Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.05.2020 року у справі №359/9922/18

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 359/9922/18

провадження № 61-7535 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

представник позивача - адвокат Єрмілін Сергій Олександрович;

відповідач - військова частина А2215;

представник відповідача - Бубенцов Михайло Миколайович;

треті особи: Київське квартирно-експлуатаційне управління, Міністерство оборони України, ОСОБА_3;

представник Київського квартирно-експлуатаційного управління - Сулима Ірина Вікторівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу військової частини А2215 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2019 року у складі судді Борця Є. О. та постанову Київського апеляційного суду від 17 березня 2020 року у складі колегії суддів: Приходька К.

П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини А2215 (далі - ВЧ А2215), треті особи: Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі - Київське КЕУ), Міністерство оборони України, ОСОБА_3, про визнання рішення житлової комісії незаконним та його скасування, зобов'язання поновити на квартирному обліку.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 серпня 1992 року він проходив військову службу в Збройних Силах України,

05 серпня 1997 року його та дружину ОСОБА_3 було включено у список загальної черги безквартирних військовослужбовців Бориспільського гарнізону, а 29 серпня 2017 року - у список безквартирних військовослужбовців Бориспільського гарнізону, які мають право на першочергове отримання житла.

12 липня 2017 року його звільнено з військової служби у запас на підставі пункту "а" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із закінченням строку контракту.

На момент звільнення його вислуга років у Збройних Силах України перевищувала 20 років. Крім того, він приймав безпосередню участь у проведенні антитерористичної операції.

Наказом командира ВЧ А2215 від 14 липня 2017 року № 149 його виключено зі списків особового складу військової частини.

Рішенням житлової комісії ВЧ А2215 від 12 березня 2018 року він був знятий з квартирного обліку.

Вважав, що при вказаній вислузі років у відповідача були відсутні правові підстави для зняття його та членів сім'ї з квартирного обліку, а тому вказані дії є незаконними та порушують їхні конституційні права.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати рішення житлової комісії ВЧ А2215 від 12 березня 2018 року про зняття його з квартирного обліку та зобов'язати відповідача поновити його на квартирному обліку: включити його у список загальної черги безквартирних військовослужбовців Бориспільського гарнізону з 05 серпня 1997 року та у список безквартирних військовослужбовців Бориспільського гарнізону, що мають право на першочергове отримання житла, з 29 серпня 2017 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано рішення, викладене в пункті 9 протоколу засідання житлової комісії ВЧ А2215 від 12 березня 2018 року № 4 про зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку, виключення його зі списку загальної черги безквартирних військовослужбовців Бориспільського гарнізону та зі списку безквартирних військовослужбовців Бориспільського гарнізону, що мають право на першочергове отримання житла, незаконним та скасовано.

Зобов'язано житлову комісію ВЧ А2215 поновити ОСОБА_1 на квартирному обліку, а саме: включити його до списку загальної черги безквартирних військовослужбовців Бориспільського гарнізону з 05 серпня 1997 року та до списку безквартирних військовослужбовців Бориспільського гарнізону, що мають право на першочергове отримання житла, з 29 серпня 2017 року.

Суд першої інстанції, аналізуючи положення статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пункту
2.17 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, яка діяла на момент звільнення позивача з військової служби, зробив висновок про те, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та члени їх сімей мають право на отримання житла, а, отже, і на залишення на обліку до отримання ними житла, у тому числі і в разі звільнення в запас чи відставку. При цьому зі змісту наказу про звільнення позивача убачається, що його вислуга перевищувала 20 років, постійним чи службовим житлом він не забезпечений, а матеріали справи не містять доказів того, що під час проходження служби ОСОБА_1 отримав відповідну компенсацію.

Таким чином, рішення, викладене в пункті 9 протоколу засідання житлової комісії ВЧ А2215 від 12 березня 2018 року № 4 про зняття позивача з квартирного обліку, суперечить положенням статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та порушує право ОСОБА_1 на житло, а визнання його незаконним є вірним способом захисту порушених прав позивача.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 17 березня 2020 року апеляційну скаргу ВЧ А2215 залишено без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки відповідачем було помилково знято ОСОБА_1 з квартирного обліку, виключення його зі списку загальної черги безквартирних військовослужбовців Бориспільського гарнізону та зі списку безквартирних військовослужбовців Бориспільського гарнізону, що мають право на першочергове отримання житла.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2020 року ВЧ А2215 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове судове рішення про відому у задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 359/9922/18 із Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач був звільнений з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту, а тому суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та інших підзаконних нормативно-правових актів, що передбачають можливість залишення військовослужбовців на квартирному обліку лише у разі звільнення з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів.

Судами не враховано вимоги статті 40 ЖК Української РСР, пункту 26 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470, пункту 3.12 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737, за змістом яких знімаються з квартирного обліку громадяни, зокрема, у випадку припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи, крім випадків, передбачених законодавством Союзу РСР, ЖК Української РСР та іншими актами законодавства Української РСР.

Заявник посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 752/5881/15-ц (провадження № 14-169цс18), та Верховного Суду, викладений у постанові від 04 червня 2018 року у справі № 359/9161/16-ц (провадження № 61-22927св18).

Вказує, що правові підстави для перебування на квартирному обліку позивача та членів його сім'ї відсутні. При цьому матеріали справи не містять доказів використання (невикористання) позивачем свого права на безоплатну приватизацію.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Київського КЕУ, в якому заявник погодилися з доводами касаційної скарги.

У відзиві, поданому ОСОБА_1 у липні 2020 року, зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв'язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами першої та апеляційної інстанцій вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що починаючи з 01 серпня 1992 року ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України, що підтверджується витягом з особової справи позивача про проходження військової служби в Збройних Силах України (а. с. 15).

05 серпня 1997 року ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_3 були включені у список загальної черги безквартирних військовослужбовців Бориспільського гарнізону, а 29 серпня 2017 року - у список безквартирних військовослужбовців Бориспільського гарнізону, що мають право на першочергове отримання житла, що підтверджується копією довідки командира ВЧ А2215 від 12 жовтня 2018 року № 350/133/38/975/ПС (а. с. 19).

Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 12 липня 2017 року № 268 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас на підставі пункту "а" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із закінченням строку контракту (а. с. 16).

Наказом командира ВЧ А2215 від 14 липня 2017 року № 149 позивач був виключений зі списків особового складу військової частини. На день звільнення позивача з військової служби його вислуга перевищувала 20 років (а. с. 17).

Зі змісту вищезазначеного наказу також убачається, що ані постійним, ані службовим житлом ОСОБА_1 не забезпечений.

12 березня 2018 року житлова комісія ВЧ А2215 прийняла рішення про зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку, що підтверджується витягом з протоколу засідання житлової комісії ВЧ А2215 від 12 березня 2018 року № 4 (а. с. 20).

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що під час проходження військової служби позивач отримав грошову компенсацію за належне йому для отримання жиле приміщення.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ВЧ А2215 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно

або за доступну для них плату відповідно до закону.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з абзацом 1 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право

на безоплатну приватизацію житла.

На виконання приписів вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (Порядок).

Відповідно до пункту 24 цього Порядку військовослужбовці зараховуються на облік згідно з рішенням житлової комісії військової частини, яке затверджується командиром військової частини; у рішенні зазначаються дата зарахування на облік, склад сім'ї, підстави для зарахування на облік, вид черговості (загальна черга, в першу чергу, поза чергою), а також підстави включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень, а в разі відмови в зарахуванні на облік - підстави відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.

Військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла (пунктом 9 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Аналогічні положення закріплені також і в пункті 29 Порядку.

При цьому дія пункту 9 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" безпосередньо пов'язується із тим, з яких саме підстав військовослужбовець звільнений у запас чи у відставку.

12 липня 2017 року позивач був звільнений із військової служби у запас на підставі пункту "а" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із закінченням строку контракту.

На момент звільнення позивача його календарна вислуга років у Збройних Силах України становила 24 роки 9 місяців 24 дні, загальна вислуга років - 25 років 20 днів (а. с. 17).

Рішенням житлової комісії ВЧ А2215, оформленим протоколом від 12 березня 2018 року № 4, ОСОБА_1 був знятий з квартирного обліку.

Пунктом 30 Порядку передбачено, що військовослужбовці знімаються з обліку у разі: поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; в інших випадках, передбачених законодавством.

Тлумачення зазначених норм права свідчить про те, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та члени їх сімей мають право на отримання житла, а, отже, і на залишення на обліку до отримання ними житла, у тому числі і в разі звільнення в запас чи відставку, крім випадків, передбачених пунктом 30 Порядку.

Пунктом 3 Порядку встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.

Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання проводиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

На момент зарахування позивача у 1997 році на квартирний облік діяв наказ Міністерства оборони України від 03 лютого 1995 року № 20 "Про внесення змін та доповнень до Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України", який втратив чинність 10 листопада 2006 року, відповідно до пункту 13 якого військовослужбовці перебувають на квартирному обліку у військовій частині та квартирно-експлуатаційних частинах району до отримання житла, за винятком: поліпшення житлових умов, переміщення до нового місця служби, засудження до позбавлення волі на термін понад 6 місяців та надання відомостей, які не відповідають дійсності.

Суд апеляційної інстанції правильно встановив відсутність вищевказаних винятків щодо позивача.

Крім того, відповідно до абзацу 1 пункту 2.17 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 січня 2012 року за № 24/20337 (діючої на момент звільнення позивача з військової служби), військовослужбовці, які перебувають на обліку, під час звільнення з військової служби в запас або відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, за неможливості використання на військовій службі, а також після закінчення строку контракту при досягненні 20 років вислуги на військовій службі в календарному обчисленні, залишаються (за їх бажанням) на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду за останнім місцем проходження служби, а в разі розформування військової частини - у військовому комісаріаті і КЕВ (КЕЧ) району, на території обслуговування яких знаходилася розформована військова частина, та користуються правом позачергового одержання житла.

Згідно з пунктом 2.19 цієї ж Інструкції військовослужбовці та особи, звільнені з військової служби, знімаються з обліку за місцем служби (за місцем звільнення з військової служби) у разі: поліпшення житлових умов, унаслідок чого зникла потреба в наданні житла; переміщення військовослужбовця до нового місця служби в інший населений пункт; звільнення з військової служби за підставами, які не зазначені в абзаці 1 пункту 2.17 цього розділу; подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; звільнення в запас або відставку до досягнення 20 років вислуги на військовій службі особами, які зараховані на облік після 01 січня 2005 року (крім випадків, вказаних у пункті 2.18 цього розділу); обрання для місця проживання іншого населеного пункту особами, які звільнені у запас або у відставку; в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, наведені норми цієї Інструкції також передбачають підстави для залишення позивача на обліку громадян, потребуючих поліпшення житлових умов, з огляду на його звільнення у запас у зв'язку з закінченням строку дії контракту та наявністю у нього більше 20 років календарної вислуги.

Пунктом 1 частини 2 статті 40 ЖК Української РСР визначено, що громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадку поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення.

Таким чином, оскільки вислуга позивача на військовій службі складає більше ніж 20 років, останній перебував на квартирному обліку з 1997 року і знятий з квартирного обліку у зв'язку зі звільненням з військової служби в запас (закінчення строку контракту), суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтованого виходив з відсутності правових підстав для зняття позивача з квартирного обліку у військовій частині.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 25 березня 2019 року у справі № 359/2295/17 (провадження № 61-10403св18); від 08 квітня 2020 року у справі № 683/2197/18 (провадження № 61-14634св19), від 10 вересня 2020 року № 359/5527/19 (провадження № 61-9539св20).

Вказане узгоджується також із правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 752/5881/15-ц (провадження № 14-169цс18), де Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про правомірність зняття позивача як колишнього військовослужбовця та членів його сім'ї з квартирного обліку після звільнення у запас у зв'язку із закінченням строку дії контракту, оскільки він мав вислугу на військовій службі менше 20 років.

Таким чином, висновки апеляційного суду узгоджуються з правовою позицією щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України), і підстав для відступлення від яких колегія суддів не вбачає.

При цьому Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги на неврахування апеляційним судом правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 червня 2018 року у справі № 359/9161/16-ц (провадження № 61-22927св18), оскільки у наведеній заявником справі та у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини щодо підстав звільнення з військової служби.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини 3 статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

За правилами частини 1 , 2 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 , 2 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу військової частини А2215 Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович