Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.02.2019 року у справі №489/762/17

Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа 489/762/17

провадження 61-3052св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А, Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є.

В.

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_5,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6, публічне акціонерне товариство "Енергобанк", товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Єврокредит", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр Оксана Станіславівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 жовтня 2018 року у складі судді Тихонової Н. С. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 січня 2019 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Прокопчук Л. М., Самчишиної Н.

В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги

за договорами іпотеки від 08 липня 2008 року № 1610, № 1612, укладеного 24 листопада 2016 року між ОСОБА_5 і товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Єврокредит" (далі - ТОВ "ФК "Єврокредит").

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона на підставі договору купівлі-продажу від 25 лютого 2012 року набула право власності на нежитлові приміщення загальною площею 235,4 кв. м, розташовані на першому поверсі житлового будинку за літ. А-5 на АДРЕСА_1.

Відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 липня 2008 року № 25, укладеним між публічним акціонерним товариством "Енергобанк" (далі - ПАТ "Енергобанк ") та ОСОБА_2, на користь ПАТ "Енергобанк" звернено стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення належні їй, шляхом реалізації їх з прилюдних торгів.

Право вимоги за кредитним договором, укладеним між ПАТ "Енергобанк" та ОСОБА_2 та договорами іпотеки, укладеними між ПАТ "Енергобанк" та ОСОБА_6, передано від банку до нового кредитора, ТОВ "ФК "Єврокредит", яке, у свою чергу, відступило своє право вимоги фізичній особі ОСОБА_5

Вважає, що указані договори є недійсними, оскільки укладені з порушенням положень статті 1054 ЦК України та Закону України "Про іпотеку", відповідно до яких фізична особа не може бути іпотекодержателем за договором іпотеки, який забезпечує виконання зобов'язання за кредитним договором.

Просила суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 08 липня 2008 року № 1610, № 1612, укладений 24 листопада 2016 року між ОСОБА_5 і ТОВ "ФК "Єврокредит".

У червні 2017 року ОСОБА_2 також звернувся до суду з позовом до ТОВ "ФК "Єврокредит" та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за кредитним договором від 08 липня 2008 року № 25, укладеного 24 листопада 2016 року між ТОВ "ФК "Єврокредит" та ОСОБА_5.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 08 липня 2008 року між ним та ПАТ "Енергобанк" укладено кредитний договір № 25, на забезпечення якого укладено договори іпотеки № 1610, № 1612 та договори поруки 25-К1,25-К2,25К3.

ПАТ "Енергобанк" за договором від 21 листопада 2016 року право вимоги за договором про надання кредиту від 08 липня 2008 року № 25 відступило ТОВ "ФК "Єврокредит", яке 24 листопада 2016 року також відступило право вимоги ОСОБА_5

Посилаючись на те, що між сторонами фактично був укладений договір факторингу, а не відступлення права грошової вимоги, і ТОВ "ФК "Єврокредит" не мало права передавати ОСОБА_5 право вимоги до нього, оскільки на стороні кредитодавця в кредитних правовідносинах може виступати лише банк або інша фінансова установа, просив суд указаний договір визнати недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 жовтня 2018 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договорами іпотеки задоволено.

Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, посвідченими приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Рябоконь К. Л. 08 липня 2008 року за № 1610, № 1612, що був укладений 24 листопада 2016 року між ОСОБА_5 і ТОВ "ФК "Єврокредит".

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оспорювані договори вчинені з порушенням вимог законодавства. ОСОБА_5, який є фізичною особою, відповідно до статті 1054 ЦК України, не може виступати на стороні кредитодавця або іпотекодержателя в кредитних та забезпечувальних (іпотечних) правовідносинах.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 січня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_5 просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати рішення місцевого суду та суду апеляційної інстанції, ухвалите нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди при вирішенні спору порушили норми процесуального права, а саме положення частини 4 статті 263 ЦПК України, оскільки при застосуванні норм права до спірних правовідносин не враховано правові позиції Верховного Суду України, викладені у рекомендаціях щодо застосування ~law27~ щодо правових підстав звернення з позовом позивача та третьої особи, а також висновки Верховного Суду по суті розмежування (визначення) договорів факторингу та договору відступлення вимоги (цесії), викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права у частині юридичного визначення правочину як факторингової операції та визнання його недійсним.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_8 зазначила, що вважає її безпідставною та необґрунтованою, оскільки суди при вирішенні спору дійшли правильного висновку, що оспорювані договори порушують права та законні інтереси її та ОСОБА_2 і вчинені з порушенням вимог закону, у зв'язку з чим підлягають визнанню недійсними. Просила касаційну скаргу ОСОБА_9 залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 зазначив, що висновки Верховного Суду, якими обґрунтовано доводи касаційної скарги, не спростовують обставини справи, а тільки підтверджують законність рішень суду першої та апеляційної інстанцій. Просив касаційну скаргу ОСОБА_9 залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 08 липня 2008 року між Акціонерним товариством "Енергобанк" (далі - АТ "Енергобанк "), яке змінило назву на ПАТ "Енергобанк", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 25, відповідно до умов якого останньому надано кредит в іноземній валюті в сумі 270 000,00 дол. США строком до 05 липня 2013 року зі сплатою 17,00 % річних.

Кредитний договір забезпечено договорами іпотеки, укладеними того ж дня між ОСОБА_6 і АТ "Енергобанк" та посвідченими приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Рябоконь К. Л. та зареєстрованими в реєстрі за № 1610 та № 1612. Одночасно із посвідченням договорів іпотеки на предмет іпотеки нотаріусом накладено заборону на його відчуження.

Відповідно до договору іпотеки ОСОБА_6 передала в заставу банку нежитлові приміщення магазину № 6,7,8, загальною площею 185,5 кв. м, розташовані на АДРЕСА_2 та нежитлове приміщення загальною площею 68,9 кв. м у житловому будинку А-5, розташованому АДРЕСА_3, а банк набув право за рахунок предмету іпотеки задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням - кредитним договором у повному обсязі.

Надалі право власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_4) внаслідок його неодноразового відчуження перейшло до ОСОБА_1.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2012 року у справі за позовом ПАТ "Енергобанк" до ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 липня 2008 року № 25, укладеним між АТ "Енергобанк" та ОСОБА_2, звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення, загальною площею 235,4 кв. м, що розташовані на першому поверсі житлового будинку за літ. А-5 на АДРЕСА_1 та належать на праві власності ОСОБА_1, шляхом їх реалізації з прилюдних торгів за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Судове рішення набрало законної сили 28 січня 2013 року.

22 лютого 2013 року суд видав виконавчий лист у справі № 2/1416/3004/2012 щодо боржника ОСОБА_1, який перебуває на виконанні в Інгульському відділі державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.

21 листопада 2016 року між ПАТ "Енергобанк" і ТОВ "ФК "Єврокредит" укладено договір про відступлення прав вимоги за договором про надання кредиту від 08 липня 2008 року № 25, того ж дня указаний договір посвідчено приватним нотаріусом Скляр О. С.

24 листопада 2016 року між ТОВ "ФК "Єврокредит" та ОСОБА_5 укладено договір про відступлення прав вимоги за договором про надання кредиту від 08 липня 2008 року № 25, укладеним між ОСОБА_2 і ПАТ "Енергобанк", правонаступником якого є ТОВ "ФК "Єврокредит".

Згідно з пунктом 3 договору сторони домовились, що відступлення первісним кредитором новому кредиторові прав вимоги за договорами іпотеки, укладеними 08 липня 2008 року між АТ "Енергобанк" та ОСОБА_6, посвідченими приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Рябоконь К. Л. та зареєстрованим за № 1610, № 1612, що були укладені на забезпечення виконання зобов'язань боржника за основним договором та належать первісному кредитору на підставі договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, посвідченими приватним нотаріусом Рябоконь К. Л. 08 липня 2008 року за реєстраційними номерами 1610 та 1612 від 21 листопада 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Скляр О. С. за реєстраційним номером 3570, відбувається за окремим договором, який укладається між сторонами одночасно із укладанням цього договору та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до пункту 6 договору про відступлення прав вимоги розрахунки між сторонами проводяться на підставі договору від 11 листопада 2016 року.

11 листопада 2016 року між ТОВ "ФК "Єврокредит" та ОСОБА_5 укладено договір, за умовами якого ТОВ "ФК "Єврокредит" у разі виникнення такої необхідності у майбутньому, відступає ОСОБА_5 права вимоги до боржників ТОВ "ФК "Єврокредит", які мають своє місцезнаходження у межах міста Миколаєва та Миколаївської області.

Відповідно до пунктів 3,4,5,6 цього договору ТОВ "ФК "Єврокредит" зобов'язалось надати ОСОБА_5 всі необхідні повноваження та документи, а ОСОБА_5 - виконати всі необхідні дії щодо стягнення боргу з боржника на користь ТОВ "ФК "Єврокредит". Після виконання (часткового виконання) ОСОБА_5 взятих на себе зобов'язань за Договором (ми) відступлення прав вимоги він повинен перерахувати ТОВ "ФК "Єврокредит" суми стягнутих з боржника коштів за винятком розміру витрат, понесених відповідно до умов пункту 3 цього договору, та винагороди ОСОБА_5 за належне виконання обов'язків стягувача за договорами відступлення прав вимоги. Розмір винагороди ОСОБА_5 за виконання своїх обов'язків буде встановлюватися з урахуванням суми стягнутого боргу, часу, витраченого на виконання, та інше, шляхом укладення двосторонньої додаткової угоди до цього договору.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 лютого 2017 року стягувача ПАТ "Енергобанк" замінено на правонаступника - ОСОБА_5 у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа виданого 22 лютого 2013 року Ленінським районним судом м. Миколаєва по справі № 2/1416/3004/2012.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність", у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 1077 ЦК України зазначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступитифакторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту статей 512,1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

Системний аналіз статей 512, 513, 514, 515, 516, 517, 518 ЦК України дає підстави для висновку щодо суб'єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статей 512, 513, 514, 515, 516, 517, 518 ЦК України учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України та частини 5 статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина 2 статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина 3 статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон), норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої (стаття 1078 ЦК України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеною у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина 3 статті 656 Цивільного кодексу України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно з частиною 1 статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини 1 статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Таких висновків щодо розмежування договорів цесії та факторингу дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16.

Як відомо зі змісту укладеного 24 листопада 2016 року договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та за кредитним договором, сторони погодили, що розрахунки за договорами між ними будуть проводитись на підставі договору від 11 листопада 2016 року, за яким ОСОБА_5 отримує право грошової вимоги до ОСОБА_2 та ОСОБА_1, вчиняє дії щодо стягнення з них заборгованості та звернення стягнення на іпотечне майно, та в разі виконання боржниками зобов'язань, повертає кошти ТОВ "ФК "Єврокредит", яке, у свою чергу, сплачує ОСОБА_5 на підставі додаткового договору винагороду, обумовлену сторонами в майбутньому.

Наведене свідчить про те, що укладений 24 листопада 2016 року договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та за кредитним договором між ТОВ "ФК "Єврокредит" та ОСОБА_5 за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов'язкових елементів відносин факторингу.

Проте сама по собі назва оспорюваного у цій справі договору не змінює його правової природи.

З укладенням 24 листопада 2016 року договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та за кредитним договоромвідбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу особу - ОСОБА_5, який не може належати до фінансових установ у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" і не може надавати фінансові послуги, у тому числі й у формі факторингу.

За таких обставин та з огляду на те, що відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частини 1 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а оспорюваний правочин суперечить наведеним вище приписам цивільного законодавства України щодо суб'єктного складу договору факторингу, він підлягає визнанню недійсним відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо правової оцінки договору про відступлення права вимоги за договором на здійснення кредитних операцій, кредитним договором, як договору факторингу, і про його недійсність є правильним.

Інші доводи касаційної скарги щодо відсутності правових підстав звернення з позовом до суду позивача та третьої особи спростовуються матеріалами справи, були предметом апеляційного перегляду та зводяться до переоцінки доказів, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).

З наведеного встановлено, що суди під час ухвалення рішень у повному обсязі дослідили надані докази на підтвердження заявлених вимог, правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 жовтня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. А. Калараш А. О. Лесько С. Ю. Мартєв Є. В.

Петров