Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.08.2022 року у справі №463/4588/20

Постанова

Іменем України

17 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 463/4588/20

провадження № 61-16454св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради,

особа, яка подала касаційну скаргу, - Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради таЗахідного регіонального управління Державної прикордонної служби України на постанову Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання до вчинення дій.

Позов обґрунтовано тим, що під час проходження військової служби у Західному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 отримав у користування службове житлове приміщення, а саме квартиру АДРЕСА_1 , у яку вселився на підставі ордера від 11 лютого 2012 року № 000369. ОСОБА_1 вважав, що вселившись у дану квартиру із сім`єю та зареєструвавшись у вказаному службовому житлі, він не втратив право користування вказаним житлом, а тому і не втратив права змінювати реєстрацію місця проживання. Переконував, що відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання від 19 березня 2019 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою службового приміщення, отриманого у законний спосіб, у квартирі АДРЕСА_1 і права користування якою він не позбавлений. Зазначав, що 11 жовтня 2019 року отримав лист від відповідача, яким його повідомлено про прийняття рішення про скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою службового житлового приміщення - квартира АДРЕСА_1 . На адвокатський запит до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, а також до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради отримано копії документів, на підставі яких прийнято рішення про скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_1 . Так, у висновку Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області за результатами перевірки щодо законності дій працівників Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради при реєстрації місця проживання громадянина ОСОБА_1 від 01 жовтня 2019 року зазначено, що реєстрація проведена з порушенням чинного законодавства, оскільки здійснено реєстрацію без дозволу Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, що не відповідає приписам статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Вважав, що скасування його реєстрації місця проживання, яке проведено на підставі висновку Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 01 жовтня 2019 року, є необґрунтованим та здійснено неуповноваженим органом. Крім того, позивач зазначав, що відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», будучи військовослужбовцем Державної прикордонної служби України, не втратив право користування вказаним житловим приміщенням і рішення суду про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування вказаним житлом, не ухвалювалося, а тому із огляду на свободу пересування та вільний вибір місця проживання він має право у будь-який час змінювати реєстрацію місця проживання, у тому числі для реалізації своїх виборчих та житлових прав.

З огляду на викладене, позивач просив суд визнати протиправними дії Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради щодо скасування реєстрації його місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 ; зобов`язати Личаківську районну адміністрацію Львівської міської ради відновити реєстрацію його місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 19 листопада 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 переміщався в інші місця для проходження служби, знімався з реєстрації місця проживання у м. Львові та реєструвався за новим місцем проживання, тому рішення відповідача про скасування реєстрації його місця проживання за адресою службового житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 є законним.

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради щодо скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .Зобов`язано Личаківську районну адміністрацію Львівської міської ради відновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за вказаною адресою.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки службовим житлом за адресою: АДРЕСА_2 , позивач ОСОБА_1 забезпечений відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» і на час ухвалення рішення судом першої інстанції, будучи військовослужбовцем Державної прикордонної України, він не втратив право користування вказаним житловим приміщенням.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи

08 жовтня 2021 року Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України як особа, що не брала участі у справі, засобами поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- вирішив питання щодо відновлення реєстрації позивача у квартирі АДРЕСА_1 , що перебуває на балансі Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, без залучення його до участі у справі як співвідповідача;

- не врахував, що відповідно до рішення Львівської міської ради від 11 листопада 2011 року № 949 за зверненням заявника від 23 вересня 2011 року № 614-4724, крім іншого, квартирі АДРЕСА_1 надано статус службової;

- не звернув увагу на те, що зняття з реєстрації позивача Личаківською районною адміністрацією Львівської міської ради відбулося саме на підставі листа Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України;

У касаційній скарзі також викладено клопотання про розгляд справи за участі представника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

15 листопада 2021 року до Верховного Суду надійшла заява Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про зупинення дії постанови Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2021 рокуу справі, в якій посилається на положення статті 436 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Також 15 листопада 2021 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, у яких заявник просить задовольнити касаційну скаргу Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України та зупинити дію постанови Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2021 року.

