Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.07.2020 року у справі №369/16416/18

Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 369/16416/18

провадження № 61-9927св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: Перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі державного підприємства "Київське лісове господарство", Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства,

відповідачі: Крюківщинська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року в складі колегії суддів:

Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року Перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства "Київське лісове господарство", Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства звернувся до суду з позовом до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення і витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову вказав, що на підставі рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 8/14 від 30 серпня 2012 року ОСОБА_1 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,0800 га за кадастровим номером 3222484001:01:005:5002, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, який зареєстровано 16 жовтня 2012 року в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240001007719.

Вказане рішення сільської ради прийнято поза межами її компетенції, тому подальша видача державного акту на право власності на земельну ділянку та відчуження земельної ділянки здійснено з порушенням вимог земельного законодавства.

Факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується належними та допустимими доказами.

Спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку ДП "Київське лісове господарство", яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, щодо неї не надавалося погодження для вилучення з постійного користування державного підприємства "Київське лісове господарство" (далі - ДП "Київське лісове господарство").

Крім того, всупереч вимогам земельного законодавства відповідачем на підставі оспорюваного рішення від 30 серпня 2012 року відведено у приватну власність спірну земельну ділянку з порушенням порядку зміни цільового призначення, за відсутності погодження його зміни органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2017 році за результатами системного аналізу інформації з різних органів державної влади, установ та організацій.

За таких обставин прокурор просив суд визнати поважними причини пропуску позовної давності для звернення до суду з цим позовом та поновити його; визнати незаконним та скасувати рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 8/14 від 30 серпня 2012 року, на підставі якого ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на вказану земельну ділянку; витребувати на користь держави в особі ДП "Київське лісове господарство" з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 спірну земельну ділянку; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року в складі судді Ковальчук Л. М. у задоволенні позову прокурора відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ДП "Київське лісове господарство" та Київському обласному та по м. Києву управлінню лісового та мисливського господарства за умови належного виконання покладених на них державою функцій повинно було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу видачі державного акта на право власності на земельну ділянку починаючи з 2012 року. Перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області пред'явив цей позов в інтересах держави у грудні 2018 року, тобто поза межами позовної давності, а отже, позовні вимоги не підлягають до задоволення з підстав спливу цього строку.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року скасовано рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року та ухвалено нове, яким позов прокурора задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 8/14 від 30 серпня 2012 року, на підставі якого ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності серія ЯМ № 889038 на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,0800 га, за кадастровим номером 3222484001:01:005:5002, що розташована у Київській області, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина.

Витребувано на користь держави в особі ДП "Київське лісове господарство" з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 вказану земельну ділянку.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що про наявність порушення вимог закону, інтересів держави та необхідність їх захисту в судовому порядку, прокурору стало відомо у 2017 році під час здійснення представницької діяльності за результатами аналізу інформації з різних органів державної влади, установ та організацій і моніторингу даних публічної кадастрової карти України. Будь-яких інших документів, з яких би вбачалось, що прокурору про наявність оспорюваного рішення стало відомо раніше, матеріали справи не містять.

Спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею її належного розпорядника, а тому позовні вимоги про витребування земельної ділянки є обґрунтованими та доведеними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У липні 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1 та Крюківщинська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області подали касаційні скарги на постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року, в яких просили скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що матеріали справи не місять та позивачем не надано доказів про передачу спірної земельної ділянки у користування ДП "Київське лісове господарство". Тобто позивач не довів порушення його прав як власника чи землекористувача спірної земельної ділянки, а надані ним докази є недопустимими, оскільки створені зацікавленими особами, зокрема Державним агентством лісових ресурсів України. Ухваливши рішення про позбавлення ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, апеляційний суд допустив непропорційне втручання у її право на мирне володіння своїм майном та порушив статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аргументи касаційної скарги Крюківщинської сільської ради аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі ОСОБА_1.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 07 липня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 8/14 від 30 серпня 2012 року ОСОБА_1 було видано Державний акт серії ЯМ № 889038 на право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,0800 га за кадастровим номером undefined, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, який зареєстровано 16 жовтня 2012 року в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240001007719.

Згідно із інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання "Укрдержліспроект" від 20 грудня 2018 року № 599 спірна земельна ділянка, відповідно до матеріалів лісовпорядкування за 2004 та 2014 роки, відноситься до 1 кварталу Васильківського лісництва ДП "Київське лісове господарство".

Відповідно до листа ДП "Київське лісове господарство" № 02-733 від 18 вересня 2017 року спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку ДП "Київське лісове господарство" (квартал 1, виділ 9 Васильківського лісництва ДП "Київське лісове господарство"), яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а саме: плану лісонасаджень, карти-схеми розподілу території лісгоспу.

Згідно із відповіддю ДП "Київське лісове господарство" № 02-02/817 від 17 жовтня 2018 року спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку в кварталі 1 Васильківського лісництва, постійним користувачем якої є ДП "Київське лісове господарство", а межі та площа кварталу 1 Васильківського лісництва ДП "Київське лісове господарство" відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року відповідають межам та площі згідно із матеріалами лісовпорядкування за 2004 рік.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо підставності позовних вимог

Ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Частиною другою статті 1 Лісового кодексу (далі - ЛК) України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Відповідно до частини 2 статті 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт "е" частини 1 статті 19 ЗК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

За положеннями статті 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт "б" частини 1 статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

Пунктом 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції установив, що земельна ділянка має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення та належить до 1 кварталу Васильківського лісництва ДП "Київське лісове господарство", про що свідчать надані позивачем докази: проект організації та розвитку лісового господарства ДП "Київське лісове господарство" 2015 року, проект організації та розвитку лісового господарства Виробничої частини ДЛГО "Київліс" Державного лісогосподарського об'єднання "Київліс" 2004 року, план лісових насаджень Васильківського лісництва Виробничої частини ДЛГО "Київліс" Київської області лісовпорядкування 2003 року, планово-картографічні матеріали, а саме плани лісонасаджень, карти-схеми розподілу території лісу.

Встановлюючи на підставі матеріалів лісовпорядкування правовий статус земельної ділянки як такої, що належить до земель лісогосподарського призначення, суд апеляційної інстанції врахував наведені вище приписи законодавства, а отже доводикасаційної скарги щодо не встановлення факту віднесення земельної ділянки до складу земель лісогосподарського призначенняна підставі неналежних доказів є необґрунтованими.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вилучення для нелісогосподарських потреб земельних ділянок державної власності, які віднесені до земель лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні ДП "Київське лісове господарство", і передання таких земельних ділянок у власність на час виникнення спірних правовідносин належало до повноважень відповідної обласної державної адміністрації, у цій справі - Київської обласної державної адміністрації.

У справі, яка переглядається, не встановлено обставин, які б свідчили про те, що Київська обласна державна адміністрація погоджувала рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 8/14 від 30 серпня 2012 року щодо передачі земельної ділянки лісогосподарського призначення у власність фізичної особи для її подальшої забудови або уповноважувала раду на розпорядження такої земельною ділянкою. Тобто вилучення земель 1 кварталу Васильківського лісництва з земель державної власності ДП "Київське лісове господарство" не відбувалось.

При цьому, відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Київської обласної державної адміністрації - означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення.

Щодо принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном

Необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки, що встановлено висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53цс12.

Відсутність у цій справі такого рішення з боку держави як власника земельних ділянок 1 кварталу Васильківського лісництва включно із земельною ділянкою, наданою згідно з оскарженим рішення органу місцевого самоврядування ОСОБА_1 свідчить про відсутність рішення уповноваженого органу виконавчої влади, на підставі якого територіальна громада села Крюківщина набула право власності на земельні ділянки 1 кварталу Васильківського лісництва ДП "Київське лісове господарство".

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України).

Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження.

Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України.

Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

В силу об'єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, ОСОБА_1, проявивши розумну обачність, могла та повинна була знати про те, що спірна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

Враховуючи, що законодавчі положення щодо неможливості передання у приватну власність земель державного лісового фонду є чіткі, зрозумілі та загально доступні, добросовісність поведінки ОСОБА_1 під час набуття спірної земельної ділянки лісового фонду у власність викликає обґрунтований сумнів.

За встановлених у цій справі обставин загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні права на земельну ділянку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном та є належним і ефективним способом захисту права власника земельної ділянки та його інтересу на повернення цієї ділянки у державну власність.

Щодо позовної давності

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183цс18).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

У разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46,48,65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

З огляду на положення статті 261 ЦК України суд повинен з'ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі ДП "Київське лісове господарство" з вищезазначеним позовом. Це право пов'язане з моментом, коли саме повноважному органу, а саме ДП "Київське лісове господарство", право якого порушене, стало відомо чи могло стати відомо про таке порушення.

Вказана позиція узгоджується із висновками висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18); від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц (провадження № 14-168цс18); від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18); від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц (провадження № 14-339цс18), а також Верховним Судом у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 369/16418/18 (провадження № 61-6364св20).

Цей позов прокурор пред'явив у грудні 2018 року.

Установивши у справі, що переглядається, відсутність доказів того, що ДП "Київське лісове господарство" з наявних у нього відомостей могло знати про розпорядження Крюківщинською сільською радою спірною земельною ділянкою у 2012 році, а ДП "Київське лісове господарство" та прокурору про цей факт стало відомо лише у 2017 році під час здійснення аналізу інформації з різних органів державної влади, установ та організацій і моніторингу даних публічної кадастрової карти України (зокрема, а. с. 17-28, т. 1), суд апеляційної інстанції дійшов підставного висновку про те, що позивачем не було пропущено трирічну позовну давність для пред'явлення цього позову.

При цьому колегія суддів враховує, що представник Крюківщинської сільської ради Ломінський Є. Л. відмовився від поданого 07 лютого 2019 року клопотання про витребування доказів у справі, зокрема і щодо відомостей коли саме ДП "Київське лісове господарство" стало відомо чи могло стати відомо про порушення його прав у зв'язку із розпорядженням сільською радою спірною земельною ділянкою (а. с. 150-151). ДП "Київське лісове господарство", Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства про факт порушення інтересів держави унаслідок винесення рішення Крюківщинською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області від 30 серпня 2012 року не було відомо й не могло бути відомо, оскільки це рішення приймалося без їх участі.

Таким чином, строк позовної давності на звернення до суду з цим позовом не пропущено.

Суд апеляційної інстанції належним чином оцінив доводи відповідача щодо позовної давності та з урахуванням установлених у цій справі обставин правильно встановив початок його перебігу та виходив з того, що цей строк прокурором не пропущено.

Доводи касаційних скарг за своїм змістом зводяться до незгоди заявників з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який на думку заявника ОСОБА_1 свідчить про відсутність підстав для витребування спірної земельної ділянки з її власності, а також пропуск позивачем строку позовної давності, проте такі аргументи були спростовані під час розгляду справи.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, апеляційним судом надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області залишити без задоволення, апостанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович