Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.11.2022 року у справі №703/2830/20

Постанова

Іменем України

17 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 703/2830/20

провадження № 61-15555св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Смілянська міська рада, Комунальне підприємство «Смілакомунтеплоенерго»,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Смілянської міської ради Черкаської області на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04 червня 2021 року у складі судді Кирилюк Н. А. та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 серпня 2021 рокуу складі колегії суддів: Василенко Л. І., Карпенко О. В., Нерушак Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до міського голови міста Сміли ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 18 жовтня 2019 року він був прийнятий на посаду заступника директора Комунального підприємства «Смілакомунтеплоенерго» (далі - КП «Смілакомунтеплоенерго»). 20 листопада 2019 року між ним та міським головою підписано трудовий контракт на період із 20 листопада 2019 року до 20 листопада 2020 року та його було переведено на посаду директора цього підприємства. Попередній керівник КП «Смілакомунтеплоенерго» ОСОБА_4 оскаржив своє звільнення. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 липня 2020 року ОСОБА_4 поновлено на займаній посаді. На підставі цього рішення розпорядженням міського голови ОСОБА_3 від 14 липня 2020 року ОСОБА_4 поновлено на посаді директора КП «Смілакомунтеплоенерго». У період поновлення на роботі ОСОБА_4 він, ОСОБА_1 , перебував на лікарняному. 30 липня 2020 року розпорядженням міського голови ОСОБА_4 звільнено із займаної посади за власним бажанням. Того ж дня, 30 липня 2020 року, коли він (позивач) ще не був звільнений, розпорядженням міського голови було призначено на посаду директора ОСОБА_2 . Зазначав, що у період із 15 червня 2020 року до 08 серпня 2020 року він перебував на лікарняному і приступив до виконання трудових обов`язків після лікування 10 серпня 2020 року. Розпорядженням міського голови ОСОБА_3 від 10 серпня 2020 року його звільнено із займаної посади на підставі пункту 6 статті 40 КЗпП України у зв`язку з поновленням на роботі особи, яка раніше займала цю посаді - ОСОБА_4 . Вказував, що на час його звільнення ОСОБА_4 уже звільнився із посади директора за власним бажанням, а тому були відсутні підстави для його (позивача) звільнення.

У зв`язку з наведеним просив:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови № 163-К, яким призначено на посаду директора КП «Смілакомунтеплоенерго» ОСОБА_2 ;

- визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови від 10 серпня 2020 № 171-к про звільнення його ( ОСОБА_1 ) з посади директора КП «Смілакомунтеплоенерго»;

- поновити його на займаній посаді та стягнути з КП «Смілакомунтеплоенерго» середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12 серпня 2020 року і до моменту фактичного поновлення на роботі.

23 листопада 2021 року ОСОБА_1 подав заяву про заміну неналежного відповідача, залучення до участі в справі третьої особи, а саме зміни відповідача міського голови міста Сміли ОСОБА_3 на міського голову міста Сміли ОСОБА_5 . Також просив залучити до участі у справі фізичну особу ОСОБА_3 як третю особу без самостійних вимог на стороні відповідачів.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 грудня 2020 року клопотання ОСОБА_1 задоволено.

Замінено відповідача у справі міського голову міста Сміли ОСОБА_3 на міського голову міста Сміли ОСОБА_5 . Залучено до участі у справі фізичну особу ОСОБА_3 як третю особу без самостійних вимог на предмет спору.

21 січня 2021 року ОСОБА_1 подав заяву про зміну неналежного відповідача, а саме зміну відповідача міського голови міста Сміли Черкаської області ОСОБА_5 на Смілянську міську раду.

Остаточно просив:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови від 10 серпня 2020 року № 171-к про звільнення його ( ОСОБА_1 ) з посади директора КП «Смілакомунтеплоенерго»;

- поновити його на займаній посаді;

- стягнути з КП «Смілакомунтеплоенерго» середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12 серпня 2020 року і до моменту фактичного поновлення на роботі.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 лютого 2021 року клопотання ОСОБА_1 задоволено.

Замінено відповідача у справі міського голову міста Сміли ОСОБА_5 на Смілянську міську раду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження міського голови міста Сміли ОСОБА_3 від 10 серпня 2020 року № 171-к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП «Смілакомунтеплоенерго».

Стягнуто з КП «Смілакомунтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 82 861,26 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 12 серпня 2020 року до 20 листопада 2020 року.

Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП «Смілакомунтеплоенерго» на «з 20 листопада 2020 року у зв`язку з закінченням дії трудового контракту відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України».

У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто зі Смілянської міської ради та КП «Смілакомунтеплоенерго» на користь держави по 908,00 грн судового збору з кожного.

Стягнуто зі Смілянської міської ради та КП «Смілакомунтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 по 4 500,00 грн судових витрат із кожного.

Рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що згідно з контрактом міський голова, підписуючи цей договір, діяв як уповноважена власником особа. Відповідно до умов контракту власником підприємства є територіальна громада в особі Смілянської міської ради.

За таких обставин у цьому випадку міський голова діяв від імені Смілянської міської ради.

Станом на день звільнення ОСОБА_1 - 10 серпня 2020 року відпали правові підстави для його звільнення у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, оскільки він уже на підприємстві не працював.

Суд зазначив, що між сторонами укладений строковий трудовий договір в особливій формі - контракту, в якому ними погоджено усі істотні умови, зокрема, строк його дії - з 20 листопада 2019 року до 20 листопада 2020 року.

Підписуючи строковий трудовий договір, позивач надав згоду на роботу на певній посаді на визначений строк і погодився на припинення такого договору після закінчення строку, на який його укладено. Тому враховуючи, що на час прийняття рішення строк дії контракту закінчився, а для продовження дії трудового договору, укладеного на певний строк, вимагається волевиявлення на продовження трудових відносин як роботодавця, так і працівника, а у цій справі сторони згоди щодо продовження його дії на новий строк не дійшли, суд зробив висновок про те, що правові підстави для поновлення позивача на роботі за встановлених обставин відсутні, але є підстави для зміни дати звільнення позивача з 10 серпня 2020 року на дату закінчення контракту, а саме 20 листопада 2020 року, змінивши підставу звільнення на пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку трудового договору.

Оскільки з 11 серпня 2020 року до 20 листопада 2020 року ОСОБА_1 не працював, суд дійшов висновку, що за цей період він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки його було звільнено в серпні 2020 року, в липні 2020 року ОСОБА_1 не працював у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, тому під час розрахунку середнього заробітку суд виходив із виплат за травень і червень 2020 року.

З посиланням на положення статті 215 ЦПК України суд не погодився з твердженням відповідача про необхідність відрахування з цієї суми розміру отриманої позивачем вихідної допомоги.

З відповідачів на користь позивача належить стягнути по 4 500,00 грн з кожного документально підтверджених витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року апеляційну скаргу Смілянської міської ради задоволено частково.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04 червня 2021 року в частині стягнення судового збору змінено, стягнуто зі Смілянської міської ради, КП «Смілакомунтеплоенерго» на користь держави по 840,80 грн судового збору з кожного.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що:

- згідно зі Статутом КП «Смілакомунтеплоенерго», затвердженим рішенням Смілянської міської ради від 11 липня 2019 року № 103-6/VII, засновником підприємства є територіальна громада в особі Смілянської міської ради (власник). Відповідно до трудового контракта з керівником КП «Смілакомунтеплоенерго» від 20 листопада 2019 року його укладено міським головою ОСОБА_3, саме як уповноваженою особою власника, яким є Смілянська міська рада. Оскільки міський голова діяв виключно, як уповноважена власником особа, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо складу сторін справи, а тому посилання скаржника щодо неналежного відповідача не заслуговують на увагу;

- сторони визначили строк дії контракту з 20 листопада 2019 року до 20 листопада 2020 року. Відповідно до пункту 6.2 контракта за два місяці до закінчення терміну дії контракту він може бути за угодою сторін продовжений на новий чи інший строк. ОСОБА_1 було достроково звільнено на підставі пункту 6 статті 40 КЗпП України у зв`язку із поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, а саме ОСОБА_4 згідно з розпорядженням міського голови від 14 липня 2020 року. У період з 15 червня до 08 серпня 2020 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному. 31 липня 2020 року ОСОБА_4 звільнено із посади директора за власним бажанням. Відповідно до доповідної записки від 10 серпня 2020 року наказ про звільнення ОСОБА_1 на час її складення видано не було внаслідок перебування останнього на лікарняному в період з 16 червня 2020 року до 08 серпня 2020 року;

- при виході 10 серпня 2020 року на роботу ОСОБА_1 було звільнено з підстав поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, хоча на той момент ця підстава відпала у зв`язку зі звільненням ОСОБА_4 ще до виходу позивача з лікарняного. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обґрунтованості вимог позивача в частині визнання протиправним та скасування розпорядження міського голови про його звільнення з посади директора КП «Смілакомунтеплоенерго»;

- оскільки сторони погодили строк закінчення дії контракту, а саме до 20 листопада 2020 року, на момент вирішення цього трудового спору строк контракта ОСОБА_1 закінчився, дані про його пролонгацію відсутні, то згідно із положеннями статті 36 КЗпП України це є підставою для припинення трудових відносин;

- вирішуючи питання щодо поновлення на роботі, суд першої інстанції правильно застосував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 761/4523/16-ц та у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 326/1012/16-ц, про те, що вирішуючи питання про поновлення працівника, який працював за строковим трудовим договором, необхідно враховувати відсутність підстав для поновлення на роботі такого працівника у разі, якщо на момент ухвалення судом рішення у справі строк трудового договору закінчився. У такому разі суд може змінити дату звільнення на пізнішу - ту, що відповідає даті закінчення трудового договору, а також формулювання підстави звільнення - на пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України(закінчення строку трудового договору). У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зміну підстави звільнення ОСОБА_1 на пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України, а саме у зв`язку із закінченням строку трудового договору;

- у період вимушеного прогулу ОСОБА_1 не працював, тому він має право на отримання середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а саме з моменту звільнення по день закінчення трудового договору. Суд першої інстанції, визначивши період вимушеного прогулу та врахувавши позовні вимоги, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення середнього заробітку за період із 12 серпня 2020 року до 20 листопада 2020 року, тобто за 72 дні;

- у зв`язку зі звільненням КП «Смілакомунтеплоенрго» виплатило ОСОБА_1 49 214,36 грн вихідної допомоги. Доказів про набуття відповідачем вихідної допомоги у розмірі 49 214,36 грн у результаті рахункової помилки позивача матеріали справи не містять, на такі обставини сторони не посилаються. Сам факт оскарження ОСОБА_1 у судовому порядку розпорядження про звільнення не може свідчити про недобросовісність його дій. Незважаючи на те, що після визнання розпорядження про звільнення ОСОБА_1 протиправним та зміни підстави його звільнення підстава для виплати вихідної допомоги відпала, проте в силу вимог статті 1215 ЦК України ці кошти поверненню не підлягають;

- ОСОБА_1 та адвокат Ігнатенко В. М. домовились належним чином щодо представництва його інтересів при розгляді цієї справи, про обсяг прав та обов`язків адвоката і про порядок оплати та розмір адвокатського гонорару і підтвердили проплату вказаного гонорару. Враховуючи кількість затраченого часу на підготовку позову, участь в його розгляді, тривалість розгляду справи, її складність, значення справи для позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про реальність наданих адвокатських послуг та їх співмірність;

- вирішуючи питання про стягнення з відповідачів судового збору за подачу позову в порядку статті 141 ЦПК України, суд першої інстанції неправильно визначився з його розміром. Розмір судового збору, який підлягав стягненню із відповідачів на користь держави, відповідно до ставок, визначених у частині другій статті 4 Закону України «Про судовий збір» становив по 840,80 грн з кожного, що не врахував суд першої інстанції.

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У вересні 2021 року до Верховного Суду від Смілянської міської ради надійшла касаційна скарга, у якій її представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі та її уточненій редакції представник Смілянської міської ради зазначає, що:

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: пунктів 10 та 20 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у взаємозв`язку з частиною третьою статті 10, частиною першою статті 74 та частиною п`ятою статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», щодо встановлення відповідальності міських рад та окремо міських голів за здійснення наданих їм законом повноважень;

- суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, а саме частини першої статті 59 та пункти 10 і 20 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у взаємозв`язку з частиною третьою статті 10, частиною першою статті 74 та частиною п`ятою статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» на відміну від виключних повноважень районних та обласних рад щодо призначення та звільнення керівників підприємств (пункт 20 частини першої статті 43 Закону № 280/97-ВР). Зокрема, міські ради та міські голови діють за принципом розподілу повноважень у межах, визначених Законами України, а виключні повноваження призначати та звільняти з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної форми власності міста, належать міським головам, а не міським радам (виключні повноваження яких визначені статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»);

- лише міський голова наділений самостійними та виключними повноваженнями щодо прийняття, звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної форми власності відповідних територіальних громад. Такими повноваженнями міські голови наділені не міською радою чи її виконавчими органами, а нормами прямої дії Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Такі норми зобов`язані виконувати та чітко дотримуватись всі суб`єкти системи місцевого самоврядування. Саме за вчинені дії вказані суб`єкти несуть юридичну відповідальність, яка за законодавством України повинна відповідати принципу індивідуалізації покарання. У цьому випадку юридична відповідальність полягає у скасуванні акта індивідуальної дії (міського голови), однак особа, яка вчинила активні дії щодо його прийняття, не була стороною у справі, та не спроможна у спосіб, передбачений процесуальним законодавством обґрунтувати правомірність своїх дій, а Смілянська міська рада не може довести правомірність свого рішення чи дії, оскільки такого рішення чи дій у спосіб та в порядку, передбаченому Конституцією та Законами України, не приймала й не зобов`язана була приймати та нікого не уповноважувала на їх прийняття;

- міський голова, призначаючи позивача на посаду директора, самостійно визначив умови контракту без попереднього погодження чи повідомлення Смілянської міської ради. Позивачем не доведено належними доказами, що його звільнення з посади директора комунального підприємства здійснено з ініціативи чи за погодженням зі Смілянською міською радою. Вчинені міським головою активні дії не можуть ставитись в провину Смілянській міській раді, оскільки як міський голова, так і міська рада, є окремими суб`єктами системи місцевого самоврядування;

- вважає, що суди неправильно розрахували розмір середнього заробітку;

- апеляційний суд дійшов висновку, що ордер є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката, вказаний факт міською радою не заперечується, однак місцевий суд, як і суд апеляційної інстанції залишили поза увагою, що стягнення витрат на правову допомогу є самостійними позовними вимогами, які повинні бути належним чином обґрунтовані та підтвердженні належними, допустимими та достовірними доказами;

- позивач не надав договору про надання правової допомоги, тобто з матеріалів справи неможливо встановити узгоджений між ОСОБА_1 та АБ «ВІЛ» механізм розрахунку гонорару, які послуги передбачались договором, умови їх прийняття та оплати. У матеріалах справи наявний розрахунок, наданий самозайнятою особою - адвокатом Ігнатенком В. М., від 17 листопада 2020 року (т. 1, а. с. 85), який містить відомості про надану правову допомогу вже у іншому договорі про надання правової допомоги від 10 серпня 2020 року № 10/08/20, за яким не здійснювалось представництво та надання позивачу правової допомоги у справі №703/2830/20.

Короткий зміст відзиву

У грудні 2021 року до Верховного Суду від КП «Смілакомунтеплоенерго» надійшов відзив, у якому його представник просить касаційну скаргу Смілянської міської ради задовольнити, оскаржені судові рішення - скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Вказує, що позивач пред`явив позов до неналежного відповідача - Смілянської міської ради, яка відповідно до вимог чинного законодавства не відповідає за дії міського голови, який і повинен бути належним відповідачем у цій справі. Суди здійснили неправильний розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивач не довів розміру витрат на правничу допомогу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 18 жовтня 2019 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду заступника директора в КП «Смілакомунтеплоенерго».

20 листопада 2019 року ОСОБА_1 переведено на посаду директора підприємства, а 10 серпня 2020 року звільнено у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, на підставі пункту 6 статті 40 КЗпП України (т. 1, а. с. 5-6).

На посаду директора ОСОБА_1 був призначений розпорядженням міського голови міста Сміла Черкаської області ОСОБА_3 від 20 листопада 2019 року № 272-к (т. 1, а. с. 7).

20 листопада 2019 року між міським головою ОСОБА_3 , як уповноваженою власником особою, та ОСОБА_1 укладено контракт, за умовами якого ОСОБА_1 призначається на посаду директора КП «Смілакомунтеплоенерго», власником якого є територіальна громада в особі Смілянської міської ради на термін з 20 листопада 2019 року до 20 листопада 2020 року без випробування (т. 1, а. с. 8-11).

У пункті 5.4 контракту визначено, що у разі дострокового припинення дії цього контракту з незалежних від директора причин, зазначених у пункті 3 частини першої статті 36, пункті 1 і пункті 6 частини першої статті 40 КЗпП України, встановлюються додаткові гарантії, компенсації та виплати, передбачені законодавством (т. 1, а. с. 10 зворот).

Згідно з пунктом 6.2 контракту за два місяці до закінчення строку дії контракту він може бути за угодою сторін продовжений на новий чи інший строк (т. 1, а. с. 11).

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 липня 2020 року у справі № 703/4571/19 поновлено на роботі на раніше займаній посаді директора КП «Смілакомунтеплоенерго» ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 12-14).

14 липня 2020 року на виконання рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 липня 2020 року міським головою міста Сміла ОСОБА_3 видано розпорядження № 143-к про поновлення ОСОБА_4 на роботі на посаді директора КП «Смілакомунтеплоенерго» (т. 1, а. с. 15).

Відповідно до розпорядження міського голови міста Сміла ОСОБА_3 від 30 липня 2020 року № 162-к ОСОБА_4 звільнено із посади директора з 31 липня 2020 року за власним бажанням, стаття 38 КЗпП України (т. 1, а. с. 16).

Згідно з розпорядженням міського голови міста Сміла ОСОБА_3 від 30 липня 2020 року № 163-к призначено на посаду директора КП «Смілакомунтеплоенерго» ОСОБА_2 з 03 серпня 2020 року (т. 1, а. с. 17).

Відповідно до листків непрацездатності серій АДЯ № 693276, АДЯ № 546616, АДЯ № 699035, АДЯ № 549164 ОСОБА_1 з 15 червня до 08 серпня 2020 року перебував на лікуванні (т. 1, а. с. 21-22).

Згідно з доповідною запискою директора ОСОБА_2 позивач з`явився на робочому місці 10 серпня 2020 року (т. 1, а. с. 54).

Відповідно до акта від 10 серпня 2020 року ОСОБА_1 відмовився від запропонованих йому вакантних посад на підприємстві (т. 1, а. с. 55-56).

Розпорядженням міського голови міста Сміла ОСОБА_3 від 10 серпня 2020 року № 171-к з урахуванням тимчасової непрацездатності працівника та відсутності згоди на переведення на іншу роботу ОСОБА_1 звільнено з посади директора КП «Смілакомунтеплоенерго» з 10 серпня 2020 року у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (пункт 6 статті 40 КЗпП України) (т. 1, а. с. 18).

На підставі цього розпорядження директором КП «Смілакомунтеплоенерго» ОСОБА_2 винесено наказ від 11 серпня 2020 року № 39-к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора, виплату повного розрахунку та виплату грошової компенсації за 25 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки з 18 жовтня 2019 року до 10 серпня 2020 року (т. 1, а. с. 19).

Відповідно до довідки КП «Смілакомунтеплоенрго» від 05 березня 2021 року ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням було виплачено 49 214,36 грн вихідної допомоги (т. 1, а. с. 214).

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Вирішуючи справу про поновлення на роботі, суд повинен перевірити правові підстави звільнення і дотримання встановленої трудовим законодавством процедури припинення трудового договору, у тому числі встановити, чи уповноважений орган прийняв рішення про дострокове припинення трудових правовідносин.

Трудовий договір припиняється з підстав, передбачених контрактом (пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України).

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 статті 40 КЗпП України, а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП України). Гарантія поширюється на випадки припинення трудового договору (договору контракту) з працівником за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, тобто з підстав, передбачених контрактом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 175/609/16-ц (провадження № 61-23522св18) вказано, що «відповідно до пункту 1 частини першої, частини другої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що постанова Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2016 року скасована, а, отже, відсутня підстава, передбачена пунктом 6 статті 40 КЗпП України для звільнення ОСОБА_1 з роботи. Також суд правильно врахував, що трудовий контракт з останнім було укладено до 20 листопада 2020 року, тобто строк його дії не скінчився. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про поновлення позивача на попередній посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Доводи касаційної скарги про те, що оспорюване розпорядження винесено на виконання вимог постанови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2016 року є необґрунтованими, оскільки вказана постанова ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року скасована, провадження у справі закрито».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2019 року у справі № 537/1499/16-ц (провадження № 61-18994св18) зазначено, що «встановивши, що на час звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг» на підставі пункту 6 частини першої статті 40 КЗпП України контракт з працівником, який раніше виконував цю роботу, - ОСОБА_9 закінчився, як і загальний 5-річний строк, на який він може бути укладений за змістом пункту 4 розпорядження Кременчуцького міського голови від 31 січня 2007 року № 49-Р «Про порядок призначення керівників підприємств, установ, організацій, їх дочірних підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Кременчука», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 за вказаною нормою трудового законодавства було безпідставним, тому правильно задовольнив його позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу».

Установивши, що:

- сторони визначили строк дії контракту з 20 листопада 2019 року до 20 листопада 2020 року;

- ОСОБА_1 було достроково звільнено на підставі пункту 6 статті 40 КЗпП України, а саме у зв`язку із поновленням на роботі іншого працівника, який раніше виконував цю роботу, а саме ОСОБА_4 , відповідно до розпорядження міського голови від 14 липня 2020 року;

- станом на день звільнення позивача, а саме 10 серпня 2020 року, відпали правові підстави для його звільнення у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, оскільки останній уже на підприємстві не працював - 31 липня 2020 ОСОБА_4 звільнено із посади директора за власним бажанням;

- з 15 червня 2020 року до 08 серпня 2020 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному,

суди дійшли обґрунтованого висновку про визнання протиправним та скасування розпорядження міського голови про звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП «Смілакомунтеплоенерго» та зміну формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП «Смілакомунтеплоенерго» (у зв`язку з закінченням дії трудового контракту відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, а не у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу).

Колегія суддів відхиляє довід касаційної скарги про те, що Смілянська міська рада є неналежним відповідачем у справі, оскільки відповідачем повинен був бути міський голова.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

У частині першій статті 60 Закону України «Про місцеве самврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно зі Статутом КП «Смілакомунтеплоенерго», затвердженим рішенням Смілянської міської ради від 11 липня 2019 року № 103-6/VII, засновником підприємства є територіальна громада в особі Смілянської міської ради (власник).

Відповідно до трудового контракту з керівником КП «Смілакомунтеплоенерго» від 20 листопада 2019 року його укладено міським головою ОСОБА_3, саме як уповноваженою особою власника, яким є Смілянська міська рада. Тобто міський голова діяв виключно, як уповноважена власником особа.

Зважаючи на положення частини першої статті 10 і частини першої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», з урахуванням умов трудового контракту, відповідачем у цій справі за позовом про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, в межах якого має вирішуватись питання законності розпорядження міського голови про звільнення, є міська рада як представницький орган територіальної громади, яка є власником КП «Смілакомунтеплоенерго», а міський голова виступає як уповноважений власником орган на укладення і розірвання трудового договору з позивачем як працівником вказаного комунального підприємства.

Міський голова при укладенні і розірванні трудових договорів (стаття 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») діє як посадова особа територіальної громади (частина перша статті 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») і не може бути самостійним відповідачем у трудовому спорі про поновлення на роботі.

Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Оскільки власником КП «Смілакомунтеплоенерго» є територіальна громада, представницьким органом якої є Смілянська міська рада, то саме цей орган місцевого самоврядування, який є юридичною особою, має бути належним відповідачем за вимогами про визнання недійсним розпорядження про звільнення позивача з роботи та поновлення останнього на роботі.

Схожі висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 175/609/16-ц (провадження № 61-23522св18) за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, комунального підприємства «Транспортна інфраструктура» Дніпровської міської ради, про скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Тому суди зробили правильний висновок щодо складу сторін справи.

Посилання в касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду у справах № 703/4571/19, № 703/3610/18, № 727/9912/15-ц, № 753/232/17, № 344/3868/16-ц, № 719/348/16-ц, у яких, на переконня Смілянської міської ради, заявлені аналогічні позовні вимоги і в цих справах відповідачем є міський голова, а не міська рада, колегія суддів відхиляє, оскільки в означених справах відповідачами зазначені як міський голова, так і міська рада. Однак у вказаних справах не порушувалося питання щодо належності/неналежності як відповідача у справі міського голови і Верховний Суд не висловлював відповідного висновку з цього питання.

Що стосується доводів касаційної скарги про неправильність висновків щодо стягнення витрат на правничу допомогу, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пункту 2 частини другої, частини шостої статті 137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 529/201/20 (провадження № 61-3820св21) зазначено, що «гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18, на яку посилається відповідач, викладено висновок про те, що розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Додаткова постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 червня 2022 року у справі № 915/517/21 містить висновок, що «відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Отже, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з нормами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Подібні правові позиції викладено у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/14598/20 та додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18». Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги. За неможливості встановити умови щодо порядку обчислення, форми та ціни правової допомоги згідно з умовами договору суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. В матеріалах справи є витяг з договору про надання правничої допомоги між ОСОБА1 та адвокатом АБ «Тарана Руслана» ОСОБА2, акти приймання-передачі наданих послуг та розрахунок витрат на правничу допомогу на суму 3 147,75 грн, квитанції про оплату (а. с . 20, 21, 60, 134, 171, 172), які суди дослідили та зробили висновок про стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі на користь ОСОБА1. За таких обставин, враховуючи складність справи, обсяг наданої адвокатом ОСОБА2 правничої допомоги, заявлений розмір витрат та їх документальне підтвердження, відсутність доводів щодо неспівмірності розміру цих витрат, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо недоведеності судових витрат позивача на професійну правничу допомогу та не бачить підстав для їх зменшення або відмови у задоволенні заяви про компенсацію таких витрат».

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представник позивача - адвокат Ігнатенко В. М. надав суду першої інстанції розрахунок до договору про надання правової допомоги від 10 серпня 2020 року у справі № 703/2830/20, у якому чітко визначені перелік виконаних робіт, дату проведення (виконання), витрачений час, вартість, а також зазначений порядок обчислення винагороди (гонорару) адвоката (т. 1, а. с. 84, 85). Крім того, приєднано квитанцію про сплату позивачем 9 000,00 грн у рахунок витрат на правничу допомогу.

У зв`язку з наведеним суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу з огляду на те, що ОСОБА_1 та адвокат Ігнатенко В. М. домовились належним чином щодо представництва його інтересів при розгляді цієї справи, про обсяг прав та обов`язків адвоката та про порядок оплати та розмір адвокатського гонорару та підтвердили проплату вказаного гонорару.

Враховуючи кількість затраченого часу на підготовку позову, участь в його розгляді, тривалість розгляду справи, її складність, значення справи для позивача, суди дійшли обґрунтованого висновку про реальність наданих адвокатських послуг та їх співмірність.

Колегія суддів вважає необґрунтованим аргумент касаційної скарги про те, що суди провели неправильний розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з огляду на таке.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних праві та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04 червня 2021 року саме з КП «Смілакомунтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 стягнуто 82 861,26 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Постановою Черкаського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року рішення суду першої інстанції у цій частині залишено без змін.

Рішення і постанову судів попередніх інстанцій оскаржила лише Смілянська міська рада.

У справі, що переглядається, інший відповідач - КП «Смілакомунтеплоенерго», з якого стягнуто середній заробіток за весь час вимушеного прогулу,не скористалось своїм правом на подання касаційної скарги чи приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка свідчить про повну згоду з судовими рішеннями в частині задоволеної позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Смілянська міська рада не навела переконливих доводів про те, яким чином судові рішення в частині задоволеної позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що пред`явлена до КП «Смілакомунтеплоенерго», порушують її права та інтереси, за умови, що підприємство не оскаржило судові рішення в цій частині, тобто погодилось з ними.

За таких обставин підстав для скасування судових рішень у частині позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пред`явлених до КП «Смілакомунтеплоенерго», немає.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка її подала.

Керуючись статтями 400 409 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Смілянської міської ради Черкаської області залишити без задоволення.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04 червня 2021 року в незміненій за результатами апеляційного розгляду частині та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

І. О. Дундар