу переліку вакантних посад, які б узгоджувалися з медичними рекомендаціями, суди зробили обґрунтований висновок про неправомірну відмову АТ "Укргазвидобування" ОСОБА_1 у переведенні його на іншу (легшу) роботу.

щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Положення статті 237-1 КЗпП України містять перелік юридичних фактів, які є підставою виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Так, зокрема підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно зі статті 237-1 КЗпП України є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За роз'ясненнями, наведеними в пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31 березня 1995 року (з наступними змінами), - відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, - обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Визнаючи незаконною відмову у переведенні ОСОБА_1 на іншу роботу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов вірного висновку, що відповідачем було завдано моральної шкоди позивачу у вигляді порушення нормальних життєвих зв'язків через втрату основного джерела доходів та можливості повноцінно забезпечувати життєдіяльність та потреби багатодітної родини.

При цьому суди критично оцінили доводи відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, обґрунтовано вказавши на те, що порушивши трудові права позивача, відповідач тим самим завдав йому моральної шкоди, оскільки своїми діями створив перепони для реалізації позивачем права на працю, безпідставно не врахувавши при цьому досить тривалий період роботи позивача на даному підприємстві на різних, в тому числі керівних посадах, а відтак його значний досвід, як фахівця у даній галузі, а також особливі потреби ОСОБА_1 як інваліда 2 групи та його бажання працювати з урахуванням рекомендацій МСЕК.

За наведених обставин та з огляду на практику Європейського суду з прав людини, суди зробили правильний висновок про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди достатньо самого факту такого порушення.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди врахували встановлені обставини, характер порушення прав позивача, тривалість та обсяг спричинених моральних страждань, ступінь вини та протиправність дій відповідача, тяжкість та істотність вимушених змін у житті після втрати роботи, зусилля, що вжиті ОСОБА_1 для відновлення своїх трудових прав. Крім того, суди врахували, що ОСОБА_1 будучи батьком багатодітної родини, самостійно утримує та виховує малолітніх дітей та дружину, для яких позивач на час припинення дії контракту був єдиним годувальником.

В той же час, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, суди правильно зазначили, що вказаний позивачем розмір відшкодування моральної шкоди в достатній мірі не обґрунтований та завищений, дійшовши обґрунтованого висновку щодо визначення розміру відшкодування в сумі

10 000,00 грн.

щодо позовних вимог про визнання звільнення незаконним та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Відповідно до частини 3 статті 21 КЗпП Україниконтракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98контракт, як особлива форма трудового договору повинен спрямовуватися на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички, його правову і соціальну захищеність. Умови контракту, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними (стаття 9 КЗпП України) (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини).

На момент прийняття Конституційним Судом України Рішення від № 12-рп/98 положення частини третьої статті 21 Кодексу передбачали, що сфера застосування контракту визначається законодавством. Надаючи офіційне тлумачення цій нормі Конституційний Суд України зазначив, що терміном "законодавство" охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Згідно з пунктом 9 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170, контракт набуває чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами у контракті, і може бути змінений за згодою сторін, складеною у письмовій формі. Контракт є підставою для видання наказу (розпорядження) про прийняття (найняття) працівника на роботу з дня, встановленого у контракті за угодою сторін.

Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Оскільки власник не висловив своє бажання продовжувати трудові відносини із працівником після закінчення строку дії трудового договору (контракту), то висновок судів першої та апеляційної інстанції про те, що звільнення

ОСОБА_1 було проведено з додержанням вимог чинного законодавства у зв'язку з закінченням строку дії контракту є правильним та обґрунтованим. Чинне законодавство не передбачає можливості поновлення працівника на роботі після закінчення строку дії контракту, в судовому порядку.

Встановивши відсутність підстав для визнання незаконним звільнення позивача та відсутність протиправних дій з боку відповідача щодо цього, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для застосування положень статті 235 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, правомірно відмовивши також у задоволенні цієї частини вимог.

щодо позовних вимог про визнання права позивача на отримання заробітної плати, виходячи з посадового окладу в розмірі 166 975,00 грн, починаючи

з 01 серпня 2016 року відповідно до штатного розпису; зобов'язання

АТ "Укргазвидобування" провести донарахування заробітної плати з урахуванням всіх доплат, належних позивачеві до виплати згідно з умовами трудового договору за період з 01 серпня 2016 року по 23 квітня 2017 року, виходячи з посадового окладу в розмірі 166 975,00 грн; стягнення з АТ "Укргазвидобування" на користь ОСОБА_1 недоплаченої заробітної плати в сумі 264 365,81 грн, а також компенсації за несвоєчасно виплачені кошти станом на 22 січня 2018 року в сумі 1 419 286,99

грн

За нормами частини 3 статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Положеннями статті 20 Закону України "Про оплату праці" визначено, що оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов'язана з виконанням умов контракту.

За роз'ясненнями, наведеними в пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" № 13 від 24 грудня 1999 року, згідно статті 21 КЗпП України, статті 20 Закону оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, колективного договору і пов'язана з виконанням умов контракту.

Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника провадиться виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації.

Тобто, зазначеною нормою передбачено, що при звільненні працівник одержує від підприємства, установи, організації всі суми, у тому числі й заробітну плату, з урахуванням встановленого належним чином розміру заробітної плати.

Установивши, що під час укладення трудового договору між позивачем та відповідачем у формі контракту № 3 від 01 липня 2013 року та внесення до нього змін, форма яких відповідала вимогам пунктів 5.1 та 6.3 цього контракту, сторони погодили розмір заробітної плати позивача та її складові частини, з урахуванням результатів праці позивача. Будь-які додаткові угоди про зміну розміру посадового окладу позивача за контрактом № 3 від 01 липня 2013 року сторонами не укладались. Апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у задоволені цих позовних вимог, оскільки зміни до штатного розкладу керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців філії Управління з переробки газу та газового конденсату АТ "Укргазвидобування" від 22 травня 2016 року, 01 серпня 2016 року, 28 лютого 2017 року щодо визначення посадового окладу начальника управління не є додатковою угодою до контракту № 3 від 01 липня 2013 року та не свідчить про досягнення сторонами згоди у письмовій формі про зміну умов цього контракту в частині зміни розміру посадового окладу позивача, так як розмір посадового окладу позивача був узгоджений сторонами шляхом оформлення додаткової угоди № 4 від 30 грудня 2015 року в сумі 75 600,00 грн.

Отже при звільненні позивача виплата належних йому всіх сум правомірно проведена відповідачем з урахуванням визначеного умовами контракту розміру.

щодо позовних вимог про зобов'язання укласти трудовий договір

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ "Укргазвидобування" про зобов'язання укласти трудовий договір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідач необґрунтовано відмовив ОСОБА_1 як працівнику, який потребує за станом здоров'я (інвалід другої групи) надання легшої роботи, у переведенні за його заявою на таку роботу, а тому наявні підстави для зобов'язання відповідача укласти трудовий договір.

Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком судів попередніх інстанцій в цій частині заявлених позовних вимог з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

У статті 24 Основного Закону закріплене положення про те, що всі громадяни мають рівні права і свободи та є рівними перед законом.

Частина 2 статті 24 Конституції України, а також стаття 2 КЗпП України проголошують, що всі громадяни рівні у трудових правах незалежно від походження, кольору шкіри, соціального чи майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Згідно із статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема - вільний вибір виду діяльності.

Закріпивши гарантії права на працю, законодавство України про працю встановлює порядок прийому на роботу, порядок переведення, вичерпний перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника (або уповноваженого ним органу) тощо.

Зробивши правильний висновок про те, що власник не висловив своє бажання продовжувати трудові відносини із працівником після закінчення строку дії трудового договору (контракту), у зв'язку із чим звільнення ОСОБА_1 було проведено з додержанням вимог чинного законодавства так як закінчився строк дії контракту, а чинне законодавство не передбачає можливості поновлення працівника на роботі після закінчення строку дії контракту, в судовому порядку, що у свою чергу виключає можливість у судовому порядку зобов'язувати роботодавця укладати трудовий договір, висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання укласти контракт є передчасними, оскільки за обставинами цієї справи відмова АТ "Укргазвидобування" у переведенні ОСОБА_1 на іншу роботу визнана судами неправомірною, що у подальшому створює для ОСОБА_1 гарантії, передбачені статтею 41 Конституції України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина 1 статті 412 ЦПК України).

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини 2 та 3 статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Укргазвидобування" про зобов'язання укласти трудовий договір допущено неправильне застосування норм матеріального права, додаткових збирання доказів матеріали справи не потребують, тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що рішення Октябрського районного суду міста Полтави

від 31 жовтня 2018 року та постанова Полтавського апеляційного суду

від 25 лютого 2019 рокув частині позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Укргазвидобування" про зобов'язання укласти трудовий договір підлягають скасуванню з ухваленням у справі в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Аргументи касаційної скарги АТ "Укргазвидобування" про те, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення моральної шкоди є безпідставними, оскільки як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звергнувся до суду із позовом 24 квітня 2017 року, про порушене своє право він дізнався з листа АТ "Укргазвидобування" від 11 квітня 2017 року № 14/1-014-31473, яким ОСОБА_1 повідомлено, що у зв'язку з відсутністю документів із закладів охорони здоров'я, в яких містяться вимоги щодо переведення його на легшу роботу та її тривалість, правових підстав для такого переведення не має.

Та обставина, що позивачем було уточнено позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди лише 01 вересня 2017 року, не свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки право на уточнення позовних вимог встановлено ЦПК України, а момент, до якого відраховується строк позовної давності є вимога, яка була реалізовано позивачем шляхом подання позову

24 квітня 2017 року.

Є безпідставними також аргументи ОСОБА_1 про неправомірність ухвалення додатковою постанови у справі, якою відмовлено позивачу у відшкодуванні витрат, понесених на оплату експертно-економічного дослідження в сумі 5 942,40 грн, оскільки під час ухвалені судом апеляційної інстанції постанови, питання щодо розподілу цих витрат не було вирішено, що дало підстави апеляційному суду ухвалити додаткову постанову у справі, відповідно до правил, встановлених статтею 270 ЦПК України.

Інші доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Укргазвидобування" задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 31 жовтня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 лютого 2019 рокув частині позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства "Укргазвидобування" про зобов'язання укласти трудовий договір скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства "Укргазвидобування" про зобов'язання укласти трудовий договір відмовити.

В іншій частині Рішення Октябрського районного суду міста Полтави

від 31 жовтня 2018 року, у нескасованій його частині, постанову Полтавського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року та додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 04 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев В.

М. Коротун