16 листопада 2021 року Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради засобами поштового зв`язку звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- не звернув увагу на те, що реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) на території відповідної адміністративно територіальної одиниці, на яку поширюється повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради;

- не надав належної оцінки тому, що скасування реєстрації місця проживання позивача проведено на підставі висновку Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 01 жовтня 2019 року;

- не врахував пояснень представника районної адміністрації щодо того, що позивач за своєю заявою знявся з реєстрації місця проживання у квартирі АДРЕСА_1 , а тому втратив право на користування цим житловим приміщенням;

- проігнорував, що ордер вселення дійсний протягом тридцяти днів з дати видачі та є документом на вселення одноразової дії, який втрачає свою силу після його виконання, а тому повторна реєстрація осіб за цим документом є протиправною, що і було предметом перевірки Державної міграційної служби у Львівській області;

- не звернув увагу на те, що підставою для повторного вселення у службову квартиру АДРЕСА_1 та реєстрації місця проживання в ній міг бути лише спеціальний ордер, виданий у встановленому порядку на підставі рішення адміністрації Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про надання службового житлового приміщення;

- не врахував, що судовими рішеннями у преюдиційній справі № 463/6203/17 встановлено, що ОСОБА_1 у зв`язку з переміщенням по військовій службі та переїздом в іншу місцевість змінив місце проживання, добровільно з членами сім`ї (дружиною та сином) знявся з реєстрації за місцем проживання на АДРЕСА_2 та з 15 січня 2016 року зареєструвався за новим місцем проживання в службовій квартирі на АДРЕСА_3 , де під час проходження військової служби у Східному районному управлінні Державної прикордонної служби України проживав на постійній основі. 07 серпня 2017 року відповідно до наказу № 398-ос начальника Східного районного управління Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 вибув для подальшого проходження військової служби у Південне регіональне управління Державної прикордонної служби України в м. Одесі (військова частина № НОМЕР_1 ). Його облікову житлову справу направлено до військової частини № НОМЕР_1 у АДРЕСА_5, у зв`язку з чим рішенням спільного засідання житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону Східного районного управління Державної прикордонної служби України (протокол від 05 вересня 2017 року № 5), ОСОБА_1 з усіма членами сім`ї було знято з квартирного обліку у м. Харкові;

- не звернув увагу на те, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 13 травня 2017 року у справі № 635/2469/17 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано, а рішенням цього ж суду від 14 липня 2017 року у справі № 635/3073/17 визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_3 ;

- дійшов помилкового висновку про те, що повідомлення органу реєстрації місця проживання не відповідає додатку № 17 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207, оскільки воно заповнено в межах та спосіб визначений вказаним додатком;

- не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) та постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 761/25791/15-ц (провадження № 6-798цс17);

- не врахував рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2019 року у справі № 635/1838/18 щодо колишньої дружини ОСОБА_1 та його сина про поновлення (відновлення) їх на квартирному обліку осіб, які потребуються поліпшення житлових умов, із збереженням попереднього часу перебування на обліку з 17 травня 1999 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2021 року у справі № 635/6613/17 щодо відмови у задоволенні позову Східного районного управління Державної прикордонної служби України про визнання ОСОБА_1 та членів його сім`ї (дружини та сина) такими, що витратили право на користування службовим приміщенням на АДРЕСА_3 .

Також у касаційній скарзі зазначено про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 107 118 124 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) у подібних правовідносинах.

Крім того, у касаційній скарзі заявник зазначив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року та клопотання про зупинення дії постанови Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року.

29 листопада 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

02 грудня 2021 року до Верховного Суду надійшла заява Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про зупинення дії постанови Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року у справі, в якій посилається на положення статті 436 ЦПК України.

07 грудня 2021 року Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відповідь на відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на касаційну скаргу Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просила відмовити в приєднанні до матеріалів цивільної справи відзиву, а в разі приєднання - врахувати при розгляді справи відповідь на відзив.

14 грудня 2021 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, у яких заявник просить задовольнити їх касаційну скаргу, оскільки постанова суду апеляційної інстанції впливає на права та інтереси власника житла.

25 січня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, в якому, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року касаційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, - Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали цивільної справи № 463/4588/20 із Личаківського районного суду м. Львова; надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 19 листопада 2021 року касаційну скаргу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2021 року у задоволенні заяви Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про зупинення дії постанови Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у задоволенні заяви Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про зупинення дії постанови Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року поновлено Личаківській районній адміністрації Львівської міської ради строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року, касаційну скаргу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради залишено без руху для усунення недоліків, а саме для надання нової редакції касаційної скарги із зазначенням підстав касаційного оскарження.

У грудні 2021 року матеріали справи № 463/4588/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року, після усунення заявником недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України; надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Цією ж ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про зупинення дії постанови Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про розгляд справи за участі його представника; справу № 463/4588/20 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України підлягає задоволенню частково, а касаційна скарга Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради - задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі ордера на службове приміщення від 11 січня 2012 року серії С-О № 000369 позивачу у справі ОСОБА_1 на сім`ю у складі трьох осіб надано право на заняття службового житлового приміщення, житловою площею 38,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , як такому, що проходить військову службу у Західному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України.

Зазначена квартира має статус службової та надана позивачу ОСОБА_1 як особі, яка проходить військову службу у Західному регіоні.

У ордері вказано, що при вселенні такий здається до відповідної житлово-експлуатаційної організації та дійсний протягом 30 днів.

Вселившись у квартиру АДРЕСА_1 разом із сім`єю у 2012 році, ОСОБА_1 та члени його сім`ї зареєструвалися у зазначеній квартирі.

Із витягу з особової справи військовослужбовця Південного регіонального управління полковника ОСОБА_1 вбачається, що надалі він проходив військову службу у різних містах прикордонних військ, в тому числі в Харкові, Одесі, на Закарпатті, а отже, і проживав у різних містах.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 17 січня 2019 року у справі № 4636203/17 встановлено, що ОСОБА_1 у зв`язку з переміщенням по військовій службі та переїздом в іншу місцевість змінив місце проживання, добровільно з членами сім`ї (дружиною та сином) знявся з реєстрації за місцем проживання на АДРЕСА_2 та з 15 січня 2016 року зареєструвався за новим місцем проживання у службовій квартирі на АДРЕСА_3 , де під час проходження військової служби у Східному районному Управлінні Державної прикордонної служби України проживав на постійній основі.

01 грудня 2017 року ОСОБА_1 знявся з реєстрації місця проживання у зв`язку з вибуттям до нового місця проживання у м. Одесу.

18 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради із новою заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , надавши при цьому такі документи: заяву про реєстрацію місця проживання; заяву про зняття з реєстрації місця проживання; довідку (додаток № 13 до Правил) про реєстрацію місця проживання; ксерокопію паспорта громадянина України ОСОБА_1 ; довідку (форми № 33) про перебування на військовій службі; копію ордера на службове жиле приміщення; довідку форми № 2 з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію, копію паспорта громадянина України ОСОБА_5 (дружини позивача), з реєстрацією місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Заяву на реєстрацію місця проживання та зняття з реєстрації місця проживання громадянина ОСОБА_1 зареєстровано в Центрі надання адміністративних послуг 18 березня 2019 року за № 3-В-33565/АП-Л-33 та за № 3-В- 33564/АП-Л-33.

19 березня 2019 року головним спеціалістом загально-організаційного відділу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради Карапатою Т. Ф., яка на цей період згідно з посадовою інструкцією здійснювала реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання громадян даного району, здійснено реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 .

Відповідно до листа Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 13 серпня 2019 року, встановлено, що полковник ОСОБА_1 , будучи військовослужбовцем, Південного регіонального управління (м. Одеса) з березня 2019 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , тобто у службовому житлі Західного регіонального управління, що було надано йому та членам його сім`ї виключно на час виконання службових обов`язків у м. Львові, користування яким визнано безпідставним, що підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили 06 серпня 2019 року. З метою перешкодити виконанню рішення суду, ОСОБА_1 без відповідного дозволу Західного регіонального управління повторно зареєструвався у «службовій» квартирі АДРЕСА_1 , чим створив перепони у законному використанні державного майна (службове житло Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України).

01 жовтня 2019 року Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області складений висновок за результатами перевірки щодо законності дій працівників Львівської районної адміністрації м. Львова при реєстрації місця проживання громадянина ОСОБА_1 , яким встановлено, що реєстрацію місця проживання громадянина ОСОБА_1 слід вважати такою, що здійснена з порушенням вимог чинного законодавства України та підлягає скасуванню відповідно до пункту 28 постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органам реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру».

У цьому зазначено висновку вказано, що головний спеціаліст загально-організаційного відділу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради Карапата Т. Ф. порушила статтю 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та пункт 18 постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207, оскільки здійснила реєстрацію місця проживання громадянина ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , без документів, які підтверджують право на проживання у вказаному житлі.

Орган реєстрації Личаківського району скасував рішення про реєстрацію місця проживання громадянина ОСОБА_1 відповідно до пунктів 29, 33 постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 «Про затвердження правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру». Скасування реєстрації місця проживання проведено на підставі висновку Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 01 жовтня 2019 року.

11 жовтня 2019 року позивач отримав листа від Личаківської районної адміністрації від 04 жовтня 2019 року № 33-2998, яким його повідомлено, що прийнято рішення про скасування його реєстрації місця проживання за вище вказаною адресою.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 зазначив про те, що скасування реєстрації його місця проживання, яке проведено на підставі висновку Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 01 жовтня 2019 року, є необґрунтованим та здійснено неуповноваженим органом. Крім того, позивач зазначав, що відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», будучи військовослужбовцем Державної прикордонної служби України, не втратив право користування вказаним житловим приміщенням і рішення суду про визнання його таким, що втратив право користування вказаним житлом, не ухвалювалося, а тому із огляду на свободу пересування та вільний вибір місця проживання він має право у будь-який час змінювати реєстрацію місця проживання, у тому числі для реалізації своїх виборчих та житлових прав.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, при розгляді спору суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Однією з гарантій соціального захисту військовослужбовців є право на забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, закріплене частиною першою статті 31 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР), в редакції змісту та назви цього кодексу на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно до якої громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті, як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Згідно із статтею 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК УРСР та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до вимог пункту 26 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 (далі - Порядок), військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов`язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла.

Згідно зі статтею 118 ЖК Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу нього.

Згідно з пунктами 2.1, 2.6 Інструкції про організацію забезпечення житловими приміщеннями в Державній прикордонній службі України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 грудня 2007 року № 1040 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 січня 2008 року за № 16/14707 (далі - Інструкція), яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, військовослужбовцям та членам їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності в них за місцем проходження служби житла надаються службові житлові приміщення на час виконання військовослужбовцями обов`язків військової служби за місцем проходження ними військової служби за рішенням начальника органу Державної прикордонної служби за погодженням з Адміністрацією Держприкордонслужби України.

Відповідно до пункту 2.12 Інструкції службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в цьому або іншому населеному пункті.

Згідно з пунктом 2.21 Інструкції у разі переміщення військовослужбовців по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню у двомісячний термін з дня видання наказу про виключення зі списків особового складу органу Державної прикордонної служби України, крім випадків, передбачених у пункті 2.20 цієї Інструкції. Військовослужбовець та члени його сім`ї зобов`язані негайно звільнити займане ними службове житлове приміщення у разі одержання, придбання житла для постійного проживання або вибуття для виконання службових обов`язків за кордон разом з членами сім`ї. Орган Державної прикордонної служби України зобов`язаний прийняти службове житлове приміщення за актом приймання-передавання службового житлового приміщення (додаток 4), до якого додаються дефектний акт квартири, довідка про сплату квартирної плати і комунальних послуг та довідка про склад сім`ї та реєстрацію (Ф-3). Після цього військовослужбовцю видається довідка про здачу житлового приміщення (додаток 5).

Відповідно до статті 107 ЖК УРСР у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття.

Таким чином, особливість права користування службовим житлом на підставі ордера полягає, зокрема, у тому, що житло надається у зв`язку зі службовими відносинами, тимчасово, до настання певних умов. Особа, яка користується службовим житлом, усвідомлює, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення відповідно до статті 124 ЖК УРСР.

Водночас, відповідно до пункту 18 Постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру», яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, для реєстрації місця проживання особа або її представник подає, зокрема документи, що підтверджують право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників).

Згідно з пунктом 29 Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 (далі - Правила), які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, у разі виявлення Державною міграційною службою або її територіальними органами порушень законодавства органом реєстрації під час здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи такому органу надсилається повідомлення щодо необхідності проведення відповідної перевірки. У разі підтвердження зазначених порушень реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 33 Правил Державна міграційна служба та її територіальні органи контролюють дотримання органами реєстрації вимог законодавства з питань реєстрації місця проживання, а також їх діяльності у сфері реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб. За результатами проведених перевірок Державна міграційна служба та її територіальні органи надсилають органу реєстрації акт щодо врахування рекомендацій (пропозицій) чи усунення виявлених недоліків, порушень.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 переміщався в інші місця для проходження служби, знімався з реєстрації місця проживання у м. Львові та реєструвався за новим місцем проживання, тому рішення відповідача про скасування реєстрації його місця проживання за адресою службового житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 є обґрунтованим.

Скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , апеляційний суд помилково вважав, що оскільки службовим житлом за адресою: АДРЕСА_2 , позивач забезпечений відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» і на час ухвалення рішення судом першої інстанції, то будучи військовослужбовцем Державної прикордонної служби України, не втратив право користування вказаним житловим приміщенням.

Так, апеляційний суд не звернув увагу на те, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 17 січня 2019 року за № 463/6203/17, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 у зв`язку з переміщенням по військовій службі та переїздом в іншу місцевість змінив місце проживання, добровільно з членами сім`ї (дружиною та сином) знявся з реєстрації за місцем проживання на АДРЕСА_2 , та з 15 січня 2016 року зареєструвався за новим місцем проживання у службовій квартирі на АДРЕСА_3 , де під час проходження військової служби у Східному районному управлінні Державної прикордонної служби України проживав на постійній основі.

Зазначені обставини в силу положень частини четвертої статті 82 ЦПК України повторно не доказуються.

Отже, оскільки ОСОБА_1 , було забезпечено службовим приміщенням за новим місцем проходження служби у м. Харкові, то він втратив право користування службовою квартирою у м. Львові. У спосіб добровільного зняття з реєстрації за попереднім місцем проживання на АДРЕСА_2 відповідач ОСОБА_1 виконав вимоги закону та підзаконних нормативно-правових актів щодо необхідності звільнення службового житлового приміщення за попереднім місцем служби.

Також апеляційний суд не надав належної оцінки тому, що ордер на службове приміщення від 11 січня 2012 року серії НОМЕР_2 був дійсний лише протягом тридцяти днів з дати його видачі, тобто є документом на вселення одноразової дії, що втрачає свою силу після його виконання, а тому повторна реєстрація позивача за вказаним документом є протиправною і було предметом перевірки Державної міграційної служби у Львівській області.

Таким чином, підставою для повторного вселення ОСОБА_1 у службову квартиру АДРЕСА_4 та реєстрації місця проживання в ній міг бути лише новий ордер, виданий у встановленому порядку згідно зі статтею 122 ЖК УРСР, на підставі рішення адміністрації Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про надання службового житлового приміщення.

Отже, суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених районним судом, та фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, то постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Ураховуючи висновки Верховного Суду щодо задоволення касаційної скарги Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, часткове задоволення касаційної скарги Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України та беручи до уваги те, що позивач відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, Личаківській районній адміністрації Львівської міської радипідлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 1 681,60 грн ((2 102,00 грн х 0,4) х 200 %) судового збору, що підлягав сплаті при поданні касаційної скарги, а Західному регіональному управлінню Державної прикордонної служби України - половина вказаної суми - 840,80 грн (1 681,60 грн/2).

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України задовольнити частково.

Касаційну скаргу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2021 рокускасувати, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 листопада 2020 року залишити в силі.

Компенсувати Личаківській районній адміністрації Львівської міської ради за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 1 681,60 грн на відшкодування судових витрат, понесених за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Компенсувати Західному регіональному управлінню Державної прикордонної служби України за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 840,80 грн на відшкодування судових витрат, понесених за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко