Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.07.2024 року у справі №569/15771/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року

м. Київ

справа № 569/15771/22

провадження № 61-2909св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Сенс Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який діє від свого імені та в інтересах: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 , який діє від свого імені та в інтересах ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Рівненської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника акціонерного товариства «Сенс Банк» - адвоката Ременюк Тетяни Олександрівни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області

від 16 травня 2023 року у складі судді Харечка С. П. та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Боймиструк С. В., Шимків С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2022 року акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк» або банк), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Рівненської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування майном.

2. Позовна заява мотивована тим, що 03 квітня 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №148Д, зобовязання за яким було забезпечено передачею в іпотеку квартири

АДРЕСА_1 . У зв`язку із неналежним виконанням позичальником своїх договірних зобов`язань за кредитним договором нотаріусом звернуто стягнення на іпотечне майно відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» та пункту 4.5.3. іпотечного договору.

4. 15 жовтня 2019 року АКБ «Укрсоцбанк» прийнято рішення №5/2019 про приєднання АТ «Альфа-Банк», де обумовлено виникнення правонаступництва у АТ «Альфа-Банк» з дня прийняття цього рішення.

5. Позивач зазначав, що в квартирі, яка є предметом іпотеки, зареєстровані ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 .

6. Зазначав, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані у житловому приміщенні після укладення договору іпотеки. Крім того ОСОБА_4 речових прав на майно, що перебуває у власності позивача, не має.

7. Оскільки позивач звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення та добровільно виселитися, проте вони, відмовляючи у виселенні, продовжують безпідставно користуватися квартирою, створюючи таким чином перешкоди у здійсненні законних прав власника, що не в змозі вільно користуватися і розпоряджатися своїм майном, банк просив позов задовольнити.

8. Ухвалою Рівненського міського суду від 16 січня 2023 року замінено АТ «Альфа-Банк» як позивача у справі його правонаступником - АТ «Сенс Банк».

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

9. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 травня

2023 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду

від 13 лютого 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.

10. Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позову, оскільки спірна квартира була набута ОСОБА_1 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 не за кредитні кошти АКБ «Укрсоцбанк», а за кошти з інших джерел до виникнення спірних правовідносин між сторонами. Ця обставина свідчить, що право користування іпотекодавців виникло до моменту передачі майна в іпотеку. При цьому банком не представлено доказів про наявність у відповідачів іншого житла, а можливості надати одночасно з визнанням такими, що втратили право користування житловим приміщенням, інше постійне житло для них позивач не підтвердив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11. У лютому 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника АТ «Сенс Банк» - адвоката

Ременюк Т. О., на рішення Рівненського міського суду Рівненської області

від 16 травня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду

від 13 лютого 2024 року.

12. Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційні скарги.

13. Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

14. У касаційній скарзі АТ «Сенс Банк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

15. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16, у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц,

від 02 вересня 2020 року у справі № 755/18091/18, від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19, від 26 січня 2024 року у справі № 335/9076/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

16. Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не застосовано положення статті 9 Закону України «Про іпотеку», не враховано того факту, що банк своєї згоди на реєстрацію малолітніх осіб в предметі іпотеки не надавав.

17. Суди попередніх інстанцій проігнорували той факт, що малолітні (неповнолітні) ОСОБА_7 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були зареєстровані в зазначеному житловому приміщенні після укладення договору іпотеки, тобто передача в іпотеку відбулась раніше за реєстрацію в ній малолітніх (неповнолітніх) осіб, а тому вони підлягають визнанню такими, що втратили право користування житловим приміщенням в будь-якому випадку, зважаючи на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 березня 2023 року у справі №361/4481/19.

18. Також вказує, що матеріали справи не містять жодного доказу, що спірна квартира є єдиним місцем проживання відповідачів та станом на дату судового рішення вони проживають у цій квартирі постійно.

19. При укладенні договору іпотеки права малолітніх дітей порушені не були, вони не були власниками та не користувалися нерухомістю, яка передавалася в іпотеку, не були зареєстровані на постійне місце проживання за адресою предмета іпотеки.

20. Отже, у випадку набуття права власності на нерухомість у передбачений законом спосіб, новий власник вправі вимагати від осіб, які проживають та користуються таким майном усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном, в тому числі шляхом звернення з позовом до суду.

21. Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03 квітня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №148Д, за яким банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти.

23. Цього ж дня 03 квітня 2008 року з метою виконання набутих кредитних зобов`язань ОСОБА_1 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 як іпотекодавці передали в іпотеку АКБ «Укрсоцбанк» як іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 48,5 кв. м, житловою - 29,1 кв. м. Іпотечний договір №148Д-1 посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В. І. та зареєстрований в реєстрі за №1895.

24. 15 жовтня 2019 року АТ «Укрсоцбанк» прийнято рішення №5/2019, яким припинено цей банк шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк», а правонаступником всього майна, прав і обов`язків АТ «Укрсоцбанк» визначено АТ «Альфа-Банк»

з 15 жовтня 2019 року.

25. 25 вересня 2021 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим В. О. зареєстровано на підставі іпотечного договору №148Д від 03 квітня 2008 року за АТ «Альфа-Банк» право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею

48,5 кв. м, житловою - 29,1 кв. м. Цей факт підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 вересня 2021 року (індексний номер: 277078316).

26. З адресної картки, виданої Управлінням забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, вбачається, що станом

на 23 жовтня 2021 року у спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

27. Органом опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради від 02 січня 2024 року №08-05 відповідно до ухвали Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року представлено висновок щодо розв`язання спору про визнання малолітніх ОСОБА_7 , ОСОБА_4 і неповнолітнього ОСОБА_5 такими, що втратили право користування спірною квартирою. За цим висновком Орган опіки та піклування вважав, що визнання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , такими, що втратили право користування квартирою

АДРЕСА_2 призведе до порушення охоронюваних законом житлових прав дітей.

28. Вважаючи, що після набуття права власності на вказану квартиру позивач є одноосібним власником цього нерухомого майна, а відповідачі внаслідок реєстрації та проживання у квартирі перешкоджають йому в реалізації суб`єктивних цивільних прав, банк просив визнати їх такими, що втратили право користування майном.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

29. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

30. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

31. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

32. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

33. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

34. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

35. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

36. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

37. Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.

38. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

39. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

40. Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

41. Іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку).

42. Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

43. У частині третій статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що існують такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду); позасудовий (на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

44. Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України «Про іпотеку»).

45. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина друга статті 40 Закону України «Про іпотеку»).

46. Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

47. Відповідно до частини четвертої статті 9, частин першої, четвертої

статті 156 ЖК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.

48. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України).

49. Крім того, відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

50. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

51. Концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства»).

52. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».

53. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності.

54. Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, ЄСПЛ надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

55. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, який вимагає дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи. При цьому необхідно враховувати, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.

56. Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.

57. Аналізуючи статтю 109 ЖК України, можна зробити висновок, що частина третя цієї статті деталізує порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

58. Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

59. У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК України відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.

60. Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України.

61. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

62. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22), на яку заявник і посилається у касаційній скарзі, але невірно її тлумачить, дійшла правового висновку, що загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.

63. Це передбачено і в частині першій статті 109 ЖК України, в якій вказано, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

64. А тому в разі якщо іпотечне майно було набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частин першої - третьої статті 109 ЖК України, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.

65. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК України, тобто з наданням цим громадянам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.

66. У цій справі судами встановлено, що спірне нерухоме майно набуте у власність іпотекодавцями не за рахунок кредитних коштів, оскільки придбано ОСОБА_9 , ОСОБА_1 і ОСОБА_8 як об`єкт права спільної сумісної власності на підставі договору купівлі-продажу від 05 грудня 1995 року, посвідченого того ж дня приватним нотаріусом Рівненського міського та Рівненського районного нотаріального округу Усік С. І. та зареєстрованого в реєстрі за №2767.

67. При цьому позивачем не надано доказів про те, що відповідачі мають інше житло, а також про можливість надання їм іншого постійного житлового приміщення.

68. Отже, підстав для виселення немає, так як іншого житла позивач не запропонував.

69. Таким чином, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, підстави заявленого позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

70. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 січня 2023 року у справі № 691/995/21,

від 23 січня 2023 року у справі № 199/8873/21, від 31 січня 2023 року у справі

№ 202/7525/21, від 07 квітня 2023 року у справі № 183/4167/20, провадження

№ 61-9808св22, від 13 квітня 2023 року у справі № 932/929/22, провадження

№ 61-1731св23, від 18 травня 2023 року у справі № 183/4173/20, провадження

№ 61-3475св22, від 31 травня 2023 року у справі № 215/6578/21, провадження

№ 61-153св23, від 04 жовтня 2023 року у справі № 932/10763/20, провадження

№ 61-3729св22, від 25 жовтня 2023 року у справі № 314/460/22, провадження

№ 61-13109св22, від 06 грудня 2023 року у справі № 205/5887/22, провадження

№ 61-9703св23, від 19 лютого 2024 року у справі № 314/459/22, провадження

№ 61-5881св23, від 13 березня 2024 року у справі № 297/1649/21, провадження

№ 61-1768св24, від 19 квітня 2024 року у справі № 183/6274/21, провадження

№ 560св24, від 30 квітня 2024 року у справі № 636/5747/21, провадження

№ 61-144св24, та інших.

71. Водночас викладені в оскаржуваних судових рішеннях у цій справі висновки судів не суперечать правовим висновкам, сформульованим у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16, у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц, від 02 вересня 2020 року у справі № 755/18091/18, від 22 березня 2023 року у справі

№ 361/4481/19, від 26 січня 2024 року у справі № 335/9076/20.

72. Доводи касаційної скарги щодо невстановлення апеляційним судом обсягу житлової нерухомості, яка перебуває у власності відповідачів, та можливості їх проживання за іншою адресою, не заслуговують на увагу, оскільки позивач таких доказів не надав. Саме позивач має довести ті обставини, на які він посилається. При цьому, суди попередніх інстанцій зазначали, що в матеріалах справи відсутні докази наявності у відповідачів іншого житла, а позивач вказаного не спростував.

73. Враховуючи тривалий зв`язок (з 1995 року) відповідачів із спірним житловим приміщенням, ненадання позивачем доказів наявності у них іншого житла, слід погодитися з судами попередніх інстанцій, що позовні вимоги, за встановлених обставин до задоволення не підлягають, оскільки відповідачі не можуть бути виселені без надання іншого житла.

74. Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про те, що малолітні особи набули права користування вказаним житловим приміщенням в порушення умов договору іпотеки, оскільки місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає (частина четверта статті 29 ЦК України).

75. Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено обов`язок батьків або інших законних представників зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

76. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України).

77. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду

від 30 травня 2024 року у справі № 303/319/20 (провадження № 61-400св24).

78. Отже наведені у касаційній скарзі доводи вже були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

79. Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

80. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження

№ 14-446цс18).

81. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

82. Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника акціонерного товариства «Сенс Банк» - адвоката Ременюк Тетяни Олександрівни залишити без задоволення.

2. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 травня

2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 лютого 2024 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович