Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.04.2020 року у справі №134/1946/19

Постанова

Іменем України

25 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 134/1946/19

провадження № 61-6815св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 05 лютого 2020 року у складі судді Зарічанського В. Г. та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 березня 2020 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької області, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні.

Мотивував позовні вимоги тим, що 11 вересня 2012 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб, який 25 квітня 2017 року було розірвано. У шлюбі у сторін народилася донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідач разом з донькою переїхала на інше місце поживання в смт Крижопіль Вінницької області.

Фактично з самого моменту розлучення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 почалися непорозуміння щодо прийняття участі у вихованні доньки, її відвідуванні, створювалися штучні перешкоди зі сторони відповідача щодо неможливості нормального спілкування батька з донькою.

ОСОБА_1 вказує, що всі намагання врегулювати мирним шляхом цей спір призводили до конфліктів, оскільки відповідач перешкоджала йому зустрічатися з донькою, а саме: заблокувала вхідні дзвінки та використовувала інші засоби. Також під час його зустрічей та спілкування з дитиною, ОСОБА_2 вчиняла суперечки, сварки із ним, дозволяючи собі образи, неприємні висловлювання, нарікання на його адресу та на адресу його теперішньої сім'ї (дружини і дитини), а також на адресу його батьків і інших рідних.

Позивач зазначає, що неодноразово звертався до Служби у справах дітей Крижопільської райдержадміністрації, на що голова Крижопільської районної державної адміністрації у Вінницькій області листом від 07 лютого 2018 року № 01-20/396 надав ОСОБА_1 витяг з протоколу засідання комісії від 29 січня 2018 року, в якому вирішено: ОСОБА_2 надавати можливість та підтримувати регулярно основі особисті відносини та прямі особисті контакти батька з дитиною та, в разі подальшого перешкоджання йому рекомендовано звернутися до суду.

Однак відповідач не виконує рішення комісії і чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною, обмежуючи його право брати участь у вихованні доньки, що стало підставою для звернення до суду з позовом.

У позові ОСОБА_1 просив суд визначити способи та порядок його участі у вихованні та спілкуванні з донькою у такий спосіб:

1) попередити ОСОБА_2 про неприпустимість у подальшому порушення з її боку батьківських обов'язків щодо їхньої спільної малолітньої дитини ОСОБА_3, та про можливі наслідки у разі їх неналежного виконання - позбавлення батьківських прав чи передачі ОСОБА_3 для виховання батьку ОСОБА_1;

2) зобов'язати відповідача ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у вихованні, зустрічах і вільному спілкуванні з донькою ОСОБА_3 під час її знаходження в будь-яких громадських місцях, медичних закладах, спортивних об'єктах, освітніх гуртках, муніципальних службах, школах, дитячих садках, інститутах, університетах без обмеження в часі;

3) зобов'язати ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 в організації зустрічей з психологом для встановлення психологічного стану ОСОБА_3, та щодо стану її здоров'я;

4) зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у вільному спілкуванні з донькою телефоном, якщо він куплений ОСОБА_1. Дбайливо ставитись до телефона, купленого і переданого для спілкування ОСОБА_3 (постійно тримати його в зарядженим та не допускати поломки);

5) зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у вільному спілкуванні з донькою будь-якими іншими засобами зв'язку (дитячі smart годинники, засоби відео зв'язку), якщо ці засоби куплені ОСОБА_1. Дбайливо ставитись до засобів зв'язку, куплених і переданих для спілкування ОСОБА_3 (постійно тримати їх в зарядженому стані та не допускати їх поломки);

6) зобов'язати ОСОБА_2 негайно повідомляти шляхом надання точної інформації ОСОБА_1 про погіршення стану здоров'я дитини, зміну місця її проживання та місця її перебування, в тому числі у дошкільному чи навчальному закладі, а у разі настання таких змін повідомляти, про це батька дитини не пізніше ніж за добу, з обов'язком узгоджувати з батьком дитини ОСОБА_1 рішення стосовно вибору навчальних закладів, закладів спортивного та творчого розвитку, лікувально-профілактичних закладів для дитини;

7) зобов'язати ОСОБА_2 повідомляти ОСОБА_1 (не пізніше як за 60 хвилин), якщо дитина не йде до дитячого садочку чи будь-яким іншим чином змінюється її розклад дня;

8) визначити ОСОБА_1 спосіб участі у вихованні дитини ОСОБА_3 (протягом шести місяців з моменту набрання рішенням законної сили в присутності ОСОБА_2 за її бажанням, потім без неї).

9) зобов'язати ОСОБА_2 передавати ОСОБА_1 доньку ОСОБА_3 два рази на тиждень з 16:30 год. до 19:00 год. для проведення часу на розсуд ОСОБА_1 (у парні тижні - в понеділок та середу, у не парні тижні - у вівторок та четвер) одягненою відповідно до погоди та сезону, та не втручатися у їх особисте спілкування.

Місцем передачі вважати місце проживання дитини (АДРЕСА_1) або адресу дитячого садочка (АДРЕСА_2) або будь-яке інше місце за згодою ОСОБА_1. Якщо під час передачі ОСОБА_2 не може бути присутньою, зобов'язати ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 забирати дитину в іншої на той час відповідальної за дитину особи (наприклад, виховательки дитячого садочку) з обов'язковим її поверненням за місцем проживання ОСОБА_3 (АДРЕСА_1).

10) зобов'язати ОСОБА_2 передавати ОСОБА_1 доньку ОСОБА_3 кожного тижня в один вихідний день з 12:00 год. до 19:00 год. для спільного проведення часу на розсуд ОСОБА_1 (у парні тижні - в суботу, у не парні тижні - в неділю) одягненою відповідно до погоди та сезону, за місцем проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (АДРЕСА_3) та не втручатися у їх особисте спілкування з подальшим її поверненням ОСОБА_1 за місцем проживання ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) не пізніше 19:00 год.

11) зобов'язати ОСОБА_2 передавати ОСОБА_1 доньку ОСОБА_3 в день її народження (ІНФОРМАЦІЯ_2), "День святого Миколая" (19 грудня), "Новий рік" (31 грудня), Різдво (7 січня) та інші офіційні свята чи наступного дня (за домовленістю) з 16:00 год. до 19:00 год. для привітання і одержання подарунків від батька та проведення часу на розсуд ОСОБА_1, одягненою відповідно до погоди та сезону та не втручатися у їх особисте спілкування. Місцем передачі вважати місце проживання дитини (АДРЕСА_1) або адреса дитячого садочка (м. Одеса, вул.

Транспортна, 8а), або будь-яке інше місце за згодою ОСОБА_1. Якщо під час передачі ОСОБА_2 не може бути присутньою, зобов'язати ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 забирати дитину в іншої на той час відповідальної за дитину особи (наприклад, виховательки дитячого садочку) з подальшим її поверненням ОСОБА_1 за місцем проживання ОСОБА_3 (АДРЕСА_1).

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанцій

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 05 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване, тим, що позовні вимоги відповідача жодним чином не обґрунтовані. Право позивача на спілкування та виховання малолітньої дитини не порушено, його право відповідач визнає та не оспорює, тому на час розгляду справи його права судового захисту не потребують.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою у якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 24 березня 2020 року рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 05 лютого 2020 року залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що, розглядаючи спір, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, внаслідок чого по суті ухвалив правильне рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Тобто, на переконання апеляційного суду, позов ОСОБА_1 є передчасним, а отже, безпідставним та необґрунтованим. Обставин, які підтверджували б порушення його прав, матеріали справи не містять.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2020 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11 вересня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано цивільну справу з Крижопільського районного суду Вінницької області.

22 вересня 2020 року до Верховного Суду надійшла витребовувана цивільна справа.

05 жовтня 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20 березня 2020 року у справі № 344/15546/18; суд не дослідив зібраних у справі доказів.

Зазначає, що ним було надано витяг із протоколу № 1 засідання комісії з питань захисту прав дитини райдержадміністрації від 29 січня 2019 року, відповідно до якого було розглянуто його питання про усунення перешкод у спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_3 та вирішено надавати можливість підтримувати на регулярній основі особисті стосунки та прямі особисті контакти з дитиною за місцем проживання матері дитини.

На підтвердження своєї позиції щодо чинення ОСОБА_2 перешкод у спілкуванні зі спільною донькою було надано відповідь начальника служби у справах дітей райдержадміністрації від 21 січня 2019 року № 15. З якої відомо, що ОСОБА_2 в черговий раз роз'яснено норми чинного законодавства щодо неприпустимості перешкоджань у спілкуванні доньки з батьком, службою неодноразово використовувались заходи досудового вирішення питання, спрямовані на усунення порушень права позивача на спілкування з дитиною (а. с. 12-13). Крім того, було проведено профілактичну бесіду з відповідачем телефоном, та профілактичні роботи, що підтверджено актом від 18 січня 2019 року (а. с. 14-15) та звітною інформацією (а. с. 18-19).

Таким чином, з вищевказаних доказів, які також описані у постанові Вінницького апеляційного суду, відомо, що ОСОБА_1 звертався до уповноважених органів задля вирішення питання усунення перешкод у спілкуванні з донькою, проте вирішення спірного питання в досудовому порядку виявилось неможливим.

Крім того, ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції не було постановлено ухвалу щодо зобов'язання Служби у справах дітей Крижопільської районної державної адміністрації подати висновок щодо розв'язання спору, провести обстеження умов проживання тощо.

При цьому необхідно зазначити, що відповідач неодноразово вказувала на можливі неналежні умови перебування доньки та пов'язані з цим негативні наслідки. Проте жодних перевірок умов проживання ОСОБА_1 перевірено не було.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суди не врахували те, як впливає на стан дитини розлучення з батьками, ту обставину, що права батьків щодо дитини є рівними, виходячи з пріоритету прав дитини, а також не врахували вік дитини, стан її здоров'я, її думку щодо спілкування з батьком, той факт, що дитина не може бути заручником особистих стосунків батьків. Суди не вважали за доцільне зобов'язати орган опіки та піклування зробити відповідний висновок, який має важливе значення для розгляду справи по суті, та не вважали за доцільне усунути перешкоди і встановити порядок спілкування та виховання ОСОБА_1 дитини ОСОБА_3.

Також вказав, що суд апеляційної інстанції не врахував позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20 березня 2020 року у справі № 344/15546/18. У вказаній постанові визначено застосування статті 141 СК України, відповідно до якої суд чітко надав роз'яснення, що обов'язки щодо забезпечення розвитку дитини покладаються на обох батьків, кожен з батьків зобов'язаний брати участь у вихованні дитини не епізодично, а постійно, такі зустрічі не мають бути формальними, а між батьками та дитиною повинен існувати систематичний психоемоційний контакт. Проте, не зважаючи на це, суд під часухвалення рішення не звернув уваги на факт наявності систематичнихперешкод у спілкуванні з дитиною, у реалізації прав батька та обов'язків щодо дитини, що взагалі може призвести до втрати психоемоційного контакту з дитиною.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначала, що суди дійшли обґрунтованого висновку про ненадання позивачем належних та допустимих доказів вчинення перешкод у спілкуванні з дитиною, оскільки виконувала рішення комісії з питань прав дитини Крижопільської райдержадміністрації від 29 січня 2018 року і не перешкоджала позивачу у спілкуванні з дочкою. Однак позивач дуже рідко проявляв таку ініціативу.

На обґрунтування своїх тверджень щодо створення перешкод у спілкуванні з дитиною позивач посилається на відповіді начальника служби у справах дітей райдержадміністрації від 21 січня 2019 року № 15, проведення профілактичних бесід з ОСОБА_2 та профілактичних робіт.

Проте вказані документи підтверджують тільки факт звернення позивача із заявами до Служби у справах дітей, а не сам факт порушення ОСОБА_2 прав ОСОБА_1 як батька.

Крім того, позивач жодного разу не звертався до Служби у справах дітей щодо встановлення йому графіка побачень з дочкою.

Враховуючи вказане, вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про передчасність звернення позивача до суду з позовом є законним та обґрунтованим.

Обставин, які підтверджували б порушення його прав матеріали справи не містять.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 11 вересня 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 25 квітня 2017 року. Сторони єбатьками малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 11).

Після припинення шлюбних відносин малолітня дитина залишилася проживати з матір'ю.

З відповіді начальника служби у справах дітей райдержадміністрації від 21 січня 2019 року № 15 слідує, що ОСОБА_2 в черговий раз роз'яснено норми чинного законодавства щодо неприпустимості перешкоджань у спілкуванні доньки з батьком, службою неодноразово використовувались заходи досудового вирішення питання, спрямовані на усунення порушень права позивача на спілкування з дитиною (а. с. 12-13).

Проведено профілактичну бесіду з відповідачем телефоном, та профілактичні роботи, що підтверджено актом від 18 січня 2019 року (а. с. 14-15) та звітною інформацією (а. с. 18-19).

Відповідно до витягу з протоколу № 1 засідання комісії з питань захисту прав дитини райдержадміністрації від 29 січня 2019 року, було розглянуто питання ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з його малолітньою донькою ОСОБА_3 та було вирішено надавати можливість підтримувати регулярно особисті стосунки та прямі особисті контакти з дитиною ОСОБА_3 за місцем проживання матері дитини (а. с. 21). З показань відповідача встановлено, що спільна донька сторін проживає (фактично) в АДРЕСА_1 разом із матір'ю. Донька відвідує дитячий садок в м. Одесі з 03 вересня 2018 року. Відповідно до довідки батько за весь період перебування дитини в дитячому садку був лише один раз (а. с. 67). Останній раз позивач спілкувався з донькою 04 листопада 2019 року.

Між сторонами виник спір щодо участі батька у спілкуванні і вихованні дитини.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Одним із принципових положень, закріплених у Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, є те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до статей 3,18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з принципом 6 Декларації прав дитини, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, принаймні в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлученою зі своєю матір'ю.

Відповідно до частини 7 статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, у томі числі і спілкуватися зі своїм батьком, бабою та дідом.

Частинами 1 і 2 статті 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно зі статтею 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Права батьків щодо виховання дитини розцінюються, як засіб виконання ними своїх обов'язків щодо неї.

Згідно із статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно з частиною 1 статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд при встановленні способу спілкування має дотримуватись розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Вирішуючи спір між сторонами, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою вказані норми законодавства, внаслідок чого допустили порушення статті 9 Конвенції про права дитини, відповідно до якої дитина, яка розлучена з одним із батьків чи обома батьками, має право регулярно підтримувати особисті стосунки й прямі контакти з обома батьками, крім випадків, коли це суперечить найвищим інтересам дитини.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що права ОСОБА_1 щодо спілкування з дитиною, участі у її вихованні та зустрічах з дитиною ніким не порушуються та не оспорюються. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначав, що ОСОБА_1 не звертався щодо врегулювання конфлікту сторін до органу опіки та піклування, тому вважав, що позов ОСОБА_1 до суду є передчасним.

Положеннями частини 5 статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має бути оформлений на бланку державних адміністрацій районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчих органів міських чи районних у містах, сільських селищних рад, підписаний головою (заступником голови) та скріплений печаткою. Також до висновку органу опіки та піклування повинні бути додані документи, які підтверджують викладені у ньому обставини.

Отже, виходячи з аналізу вказаних норм законодавства України, при розгляді цього позову обов'язковим є наявність письмового висновку органів опіки та піклування та їхня участь у судовому засіданні.

Однак у матеріалах справи немає висновку органу опіку й піклування щодо вирішення спору, що виник між сторонами.

При цьому, незважаючи на необхідність встановлення обставин, визначених у статтях 158, 159 СК України, орган опіки та піклування обмежився лише поданням до суду заяви про розгляд справи без його участі.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин, оскільки, дійшовши висновку про обов'язковість висновку органу опіки та піклування щодо розв'язання цього спору, не звернув уваги на положення статті 367 ЦПК України, яка дозволяє апеляційному суду витребувати такий висновок.

Відмовивши у позові, апеляційний суд спір по суті не вирішив, право позивача на судовий захист, гарантований йому статтями 55, 124 Конституції України, не забезпечив, свої процесуальні функції у забезпеченні змагального цивільного процесу не виконав.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, не виконали вимоги, передбачені процесуальним законодавством України щодо встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною 3 статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки недоліки, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, не можуть бути усунені під час касаційного розгляду справи, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з переданням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно розглянути справу з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий судовий розгляд та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 05 лютого 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 березня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров