Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.11.2019 року у справі №359/191/17

Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 359/191/17

провадження № 61-24777св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Малеванчуком Ігорем Володимировичем, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2017 року у складі судді Журавського В. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2017 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Голуб С. А., Таргоній Д. О. та касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2017 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про стягнення коштів, пов'язаних з порушенням боргових зобов'язань.

Позовна заява мотивована тим, що 21 липня 2011 року та 13 червня 2012 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно з яким позивач передав відповідачу в борг відповідно 160 000,00 грн та 120 000,00 грн, а відповідач зобов'язався повернути вказані грошові кошти у строки, визначені договорами, зі сплатою відповідних процентів. Також протягом 2011-2012 років позивач передав ОСОБА_2 грошові кошти, на підтвердження чого позичальник надав власноруч написані розписки, зокрема відповідач взяв у борг у ОСОБА_1: 24 червня 2011 року - 38 400,00 грн, 22 листопада

2012 року - 20 000,00 грн, 30 листопада 2012 року - 15 000,00 грн. 03 лютого 2015 року ОСОБА_1 направив на адресу відповідача письмову вимогу про повернення боргу, але цей лист було повернуто на адресу відправника з відміткою за закінченням встановленого терміну зберігання. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада

2016 року з ОСОБА_2 на його користь було стягнуто 920 683,58 грн, а у задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено. Однак відповідач станом на час звернення до суду з цим позовом рішення суду першої інстанції від 03 листопада 2016 року про стягнення заборгованості за договорами позики не виконав, борг не погасив.

У зв'язку з викладеним позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 500
406,49 грн, з яких: 175 496,15 грн - проценти за користування позикою за усіма борговими документами станом на 31 грудня 2016 року,

142 299,28 грн - інфляційні втрати по статті 625 ЦК України та 182 611,06 грн - проценти нараховані по статті 625 ЦК України, а також судові витрати у розмірі

5 004,07 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2017 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в розмірі

500 406,49 грн, з яких: 175 496,15 грн - сума, нарахована у виді процентів за користування позикою за усіма борговими документами; 142 299,28 грн - сума, нарахована за прострочення відповідачем своїх зобов'язань за усіма борговими документами у виді інфляційних втрат; 182 611,06 грн - сума, нарахована за прострочення відповідачем своїх зобов'язань за усіма борговими документами у виді процентів.

Вирішено питання щодо судових витрат у справі.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до статей 526, 599 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином. Ухвалене Бориспільським міськрайонним судом Київської області 03 листопада 2016 року рішення про стягнення боргу не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє позивача права на отримання сум, передбачених умовами договору та частиною другою статті

625 ЦК України. Також вказано, що розмір заборгованості позивачем обраховано правильно.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_2, поданій адвокатом Малеванчуком І. В., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, подана адвокатом Малеванчуком І. В., на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2017 року.

Також у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2017 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2, поданою адвокатом Малеванчуком І. В., та витребувано цивільну справу з Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Зупинено виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано цивільну справу з Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу № 359/191/17-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2, подана адвокатом Малеванчуком І. В., мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не встановили обставин, які мають значення для вирішення спірних правовідносин. Зокрема вказує, що судом першої інстанції було неправильно визначено та стягнуто з нього на користь позивача проценти за договорами позики, оскільки після закінчення встановлених договорами позики строків розмір процентів має встановлюватися на рівні облікової ставки Національного банку України, а не договору строк дії якого скінчився, суд апеляційної інстанції на ці його доводи належної уваги не звернув та в своєму рішенні не мотивував чому їх відхиляє. Також вказував, що судами обох інстанцій не було застосовано до спірних правовідносин частину 3 статті 551 ЦК України, а саме судами не було зменшено розмір неустойки, яку позивач хотів стягнути з нього. На думку відповідача, неустойка це засіб забезпечення зобов'язання, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання до його виконання та дотримання у подальшому, а не спосіб безпідставного збагачення кредитора, оскільки в даному випадку стягнення з нього 182 611,06 грн нарахованих процентів за договорами є не, що інше, як збагачення позивача за рахунок його коштів.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції незаконно поновив відповідачу строк на апеляційне оскарження рішення суду та незаконно відкрив апеляційне провадження у справі. Вказує, що відповідач не навів жодних поважних підстав, які перешкоджали йому оскаржити рішення суду в межах встановленого законом строку, тому суд апеляційної інстанції не мав права поновлювати йому безпідставно пропущений строку. Вказує, що представник відповідача отримала копію повного тексту рішення суду першої інстанції від 14 квітня 2017 року - 21 квітня 2017 року та мала повноцінних три дні для складання та подання апеляційної скарги. Також вказував, що статтями 297, 298 ЦПК України 2004 року не передбачено повноважень суду апеляційної інстанції щодо поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду. Також вказує, що він заявляв суддям апеляційного суду Приходьку К. П. та Голуб С. А. відвід, однак відмовляючи його представнику у задоволенні відводу колегія суддів таке рішення не обґрунтувала.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 21 липня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно якого позивач передав, а відповідач прийняв у власність грошові кошти у розмірі 160 000,00 грн та зобов'язався повернути позику до 31 грудня 2012 року (а. с. 9).

13 червня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали ще один договір позики, згідно якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність грошові кошти у розмірі 120 000,00 грн., що є еквівалентом 15 000,00 доларів США, та зобов'язався повернути вказану грошову суму до 01 березня 2013 року. При цьому, пунктом 3 даного договору передбачено, що позика є процентною. Ставка складає 20% річних, проценти нараховуються на залишок суми позики у строк

1-го числа календарного місяця наступного за звітним, та виплачуються щомісячно (а. с. 14).

Крім цього, протягом 2011-2012 років позивач передав ОСОБА_2 грошові кошти, зокрема відповідач взяв у борг у ОСОБА_1: 24 червня

2011 року - 38 400,00 грн, 22 листопада 2012 року - 20 000,00 грн, 30 листопада 2012 року - 15 000 грн, що підтверджується копіями власноруч написаних розписок (а. с. 18,24,30).

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2016 року з ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто 920 683,58 грн., з яких: 353

400,00 грн - сума позики, 176 547,95 грн - сума процентів за користування позикою по договору від 21 липня 2011 року станом на 31 березня 2015 року, 67
200,00 грн - сума процентів за користування позикою по договору від 13 червня 2012 року станом на 31 березня 2015 року, 57 978,25 грн - сума, нарахована за прострочення зобов'язання у виді інфляційних втрат по договору від 21 липня 2011 року станом на 28 лютого 2015 року, 43 157,38 грн - сума, нарахована за прострочення зобов'язання у виді інфляційних втрат по договору від 13 червня 2012 року станом на 28 лютого 2015 року, 131 200,00 грн - сума, нарахована за прострочення зобов'язання у виді передбачених договором від

21 липня 2011 року станом на 31 березня 2015 року та 91 200,00 грн - сума, нарахована за прострочення зобов'язання у виді процентів, передбачених договором від 13 червня 2012 року станом на 31 березня 2015 року (а. с. 71-74).

Також судами було встановлено, що рішення суду першої інстанції від 03 листопада 2016 року про стягнення з відповідача заборгованості по договорам позики боржником не виконується, а заборгованість визначена судовим рішенням на час звернення позивача до суду є не погашеною.

Згідно з розрахунками, наданими позивачем, розмір процентів за користування грошовими коштами за всіма борговими документами за період з 01 квітня

2015 року до 31 грудня 2016 року становить 175 496,15 грн, розмір інфляційних втрат за час прострочення боржника становить 142 299,28 грн, а розмір процентів за прострочення боржника становить 182 611,06 грн (а. с. 12).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши доводи касаційних скарг та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а касаційна скарга ОСОБА_2, подана адвокатом Малеванчуком І. В., підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Частиною 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Судами обох інстанцій було встановлено, що між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини з договорів позики від 21 липня 2011 року, від

13 червня 2012 року, від 24 червня 2011 року, від 22 листопада 2012 року та від 30 листопада 2012 року.

Відповідач свої зобов'язання за вказаними договорами позики належним чином не виконував, у зв'язку з чим рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2016 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість за всіма договорами позики у загальному розмірі 920
683,58 грн.

Також судами було встановлено, що ОСОБА_2 свою заборгованість за договорами позики, стягнуту рішенням суду так і не виконує, у зв'язку з чим позивач знову звернувся до суду з позовом за захистом свої порушених прав та просив стягнути на його користь відсотки за договорами позики та інфляційні витрати і відсотки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, згідно правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою (кредитом) припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Позивач звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики від 21 липня 2011 року просив стягнути з відповідача на його користь відсотки за цим договором за період з 01 квітня 2015 року до 31 грудня 2016 року у розмірі 84 295,89 грн; інфляційні витрати за період з 01 березня

2015 року до 30 листопада 2016 року у розмірі 75 203,98 грн та проценти за прострочення грошового зобов'язання по частині 2 статті 625 ЦК України за період з 01 квітня 2015 року до 31 грудня 2016 року у розмірі 102 560,00 грн.

Разом з тим суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від

03 листопада 2016 року за вказаним договором позики на користь позивача було стягнуто відсотки за користування коштами, що були визначені договором позики, пеню та суму інфляції за весь час прострочення, тому відповідно до положень частини 2 статті 1050 ЦК України позивач таким чином реалізував своє право нараховувати передбачені договором відсотки та після ухвалення судового рішення від 03 листопада 2016 року не має права їх нараховувати, а може мати лише право на інфляційні витрати та відсотки передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України за період, який не було стягнуто рішенням суду першої інстанції від 03 листопада 2016 року.

За договором позики від 13 червня 2012 року позивач просив стягнути з відповідача на його користь відсотки за цим договором за період з 01 квітня 2015 року до 31 грудня 2016 року у розмірі 42 147,95 грн; інфляційні витрати за період з 01 березня 2015 року до 30 листопада 2016 року у розмірі 56 402,98 грн та проценти за прострочення грошового зобов'язання по частині 2 статті 625 ЦК України за період з 01 квітня 2015 року до 31 грудня 2016 року у розмірі 76
920,00 грн

Однак, за вказаним договором позики на користь позивача рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада

2016 року також було стягнуто відсотки, пеню та суму інфляції за весь час прострочення за користування коштами визначені цим договором, тому відповідно до положень частини 2 статті 1050 ЦК України він може мати право лише на інфляційні витрати та відсотки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України за період, який не було стягнуто рішенням суду першої інстанції.

За договором позики від 24 червня 2011 року просив стягнути з відповідача на його користь відсотки за цим договором за період з 24 червня 2011 року до

31 грудня 2016 року у розмірі 27 654,57 грн; інфляційні витрати за період з

01 серпня 2015 року до 30 листопада 2016 року у розмірі 5 593,80 грн та проценти за прострочення грошового зобов'язання по частині 2 статті 625 ЦК України за період з 01 серпня 2015 року до 31 грудня 2016 року у розмірі 1 638,05 грн.

За договором позики від 22 листопада 2012 року просив стягнути з відповідача на його користь відсотки за цим договором за період з 22 листопада 2011 року до 31 грудня 2016 року у розмірі 12 241,37 грн; інфляційні витрати за період з

01 серпня 2015 року до 30 листопада 2016 року у розмірі 2 913,44 грн та проценти за прострочення грошового зобов'язання по частині 2 статті 625 ЦК України за період з 01 серпня 2015 року до 31 грудня 2016 року у розмірі 853,15 грн.

За договором позики від 30 листопада 2012 року просив стягнути з відповідача на його користь відсотки за цим договором за період з 30 листопада 2011 року до 31 грудня 2016 року у розмірі 9 156,37 грн; інфляційні витрати за період з

01 серпня 2015 року до 30 листопада 2016 року у розмірі 2 185,08 грн та проценти за прострочення грошового зобов'язання по частині 2 статті 625 ЦК України за період з 01 серпня 2015 року до 31 грудня 2016 року у розмірі 639,86 грн.

Слід зазначити, що договорами позики від 24 червня 2011 року, 22 та

30 листопада 2012 року не було встановлено відсотків за користування отриманими у позику коштами та не було зазначено, що ця позика є безпроцентною, як не було встановлено й строку виконання цих зобов'язань, тому оскільки рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2016 року за цими договорами позики було стягнуто лише позику без відсотків, то в такому випадку позивач може мати право на стягнення відсотків в розмірі визначеному на рівні облікової ставки Національного банку України, однак лише за період з дня укладення договору позики до дня пред'явленням ним вимоги до відповідача про повернення цих коштів.

Разом з тим судами обох інстанцій не було встановлено коли саме позикодавець направив позичальнику досудову вимоги про повернення заборгованості за вказаними договорами позики, як і не встановлено точної дати його звернення до суду першої інстанції, оскільки зі змісту доданої копії рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2016 року вбачається, що позивач звернувся з позовом до відповідача у березні 2016 року, однак точної дати в цьому рішенні не вказано, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати обставини, які не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.

Також слід зазначити, що за договорами позики від 24 червня 2011 року, 22 та 30 листопада 2012 року позивач також набув право на інфляційні витрати та проценти, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України, але таке право у нього може виникнути лише на тридцятий день після пред'явлення вимоги до позичальника.

Отже суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача виходив з того, що наданий позивачем розрахунок за визначені ним періоди є правильним, однак з вказаним висновком суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки судом в порушення вимог статті 214 ЦПК України 2004 року не було встановлено за якими договорами позики ОСОБА_1 вже рішенням суду першої інстанції від 03 листопада 2016 року стягнув на свою користь відсотки, а за якими ні; також не встановив за які періоди за договорами позики від 21 липня 2011 року та від 13 червня 2012 року вказаним рішенням суду на його користь було вже стягнуто інфляційні витрати та пеню, оскільки стягуючи з відповідача на користь позивача інфляцію та відсотки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України з 01 березня 2015 року він не перевірив чи не було за такий самий період стягнуто інфляцію рішенням суду від 03 листопада 2016 року, оскільки це може призвести до подвійного стягнення заборгованості за один і той же проміжок часу.

Також стягуючи з відповідача на користь позивача відсотки за договорами позики від 24 червня 2011 року, 22 та 30 листопада 2012 року за період з дня укладення цих договорів до 31 грудня 2016 року суд першої інстанції в порушення вимог частини 2 статті 1050 ЦК України не встановив коли саме позивач пред'явив вимогу до відповідача про повернення отриманих в позику коштів за цими розписками та не визначився з періодом за який можуть підлягати стягненню визначені позивачем відсотки на рівні облікової ставки Національного банку України.

Також поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що право на інфляційні витрати та відсотки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України, за договорами позики від 24 червня 2011 року, 22 та 30 листопада

2012 року може виникнути у позивача лише після пред'явлення ним вимоги до відповідача про повернення спірних коштів.

Суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення суду першої інстанції на вказані вимоги законодавства уваги не звернув, у зв'язку з чим дійшов неправильного висновку, що рішення суду першої інстанції є правильним та обґрунтованим, оскільки належним чином не перевірив доводів відповідача щодо неправильного нарахування позивачем відсотків за вказаними договорами позики, інфляційних витрат та відсотків, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Ураховуючи викладене, у порушення вищевказаних положень закону та вимог статей 212, 213, 214, 303, 315 ЦПК України 2004 року суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення суду першої інстанції на зазначені обставини та норми матеріального права уваги не звернув, не дослідив та не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення справи.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57, 58, 59, 60, 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212, 213, 214, 215 ЦПК України 2004 року визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо, тому ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням висновків колегії суддів касаційного суду.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно встановити дату пред'явлення позивачем вимоги до відповідача щодо виконання зобов'язань за договорами позики від 24 червня 2011 року, 22 та 30 листопада 2012 року, також встановити періоди, за які він може мати право нараховувати інфляційні витрати та проценти, та з урахуванням встановлених обставин ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення по суті позовних вимог.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо незаконності ухвали суду апеляційної інстанції про поновлення представнику відповідача строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкриття апеляційного провадження є необґрунтованими з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи 14 квітня 2017 року в судовому засіданні, де були присутніми позивач, його представник та представник відповідача, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення суду першої інстанції, повний текст цього рішення представником позивача було отримано 21 квітня 2017 року (а. с. 82), а апеляційну скаргу на вказане судове рішення подано

28 квітня 2017 року (відповідно до відтиску поштового штемпеля на конверті), тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження.

Однак в апеляційній скарзі представник відповідача просив поновити йому пропущений строк на апеляційне оскарження посилаючись на те, що повний текст оскаржуваного судового рішення ним було отримано лише 21 квітня

2017 року.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Згідно з частиною 1 статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Норми ЦПК України 2004 року не містять вичерпного переліку поважних причин, які необхідно враховувати при вирішенні питання про поновлення пропущеного процесуального строку, так як вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Якщо недотримання строків апеляційного оскарження було зумовлене діями (бездіяльністю) суду, зокрема повний текст рішення суду не було вручено під час його ухвалення, а лише за три дні до закінчення встановленого законом строку апеляційного оскарження, то ця обставина може бути підставою для поновлення строку за заявою особи, яка оскаржує судове рішення.

Тобто сама по собі присутність сторони чи її представника під час проголошення вступної та резолютивної частин рішення не є безумовною підставою для відмови у поновленні строку на апеляційне оскарження, оскільки відсутність у сторони повного тексту судового рішення унеможливлює мотивування апеляційної скарги, що є її обов'язковим елементом відповідно до вимог статті 295 ЦПК України 2004 року.

Таким чином, визнавши доводи представника відповідача щодо причин пропущення строку на апеляційне оскарження поважними, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для його поновлення, а доводи касаційної скарги позивача зводяться до переоцінки доказів і його незгоди з висновком суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 3 статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судами першої та апеляційної інстанцій не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити вказані в цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку запереченням відповідача.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Малеванчуком Ігорем Володимировичем, задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. М. Сімоненко А. І. Грушицький А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є.

В. Петров