Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.09.2020 року у справі №367/5934/17

Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 367/5934/17

провадження № 61-11140св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Ірпінська міська рада Київської області, Головне територіальне управління юстиції у Київській області,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, на постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у складі колегії суддів:

Приходька К. П., Писаної Т. О.,

Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Ірпінської міської ради Київської області, Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання недійсними договорів та скасування рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

У березні 2020 року представник ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на спірне нерухоме майно та заборонити вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження (розпорядження) нерухомим майном, в тому числі щодо звернення стягнення на нерухоме майно за будь - якими правочинами із забезпечення виконання зобов'язання або щодо передачі нерухомого майна у заставу (іпотеку).

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що підставою позову

є недійсність договорів доручення та протиправність дій, вчинених на підставі цих договорів, щодо реєстрації права власності на квартири № 9,10,11,12 та нежитлове приміщення № 15 за адресою: АДРЕСА_5, будівництво яких здійснював позивач на земельній ділянці, що належить йому на підставі договору дарування від 12 липня

2013 року.

Згідно з інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на спірні об'єкти нерухомості зареєстровано за ОСОБА_2, про що зроблено відповідні записи та видано правовстановлюючі документи.

Представник позивача вказував, що вжиття заходів забезпечення позову необхідне для виконання рішення суду у цій справі. Підставою недовіри щодо добровільного виконання судового рішення у цій справі є дії відповідача щодо передання спірного майна в іпотеку до 2027 року, що обмежує можливості державних органів на примусову реалізацію майна під час виконання рішення суду. Тому потреба у забезпеченні позову здійснюється з метою уникнення наслідків, які можуть унеможливити виконання рішення суду.

Відповідно до інформації з державного реєстру іпотек та державного реєстру обтяжень 14 березня 2017 року ОСОБА_2 вчинено дії щодо передання спірного майна в іпотеку як забезпечення зобов'язання за договорами позики № 1546. № 1548, № 1550, № 1552, № 1554. Такі дії позивач вважав умов, за яких позивач буде позбавлений можливості поновити порушене право на нерухоме майно, за захистом якого він звернувся до суду.

Представник позивача вважав, що забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-якi дії щодо відчуження нерухомого майна є співмірним із заявленими вимогами та відповідає нормі частини 3 статті 150 ЦПК України, оскільки існує ризик відчуження спірних об'єктів нерухомого майна до ухвалення судом рішення або до набуття рішенням законної сили.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 20 березня 2020 року заяву представника позивача про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на нерухоме майно, а саме:

реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 517154832109, об'єкт нерухомого майна: квартира загальною площею42,7 кв. м, житлова площа

19,7 кв. м, адреса: квартира 9, АДРЕСА_5;

реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 517154132109, об'єкт нерухомого майна: квартира загальною площею 42,9 кв. м, житлова площа

19,8 кв. м, адреса: квартира 10, АДРЕСА_5;

реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 517151332109, об'єкт нерухомого майна: квартира загальною площею 42,9 кв. м, житлова площа

19,9 кв. м, адреса: квартира 11, АДРЕСА_5;

реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 517155332109, об'єкт нерухомого майна: квартира 15 загальною площею 43 кв. м, житлова площа

20 кв. м, адреса: квартира 12, АДРЕСА_5;

реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 517147232109, об'єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення загальною площею 52,4 кв. м., адреса: нежитлове приміщення 15, АДРЕСА_5.

Заборонено вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження (розпорядження) нерухомим майном, в тому числі щодо звернення стягнення на нерухоме майно за будь-якими правочинами із забезпечення виконання зобов'язання або щодо передачі нерухомого майна у заставу (іпотеку), яке належить ОСОБА_2,

асаме:

реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 517154832109, об'єкт нерухомого майна: квартира загальною площею42,7 кв. м, житлова площа

19,7 кв. м, адреса: квартира 9, АДРЕСА_5;

реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 517154132109, об'єкт нерухомого майна: квартира загальною площею 42,9 кв. м, житлова площа

19,8 кв. м, адреса: квартира 10, АДРЕСА_5;

реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 517151332109, об'єкт нерухомого майна: квартира загальною площею 42,9 кв. м, житлова площа

19,9 кв. м, адреса: квартира 11, АДРЕСА_5;

реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 517155332109, об'єкт нерухомого майна: квартира 15 загальною площею 43 кв. м, житлова площа

20 кв. м, адреса: квартира 12, АДРЕСА_5;

реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 517147232109, об'єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення загальною площею 52,4 кв. м., адреса: нежитлове приміщення 15, АДРЕСА_5.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову в майбутньому може утруднити чи зробити не можливим виконання судового рішення, а тому необхідно задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, скасовано ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 20 березня 2020 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Позивач у справі ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними договори доручення та зобов'язати скасувати державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна. Тобто, позивач звернувся до суду з позовом немайнового характеру і жодних вимог майнового характеру до відповідача ОСОБА_2 не заявляв. Позивачем неодноразово подавались заяви про забезпечення позову з метою накладення арешту на майно ОСОБА_2, в задоволенні яких позивачу було відмовлено, що підтверджується ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 22 вересня 2017 року, 28 листопада 2017 року, 17 січня 2018 року та постановою Апеляційного суду Київської області від 03 квітня 2018 року. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не врахував викладеного, обставин справи, зокрема, змісту заявлених позовних вимог і, на переконання апеляційного суду, з порушенням вимог статей 149, 150, 151, 152, 153 ЦПК України, дійшов висновку про задоволення заяви про забезпечення позову. Тому колегія суддів вважала заяву про забезпечення позову необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню.

Аргументи учасників справи

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, підписана адвокатом Ляховим І. О., у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недійсними правочинів, за якими ОСОБА_2 неправомірно набув право власності на п'ять об'єктів нерухомості, а саме квартир № 9, № 10, № 11, № 12 та нежитлового приміщення № 15 за адресою: АДРЕСА_5. На підтвердження своїх вимог позивач надав висновок почеркознавчої експертизи, проведеної під час розгляду справи № 367/5934/17, згідно з яким підписи на спірних договорах виконанні не позивачем.

Під час розгляду заяв про забезпечення позову в немайнових спорах судом має досліджуватися чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе відновити свій правовий стан, який існував до ймовірного порушення його прав.

Позивач також пред'явив похідні вимоги про скасування рішень державного реєстратора у сукупності із вимогами про визнання недійсними спірних правочинів.

Самих договорів доручення у ОСОБА_1 немає, тому ще наприкінці 2016 року ним було ініційовано адміністративний спір про скасування державної реєстрацій права власності на спірне майно, про що відомо

ОСОБА_2.

Матеріали справи, зокрема декларація про готовність об'єкта до експлуатації, яка зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю України 08 травня 2014 року за № ТУ 143141280468, свідчить про те, що спірне нерухоме майно збудував ОСОБА_1, а будинок було введено в експлуатацію. Об'єкти нерухомого майна було зареєстровано вперше як новозбудований об'єкт двох зблокованих багатоквартирних житлових будинків з нежилими приміщеннями. До моменту реєстрації права власності на квартири та приміщення ОСОБА_1 володів матеріалами для будівництва та земельною ділянкою, на якій даний об'єкт збудовано.

Відповідно до інформації з державного реєстру іпотек та державного реєстру обтяжень 14 березня 2017 року ОСОБА_2 вчинив дії щодо передання спірного майна в іпотеку як забезпечення зобов'язання за договорами позики. Тобто, після того як ОСОБА_2 стало відомо про можливе повернення спірних об'єктів нерухомості у володіння ОСОБА_1, між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договори іпотеки на забезпечення зобов'язання за договорами позики від 14 березня 2017 року на суму зобов'язання

135 000,00 грн. Таким чином, для забезпечення зобов'язання на суму

135 000,00 грн передано п'ять об'єктів, а вартість кожного з них за витратами на будівництво становить по 172 000,00 грн. Позивач зазначає, що розцінює передачу в іпотеку спірного майна, як створення істотних ускладнень або унеможливлення виконання рішення суду. Тому, суд першої інстанції правомірно задовольнив заяву про забезпечення позову.

Посилання суду апеляційної інстанції на те, що спір є немайновим безпідставне, оскільки суд не дослідив суті спору, заявлених вимог та обсягу порушеного права, за захистом якого звернувся позивач. Крім того, суд апеляційної інстанції не навів аргументів щодо відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилався позивач у відзиві на апеляційну скаргу.

Зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 759/6277/19 (провадження № 61-14074св19), від 21 лютого 2019 року у справі № 904/3168/18, від 22 листопада 2018 року у справі № 902/402/18, від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.

У вересні 2020 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просив поновити строк для подання відзиву, касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач звернувся до суду з позовом немайнового характеру і жодних вимог майнового характеру до ОСОБА_2 не заявляв. Крім того, позивач просив визнати недійсними договори доручення без застосування правових наслідків недійсності правочину, а тому висновок суду першої інстанції про те, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить або утруднить виконання судового рішення є необґрунтованим, оскільки у випадку задоволення позову судове рішення не підлягатиме примусовому виконанню (постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 372/1223/17).

Заходи забезпечення позову вживаються судом тільки при наявності обставин, які свідчать про, те що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Протесуд першої інстанції, задовольняючи заяву про вжиття заходів забезпечення, не вказав чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також не зазначив якими конкретними доказами це підтверджується.

У касаційній скарзі представник позивача безпідставно зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив суті спору, заявлених вимог та обсягу порушеного права, за захистом якого позивач звернувся до суду, оскільки під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, це питання є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Позивач неодноразово подавав заяви про забезпечення позову, з метою накладення арешту на майно ОСОБА_2, у задоволенні яких йому відмовлено. Такі дії спрямовані на спричинення збитків відповідачу та перешкоджання розгляду справ за позовами ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів. ОСОБА_1 не надав жодних доказів, що спірне майно виставлено на продаж чи відчужується в інший спосіб. Іпотечний договір укладений 14 березня 2017 року діє до 14 березня 2027 року без можливості іпотекодержателя вимагати дострокового виконання зобов'язання, а також з накладенням обтяження (заборони відчуження) саме на спірні об'єкти нерухомості.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2020 року: відкрито касаційне провадження; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року продовжено ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 07 серпня 2020 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом

2 частини 2 статті 389 ЦПК України (неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права), а також пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Позиція Верховного Суду

Апеляційний суд встановив, що позивач у справі ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними договори доручення та зобов'язати скасувати державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна.

Позивач звернувся до суду з позовом немайнового характеру і жодних вимог майнового характеру до відповідача ОСОБА_2 не заявляв. Позивачем неодноразово подавались заяви про забезпечення позову з метою накладення арешту на майно ОСОБА_2, в задоволенні яких позивачу було відмовлено, що підтверджується ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 22 вересня 2017 року, 28 листопада 2017 року, 17 січня 2018 року та постановою Апеляційного суду Київської області від 03 квітня 2018 року.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач зазначав, що він здійснив будівництво спірних квартир земельній ділянці, яка належить йому на підставі договору дарування. Реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 проведена на підставі недійсних договорів доручення, оскільки позивач їх не підписував і не укладав. Крім того, позивач зазначав, що ОСОБА_2 вчинено дії щодо передачі спірного нерухомого майна в іпотеку до 2027 року.

У частині 2 статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Згідно частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [..] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [..] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що "умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача".

Встановивши, що підстави для забезпечення позову відсутні, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Згідно частини 2 статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. В зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар М. М. Русинчук М. Ю.

Тітов