Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 932/10763/20

провадження № 61-3729св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Адміністрація Шевченківського району Дніпровської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2021 року у складі судді Цитульського В. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2022 року у складі колегії суддів Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє також як законний представник ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Адміністрація Шевченківського району Дніпровської міської ради, про припинення дій, які порушують право сторони договору, позбавлення права на користування житлом.

Позов обґрунтований тим, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено договір кредиту, згідно з яким позичальник отримав грошові кошти в сумі 60 184 долари США строком до 05 жовтня 2026 року.

У забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_5 надав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

Договором іпотеки передбачено право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання письмової згоди від іпотекодержателя. Проте такий обов`язок відповідач порушив та зареєстрував у квартирі інших осіб.

У зв`язку з цим АТ КБ «ПриватБанк» просило суд припинити дії, які порушують право сторони договору, шляхом визнання дій ОСОБА_5 щодо реєстрації в предметі іпотеки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 неправомірними та позбавити права користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 , неправомірно зареєстрованих осіб.

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2022 року, відмовлено у позові.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не надав доказів надання кредиту відповідачу, а також доказів державної реєстрації іпотеки. Суд визнав такими, що недоведені факти надання позивачем кредиту та виникнення взаємних прав і обов`язків іпотекодавця та іпотекодержателя між сторонами.

Позивач не вказав на створення йому будь-яких перешкод у реалізації його прав іпотекодержателя фактом реєстрації у житлі відповідачів.

У підставахпозову відсутнє посиланняна порушення відповідачем договору кредиту чи звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки суд позбавлений можливості виходити за межі вимог (в тому числі й підстав позову), вказані обставини суд не досліджував.

На переконання суду факт реєстрації місця проживання відповідачів уквартирі не позбавляє та не обмежує прав іпотекодержателя, зокрема щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з вимогами закону факт звернення стягнення на предмет іпотеки буде підставою для виселення усіх зареєстрованих у квартирі осіб на вимогу іпотекодержателя або нового власника, а у випадку невиконання відповідної вимоги - в судовому порядку.

Виселення відповідачів не буде відповідати критерію «згідно із законом», не матиме «легітимної мети» та не буде «необхідним у демократичному суспільстві». Задоволення позову у цій справі не матиме наслідком ефективного захисту прав позивача.

Також суд звернув увагу, що позивач не надав доказів звернення до відповідачів із вимогою про добровільне зняття їх виселення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» направило поштовим зв`язком до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2022 року, просило скасувати судові рішення та задовольнити позов.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивувана тим, що у кредитному та іпотечному договорах чітко вказані номер і дата їх укладення, відповідач не заперечував факт отримання кредитних коштів.

У справі № 200/17969/14-ц за позовом банку із ОСОБА_6 стягнено заборгованість за спірним кредитним договором, тобто факт надання кредиту підтверджується рішенням суду в іншій справі.

У договорі іпотеки передбачений обов`язок іпотекодавця не реєструвати в іпотечній квартирі будь-яких осіб без згоди іпотекодержателя, якого відповідач не дотримався. ОСОБА_7 належить на праві власності інше житло, вона протиправно зареєстрована в іпотечній квартирі.

Наявність зареєстрованих за адресою предмета іпотеки осіб перешкоджатиме реалізації квартири та негативно впливатиме на ціну.

Ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.

Суди попередніх інстанцій не врахували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Встановлені судами обставини

Між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено договір кредиту, згідно з Особливими умовами якого позивач зобов`язався надати позичальнику грошові кошти через касу банку на строк з 05 жовтня 2007 року по 05 жовтня 2026 року в сумі 60 184 доларів США, 50 тис. доларів США на будівництво та 10 184 доларів США на сплату страхових платежів.

Позичальникзобов`язався повернути позику у погоджені строки, сплатити відсотки та інші передбачені договором платежі.

Між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки від 05 жовтня 2007 року №DNU0GA00000252, згідно з яким ОСОБА_5 назабезпечення своїх кредитних зобов`язань передав в іпотеку позивачу належну йому квартиру АДРЕСА_1 .

Пунктом 18.12 договору іпотеки визначено, що іпотекодавець зобов`язується не надавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без письмової згоди на це іпотекодержателя

Із матеріалів справи випливає, що у квартирі зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

ОСОБА_3 належить право власності на іншу квартиру, а саме АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 12листопада 2010 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм дає підстави для висновку, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Згідно з частиною третьою 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (частина перша статті 41 Конституції України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон).

Відповідно до статті 3 Закону взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Відповідно до статті 9 Закону іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, проте має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом.

Верховний Суд зауважує, що ЦК України і Закон не містить норм, які зменшували б або обмежували б право членів сім`ї власника житла на користування житловим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду

від 03 серпня 2022 року у справі № 205/1964/21.

Відповідно до статті 39 Закону одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Згідно зі статтею 40 Закону звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Встановивши, що АТ КБ «ПриватБанк» до відповідачів із вимогою про добровільне зняття їх з реєстрації чи виселення не зверталося, створення будь-яких перешкод банку у реалізації його прав іпотекодержателя фактом реєстрації у житлі відповідачів не довело, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові.

Верховний Суд погоджується із висновками судів про те, що сам факт реєстрації місця проживання відповідачів у квартирі не позбавляє та не обмежує прав іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, що буде підставою для виселення усіх зареєстрованих у квартирі осіб на вимогу іпотекодержателя або нового власника, а у випадку невиконання відповідної вимоги - в судовому порядку.

У справі, яка переглядається, АТ КБ «ПриватБанк» в суді першої інстанції не посилався та не надав доказів, які б свідчили про звернення стягнення на предмет іпотеки. Також позивач не надав доказів, що реєстрація у спірній квартирі відповідачів порушує його права, перешкоджає йому у реалізації, у передбачений законом спосіб, прав іпотекодержателя.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суди не врахували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц, провадження № 61-5341св22.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У справі № 570/3689/16-ц позивач (банк) звернувся до суду з позовом про виселення осіб з житлового будинку, що є предметом іпотеки. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції та Верховний Суд, дійшли висновку, що відповідачі підлягають виселенню, оскільки їх реєстрація в будинку, в тому числі реєстрація неповнолітньої дитини, була спрямована лише на те, щоб уникнути реалізації майна, на яке звернено стягнення заборгованості за кредитним договором.

Предметом позову у цій справі є припинення дій, які порушують право сторони договору, позбавлення права на користування житлом, у задоволенні якого суди відмовили за недоведеністю порушення прав позивача.

Отже, предмет, підстава та фактичні обставини порівнюваних справ є відмінними, що виключає застосовність усіх висновків у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц до спірних правовідносин. Водночас узагальнені правові позиції є застосовними до спірних правовідносин.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2019 року у справі № 200/17969/14-ц задоволено позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто із ОСОБА_5 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № DNU0GA00000252 від 05 жовтня 2007 року в розмірі 54 196,91 доларів США, в тому числі: заборгованість за кредитом 44 013,10 доларів США, процентами - 4 644,05 доларів США, комісією - 1 100,00 доларів США, пенею 1840,79 доларів США, штрафом (фіксована частина) 19,07 доларів США, штрафом (процентна складова) 2 579,90 доларів США.

З огляду на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2019 року у справі № 200/17969/14-ц посилання судів у цій справі на те, що факт надання позивачем кредиту є недоведеним, є безпідставними.

Також Верховний Суд зазначає, що висновок суду першої інстанції про недоведеність порушення прав позивача як іпотекодержателя та водночас про неефективний захист його прав у разі задоволення позову, є помилковим, оскільки якщо обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, то це є самостійною підставою для відмови в позові.

Проте зазначені вище висновки суду щодо недоведення факту надання кредиту та неефективного способу захисту не призвели до неправильного вирішення справи.

Щодо посилання у касаційній скарзі на те, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, необхідно зазначити таке.

Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Прояву недобросовісної поведінки з боку відповідачів у цій справі суд не встановив.

Доводи касаційної скарги були предметом оцінки судами попередніх інстанцій, які надали їм належну оцінку.

Верховний Суд зауважує, що як суд касаційної інстанції, він не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуАкціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточноюі оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко